30 квітня 2026 р. Справа № 520/350/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., повний текст складено 28.01.26 по справі № 520/350/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, викладену у листі №6321.1-2751/6321-24 від 13.11.2024, в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області оформити та видати (здійснити обмін у зв'язку із зміною прізвища) паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_1 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною відмову Індустріального відділу у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, викладену у листі №6321.1-2751/6321-24 від 13.11.2024, в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 / ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянину України.
Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області оформити та видати (здійснити обмін у зв'язку із зміною прізвища) паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 / ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянину України, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області судові витрати у вигляді судового збору, а саме 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що попереднє отримання позивачкою паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні яких було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне сімейне життя. На думку відповідача, зазначаючи про відмову в отриманні паспорту у вигляді ID-картки, недостатньо тільки зазначити про право вибору за волевиявленням, а також про втручання у приватне життя, позивачка повинна навести мотиви саме такого волевиявлення, а також які саме сфери його особистого життя зачіпає отримання паспорту у вигляді картки. Вказує, що оскільки позивачка за своїм добровільним волевиявленням зверталась до ГУ ДМС для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, надала згоду на обробку персональних даних та їй вже присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР), що підтверджується копією облікової картки форми №М20 та заявою-анкетою №26524847, внаслідок чого її було документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон, що містить безконтактний електронний носій, тому відсутні правові підстави для оформлення та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України зразка 1994 року (у формі книжечки). Стверджує, що згідно з пп.2 п.1 розділу VІ Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456, для оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року серед інших документів, що подаються до підрозділу міграційної служби за зареєстрованим місцем проживання особи, подається рішення суду. Зауважує, що таке рішення суду серед поданих заявником документів відсутнє. Наголошує, що у зв'язку із відсутністю повного переліку документів, поданих у листопаді 2024 року заявницею до Індустріального відділу у м.Харкові ГУДМС в Харківській області, громадянці ОСОБА_1 було повідомлено про відсутність підстав для оформлення їй паспорта громадянина України зразка 1994 року. Разом з тим, після усунення вказаних недоліків ОСОБА_1 не позбавлена права на повторне звернення з питання оформлення паспорта громадянина України.
ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 без змін.
Зазначає, що апеляційна скарга відповідача не містить відомостей, що саме порушила позивачка, які вимоги та правила були не дотримані під час звернення до відповідача за отриманням адміністративної послуги щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Вказує, що в 2012 році позивачка отримала паспорт громадянина України для виїзду за кордон. На той час ще не було цифрової обробки персональних даних і процедура оформлення даного виду паспорта була інша. У той же час, питання оформлення паспорта для виїзду за кордон і паспорта громадянина України (внутрішнього) абсолютно різні та не пов'язані між собою, окрім того, що паспорт для виїзду за кордон оформляється на підставі вже діючого паспорта громадянина України. Звертає увагу, що згідно з бланком паспорта для виїзду за кордон, що у 2012 році оформила позивачка, відсутні будь-які позначення чи відмітки, що вказують на перетин кордону України та проходження паспортного контролю з ідентифікаційними процедурами з персональними біометричними даними. Наявність у позивачки паспорта для виїзду за кордон не є і не може бути перешкодою, чи умовою, за якої громадянка України не має права на отримання паспорта у формі книжечки для використання на території України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 27.06.2024 по справі №644/2707/24, яке набрало законної сили 30.07.2024, розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ), який зареєстрований 26.08.2011 відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 1172. Після розірвання шлюбу прізвище позивачки змінено на дошлюбне ОСОБА_2 . Роз'яснено сторонам, що рішення є документом, який засвідчує факт розірвання шлюбу, і той вважається припиненим у день набрання ним законної сили.
Позивачка подала до відповідача заяву від 04.11.2024, в якій просила видати паспорт у вигляді книжечки зразка 1994 року у зв'язку зі зміною прізвища після розірвання шлюбу.
У відповідь на дану заяву відповідачем на адресу позивачки направлено лист за №6321.1-2751/6321-24 від 13.11.2024, в якому зазначено, що позивачкою подано не повний перелік документів, у зв'язку з чим у відповідача відсутні правові підстави в оформленні та видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року на ім'я позивачки. У даному листі відповідач наводить законодавчо затверджений перелік документів, необхідних для оформлення та видачі паспорта у вигляді книжечки і зазначає, що позивачка має право повторно звернутися до відповідача із зазначеного питання та при наявності повного переліку документів відповідачем буде прийнято рішення згідно чинного законодавства.
Не погодившись з відмовою відповідача в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності відмови Індустріального відділу у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, викладеної у листі №6321.1-2751/6321-24 від 13.11.2024, в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 / ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянину України.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області оформити та видати (здійснити обмін у зв'язку із зміною прізвища) паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 / ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянину України, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Згідно з п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-III (далі по тексту - Закон №2235-III) документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Відповідно до ст.5 Закону №2235-III постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі по тексту - Положення №2503-XII), згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Згідно з п.13 Положення №2503-XII для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
06.12.2012 набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI (далі по тексту - Закон №5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно з ч.1 ст.1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи.
За змістом ч.1 ст.10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з пп. «а» п.1 ч.1 ст.13 Закону №5492-VI документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, оформлення якого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, є паспорт громадянина України.
Відповідно до ч.3 ст.13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
Згідно з ч.4 ст.13 Закону №5492-VI особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 та 5 ст.14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.
Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Частиною 1 ст.16 Закону №5492-VI передбачено, що оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 4 ст.21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Згідно з ч.7 ст.21 Закону №5492-VI до паспорта громадянина України вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім'я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово «відмова».
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25.03.2015 №302, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі по тексту - Порядок №302).
Згідно з п.п. 1-3 Порядку №302 паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
Підпунктом 1 п.7 Порядку №302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктом 14 Порядку №302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.
За змістом п.19 Порядку №302 документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб'єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС.
Згідно з п.32 Порядку №302 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження до розгляду документів перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.
Відповідно до п.100 Порядку №302 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави, органів місцевого самоврядування або підприємств, установ та організацій, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України №456 від 06.06.2019 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі по тексту - Тимчасовий порядок №456), який визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Пункт 5 розділу І Тимчасового порядку №456 визначає, що заява та документи для оформлення і видачі паспорта (у тому числі для вклеювання фотокартки) подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за зареєстрованим місцем проживання особи.
Згідно з п.1 розділу IV Тимчасового порядку №456 обмін паспорта здійснюється в разі: 1) зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; 2) установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних/найменуванні органу/штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.
Відповідно до п.2 розділу IV Тимчасового порядку №456 для обміну паспорта заявник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв'язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб). У разі обміну паспорта, оформленого територіальним підрозділом ДМС, який припинив діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, заявник додатково подає всі наявні документи, у тому числі документи, що містять фотозображення особи.
З вищенаведених норм встановлено, що одним із документів, що позивачка має надати до заяви для оформлення паспорта, є наявність рішення суду.
При цьому, пп.5 п.1 розділу X Тимчасового порядку №456 визначено, що територіальний підрозділ ДМС відмовляє особі в оформленні або видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), якщо особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта.
Аналіз норм законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України, до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 07.11.2018 у справі №820/3327/16, від 29.11.2019 у справі №260/1414/18, від 21.08.2020 у справі №260/99/19, від 10.12.2020 у справі №240/575/20 та від 08.06.2023 у справі №380/5977/21, від 19.03.2025 у справі №300/5845/23.
Судом встановлено, що підставою виникнення спору у цій справі слугувало надання відмови позивачці у видачі їй паспорту громадянина України зразка 1994 року в порядку обміну.
У позовній заяві позивачка вказує про те, що обробка конфіденційних даних, зокрема біометричних, з присвоєнням людині цифрового/штрих-кодового ідентифікатора, що стає її персональними даними, є насильством над добровільним волевиявленням людини, яка усвідомлює духовний сенс такого кроку, є протиправним втручанням в особисте духовне життя людини, посягання на право на свободу віросповідання, закріплене у статті 35 Конституції України.
При цьому, як свідчать матеріали справи, позивачка при зверненні до органу міграційної служби із заявою, зазначила про небажання отримувати паспорт громадянина України у вигляді ID-картки через релігійні погляди, однак, надала згоду на обробку персональних даних.
З підстав наведеного убачається, що позивачка є особою, яка самостійно звернулася із заявою щодо внесення її персональних даних до реєстру та надала згоду на їх обробку.
Також колегія суддів враховує, що позивачка, посилаючись на небажання отримувати паспорт громадянина України у вигляді ID-картки через релігійні погляди, в подальшому звернулась до ГУ ДМС України в Харківській області з питання отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідно до облікової картки на особу, яка порушує клопотання про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон форми №М20, позивачка у 2024 році отримала паспорт громадянина України для виїзду за кордон, а саме: паспорт серії НОМЕР_2 .
Суд зазначає, що оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім'я позивачки здійснено на підставі заяви-анкети №26524847 для внесення інформації до Реєстру та після оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 було присвоєно УНЗР 19861226-12567.
Тобто, ОСОБА_1 власним підписом у відповідній графі заяви-анкети надала згоду на обробку персональних даних із присвоєнням їй УНЗР, після чого інформацію було внесено до Реєстру.
Відповідно до абз.2 ст.10 Закону №5492-VI у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Отже, фактично у Єдиному державному демографічному реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_1 та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, який є незмінним.
Колегія суддів звертає увагу, що зазначаючи про відмову в отриманні паспорту у вигляді ID-картки, недостатньо тільки зазначити про право вибору за волевиявленням, а також про втручання у приватне життя, позивачка повинна навести мотиви саме такого волевиявлення, а також які саме сфери її особистого життя зачіпає отримання паспорту у вигляді картки.
Разом із тим, наявність таких обставин позивачкою не доведено, а долучені до матеріалів справи письмові докази, зокрема, щодо добровільного отримання позивачкою на підставі поданої нею особисто заяви-анкети біометричного паспорту громадянина України для виїзду за кордон, доводять відсутність об'єктивних причин, з яких вона не може отримати паспорт громадянина України у формі картки.
З урахуванням викладеного, оскільки позивачка за своїм добровільним волевиявленням звернулась до ГУ ДМС для оформлення паспорта громадянина України та надала згоду на обробку персональних даних, надалі отримала паспорт громадянина України для виїзду за кордон та їй присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР), колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав у відповідача для видачі позивачці паспорта громадянина України зразка 1994 року (у формі книжечки) в контексті правовідносин, що склались у цій справі.
Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
За цим, апеляційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області підлягає задоволенню.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 по справі № 520/350/25 скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий