Справа № 183/12512/25
№ 2/183/4289/26
30 квітня 2026 року м.Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Оладенко О.С.
за участю секретаря судового засідання - Павлюк А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-
03.12.2025 позивачка звернулася до суду з вищезазначеним позовом у якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.05.2025 по 06.11.2025 у сумі 140099 грн. та моральну шкоду у сумі 20000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ОСОБА_1 з 09.01.2023 працювала у відокремленому підрозділі Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» - Філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на посаді провідного інспектора лісового господарства. 25.04.2024 ОСОБА_1 було ознайомлено під особистий підпис із наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 12.04.2024 № 694 «Про припинення Філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та письмово попереджено про можливе припинення трудових відносин з 28.06.2024 відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України. На підставі наказу від 20.06.2024 № 252-К ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 28.06.2024 по скороченню чисельності штату працівників згідно ст.40 п.1 КЗпП України. Не погодившись із законністю свого звільнення, ОСОБА_1 звернулася до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області із позовом про поновлення її на попередній роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Згідно рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.05.2025 у справі № 183/7245/24, яке було частково змінене постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.10.2025, ОСОБА_1 було поновлено на роботі, а також стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 285 000,70 грн., моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн. На виконання вищевказаного рішення суду наказом від 21.05.2025 № 153-К ОСОБА_1 було поновлено на роботі у філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» з 29.06.2024. Згідно з наказом від 29.05.2025 № 156-К ОСОБА_1 було звільнено з роботи у філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» 29.05.2025 за угодою сторін.
При звільненні відповідач мав виплатити ОСОБА_1 не пізніше дня звільнення (29.05.2025): 285 000,70 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 2 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також суму компенсації за всі не використані нею дні щорічної основної та додаткової відпустки, яка згідно довідки Філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» № 37 від 10.11.2025 складає 26 334,08грн. Спору про розмір вищевказаних нарахованих працівникові при звільненні сум між позивачем та відповідачем не було. Фактичний розрахунок з позивачем по вищевказаним належним останньому сумам відповідач здійснив лише 07.11.2025, що є порушенням трудових прав позивачки. Тому, посилаючись на положення ст.116 КЗпП України, просить задовольнити позов.
Ухвалою судді від 12.12.2025 відкрито провадження в указаній цивільній справі для розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Відповідач, не погоджуючись із позовом, подав відзив у якому просить у позові відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує, що на момент звільнення ОСОБА_1 рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.05.2025 по справі №183/7245/24, не набрало законної сили. Лише 22.10.2025 Дніпровський апеляційний суд ухвалив постанову, якою рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.05.2025 було змінено в частині розміру суми відшкодування моральної шкоди, а саме розмір стягнутої на користь ОСОБА_1 моральної шкоди зменшено з 20 000,00 грн до 2 000,00 грн. В решті, в оскаржуваній частині, рішення залишено без змін. Всі належні за рішенням суду виплати ОСОБА_1 було перераховано 07.11.2025. Тому на момент звільнення ОСОБА_1 у відповідача були відсутні правові підстави для виплати вищезазначених коштів.
Представник позивачки - адвокат Мезінов О.Г. подав відповідь на відзив у якій висловив незгоду з аргументами відповідача, наведеними у відзиві.
Ухвалою суду від 25.03.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивачки підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, наведені у відзиві.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ОСОБА_1 09 січня 2023 року прийнята на посаду провідного інженера лісового господарства філії "Новомосковське лісове господарство" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" згідно з наказом № 1-К від 06 січня 2023 року.
Позивача звільнено з роботи провідного інженера лісового господарства філії "Новомосковське лісове господарство" ДП "Ліси України" з 28 червня 2024 року за скороченням згідно зі ст. 40 п. 1 КЗпП України на підставі наказу в.о. директора Прохорова О. № 252-К від 20 червня 2024 року.
Вказані обставини підтверджуються сторонами та встановлені рішенням суду у справі №183/7245/24, яке набрало законної сили.
Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 травня 2025 року у цивільній справі №183/7245/24 поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаду провідного інженера лісового господарства Філії "Новомосковське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" з 29 червня 2024 року; стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 червня 2024 року по 09 травня 2025 року за 225 робочих дні, у розмірі 285 000,70 грн. та моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.
Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
На виконання рішення суду наказом Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України" від 21.05.2025 №153-к ОСОБА_1 поновлено на посаді провідного інженера лісового господарства Відділу лісового господарства з 29 червня 2024 року.
Наказом Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України" від 21.05.2025 №153-к ОСОБА_1 звільнено з посади провідного інженера лісового господарства Відділу лісового господарства 29 травня 2025 року за угодою сторін відповідно до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України. У п.2 наказу зазначено, відділу бухгалтерського обліку Управління фінансів виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 26 днів невикористаної щорічної основної відпустки та 1 календарний день додаткової щорічної відпустки.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.10.2025 суду від 09 травня 2025 року змінено в частині розміру суми відшкодування моральної шкоди, зменшивши її з 20 000 грн до 2 000 грн. В решті рішення залишено без змін.
Всі належні за рішенням суду виплати ОСОБА_1 було перераховано 07.11.2025.
Вказана обставина визнана сторонами та у відповідності до ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, КЗпП України, Закону України «Про оплату праці».
Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно ст.1 Закону України «Про оплату праці», ст.94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною 1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Положеннями ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Нормою ст.15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Положеннями ст.47 КЗпП України передбачений обов'язок роботодавця у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст.116 КЗпП України, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
В свою чергу, нормою ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до п. 2 та п. 4 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Згідно з п.4 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
У рішенні суду у справі №183/7245/24 про поновлення позивача на роботі було допущено негайне виконання лише в частині поновлення на посаді. Вимога про негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом не встановлювалася, додаткове рішення з цього питання не ухвалювалося.
Обов'язок роботодавця виплатити кошти, стягнуті судом за час вимушеного прогулу, кореспондує з моментом набрання судовим рішенням законної сили. Оскільки відповідач скористався своїм правом на апеляційне оскарження, обов'язок виконання рішення в частини стягнення середнього заробітку у відповідача виник після завершення апеляційного перегляду. До моменту винесення постанови апеляційним судом, сума середнього заробітку не була «належною до виплати» сумою у розумінні ст. 116 КЗпП України, оскільки правова підстава для її нарахування перебувала у стані судового оскаржування.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що спір між сторонами стосувався лише «наявності підстав для виплати», а не «її розміру». За своєю правовою суттю, заперечення роботодавцем самого права працівника на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (шляхом оскарження рішення) охоплює і спір про розмір цієї виплати. Якщо роботодавець заперечує обов'язок платити «в цілому», він неминуче заперечує і правомірність будь-якої конкретної суми, що входить до складу цього платежу. Факт подання апеляційної скарги свідчить про наявність між сторонами спору про розмір належних до виплати сум, що виключає можливість вважати суми узгодженими.
Оскільки на момент звільнення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу була предметом судового спору, рішення в цій частині не підлягало негайному виконанню, а відповідач реалізовував своє право на судовий захист, суд приходить до висновку про відсутність вини роботодавця у розумінні ст. 117 КЗпП.
З приводу доводів позивача про обов'язок роботодавця виплатити у день звільнення компенсацію за невикористану відпустку, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України та частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустку», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до положень ст. 82 КЗпП України та ст. 9 Закону України «Про відпустки», до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час вимушеного прогулу, викликаного незаконним звільненням.
Оскільки на момент звільнення ОСОБА_1 судове рішення про поновлення на роботі та визнання періоду вимушеного прогулу ще не набрало законної сили через його апеляційне оскарження роботодавцем, у останнього була відсутня об'єктивна можливість визначити кінцеву кількість днів відпустки, що підлягали компенсації. Розмір цієї виплати напряму залежав від того, чи буде підтверджено судом апеляційної інстанції факт законності поновлення та, відповідно, право працівника на зарахування періоду прогулу до стажу, що дає право на відпустку.
За таких обставин, невиплата компенсації за відпустку безпосередньо в день звільнення була зумовлена не волею роботодавця на затримку розрахунку, а об'єктивною неможливістю провести коректний математичний розрахунок до моменту остаточного вирішення спору. Наведене свідчить про наявність спору про правовий статус періоду прогулу та, як наслідок, про розмір належних до виплати сум, що виключає вину роботодавця у розумінні ст. 117 КЗпП.
Таким чином, в ході розгляду справи установлено, що підстави для покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України відсутні, у зв'язку з наявністю спору про розмір належних ОСОБА_1 виплат, які відповідачем було здійснено без зволікань після набрання рішенням суду у справі №183/7245/24 законної сили. Тому суд дійшов висновку про відмову у позові в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимоги про стягнення середнього заробітку, тому також не підлягає задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки на підставі ст.5 Закону України "Про судовий збір" позивачку звільнено від сплати судового збору за подання даного позову та суд дійшов висновку про відмову у позові, судові витрати слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст.ст.12, 81, 89, 133, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -
У позові ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", код ЄДРПОУ 44768034, місцезнаходження юридичної особи за адресою: 01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, 9-А.
Повне судове рішення складено і підписано 30 квітня 2026 року .
Суддя Оладенко О.С.