Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
30.04.2026 р. справа №520/6124/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., за участі секретаря судового засідання - Карапетян М.О., представника позивача - Ступіна В.В., представника відповідача - Шевченко А.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом
Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головне управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації, ГУ, Управління)
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 05.03.2026 №00/9251/0403; 2) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 05.03.2026 №00/9237/0403.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що захід податкового контролю у формі камеральної перевірки був проведений суб»єктом владних повноважень поза межами визначених законом строків. Твердив, що сплата узгоджених податкових зобов»язань у даному конкретному випадку була зумовлена помилковим виписуванням податкової накладної від 15.09.2025р. №60, помилковим зазначенням у розрахунку коригування від 15.09.2025р. №1 до податкової накладної від 15.09.2025р. №60 хибної календарної дати - 15.09.2025р. замість правильної - 26.09.2025р. (коли була виявлена помилка), відсутністю фізичної змоги виправити означені вище дефекти адміністрування податку на додану вартість, окрім як у спосіб подання уточнюючого розрахунку від 14.11.2025р. до податкової декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період - вересень 2025р., де були задекларовані додаткові збільшені податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму - 17.561.010,00грн. Наполягав, що оскаржені рішення суб»єкта владних повноважень були прийняті із порушенням визначених законом присікальних строків.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що правомірно та належно проведений захід податкового контролю показав на факт вчинення платником податків порушення ст.124 Податкового кодексу України у вигляді неоплати задекларованих в уточнюючому розрахунку від 14.11.2025р. до податкової декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період - вересень 2025р. додаткових збільшених податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму - 17.561.010,00грн. станом на - 14.11.2025р. Твердив про правильність обчислення суми застосованого штрафу.
Оскільки здобуті судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин, які достеменно відомі учасникам спору; визначені процесуальним законом строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заявили ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень суб»єкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
Тож суд, вивчив доводи усіх наявних у справі процесуальних документів, повно виконав процесуальний обов'язок зі збору доказів, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв»язку, проаналізував зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив обгрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами і вирішуючи спір по суті, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
З приєднаних до матеріалів справи доказів судом з»ясовано, що заявник у межах спірних правовідносин у якості платника ПДВ знаходиться на обліку в установі відповідача.
Наказом заявника №283 від 11.09.2025 року, був затверджений протокол про результати електронного аукціону № SPE001-UAA-20250827-09459 стосовно продажу єдиного майнового комплексу ДП «Український науково-технічний центр металургійної промисловості «Енергосталь» покупцю - ПФ «Гамма-95» за 250.932.120,00грн. (у т.ч ПДВ - 41.822.020,00грн.).
За твердженнями сторони позивача 15.09.2025р. ПФ «Гамма-95» було оплачено - 33.500.000,00грн. (у т.ч. і ПДВ - 6.700.000,00.грн.); 17.09.2025р. ПФ «Гамма-95» було оплачено - 29.268.350,00грн. (у т.ч. і ПДВ - 5.853.670,00грн.); 19.09.2025р. ПФ «Гамма-95» було оплачено - 29.268.350,00грн. (у т.ч. і ПДВ - 5.853.670,00грн); 24.09.2025р. ПФ «Гамма-95» було оплачено - 29.268.350,00грн. (у т.ч. і ПДВ- 5.853.670,00грн.).
15.09.2025р. заявником було складено податкову накладну від 15.09.2025р. №60 на суму ПДВ - 24.261.009,97грн., яку було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних. (т.1 а.с.180).
15.09.2025р. заявником було складено розрахунок коригування від 15.09.2025р. №1 до податкової накладної від 15.09.2025р. №60, яким було відкореговано у бік зменшення суму податкових зобов»язань з ПДВ на - 17.561.009,97грн.
09.10.20025р. даний розрахунок коригування було направлено заявником на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, прийнято до Єдиного реєстру податкових накладних, зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних.
За твердженням сторони позивача розрахунок коригування від 15.09.2025р. №1 до податкової накладної від 15.09.2025р. №60 було складено - 26.09.2025р., коли була оформлені бухгалтерська довідка до меморіального ордеру №3/1 за вересень 2025р. (т.1 а.с.29).
Проте, на вимогу суду у ході розгляду справи заявником не було подано жодних належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження доводу про дійсне складання 26.09.2025р. розрахунку коригування від 15.09.2025р. №1 до податкової накладної від 15.09.2025р. №60 із посиланням на те, що станом на дати судових засідань у справі №520/6124/26 головний бухгалтер РВ ФДМУ по Харківській області вже звільнений згідно з наказом РВ ФДМУ по Харківській області від 10.03.2026р. №25-к (т.1 а.с.197).
17.09.2025р. заявником було складено податкову накладну від 17.09.2025р. №61 на суму ПДВ - 5.853.670,00грн., яку було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних. (т.1 а.с.104-105).
19.09.2025р. заявником було складено податкову накладну від 19.09.2025р. №62 на суму ПДВ - 5.853.670,00грн., яку було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних. (т.1 а.с.105-106).
24.09.2025р. заявником було складено податкову накладну від 24.09.2025р. №63 на суму ПДВ - 5.853.670,00грн., яку було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних. (т.1 а.с.106-107).
На вимогу суду у порядку ч.4 ст.9 КАС України суб»єктом владних повноважень до матеріалів справи були подані об»єктивні дані, за якими згідно з відомостями Єдиного реєстру податкових накладних позивачем за вересень 2025 року було складено на направлено на реєстрацію податкові накладні на загальну суму ПДВ - 53.535.403,67грн.
13.10.2025р. заявником було складено і подано до контролюючого органу податкову декларацію з ПДВ за звітний податковий період - вересень 2025р., у якій за рядком "9" було задекларовано суму податкових зобов»язань з ПДВ - 35.974.394,00грн., а за рядком "18" (позитивне значення різниці між сумою податкового зобов»язання та сумою податкового кредиту поточного звітного податкового періоду, яке сплачується до державного бюджету) була задекларовано суму ПДВ до сплати в бюджет у розмірі - 35.968.350,00грн.
У ході розгляду справи судом з"ясовано, що розрахунок коригування від 15.09.2025р. №1 до податкової накладної від 15.09.2025р. №60 не включався заявником до показників податкової декларації з ПДВ за вересень 2025р., хоча розрахунок коригування від 15.09.2025р. №1 до податкової накладної від 15.09.2025р. №60 був зареєстрований в Єдиному реєстрі податкових накладних - 09.10.2025р., а податкова декларація з ПДВ за вересень 2025р. була подана заявником до контролюючого органу - 13.10.2025р.
Також у ході розгляду справи судом з'ясовано відсутність об'єктивних непереборних та нездоланних чинників, котрі б створювали фізичну неспроможність заявника включити розрахунок коригування від 15.09.2025р. №1 до податкової накладної від 15.09.2025р. №60.
За версією сторони позивача самостійно задекларовані податкові зобов»язання з ПДВ звітного податкового періоду - вересень 2025р. були сплачені до бюджету платіжними дорученнями: № 49 від 17.09.2025, № 51 від 18.09.2025, № 54 від 22.09.2025, № 56 від 25.09.2025, № 57 від 29.09.2025, № 59 від 30.09.2025.
Проте, суд відмічає, що указані платіжні документи стосуються не сплати ПДВ до бюджету за декларацією з ПДВ відповідного звітного податкового періоду, а перерахування платником ПДВ коштів на спеціальний рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, який ведеться органами Державної казначейської служби України.
У ході розгляду справи судом з'ясовано, що між сторонами відсутній спір про своєчасність сплати заявником задекларованого у податковій декларації з ПДВ за вересень 2025р. ПДВ у розмірі - 35.974.394,00грн.
11.11.2025р. заявником було складено і 14.11.2025р. подано до контролюючого органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв»язку з виправленням виявлених помилок у податковій декларації з ПДВ за звітний податковий період - вересень 2025р., яким початково задекларовану суму податкових зобов»язань з ПДВ у розмірі - 35.974.394,00грн. було збільшено до - 53.535.404,00грн., унаслідок чого показник позитивного значення різниці між сумою податкового зобов»язання та сумою податкового кредиту поточного звітного податкового періоду, яке сплачується до державного бюджету було збільшено на - 17.561.010,00грн. (далі за текстом - Уточнюючий розрахунок).
Рядок 18.1 означеного документа обов»язкової податкової звітності (сума штрафу, нарахована платником самостійно у зв»язку із виправленням помилки) заповнена із арифметичним значенням - « 0» шляхом проставлення позначки - «-».
Доказів оплати заявником станом на 14.11.2025р. самостійно задекларованої в означеному уточнюючому розрахунку суми ПДВ у розмірі - 17.561.010,00грн. матеріали справи не містять.
У ході розгляду справи представник заявника у порядку ч.1 ст.78 КАС України визнав обставини відсутності такої оплати.
11.11.2025р. заявником було складено і 14.11.2025р. подано до контролюючого органу податкову декларацію з ПДВ за звітний податковий період - жовтень 2025р., у якій за рядком « 1.1» було задекларовано суму ПДВ - 6.359.620,00грн.; за рядком « 7.1» (коригування податкових зобов»язань) було задекларовано суму податкових зобов»язань з ПДВ до зменшення - « 17.561.010,00грн.»; за рядком « 9» було задекларовано суму податкових зобов'язань з ПДВ - «-11.199.649,00грн.»; за рядком « 10» було задекларовано суму податкового кредиту - « 1.741,00грн.»; за рядком « 19» було задекларовано суму від»ємного значення з ПДВ - « 11.201.390,00грн.»; за рядком « 19.1» було задекларовано суму від»ємного значення з ПДВ - « 11.201.390,00грн.»; за рядком « 21» було задекларовано суму від»ємного значення з ПДВ, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду - « 11.201.390,00грн.».
У ході розгляду справи судом з"ясовано, що розрахунок коригування від 15.09.2025р. №1 до податкової накладної від 15.09.2025р. №60 був врахований заявником у складі податкової декларації з ПДВ за жовтень 2025р..
За твердженням сторони відповідача: 19.11.2025 платіжним дорученням № 923251845 від 19.11.2025 заявником було перераховано до бюджету кошти з рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ у розмірі - 6.359.639,88грн.; 24.11.2025р. платіжним дорученням № 926385767 від 24.11.2025 заявником було перераховано до бюджету кошти з рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ у розмірі - 14.520,00грн.; 26.11.2025р. платіжним дорученням № 927663987 від 26.11.2025 заявником було перераховано до бюджету кошти з рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ у розмірі - 117.710,00 грн.; 25.12.2025 платіжним дорученням № 945378140 від 25.12.2025 заявником було перераховано до бюджету кошти з рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ у розмірі - 13.300,00грн.; 30.12.2025 платіжним дорученням № 948686158 від 30.12.2025 заявником було перераховано до бюджету кошти з рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ у розмірі - 88.855,57грн.; 02.01.2026 платіжним дорученням № 949829553 від 02.01.2026 заявником було перераховано до бюджету кошти з рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ у розмірі - 1.967,43 грн.; 02.01.2026 платіжним дорученням № 949829554 від 02.01.2026 заявником було перераховано до бюджету кошти з рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ у розмірі - 33588,12 грн.; 06.01.2026 платіжним дорученням № 951517054 від 06.01.2026 заявником було перераховано до бюджету кошти з рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ у розмірі - 4. 511.860,00 грн.
02.02.2026р. суб»єктом владних повноважень відносно заявника було проведено захід податкового контролю у формі камеральної перевірки.
Результати проведеної перевірки були оформлені актом від 02.02.2026р. №4922/20-40-04-03-03/44223324 (далі за текстом - Акт №4922).
У тексті Акту №4922 суб»єктом владних повноважень викладені власні судження про вчинення заявником податкового правопорушення, передбаченого ст.124 Податкового кодексу України за рахунок невиконання приписів п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України і сплати податкових зобов»язань з ПДВ за Уточнюючим розрахунком поза межами визначених законом строків, а саме: (дата подання документу - 14.11.2025 № 9356008563), граничний термін сплати - 14.11.2025, а фактично сплачено позивачем - 29.01.2026 із затримкою на 76 календарних днів у сумі боргу 90.823,00 грн х 10 % тому сума штрафної санкції складає - 9.082,30 грн; (дата подання документу - 14.11.2025 № 9356008563), граничний термін сплати - 14.11.2025, а фактично сплачено позивачем - 29.01.2026 із затримкою на 76 календарних днів у сумі боргу 137.711,00 грн х 10 %, тому сума штрафної санкції складає - 13.771, 10 грн; (дата подання документу - 14.11.2025 № 9356008563), граничний термін сплати - 14.11.2025, а фактично сплачено позивачем - 25.12.2025 із затримкою на 41 календарних днів у сумі боргу 13.300,00 грн х 10 %, тому сума штрафної санкції складає - 1.330,00 грн; (дата подання документу - 14.11.2025 № 9356008563), граничний термін сплати - 14.11.2025, а фактично сплачено позивачем - 06.01.2026 із затримкою на 53 календарних днів у сумі боргу 4.511.860,00 грн х 10 %, тому сума штрафної санкції складає - 451.186,00 грн; (дата подання документу - 14.11.2025 № 9356008563), граничний термін сплати - 14.11.2025, а фактично сплачено позивачем - 02.01.2026 із затримкою на 49 календарних днів у сумі боргу 1.967,43 грн х 10 %, тому сума штрафної санкції складає - 196,74 грн; (дата подання документу - 14.11.2025 № 9356008563), граничний термін сплати - 14.11.2025, а фактично сплачено позивачем - 02.01.2026 із затримкою на 49 календарних днів у сумі боргу 33.588,12 грн х 10 %, тому сума штрафної санкції складає - 3.358,81 грн; дата подання документу - 14.11.2025 № 9356008563), (граничний термін сплати - 14.11.2025, а фактично сплачено позивачем - 30.12.2025 із затримкою на 46 календарних днів у сумі боргу 88.855,57 грн х 10 %, тому сума штрафної санкції складає - 8.885,56 грн; (дата подання документу - 14.11.2025 № 9356008563), граничний термін сплати - 14.11.2025, а фактично сплачено позивачем - 26.11.2025 із затримкою на 12 календарних днів у сумі боргу 117.710,00 грн х 5 % тому сума штрафної санкції складає - 5 885,50 грн; дата подання документу - 14.11.2025 № 9356008563), граничний термін сплати - 14.11.2025, а фактично сплачено позивачем - 24.11.2025 із затримкою на 10 календарних днів у сумі боргу 14.520,00 грн х 5 %, тому сума штрафної санкції складає - 726,00 грн.
Заявник у порядку п.86.7 ст. 86 Податкового кодексу України подав заперечення на висновку Акту №4922.
Листом суб'єкта владних повноважень від 19.02.2026 року за № 8057/6/20-40-04-03-08 заявник був повідомлений про місце і час проведення розгляду матеріалів перевірки.
У порядку ч.1 ст.78 КАС України у тексті позову заявником визнані обставини участі у засіданні відповідної комісії суб»єкта владних повноважень - 04.03.2026р.
Листом суб»єкта владних повноважень від 04.03.2026р. №10559/6/20-40-04-03-08 заявника сповіщено про відхилення заперечень на висновки Акту №4922.
05.03.2026р. суб»єктом владних повноважень з посиланням на Акт №4922 було прийнято податкове повідомлення ГУ ДПС у Харківській області від 05.03.2026р. №00/9237/0403 про застосування - 6.611,50грн. штрафу та податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області від 05.03.2026р. №00/9251/0403 про застосування 487.810,51грн. штрафу.
Як з»ясовано судом, юридичною підставою для прийняття означених рішень суб»єктом владних повноважень указано положення п.124.1 ст.124 Податкового кодексу України, а фактичною підставою послугували викладені в Акті №4922 судження про вчинення порушення п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України у вигляді несвоєчасно сплати самостійно узгоджених податкових зобов»язань з ПДВ за Уточнюючим розрахунком.
Стверджуючи про протиправність управлінських волевиявлень суб'єкта владних повноважень у формі згаданих вище податкових повідомлень-рішень, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Суд відмічає, що з 01.01.2011р. підстави та приводи проведення контролюючими органами заходів податкового контролю за дотриманням учасниками суспільних відносин - платниками податків податкової дисципліни, обсяг повноважень та способи їх реалізації унормовані, зокрема, приписами ст.ст.19- 20, 73, 75-86 Податкового кодексу України.
У розумінні п.61.1 ст.61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
За приписами п.62.1 ст.62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом: 62.1.1. ведення обліку платників податків; 62.1.2. інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; 62.1.3. перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин; 62.1.4. моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу; 62.1.5. обліку та моніторингу діяльності фінансових агентів відповідно до статті 39-3 цього Кодексу.
За визначенням абз.1 п.п.75.1.1 ст.75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО, даних Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах.
Згідно з абз.2 п.п.75.1.1. ст.75 Податкового кодексу України предметом камеральної перевірки також можуть бути: 1) своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків); 2) своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних; 3) своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах; 4) повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним пунктами 2, 3 частини першої та пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні"; 5) своєчасність подання заяви про взяття на облік фінансових агентів відповідно до вимог статті 39-3 цього Кодексу;6) своєчасність подання фінансовими агентами звітів про підзвітні рахунки, виправлених звітів про підзвітні рахунки; 7) своєчасність надання фінансовими агентами відповіді на запити (повідомлення) контролюючого органу, що надсилаються у випадках, визначених статтею 39-3 цього Кодексу; 8) своєчасність подання повідомлення про структуру власності та кінцевих бенефіціарних власників відповідно до вимог пункту 44-1.2 статті 44-1 цього Кодексу; 9) своєчасність подання особою, яка здійснює управління або адміністрування трасту, повідомлення про укладення договору щодо управління або адміністрування трасту або про припинення такого договору, фінансової звітності, копій первинних документів та іншої інформації щодо трасту на запит контролюючого органу у випадках, передбачених статтею 44-2 цього Кодексу; 10) своєчасність надання інформації на запит контролюючого органу відповідно до пункту 44-1.3 статті 44-1, підпунктів 6-8 підпункту 73.3.1 пункту 73.3 статті 73 цього Кодексу; 11) своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов'язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного відповідно до пункту 141.13 статті 141 цього Кодексу, на підставі даних Реєстру пунктів обміну іноземної валюти; 12) своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов'язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного відповідно до пункту 141.14 статті 141 цього Кодексу, а також своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов'язання у вигляді авансового внеску з податку на доходи фізичних осіб, визначеного відповідно до підпункту 177.5.1-1 пункту 177.5 статті 177 цього Кодексу.
Як то указано у п.76.1 ст.76 Податкового кодексу України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
Відповідно до п.76.3 ст.76 Податкового кодексу України камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання, крім камеральної перевірки податкової декларації або уточнюючого розрахунку (у разі подання), у складі яких подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, строк проведення якої визначений статтею 200 цього Кодексу.
Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.
Підпунктом 113.1 ст.113 Податкового кодексу України визначено, що граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування грошових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.
Згідно з п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань, в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації).
Вирішуючи спір, суд відзначає, що у розумінні п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Згідно з п.124.1 ст.124 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім грошового зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Якщо зарахування коштів з електронного рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в оплату узгодженої суми грошового зобов'язання, визначеного в уточнюючому розрахунку до податкової декларації, здійснюється на наступний операційний день, штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.
Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що у разі вчинення учасником суспільних відносин - платником податків податкового правопорушення за ознаками ст.124 Податкового кодексу України такий захід податкового контролю як камеральна перевірка може бути проведений не протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання відповідного документа обов'язкової податкової звітності (адже протягом цього проміжку часу у діяннях платника податків може бути відсутні як подія, так і склад податкового правопорушення), а протягом 1095 днів від календарної дати утворення у діянні платника податків повного складу податкового правопорушення за ст.124 Податкового кодексу України, котрий остаточно формується не раніше від календарної дати проведення платником податків грошового платежу на виконання податкового обов»язку з оплати узгодженого податкового зобов'язання поза межами визначених законом граничних термінів (або фактичного виконання податкового обов"язку в інший спосіб).
З наведених міркувань довід заявника про порушення суб»єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин присікальних (преклюзивних) строків проведення камеральної перевірки кваліфікується судом у якості юридично неспроможного.
Розглядаючи справу, суд зважає, що згідно з п.54.1 ст.54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Відповідно до п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами п.202.1 ст.202 Податкового кодексу України звітним (податковим) періодом є один календарний місяць.
Як то указано у п.203.1 ст.203 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Згідно з п.203.2 ст.203 Податкового кодексу України сума податкового зобов'язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.
Тож, сума податкового зобов»язання з ПДВ, задекларована учасником суспільних відносин - платником ПДВ у податковій декларації з ПДВ у якості податку до сплати, підлягає перерахуванню до бюджету у межах проміжку часу з 21 по 30 число календарного місяця, наступного за звітним податковим періодом, за який було подано податкову декларацію з ПДВ.
Натомість, строки сплати до бюджету самостійно узгоджених податкових зобов»язань в документах обов»язкової податкової звітності у формі уточнюючих розрахунків до податкових декларацій визначені положеннями п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України.
Так, згідно з абз.1-2 п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.
Згідно з абз.3 п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:
а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу або при визначенні бази оподаткування відповідно до підпункту 141.91.3 пункту 141.91 статті 141 цього Кодексу у разі здійснення контрольованих операцій, якщо їх умови не відповідають принципу "витягнутої руки" у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним;
б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.
З положень наведеної норми закону чітко та однозначно слідує, що у разі виявлення платником податків факту заниження податкового зобов»язання минулих звітних податкових періодів і подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації платник податків зобов»язаний сплатити суму недоплати (заниження) податку до подання уточнюючого розрахунку.
За суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень суб»єктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип "найбільш сприятливого становища для особи" (favor libertatis).
Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.
Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника як приватної особи варіантом тлумачення норми національного закону України - п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України є визнання у якості граничної дати сплати узгодженого в уточнюючому розрахунку податкового зобов'язання календарну дату не пізніше від події подання уточнюючого розрахунку до контролюючого органу (тобто у межах спірних правовідносин - 14.11.2025р.).
У межах спірних правовідносин заявник до 14.11.2025р. суму податку згідно з Уточнюючим розрахунком у розмірі - 17.561.010,00грн. не сплатив і у ході розгляду справи цих обставин не заперечує.
Матеріали справи не містять жодних доказів про відсутність у заявника обов"язку проводити сплату ПДВ за Уточнюючим розрахунком з будь-яких причин.
Вирішуючи спір, суд зазначає, що правила електронного адміністрування податку на додану вартість сформульовані законодавцем у положеннях ст.2001 Податкового кодексу України.
Згідно з п.п.2001.4 ст. ст.2001 Податкового кодексу України на рахунок у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника зараховуються кошти: а) з рахунку у банку/небанківському надавачу платіжних послуг такого платника в сумах, необхідних для збільшення розміру суми, що обчислюється відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу; б) з рахунку у банку/небанківському надавачу платіжних послуг такого платника в сумах, недостатніх для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов'язань з цього податку; в) з рахунків платників, відкритих у відповідних органах казначейства для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, а рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам з подальшим спрямуванням коштів відповідно до Закону України про Державний бюджет України; г) з бюджету в сумах надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на додану вартість, повернутих платнику податків у порядку, встановленому пунктом 43.4-1 статті 43 цього Кодексу; ґ) вилучені контролюючим органом відповідно до пункту 95.5 статті 95 цього Кодексу в рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість по задекларованих до сплати податкових зобов'язаннях за періоди починаючи з 1 липня 2015 року, визначених платником податків у податковій декларації з податку на додану вартість або уточнюючому розрахунку.
Відповідно до п.п.2001.5 ст.2001 Податкового кодексу України з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з податку на додану вартість, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов'язань та суми податкового боргу з податку. При цьому перерахування коштів на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг платника може здійснюватися у разі відсутності перевищення суми податку, зазначеної у складених податкових накладних, складених у звітному періоді та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, над сумою податкових зобов'язань з податку за операціями з постачання товарів/послуг, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість у цьому звітному періоді.
Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що надані заявником до матеріалів судової справи платіжні доручення засвідчують виключно обставини перерахування коштів на спеціальний рахунок заявника в системі електронного адміністрування ПДВ, а не сплату до бюджету узгодженого за податковою декларацією з ПДВ звітного податкового періоду - вересень 2025р.
При цьому, обставини відсутності оплати заявником до 14.11.2025р. самостійно задекларованого податку на додану вартість у розмірі - 17.561.010,00грн. за Уточнюючим розрахунком сторонами у спорі не заперечуються та не спростовуються.
Суд зауважує, що у силу спеціального застереження п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.
Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
За визначенням п.п.14.1.175 ст.14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Наданою на вимогу суду у порядку ч.4 ст.9 КАС України суб»єктом владних повноважень інтегрованою карткою заявника з ПДВ засвідчені обставини виникнення у заявника: станом на 19.11.2025р. податкового боргу з ПДВ у сумі - 17.561.002,10грн.; станом на 19.11.2025р. податкового боргу з ПДВ у сумі - 11.201.362,22грн.; безперервного існування податкового боргу з ПДВ, розмір якого станом на 20.02.2026р. складав - 5.577.361,10грн.
Тож, виконання суб»єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин приписів п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України і спрямування поточних платежів на погашення раніше невиконаного податкового обов»язку у вигляді податкового боргу визнається судом правомірним.
Жодних доводів заявника з цього приводу текст позову не містить, жодних доказів про порушення суб»єктом владних повноважень процедури погашення податкового боргу у хронологічній послідовності виникнення невиконаних податкових зобов»язань з ПДВ після 14.11.2025р. заявником до матеріалів судової справи не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ч.4 ст.9 КАС України не відшукано.
Розглядаючи справу, суд зважає, що згідно з п.п.86.7.5 ст.86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу на підставі висновку комісії контролюючого органу з питань розгляду заперечень протягом п'яти робочих днів, наступних за днем прийняття такого висновку комісією і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків, у порядку, визначеному підпунктом 86.7.1 цього пункту.
Відповідно до п.86.8 ст.86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
За наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті.
Суд відмічає, що у межах спірних правовідносин має місце випадок, окреслений законодавцем у п.п.86.7.5 ст.86 Податкового кодексу України.
Заперечення на Акт №4922 були розглянуті суб»єктом владних повноважень - 04.03.2025р.
Оскаржені рішення були прийняті суб»єктом владних повноважень - 05.03.2025р.
Тож, у межах спірних правовідносин оскражені податкові повідомлення - рішення були винесені суб»єктом владних повноважень у межах визначеного законом строку.
Окремо суд зауважує, що у межах спірних правовідносин присікальним (преклюзивним) строком винесення податкових повідомлень - рішень є не строк згідно з п.п.86.7.5 ст.86 Податкового кодексу України та не строк згідно з п.86.8 ст.86 Податкового кодексу України, а строк згідно з п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України у 1095 днів від дати вчинення заявником податкового правопорушення, передбаченого п.124.1 ст.124 Податкового кодексу України.
Відтак, у межах спірних правовідносин сплата заявником ПДВ, задекларованого в Уточнюючому розрахунку відбувалась вже після 14.11.2025р., тобто поза межами визначеного законом граничного строку.
Суд відзначає, що у межах даного спору заявник не заперечує правильності управлінських волевиявлень суб"єкта владних повноважень з приводу спрямування проведених після 14.11.2025р. платежів на погашення ПДВ за Уточнюючим розрахунком від 14.11.2025р.
Фактів порушення суб"єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин процедури реалізації управлінської функції, котрі об"єктивно були б здатні вплинути на правильну кваліфікацію обставин спірних правовідносин та діяння заявника чи на застосування міри юридичної відповідальності у вигляді штрафу (рівно як спричинити настання будь-яких несприятливих наслідків) судом за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України не відшукано.
З викладених вище міркувань доводи заявника з цього приводу визнані судом у якості юридично неспроможних.
Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб'єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений, насамперед, на суб'єкта владних повноважень шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи, що між тим, у силу правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21 не виключає ані визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, ані використання судом стандартів доказування згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, адже реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути кваліфікована у якості доведеної виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
До того ж, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.
Окрім того, за сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. по справі №916/3027/21 стандартами доказування: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У межах спірних правовідносин суб»єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі податкових повідомлень - рішень, котрі створили для заявника новий публічний обов»язок з приводу оплати штрафів на користь Держави, тобто вплинули на правове становище заявника у межах спірних правовідносин.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк суб»єкт владних повноважень обставини спірних правовідносин з»ясував з достатньою повнотою, зміст належної норми матеріального права витлумачив правильно, взяв до уваги усі юридично значимі фактори, обгрунтовано виходив з наявності в діяннях заявника події та складу податкового правопорушення за п.124.1 ст.124 Податкового кодексу України через несплату у визначений п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України строк (до 14.11.2025р.) самостійно задекларованих податкових зобов»язань з ПДВ за Уточнюючим розрахунком.
Відтак, реально вчинене суб»'єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин не призвело до безпідставного погіршення правового становища заявника.
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у задоволенні вимог позову.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення у повному обсязі виготовлено (складено) - 30.04.2026р.; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко