Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
30 квітня 2026 року справа № 520/6915/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Державної установи "Харківський слідчий ізолятор"
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 з 20.05.2023 по 05.05.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов'язати Державну установу «Харківський слідчий ізолятор» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 20.05.2023 по 31.12.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2024 по 31.12.2024 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на 1 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2025 по 05.05.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" на 1 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що з 29.01.2020 грошове забезпечення було обчислено із прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, що суперечить положенням Постанови від 30.08.2017 №704. Враховуючи наведене, вважає бездіяльність відповідача протиправною у зв'язку із чим просить останнього зобов'язати до відповідних дій, а позов задовольнити.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Вказану ухвалу суду надіслано судом відповідачу з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач 16.04.2026 через систему "Електронний суд" надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Розглянувши усі надані сторонами документи, у тому числі ті, які надійшли до суду через систему "Електронний суд" та наявні у комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" з моменту звернення позивачем до суду з цією позовною заявою, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Суд встановив, що позивач проходив службу в Державній установі "Харківській слідчийй ізолятор".
На думку позивача, в період з 20.05.2023 по 05.05.2025 грошове забезпечення відповідачем виплачувалось у заниженому розмірі, а саме: при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
На думку позивача, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 20.05.2023 по 05.05.2025 відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025.
Вважаючи дії відповідача щодо не проведення перерахунку усіх щомісячних, одноразових та додаткових видів грошового забезпечення протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, у тому числі, порядок проходження служби цивільного захисту, соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту, врегульовані нормами Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI.
Відповідно до частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Частиною першою статті 115 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Згідно зі статтею 125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З 01.01.2008 розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
30 серпня 2017 року з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
Згідно з пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України №704 (у первинній редакції від 30.08.2017), ця постанова набирає чинності 01.01.2018.
Пунктом 4 Постанови №704 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також, додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Отже, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24.02.2018.
Пунктом 6 Постанови №103 були внесені зміни до ряду постанов Кабінету Міністрів України, в тому числі до Постанови №704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018.
Крім цього, пунктом 6 Постанови №103 внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, який викладено в наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, суд звертає увагу на те, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови № 704 не вносилися.
Отже, згідно із пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції Постанови №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, тоді як згідно з примітками до вказаних додатків розрахунковою величиною визначено відсотковий показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, зміни до пункту 4 Постанови №704, внесені пунктом 6 Постанови №103, з 29.01.2020 не підлягають застосуванню.
За таких обставин, з 29.01.2020 відновлена юридична дія пункту 4 постанови КМУ 704 у первісній редакції, що передбачає визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Тобто, з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 постанови КМУ №704 у редакції, яка запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою - мінімальний розмір заробітної плати.
Проте, визнання Шостим апеляційним адміністративним судом протиправним та скасування пункту 6 Постанови №103 не впливає на застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII є чинним.
Суд звертає увагу, що під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ та пунктом 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
З огляду на викладене, враховуючи, що норма пункту 3 розділу ІІ Закону України № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМУ № 704, суд приходить до висновку, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу не проводиться із використанням величини мінімальної заробітної плати.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Водночас, Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (надалі - Закон України № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону України № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX (далі - Закон України № 294-IX), Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX (далі - Закон України 1082-IX), Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX (далі Закон України №1928-IX), Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX (далі - Закон України № 2710-IX), Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 № 3460-IX (далі - Закон України № 3460-IX) та Закон України «Про державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX (далі - Закон України № 4059-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, на 2020 - 2025 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
З огляду на визначені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Відповідний правовий висновок неодноразово виснувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 28.10.2024 у справі №420/3341/23, від 18.08.2025 у справі №300/8187/24, від 21.08.2025 у справі №520/22317/23.
При цьому суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та викладено абзац перший в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постанова КМУ від 12.05.2023 № 481 набрала чинності 20.05.2023.
Таким чином, з 20.05.2023 застосовувалася редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 по справі №320/29450/24, було визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704.
Водночас, з системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України та теорії права є відмінність у правових наслідках «визнання протиправним та скасування» і «визнання протиправним та нечинним» відповідного адміністративного акта.
Такі відмінності у правовому регулюванні обумовлені тим, що відповідно до приписів нормативно-правових актів виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб. Відповідно, скасування нормативно-правового акту впливатиме на права, свободи, інтереси та обов'язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі скасованого нормативно-правового акту та може призвести до порушення необхідного балансу між захистом прав позивача та будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, які були учасниками правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт; принципу правової визначеності.
У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно положень частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання про застосування розрахункової величини, визначеної як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», замість фіксованої грошової величини 1762 гривні, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704», у пункті 63 відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.10.2025 у справі №600/3516/24-а та від 22.10.2025 у справі №420/3824/25, у яких викладено правовий висновок про те, що з дня набрання чинності Постановою №481 (20.05.2023) та протягом усього періоду її дії (до 18.06.2025) правові підстави для видачі довідок про розмір грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні. Протягом зазначеного періоду визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося, виходячи з фіксованої величини 1762,00 грн, передбаченої Постановою №481.
Судова палата сформувала новий правовий висновок про те, що до правовідносин, пов'язаних із оформленням та направленням до органу Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача, визначеного станом на 01.01.2024 відповідно до Постанови №704, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови №704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою №481, якою визначено фіксовану розрахункову величину - 1762,00 грн.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує, що пенсійне забезпечення військовослужбовців відповідно до статей 43 і 63 Закону України №2262-ХІІ має похідний характер від грошового забезпечення діючих військовослужбовців. Ситуація, за якої розрахункова величина для пенсії стає майже вдвічі більшою за відповідну величину для осіб на військові службі, створює нову, більшу дискримінацію та не враховує похідний характер пенсійного забезпечення.
З огляду на те, що у постанові Верховного Суду від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 сформований висновок щодо застосування пункту 4 Постанови №704 та Постанови №481, які поширюються на спірні правовідносини, суд вважає, що цей висновок слід враховувати й при вирішенні цього спору.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 - 2684 грн.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" у 2024 році було передбачено збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2024 до 3 028,00 грн.
При цьому, згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2025 залишився на рівні 3 028,00 грн.
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для підвищення посадового окладу та окладу за військовим звання позивача, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
В ході судового розгляду встановлено, що позивач проходила службу з 04.04.2022, звільнений 14.12.2025.
Відповідач не заперечує, що в спірний період продовжував нараховувати позивачу грошове забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Зважаючи на наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно у період з 20.05.2023 по 05.05.2025 у розраховував позивачу грошове забезпечення із застосуванням фіксованого показника в розмірі 1762,00 грн.
Щодо частини позовної вимоги про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати здійснити перерахунок розміру грошової допомоги додаткових видів грошового забезпечення та премії, суд зазначає наступне.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам /надалі Порядок № 260/, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану, допомоги.
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Пунктом 4 розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 5 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців строкової військової служби включає: посадовий оклад; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за кваліфікацію, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; допомогу військовослужбовцям строкової військової служби, звільненим з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Згідно з пунктом 6 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення курсантів (крім військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського та старшинського складу військової служби за контрактом) включає: посадовий оклад; курсантську посадову надбавку; підвищення посадового окладу за результатами чергової екзаменаційної сесії; допомогу військовослужбовцям строкової військової служби, звільненим з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 1 та 7 розділу ХХІІІ Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у військовій частині та підпорядкованих їй військових частинах установлюється командиром цієї частини виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі військової частини.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, розрахунок допомоги на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, які військовослужбовець отримував за останньою займаною посадою.
Судом встановлено, що посадовий оклад та оклад за військове звання позивача, а відповідно і інші складові грошового забезпечення, які зазначені в довідках про розмір щомісячного грошового забезпечення, визначалися виходячи з прожиткового мінімуму 1762,00 грн.
З метою захисту порушеного права позивача суд прийшов висновку про те, що відповідача необхідно зобов'язати здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 05.05..2025 включно (щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань,) з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025.
Продовжуючи розгляд справи щодо зобов'язальних вимог до відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум, а також з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів (1,5% військового збору) та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового Кодексу України та пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, суд зазначає наступне.
Постановою від 15.01.2004 № 44 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку № 44).
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5).
Ці положення кореспондують з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, який передбачає, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовець, звільнений з військової служби, має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення в період проходження ним військової служби.
Несвоєчасна виплата індексації (не в день звільнення) має місце не з вини позивача, а тому суд вважає, що позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.
Такий висновок суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 22.06.2018 у справі № 812/1048/17, в якій також зазначено, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування резидента, зокрема, є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Об'єктом оподаткування військовим збором також є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України.
Підпункт 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України встановлює, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Ставка військового збору становить 1,5% від об'єкта оподаткування (підпункт 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України) (виплати за період до грудня 2024 року).
Податковий агент зобов'язаний утримати військовий збір із сум доходів у виді індексації в тому податковому періоді, в якому відбувається таке нарахування (виплата).
Отже, аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, суд зазначає, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене суд прийшов переконання про те, що позов необхідно задовольнити.
Відтак виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають повному задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" (вул. Полтавський Шлях, буд. 99,м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61093, код ЄДРПОУ: 08166355) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 з 20.05.2023 по 05.05.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
Зобов'язати Державну установу «Харківський слідчий ізолятор» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 20.05.2023 по 31.12.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2024 по 31.12.2024 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на 1 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2025 по 05.05.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" на 1 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА