30 квітня 2026 року м. Рівне№460/933/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом
Військової частини НОМЕР_1
доОСОБА_1
про стягнення надмірно виплаченого грошового забезпечення,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов Військової частини НОМЕР_1 (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 надмірно виплачене грошове забезпечення за період з 22.08.2024 - 31.08.2024 (10 днів) в загальній сумі 10 021, 42 грн на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22.08.2024 встановлено відсутність відповідача на військовій службі без поважних причин. На переконання позивача, в діях відповідача присутні ознаки кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, а саме - самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.
На підставі вищевказаного, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 23.08.2024 № 973-ОС, інспектора прикордонної служби 2 категорії - навідника другої групи мінометів першого вогневого відділення третьої мінометної прикордонної застави четвертого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки сержанта ОСОБА_1 (П-079336) знято з усіх видів забезпечення з 22.08.2024.
У ході службового розслідування було встановлено факт надмірно виплаченого відповідачу грошового забезпечення за період з 22.08.2024 - 31.08.2024 (10 днів) у сумі 10 021,42 грн. На підставі викладеного, 06.11.2025 військова частина НОМЕР_1 направила листи до відповідача про необхідність добровільного відшкодування матеріальної шкоди завданої державі, але відповіді військовослужбовця на адресу військової частини не надходило.
Станом на момент подання позову місцезнаходження відповідача невідоме, до військової частини НОМЕР_1 останній не повернувся.
Вказану переплату відповідач добровільно не повернув, а тому позивач звернувся до суду щодо її стягнення.
Ухвалою суду від 30.01.2026 позов залишено без руху та наданий позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів.
На усунення недоліків від позивача 06.02.2026 надійшла заява, до якої останній додав необхідні документи.
Ухвалою від 09.02.2026 позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплаченого грошового забезпечення прийнято до розгляду. Відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №460/933/26. Встановлено строк для подання відповідачем до суду відзиву на позовну заяву.
У встановлений строк відповідачем не подано до суду відзиву на позов, будь-яких заяв чи клопотань до суду також не надходило.
Таким чином, відповідач належним чином повідомлений судом про можливість подання відзиву на позовну заяву, однак зазначеним правом не скористався. Тому, враховуючи приписи ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Сержант ОСОБА_1 прибув до НОМЕР_2 прикордонного загону для подальшого проходження військової служби та наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 04.04.2024 № 369-ОС «Про особовий склад» призначений на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - навідника другої групи мінометів першого вогневого відділення третьої мінометної прикордонної застави четвертого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки.
22.08.2024 з основної щорічної відпустки ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону не з'явився. Стосовно нього було проведено службове розслідування № 28/483/24-Вн від 21.09.2024 за фактом нез'явлення з частини щорічної основної відпустки до тимчасового місця розташування третьої мінометної прикордонної застави четвертого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки в АДРЕСА_1 22.08.2025.
В ході службового розслідування встановлено факт нез'явлення відповідача без поважних причин 22.08.2024 для проходження військової служби після частини основної щорічної відпустки до місця тимчасової дислокації третьої мінометної прикордонної застави четвертого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки ( АДРЕСА_1 ) сержанта ОСОБА_2 , тривалістю понад 10 діб, вчиненого в умовах воєнного стану.
На підставі зазначеного вище, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 23.08.2024 № 973-ОС, інспектора прикордонної служби 2 категорії - навідника другої групи мінометів першого вогневого відділення третьої мінометної прикордонної застави четвертого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки сержанта ОСОБА_1 знято з усіх видів забезпечення з 22.08.2024.
До Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомість від 26.11.2024 № 62024170020010621 стосовно інспектора прикордонної служби 2 категорії - навідника другої групи мінометів першого вогневого відділення третьої мінометної прикордонної застави четвертого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки сержанта ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , за ознаками вчинення ним кримінального правопорушення передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального Кодексу України.
На підставі зазначеного, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 03.03.2025 № 243-ОС, сержанту ОСОБА_3 призупинено військову службу з 26.11.2024.
Згідно з наказом НОМЕР_2 прикордонного загону від 17.10.2025 № 5712-АГ «Про призначення службового розслідування», було проведено службове розслідування за фактом з'ясування причин та обставин надмірно виплаченого грошового забезпечення інспектору прикордонної служби 2 категорії - навіднику другої групи мінометів першого вогневого відділення третьої мінометної прикордонної застави четвертого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки сержанту ОСОБА_1 .
За результатом проведеного службового розслідування підтверджено факт надмірно виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 22.08.2024 - 31.08.2024 (10 днів) в загальній сумі - 10 021,42 грн.
Як стверджує позивач, станом на момент подання позову місцезнаходження ОСОБА_1 невідоме, до військової частини НОМЕР_1 останній не повернувся.
На підставі вище викладеного, 06.11.2025 військова частина НОМЕР_1 направила листи до відповідача про необхідність добровільного відшкодування матеріальної шкоди завданої державі.
Станом на момент подання позову відповіді від військовослужбовця на адресу військової частини НОМЕР_1 не надходило.
Позивач вважає, що вказані кошти відповідачем отримані незаконно і вони підлягають стягненню як завдана шкода державі, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232 здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України затвердженим Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 2019 року № 548-XIV (далі - Статут № 548-XIV).
За змістом ст. 11 Статуту № 548-XIV необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: - свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; - бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим: беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; - постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; - знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; - дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; - поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; - бути пильним, суворо зберігати державну таємницю, ввести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; - виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Відповідно до ст. 16 Статуту № 548-XIV кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно статей 26, 27 Статуту № 548-XIV військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» №160-IX (далі - Закон №160-ІX) визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків
Відповідно до ст. 1 Закону №160-ІX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону № 160-IX визначено, що пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Так, за матеріалами службового розслідування підтверджено, що відповідачу нараховано та виплачено грошового забезпечення у сумі 10 021, 42 грн. за період з 22.08.2024 по 31.08.2024 (10 днів), які повинні бути відшкодовані ним як завдана шкода державі.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 160-ІХ відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).
Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (ч. 2 ст. 10 Закону №160-IX).
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 160-ІX, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
На день подачі даного позову відповідачем у добровільному порядку не було відшкодовано вартість завданої майнової шкоди на суму 10 021, 42 грн, з огляду на що вказана сума підлягає стягненню в судовому порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Зважаючи на вищевикладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Враховуючи відсутність у позивача заходів, передбачених ч. 2 ст. 139 КАС України, судовий збір на його користь стягненню з відповідача не підлягає.
У зв'язку із вищезазначеним, безпідставними є вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем у зв'язку із розглядом справи.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплаченого грошового забезпечення задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 вартість завданої державі шкоди у розмірі 10021,42 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення складений 30.04.2026.
Суддя Олег ГРЕСЬКО