Рішення від 30.04.2026 по справі 420/39392/25

Справа № 420/39392/25

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючої судді Бойко О.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 12.06.2025 № 155250000799 та зобов'язання перевести на пенсію згідно з Законом України «Про державну службу», зарахувавши періоди роботи, вирішив адміністративний позов задовольнити.

І. Суть спору:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила суд:

1. Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 155250000799 від 12.06.2025 щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 на пенсію згідно Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби період роботи з 26.06.1990 року по 18.07.2024 року в органах державної податкової служби, з урахуванням довідок Головного управління ДПС в Одеській області №283/15-32-10-02 12 від 10.12.2024, №284/15-32-10-02-12 від 10.12.2024 та №285/15-32-10-02-12 від 10.12.2024 про складові заробітної плати для призначення пенсії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 № 622 (зі змінами).

ІІ. Аргументи сторін

(а) Позиція Позивача

Позивач звертає увагу, що з 01.08.2018 року її призначено пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 04.06.2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та додала до заяви відповідні Довідки Головного управління ДПС в Одеській області. Відповідно до принципу екстериторіальності заяву було передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було прийнято Рішення № 155250000799 від 12.06.2025, згідно якого позивачу було відмовлено у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки, як зазначено у відповідному рішенні, посади Державної податкової інспекції, нібито, не належать до посад державної служби, визначених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а отже, на думку ГУ ПФУ в Харківській області, відсутні правові підстави для задоволення заяви. Позивач вважає Рішення ГУ ПФУ в Харківській області № 155250000799 від 12.06.2025 незаконним і протиправним, та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.

15.12.2025 року позивач надав до суду відповідь на відзив відповідача 2, в якому заперечив проти наведених доводів та аргументів. Зокрема, вказує, що висновки відповідача 2 викладені у відзиві на позовну заяву не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, викладеними без доказів та такими, що порушують конституційні права позивача на отримання пенсії у розмірі, який розрахований відповідно до вимог діючого законодавства України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

(б) Позиція Відповідачів

12.12.2025 року від відповідача ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову, відповідач 2 просять відмовити в задоволенні позову та вказує на те, що позивачка 04.06.2025 звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо переведення з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу». Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, який розглядає заяву - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивачка працювала в Державній податковій інспекції. Посади вищезазначеної інспекції не належать до посад державної служби, визначених у статті 25 Закону № 3723. Розглянувши заяву позивачки та надані документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято Рішення №155250000799 від 12.06.2025, яким відмовлено позивачці в переведення з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу». Позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Головним управління не приймалось рішення по суті заяви позивачки, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивачки та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Що стосується вимоги зобов'язання Головного управління здійснити призначення та виплату пенсії, то відповідно до ст. 58 Закону № 1058 Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та здійснює її виплату. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення та перерахунку пенсії. Оскільки повноваження щодо призначення пенсії відноситься до компетенції Пенсійного фонду, суд не може підміняти цей орган або перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Пенсійний фонд функціонує як самостійна фінансова структура, його кошти не входять до складу державного бюджету і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги. У зв'язку з цим, стягнення з Головного управління судових витрат призведе до нецільового використання коштів Пенсійного фонду України та до порушення норм чинного законодавства. З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

ІІІ. Процедура та рух справи

01.12.2025 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано у відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області належним чином завірену копію пенсійної справи позивача.

ІV. Обставини справи встановлені судом та докази на їх підтвердження

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.08.2018 року призначено пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

04.06.2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та додала до заяви;

- Довідку Головного управління ДПС в Одеській області №283/15-32-10-02-12 від 10.12.2024 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), з інформацією станом на 01.12.2024 року;

- Довідку Головного управління ДПС в Одеській області №284/15-32-10-02-12 від 10.12.2024 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби, з інформацією за листопад 2024 року;

- Довідку Головного управління ДПС в Одеській області №285/15-32-10-02-12 від 10.12.2024 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або які працювали у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд), з інформацією за період з серпня 2019 року по липень 2024 року.

Відповідно до принципу екстериторіальності заяву позивача було передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було прийнято Рішення № 155250000799 від 12.06.2025, згідно якого позивачу було відмовлено у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки, як зазначено у відповідному рішенні, посади Державної податкової інспекції, не належать до посад державної служби, визначених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а отже відсутні правові підстави для задоволення заяви.

Позивач вважає, що Рішення ГУ ПФУ в Харківській області № 155250000799 від 12.06.2025 незаконне та протиправне, прийняте з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

IV. Джерела права та висновки суду

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 та постанови Кабінету Міністрів України № 622 від 14.09.2016 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до ст. 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Закон України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 набрав чинності 01.05.2016 року.

Відповідно до п. 2 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015, втратив чинність Закон України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктом 10 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом (тобто, на 01.05.2016 року) займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 12 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 статті 25 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 було визначено, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Згідно з п. 1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, який був діючим протягом тривалих періодів моєї роботи на відповідних посадах в органах податкової служби, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи Позивача на відповідних посадах, був Закон України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-XII від 04.12.1990.

Згідно з ч. 5, 7, 8 ст. 15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-XII від 04.12.1990, правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».

Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.

Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.

Частиною 6 ст. 15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509 XII від 04.12.1990 передбачено, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).

Тобто, даною нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-XII від 04.12.1990 видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Відповідно до п. 8 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Так, згідно з абз. 2 п. 2 «Порядку обчислення стажу державної служби», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року № 283 (чинної до набрання законної сили Закону України «Про державну службу» № 889 VIII від 10.12.2015), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Таким чином, як Законом України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015, так і нормами діючих до нього профільних Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-XII від 04.12.1990, «Порядку обчислення стажу державної служби», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року № 283, передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів.

Також, у Постанові КАС ВП від 03.07.2018 року у справі №586/965/16-а, суд зазначив наступне: «Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.».

Отже, враховуючи висновки Верховного Суду, та те, що позивач з 26.06.1990 року по 18.07.2024 року безперервно працювала в органах державної податкової служби, прийняла Присягу державного службовця, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), що позивачу присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання за наслідками атестації у визначеному Законом України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-XII від 04.12.1990 порядку, а також те, що позивач одержувала заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, і з отримуваної заробітної плати проводились відрахування підвищених розмірів відповідних (страхових, соціальних) внесків до спеціальних фондів державного бюджету, - то суд вважає, що всі періоди роботи (служби) підлягають зарахуванню до стажу державної служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 року № 306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.

Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів (вданому випадку - податкового органу) віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців. Відтак, спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 року № 306.

Дана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 22 жовтня 2013 року у справі 21-340а13, в якій колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».

У відповідності до п. 1.7 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком), виплатою пенсії» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Зокрема, як вже зазначалося, до поданої позивачем заяви до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області було додано відомості про складові заробітної плати Головного управління ДПС в Одеській області, що містяться у відповідних довідках Головного управління ДПС в Одеській області №283/15-32-10-02 12 від 10.12.2024, №284/15-32-10-02-12 від 10.12.2024 та №285/15-32-10-02-12 від 10.12.2024.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Відповідача 2 перевести Позивача на пенсію згідно Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби період роботи з 26.06.1990 року по 18.07.2024 в органах державної податкової служби, з урахуванням довідок Головного управління ДПС в Одеській області №283/15-32-10-02-12 від 10.12.2024, №284/15-32-10-02-12 від 10.12.2024 та №285/15-32-10-02-12 від 10.12.2024 про складові заробітної плати для призначення пенсії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 № 622 (зі змінами), суд зазначає наступне.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з п. 4 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

В рамках спору за цією позовною заявою, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України «Про державну службу».

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Крім цього, слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права Позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №826/4175/16 Великої Палати Верховного суду від 12 лютого 2019 року у справі №826/7380/15 (провадження №11-778апп18).

Суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права у цьому випадку є визнання протиправним та скасування Рішення Відповідача 1 та відповідно зобов'язання Відповідача 2 перевести позивача на пенсію згідно Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби період роботи з 26.06.1990 року по 18.07.2024 року в органах державної податкової служби.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог.

VI. Розподіл судових витрат

Позивач сплатив судовий збір у сумі 968,96 грн., який належить до розподілу на користь позивача на підставі ч. 1 ст. 139 КАС України.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 77, 161,245, 255, 293, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 155250000799 від 12.06.2025 щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

3.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 на пенсію згідно Закону України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби період роботи з 26.06.1990 року по 18.07.2024 року в органах державної податкової служби, з урахуванням довідок Головного управління ДПС в Одеській області №283/15-32-10-02 12 від 10.12.2024, №284/15-32-10-02-12 від 10.12.2024 та №285/15-32-10-02-12 від 10.12.2024 про складові заробітної плати для призначення пенсії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 № 622 (зі змінами).

4.Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо розглянуто справу в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 : адреса; АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області: адреса; 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3, ЄДРПОУ 14099344.

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, адреса: м. Одеса, вул. Канатна, 83, 65012, ЄДРПОУ 20987385.

Суддя Оксана БОЙКО

Попередній документ
136118468
Наступний документ
136118470
Інформація про рішення:
№ рішення: 136118469
№ справи: 420/39392/25
Дата рішення: 30.04.2026
Дата публікації: 04.05.2026
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Одеський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (30.04.2026)
Дата надходження: 26.11.2025
Предмет позову: про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії