Справа № 420/35546/25
30 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої судді - Бойко О.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, вирішив адміністративний позов задовольнити частково.
І. Суть спору:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, ОСОБА_1 , до відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльністю та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути письмову заяву від 22.09.2025 ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення в межах чинного законодавства України.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має право на відстрочку відповідно до положень пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки здійснює постійний догляд за своєю матір'ю, ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи довічно та потребує стороннього догляду згідно з медичними висновками. Позивач наголошує, що він є єдиною особою, зобов'язаною здійснювати такий догляд, оскільки його батько помер, а брати чи сестри відсутні. Заява щодо надання відстрочки із належним чином засвідченими копіями підтверджуючих документів була надіслана поштою та отримана відповідачем 30 вересня 2025 року. Проте, станом на момент звернення до суду, територіальний центр комплектування не надав жодної відповіді та не прийняв відповідного рішення у визначений законом строк. Позивач вважає таку поведінку відповідача протиправною бездіяльністю, оскільки надіслання заяви поштою з особистим підписом є належним способом реалізації права на особисте подання документів. Він стверджує, що відповідач зобов'язаний невідкладно розглянути заяву та прийняти юридично значуще рішення, а не утримуватися від дій, що входять до його виключної компетенції.
(б) Позиція відповідача
Відповідач не скористався своїм правом для подання відзиву на позовну заяву, належним чином та своєчасно повідомлений про розгляд вказаної справи.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
27.10.2025 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
IV. Обставини, встановлені судом
22 вересня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
До заяви позивач додав: медичний висновок ЛКК № 6/167 від 04.09.2025; акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду; паспорт громадянина України у вигляді ID; свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; довідка про одержання ідентифікаційного коду; військовий квиток серії НОМЕР_1 ; свідоцтво про смерть батька ОСОБА_3 ; паспорт ОСОБА_2 ; довідка про одержання ідентифікаційного коду; пенсійне посвідчення на ім'я ОСОБА_2 на підтвердження 2 групи інвалідності за загальним захворюванням.
Вказану заяву з додатками позивач направив на адресу відповідача засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Вказаний лист відповідач отримав 30.09.2025, про що свідчить відмітка на поштовому повідомленні.
Станом на дату звернення позивача до суду із вказаним адміністративним позовом, відповідь відповідача щодо результатів розгляду заяви позивача не надійшла. Доказів протилежного відповідач до суду не надав.
V. Джерела права та висновки суду.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до часткового задоволення. Свій висновок вмотивовує наступним чином.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військову службу і військовий обов'язок" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з ч. 9 ст. 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду цієї справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 22 Закону №3543-XII громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Так, статтею 22 Закону №3543-XII визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Поряд з цим ст.23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.
Суд звертає увагу, що спір виник, оскільки позивач вважає, що він має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки його матір потребує постійного догляду, так як є особою з інвалідністю 2 групи довічно.
Так, суд встановив, що з 05 січня 2023 року механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном визначає Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з підпункту 8 пункту 1 Правил військового обліку (додаток 2 до Порядку №1487) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, Зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до пунктів 56-60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час.
Постановою КМУ від 23 лютого 2022 року №154 затверджено «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» (далі - Положення №154, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до п.1. якого, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Пунктом 8 Положення №154 визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, у виконанні завдань з підготовки та ведення територіальної оборони, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Відповідно до п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, окрім іншого:
- оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам;
- розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Згідно із абзацом 8 пункту 11 Положення №154 оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
З урахуванням зазначеного, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання поштою від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права повинен був прийняти рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або про відмову у наданні такої відстрочки.
У цих правовідносинах відповідач не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
У спірному випадку заява позивача комісією при відповідачі щодо перевірки законності надання відстрочок по суті не розглядалася, а тому відсутність належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
При цьому протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону (або ж іншого нормативно-правового регулювання) віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
За таких обставин, коли заява позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідачем по суті не розглядалася, позаяк відсутнє належним чином оформлене рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивована відмова в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, то відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає в не прийнятті рішення.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги належать до задоволення в повному обсязі.
VI. Судові витрати
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач разом із позовною заявою сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією про сплату № 5946-2410-7091-0878 від 20.10.2025.
Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідачів витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Суд встановив, що для надання правничої допомоги та представництва своїх інтересів позивач (клієнт) та ОСОБА_4 (Адвокат) уклали угоду про надання професійної правничої (правової) допомоги від 27.08.2025 № 34/8-2025, відповідно до п.2.1 якого адвокат здійснює захист, представництво або надання інших видів правничої допомоги клієнту на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів під час повсякденної діяльності та життя клієнта на умовах і в порядку, визначеному угодою, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цієї угоди.
На підтвердження понесених витрат позивачем до суду також надано:
- прибутковий касовий ордер від 11.10.2025, де зазначено, що сума узгодженого сторонами фіксованого розміру гонорару адвоката пі час виконання угоди по даній справі становить 5000,00 грн.
Частиною 7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У відповідності з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
На підставі викладеного, суд вважає, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 5 000, 00 грн. не є співмірним із складністю справи і наданими адвокатом послугами.
Суд також враховує, що стягнення витрат у заявленому розмірі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат, у зв'язку із чим суд вважає, що обґрунтованим та розумним розміром витрат за надання правової допомоги у цій справі є сума 2000, 00 грн., оскільки такий розмір гонорару є співмірним, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час.
На підставі викладеного, враховуючи досліджені докази, вимоги чинного процесуального законодавства щодо справедливого вирішення спорів та дотримання принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру судових витрат.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2.Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неприйняття рішення стосовно заяви ОСОБА_1 від 22.09.2025 про надання відстрочки від призову за мобілізацією на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
3.Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути письмову заяву від 22.09.2025 ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення в межах чинного законодавства України
4.Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять),20 грн та витрат на професійну правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі),00 грн.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Суддя Оксана БОЙКО