29 квітня 2026 рокусправа № 380/4518/26
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 29.11.2024, з урахуванням дня фактичної виплати 20.02.2026;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 29.11.2024 з урахуванням дня фактичної виплати 20.02.2026.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу в лавах Національної гвардії України, і в тому числі на завершення у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ). Стверджує, що 20.02.2026 відповідач виплатив індексацію грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 у справі №380/3894/25. Наголошує, що оскільки відповідач несвоєчасно виплатив індексацію грошового забезпечення, яка є доходом, то він набув право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати. З метою захисту порушеного права позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою судді від 17.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
31.03.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Зазначає, що позивачу не може бути виплачено компенсацію втрати доходів за період, який передує 26.02.2021. Причиною цього є те, що позивач просить суд виплатити йому компенсацію втрати доходів щодо індексації грошового забезпечення (індексації грошових доходів), а можливість виплати компенсації втрати доходів щодо індексації грошових доходів з'явилася, починаючи з 26.02.2021. Саме 26.02.2021 набрали чинності зміни до Закону про компенсацію, які передбачили механізм компенсації грошових доходів за суму індексації грошових доходів громадян. Ними, зокрема, частину 2 статті 2 3акону про компенсацію, у якій наводиться перелік доходів, які підпадають під компенсацію, було доповнено новим видом таких доходів: «сума індексації грошових доходів громадян».
Вказані зміни були внесені до Закону про компенсацію Законом України від 04.02.2021 № 1214-IX «Про внесення змін до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Отже, дія Закону про компенсацію не поширюється на індексацію грошового забезпечення за період до 26.02.2021 і позивач не має права на компенсацію втрати частини доходів у цій справі. Зважаючи на наведене, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
01.04.2026 позивач подав відповідь на відзив, у якій наголосив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) встановлює, що суд має право зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП), керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності, якщо ця сума є неспівмірною з основним боргом. Натомість у розглядуваній справі предметом спірних правовідносин є нарахування та виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати працівникові (військовослужбовцю) індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 29.11.2024 з урахуванням дня фактичної виплати 20.02.2026. Покликаючись на практику Верховного Суду ,констатує, що право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Ухвалою від 06.04.2026 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).
Згідно з витягом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 29.11.2024 №356 підполковника юстиції ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військовослужбовця військової служби за контрактом осіб офіцерського складу з 29.11.2024.
З Єдиного державного реєстру судових рішень суд установив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 у справі № 380/3894/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу з урахуванням виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 29.11.2024 відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 3644,85 грн щомісячно за періоди з 01.03.2018 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 29.11.2024 відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2025 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 - без змін.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 у справі № 380/3894/25, яке набрало законної сили, відповідач 20.02.2026 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 320031,24 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку.
У відповідь на заяву позивача про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, листом від 12.03.2026 №307/11-Л-40 відповідач повідомив про відсутність підстав для виплати.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми законодавства України та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Тобто суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - порядок №159).
Стаття 2 Закону №2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст. 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом ст.4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Використане у ст. 3 Законі № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
З аналізу норм Закону №2050-ІІІ слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято порядок №159.
Відповідно до п. 2 цього Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Як визначено в п. 3 порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно з п. 4 порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Суд установив, що індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 29.11.2024 відповідач виплатив позивачу у повному обсязі 20.02.2026 на виконання судового рішення у справі №380/3894/25.
Суд звертає увагу на те, що нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період мали бути здійснені відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог чинного законодавства.
Ураховуючи періоди, за які індексація грошового забезпечення мала бути виплачена позивачу, та час її фактичної виплати, суд дійшов висновку про те, що відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення.
У цій справі позивач просить нарахувати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 29.11.2024 з урахуванням дня фактичної виплати 20.02.2026.
Стосовно визначення дати, з якої позивачу має бути обчислена відповідна компенсація, суд ураховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.04.2020 у справі №420/2093/16-а, відповідно до яких використане у ст. 3 Закону №2050-ІІІ та п. 4 порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Таким чином, компенсація втрати частини доходів у спірних правовідносинах має бути обчислена за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати такої заборгованості, тобто по 20.02.2026.
Також варто відзначити, що виконуючи функцію єдності судової практики, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) вирішив питання неоднакового застосування норм ст. 7 Закону № 2050-III та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема у постановах від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі № 460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20.
У цій постанові Верховний Суд, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-III строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі № 560/8194/20 Верховний Суд виходив з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст. 7 Закону № 2050-III не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком Верховного Суду зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами ст. 2- 4 Закону № 2050-III, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Оцінюючи поведінку відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що вона не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст.2 КАС України, та порушує право позивача на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку, що вимоги адміністративного позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати 20.02.2026 та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по день фактичної виплати 20.02.2026.
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідач жодними належними та допустимими доказами не довів правомірності відмови у нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та правовими позиціями Верховного Суду. Тому такі міркування суд не враховує.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за пред'явлення цього адміністративного позову, доказів понесення інших судових витрат він до суду не подав, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати 20.02.2026.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати 20.02.2026.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна