30 квітня 2026 рокусправа № 380/4327/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Мартинюка В.Я. розглянувши у письмовому провадженні питання щодо поновлення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:
визнати протиправним та скасувати рішення від 10.01.2026 року №251/02-16;
зобов?язати призначити пенсію у зв?язку з втратою годувальника ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , код РНОКІП: НОМЕР_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі відповідно до Свідоцтва про одруження серія НОМЕР_2 від 30.09.1986) з 26.12.2025 року.
В обгрунтування позову зазначає, що до дня смерті померлого вона перебувала на утриманні чоловіка, вони проживали однією сім'єю і вели спільне господарство. Вказує, що надала відповідачу докази про належність ОСОБА_2 свідоцтва про укладення шлюбу, виданого 20.09.1986 року відділом ЗАГСУ Старосамбірського районного виконкому Львівської області.
31.03.2026 року судом ухвалою відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази судом, встановлено такі обставини справи.
В матеріалах справи наявне свідоцтво про смерть ОСОБА_2 від 30.12.2025 року серії НОМЕР_3 .
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №251/02-16 від 10.01.2026 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії в разі втрати годувальника відповідно до статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», оскільки у паспорті заявниці, свідоцтві про одруження та свідоцтві про смерть годувальника виявлено розбіжність у прізвищах, а саме « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_4 ».
Відповідно до довідки №105 від 27.01.2026 року, виданої виконавчим комітетом Старосамбірської міської ради, позивач має статус особи, яка дійсно постійно зареєстрована та проживає на території гірського населеного пункту в АДРЕСА_1 по теперішній час.
Відповідно до довідки №102 від 27.01.2026 року, виданої виконавчим комітетом Старосамбірської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивача ОСОБА_2 і його поховання вона здійснювала за власний рахунок; до дня смерті померлого вона перебувала на утриманні чоловіка, проживали разом однією сім'єю і вели спільне господарство.
Відповідно до довідки №104 від 27.01.2026 року, виданої виконавчим комітетом Старосамбірської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивача ОСОБА_2 і вона до дня його смерті перебувала на його утриманні і вдруге заміж не виходила.
Змістом спірних правовідносин є відповідність рішення відповідача від 10.01.2026 року №251/02-16 критеріям правомірності, передбачених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам судом враховано таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (з наступними змінами та доповненнями; далі - закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Частиною першою ст.9 Закону №1058-ІV установлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною другою ст.9 Закону №1058-ІV визначено, що за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата.
Відповідно до ст.10 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до абзацу першого ч.1 ст. 36 Закону №1058-ІV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Абзацом другим вказаної норми передбачено, що батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Пунктом 1 ч.2 ст.36 Закону №1058-IV передбачено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно до абзаців першого-третього ч.3 ст.36 Закону №1058-IV, до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Згідно із абзацом четвертим цієї норми, члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч.1 ст.37 Закону №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Відповідно до ч.1 ст.38 Закону №1058-IV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Порядок подання та оформлення документів для призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №1058-IV урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1 (з наступними змінами та доповненнями; далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до п. 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Відповідно до п.2.3 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2,. З пункту 2.1 цього розділу. Пунктом 2.3 Порядку №22-1 передбачено перелік документів, що подаються до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Зокрема, відповідно до підпунктів 3, 4 пункту 2.3 Порядку №22-1 також надаються документи, що засвідчують родинні стосунки .члена сім'ї з померлим годувальником; свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
До заяви про призначення пенсії членам сім'ї померлого пенсіонера повинні бути додані необхідні документи, зазначені в цьому пункті. Заробіток у такому випадку визначається за документами, що є в пенсійній справі померлого годувальника, або за поданими додатково документами відповідно до вимог частини першої статті 40 Закону.
Як встановлено судом, причиною для відмови позивачу у призначенні пенсії по втраті годувальника стала розбіжність у прізвищах позивача та її померлого чоловіка ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ).
Отже, в даній справі спірним питанням є питання чи ОСОБА_2 , який перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, та ОСОБА_5 , який вказаний у свідоцтві про шлюб, є однією особою.
Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Статтею 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) сформульовано висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції цивільного суду за таких умов:
-факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету його встановлення;
-встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
-заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
-чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08.11.2019 у справі № 161/853/19, від 18.12.2019 у справі № 370/2598/16-ц.
Слід зауважити, що в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі №560/17953/21 відступила від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, який полягав у тому, що встановлення юридичного факту, який пов'язаний із вирішенням спору із суб'єктом владних повноважень щодо права на отримання пенсії, відповідно до частини другої, пункту 3 частини шостої статті 12, пункту 2 частини першої статті 263 КАС України має розглядатися в спрощеному позовному провадженні як справа незначної складності за правилами адміністративного судочинства та від висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц та зазначила, що вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначеними статтею 2 КАС України. Також неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Також Верховний Суд у постановах від 25.11.2020 у справі №636/4087/19 та від 15.09.2021 у справі №733/324/21 вказав, що суди можуть встановлювати факти належності особі правовстановлюючих документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу, наприклад, трудової книжки, іншого документа про трудовий стаж.
При цьому, відповідно до частини п'ятої статті 188 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Аналогічне правило закріплено в частині четвертій статті 172 КАС України про те, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, не можуть бути поєднаними в одному провадженні вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, та оскарження рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки ці вимоги підсудні судам різних юрисдикцій.
В матеріалах справи наявне свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_4 , відповідно до якого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 20.09.1986 року уклали шлюб; після укладення шлюбу присвоєні прізвища чоловікові - ОСОБА_3 ; дружині - ОСОБА_3 .
Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 28.04.2016 року у справі №455/458/16-ц заяву задоволено; встановлено факт належності ОСОБА_2 свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого 20.09.1986 року відділом ЗАГСУ Старосамбірського районного виконкому Львівської області; встановлено факт реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , який був укладений 20.09.1986 року та зареєстрований відділом ЗАГСУ Старосамбірського районного виконкому Львівської області, актовий запис №50.
Відтак, у спірних правовідносинах Старосамбірським районним судом Львівської області уже було встановлено факт належності ОСОБА_2 документів, на підставі яких позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, оскільки як уже зазначалося судом, такий факт може бути встановлений рішенням суду у порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства, а інший порядок підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства, законом не передбачено.
Відтак, оскільки у відповідача були наявні докази належності померлому ОСОБА_2 перелічених документів, у яких не збігаються зазначені прізвища (« ОСОБА_4 » і « ОСОБА_3 ») та які були подані позивачем разом із заявою про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та необгрунтованим, а тому підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог з приводу зобов?язання призначити пенсію у зв?язку з втратою годувальника.
Враховуючи обставину недослідження відповідачем підстав для призначення позивачу пенсії у разі втрати годувальника, зазначених у її заяві, з урахуванням висновків зроблених у даному судовому рішенні, у суду відсутня об'єктивна можливість захистити її порушене право у наведений спосіб.
Відтак, зазначені вимоги не підлягають задоволенню.
При цьому, з метою належного захисту порушеного права позивача, суд, у відповідності до ч.2 ст.9 та ч.2 ст.245 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву та пакет документів позивача від 31.12.2025 року №251/02-16, скерований відділом обслуговування громадян №20 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян, з урахуванням висновків зроблених судом у даному рішенні.
Щодо судових витрат, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, такі належить присудити з позивача пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 10.01.2026 року №251/02-16 про відмову у призначенні пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 , прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
Зобов'язати Головне управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) протягом 10 днів з моменту набрання рішенням суду у цій справі законної сили повторно розглянути заяву про призначення пенсії у разі втрати годувальника та пакет документів, подані ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ), з урахуванням висновків зроблених судом у даному рішенні.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 665 (шістсот шістдесят п'ять) грн. 60 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович