30 квітня 2026 року м. Київ справа №320/541/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адмінбудівля УМВА, РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати п. 6, 7, 8, 9 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №2368 від 29.11.2024 «Про результати проведення службового розслідування»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити начальнику медичного пункту НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) премію за листопад 2024 року в повному розмірі, виплатити начальнику медичного пункту 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 45610,85 грн. (сорок п'ять тисяч шістсот десять) гривень 85 (вісімдесят п'ять) копійок, утримані з грошового забезпечення у рахунок відшкодування матеріальної шкоди внаслідок винесення наказу №2368 від 29.11.2024 «Про результати проведення службового розслідування".
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що в акті службового розслідування та в оскаржуваному наказі не вказано в чому полягає об'єктивна сторона дисциплінарного проступку, в зв'язку із вчиненням якого позивача притягнуто до відповідальності, не встановлено зв'язок з матеріальною шкодою, завданою державі. Вважає притягнення його до дисциплінарної та матеріальної відповідальності протиправним.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що за результатами проведення службового розслідування було встановлено, що в зв'язку із неналежним виконанням позивачем та іншими особами своїх службових обов'язків, було введено в оману командування частини щодо обставин проходження служби ОСОБА_2 та завдана шкода, яка полягала у переплаті грошового забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_2 у розмірі 136832 грн 57 коп.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач, військове звання - старший лейтенант медичної служби, на посаду начальника медичного пункту 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 призначений наказом Міністра оборони України від 21.06.2024 №969, до виконання обов'язків за посадою приступив на підставі наказу командира військової частини від 22.07.2024 №213.
Відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 № 608, наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 25.10.2024 №2507 «Про призначення службового розслідування», було проведено службове розслідування, з метою уточнення причин і умов, що сприяли не поверненню з відпустки, а також встановлення ступеня вини гранатометника механізованого відділення 2 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_2 , чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
За результатами проведеного службового розслідування було складено акт службового розслідування №21889 від 29.11.2024.
На підставі акту службового розслідування наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.11.2024 №2368 «Про результати службового розслідування» прийнято рішення:
-п. 6. за порушення вимог статей 11, 16, 87-1 Статуту внутрішньої служби, керуючись частиною 3 статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, на начальника медичного пункту 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 накласти дисциплінарне стягнення «Догана»;
- п.7. керуючись статтями 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб, за шкоду завдану державі» розмір завданої шкоди встановити у розмірі 136832 грн.57 коп. (сто тридцять шість тисяч вісімсот тридцять дві гривні 57 копійок);
-п.8 керуючись пунктом 1 частини 1 статті 6 розділу ІІ Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» притягнути до повної матеріальної відповідальності командира 7 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону капітана ОСОБА_3 , начальника медичного пункту НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_5 старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 , санітарного інструктора медичного пункту 3 механізованого батальйону молодшого сержанта ОСОБА_4 , у рівних частинах по 45610,86 грн. (сорок п?ять тисяч шістсот десять гривень 86 копійок);
-п. 9. відповідно абзацу десятого пункту 5 розділу XVI наказу Міністерства оборони України «Про затвердження, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07.06.2018 р. № 260, позбавити премії за листопад 2024 року у повному розмірі: командира 7 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону капітана ОСОБА_3 , начальника медичного пункту. З механізованого батальйону військової частини НОМЕР_5 старшого лейтенанта медичної, служби ОСОБА_1 , санітарного інструктора медичного пункту 3 механізованого батальйону молодшого сержанта ОСОБА_4 .
Вважаючи вказаний наказ у частині п.п. 6,7,8,9 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами другою-четвертою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Відповідно до правових норм, зазначених в статтях 4, 6 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.
Згідно із статтями 16 та 17 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. На військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов'язки. Ці обов'язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України.
При цьому, правовими нормами статті 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Відповідно до статті 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Разом з тим, сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Приписами статей 1 та 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Військова дисципліна досягається, зокрема, й шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України (стаття 3 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Згідно із частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Положеннями статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б)догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтями 83-95 Дисциплінарного статуту ЗСУ.
Відповідно до вимог статті 83 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Частиною першою статті 84 Дисциплінарного статуту ЗСУ встановлено що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу (частина перша статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць (частина третя статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).
Згідно із пунктом 7 Порядку № 608 службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».
Відповідно до пункту 3 розділу III Порядку № 608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування.
Так, з досліджених судом матеріалів службового розслідування, зокрема, акту службового розслідування та опитаних під час проведення службового розслідування військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 встановлено, що 31 липня 2024 року старший солдат ОСОБА_2 , перебуваючи у відпустці, надіслав санітарному інструктору медичного пункту НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшому сержанту ОСОБА_4 засобами зв'язку фото-копію довідки від КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» (далі за текстом - КНП «КМКЛ ШМД») № 8042/1-07.24 від 30.07.2024 про знаходження на стаціонарному лікуванні у вищезазначеному закладі.
Санітарний інструктор медичного пункту 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_4 надіслав вказану довідку до медичної служби військової частини НОМЕР_1 . На підставі довідки, медичною службою військової частини НОМЕР_1 було внесено інформацію про знаходження старшого солдата ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні та подано відповідний рапорт від 30.07.2024 вх. №27482.
На підставі рапорту медичної служби від 30.07.2024 вх. №27482 було видано наказ командира частини (по стройовій частині), згідно якого старший солдат ОСОБА_2 вважається тимчасово вибулим з військової частини - госпіталізованим до КНП "КМКЛ ШМД".
12 вересня 2024 року старший солдат ОСОБА_2 перестав виходити на зв'язок із санітарним інструктором медичного пункту НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшим сержантом ОСОБА_4 , на якого покладено функції з перевірки місцезнаходження військовослужбовців 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , які знаходяться на стаціонарному лікуванні в медичних закладах.
Після повідомлення інформації санітарним інструктором медичного пункту 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшим сержантом ОСОБА_4 про втрату зв'язку зі старшим солдатом ОСОБА_2 , 13.09.2024 медичною службою військової частини НОМЕР_1 було надіслано запит на адресу КНП «КМКЛ ШМД» стосовно періоду перебування старшого солдата ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні. Військовослужбовець ОСОБА_2 на телефоні дзвінки не відповідав. Його місцезнаходження не було відомо.
Враховуючи факт тривалої відсутності старшого солдата ОСОБА_2 та неможливість зв'язатися з ним за допомогою засобів зв'язку, командиром 7 механізованої роти НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , капітаном ОСОБА_5 23.10.2024 року було подано рапорт вих. № 37943 від 24.10.2024 року про неприбуття старшого солдати ОСОБА_2 до місця служби після лікування.
Під час проведення службового розслідування 29.10.2024 року, військова частина НОМЕР_1 отримала відповідь-довідку вх.№13077 від 28.10.2024 року на запит від КНП «КМКЛ ШМД» вих. №906 від 04.10.2024 року в якій зазначено, що військовослужбовець ОСОБА_2 по облікам лікарні з 30.07.2024 по 03.10.2204 року відсутній.
На додатковий запит від військової частини НОМЕР_1 , КНП «КМКЛ ШМД» надала відповідь від 12.11.2024 за вих. № 1047 про те, що з 01.01.2024 року по теперішній час на стаціонарному лікуванні в КНП «КМКЛ ШМД» військовослужбовець ОСОБА_2 не перебував. Довідка за вих. №8042/1-07.24 від 30 липня 2024 року, яку надіслав засобами електронного зв'язку старший солдат ОСОБА_2 , КНП «КМКЛ ШМД» не видавалась. Лікар ОСОБА_6 в лікарні не працює і ніколи не працювала, відділення №1 в лікарні не існує. Печатка установи не дійсна.
Відповідно до пояснень позивача, начальника медичного пункту З механізованого батальйону військової частини НОМЕР_5 старшого лейтенанта медичної служби, наданих під час проведення службового розслідування, саме позивач поклав обов'язки по контролю військовослужбовців НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , які знаходяться на стаціонарному лікуванні в медичних закладах на молодшого сержанта ОСОБА_4 .
Доводи позивача про те, що він в період з 27.06.2024 по 01.10.2024 та з 18.10.2024 по 09.01.2025 брав безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації, а тому не міг здійснювати перевірку та контроль перебування ОСОБА_2 на лікуванні, суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до обов'язків начальника медичної служби батальйону, передбачених ст. 87-1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, повинен знати стан хворих, що перебувають в інших закладах охорони здоров'я, і періодично їх відвідувати.
Суд зазначає, що відсутність фізичної можливості позивача особистого контролю не звільняє його від обов'язку здійснити такий контроль через підпорядковані органи управління.
Крім того, відповідно до пункту 22 розділу XII Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України (затверджено наказом Міністерства оборони України15 вересня 2022 року № 280) порядок здійснення в особливий період обміну медичними та іншими документами військовослужбовців у електронній формі (у разі відсутності технічної можливості або, якщо передбачено надання тільки оригіналів паперових документів, також у паперовій формі) між закладами охорони здоров'я державної та комунальної власності, в яких військовослужбовці перебували (перебувають) на лікуванні, військовими частинами, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 2, 5 пункту 5 порядку здійснення в особливий період обміну медичними та іншими документами військовослужбовців між закладами охорони здоров'я державної та комунальної власності, державними установами Національної академії медичних наук, в яких військовослужбовці перебували (перебувають) на лікуванні, та військовими частинами, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2023 р. №901), медичні та інші документи військовослужбовця через систему електронного документообігу надсилаються закладом охорони здоров'я до військової частини, де військовослужбовець проходить військову службу, та до найближчого військово-медичного закладу охорони здоров'я протягом одного дня з моменту, коли військовослужбовець поступив на стаціонарне лікування до закладу охорони здоров'я або вибув з нього, - іменний список військовослужбовців, які поступили на стаціонарне лікування (обстеження) до закладу охорони здоров'я та вибули з нього, інші документи у разі потреби.
Тобто, у разі надходження військовослужбовця до медичного закладу 30.07.2024, КНП «КМКЛ ШМД» повинно було сповістити військову частину НОМЕР_1 про це не пізніше 31.07.2024.
Однак, матеріалами перевірки встановлено, що КНП «КМКЛ ШМД» не надсилала до військової частини НОМЕР_1 жодних документів стосовно перебування старшого солдата ОСОБА_2 на стаціонарному лікування в цьому закладі.
З урахуванням вказаних обставин, знаючи про нібито перебування старшого солдата ОСОБА_2 у вказаному лікувальному закладі та не надходження протягом тривалого часу повідомлень про це, позивачем та особами, які встановлені під час службового розслідування не було вжито заходів для перевірки інформації щодо госпіталізації військовослужбовця, що свідчить про неналежну організацію системи щоденного обліку та звітності в підрозділі.
Так, запит від військової частини НОМЕР_1 на адресу лікарні щодо перебування старшого солдата ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні було надіслано тільки 13.09.2024, тобто більш ніж через місяць, як старший солдат ОСОБА_2 надав фотокопію документа про його перебування у лікарні.
Відповідно до ст. 261 Статуту внутрішньої служби про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров'я.
Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Таким чином, суд погоджується із висновками відповідача, що у медичної служби військової частини НОМЕР_1 були відсутні підставі направляти старшого солдата ОСОБА_2 на стаціонарне лікування (відповідно наказу та рапорту), оскільки в силу приписів ст. 261 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, на час відпустки військовослужбовця ОСОБА_2 , такі повноваження мали виключно відповідні органи управління Служби правопорядку в гарнізонах або територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Зволікання із запитом на адресу лікарні щодо перебування старшого солдата ОСОБА_2 на лікуванні, призвело до того, що останній тривалий час ухилявся від проходження військової служби і отримував грошове забезпечення, оскільки вважався тимчасово вибулим з військової частини - госпіталізованим до КНП «КМКЛ ШМД».
Відповідно до абзацу другого пункту 9 розділу 1 Наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» грошове забезпечення ОСОБА_2 виплачувалось за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах.
Суд звертає увагу, що жоден із посадових осіб військової частини, в т. ч і позивач, як начальник медичного пункту, не звернув уваги на той факт, що довідка, яку надав старший солдат ОСОБА_2 , не містила діагнозу - медичного висновку про наявне захворювання (травму).
При цьому санітарний інструктор ОСОБА_4 в своїх поясненнях згадує діагноз старшого солдата ОСОБА_2 як «перелом великогомілкової кістки зі зміщенням уламків». Більш того, дана інформація була внесена до медичних журналів медичної служби.
Отже, протиправна бездіяльність позивача, як начальника медичного пункту З механізованого батальйону військової частини НОМЕР_5 , на якого покладено обов'язки по контролю військовослужбовців НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , які знаходяться на стаціонарному лікуванні в медичних закладах, призвела до несвоєчасного виявлення самовільного залишення частини старшим солдатом ОСОБА_2 , що спричинило зайві витрати бюджетних коштів.
Таким чином, суд вважає правомірним винесення на підставі акту службового розслідування від 29.11.2024 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №2368 від 29.11.2024 «Про результати проведення службового розслідування» відносно позивача за неналежне виконання своїх функціональних обов'язків та притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.
Щодо доводів позивача про те, що відповідачем неправомірно було враховано до суми переплати грошового забезпечення старшому солдату ОСОБА_2 суми премії за липень 2024 року у розмірі 14748,60 грн, суми додаткової винагороди за липень 2024 року у розмірі 38709,68 грн, суд зазначає наступне.
Згідно п. 8 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: шомісячні та додаткові види -в поточному місяці за минулий.
Таким чином, відповідні виплати за липень 2024 року мали б здійснюватися (за звичних умов виконання військової служби старшим солдатом ОСОБА_2 , тобто без самовільного залишення військової частини) в серпні 2024 року.
Стосовно притягнення позивача до матеріальної відповідальності, з чим він не погоджується в зв'язку із відсутністю його вини у вчиненні старшим солдатом ОСОБА_2 самовільного залишення військової служби, суд зауважує наступне.
Розділом VIII Порядку № 608 врегульовано особливості проведення службового розслідування за фактами завданої державі матеріальної шкоди.
Так, у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з'ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду.
До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначаєЗакон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX(далі -Закон № 160-IX).
Згідно із підпунктами 4-5 частини першоїстатті 1 Закону № 160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність (ч. 1ст. 3 Закону № 160-IX).
Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 160-IXумовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України (ч. 3ст. 3 Закону № 160-IX).
Отже, системний аналіз зазначених норм дає підстави для таких висновків, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі встановлення в ході службового розслідування завдання ним прямої дійсної шкоди державі, внаслідок протиправної поведінки у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням ним обов'язків військової служби або службових обов'язків та встановленням причинного зв'язку між протиправною поведінкою такої особи і завданою шкодою із обов'язковим встановленням вини особи в завданні такої шкоди.
Оскільки за результатами розгляду справи судом встановлено протиправну бездіяльність позивача, як начальника медичного пункту 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_5 , на якого покладено обов'язки по контролю військовослужбовців НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , що знаходяться на стаціонарному лікуванні в медичних закладах, яка призвела до несвоєчасного виявлення самовільного залишення частини старшим солдатом ОСОБА_2 , та в подальшому спричинила необґрунтовані витрати бюджетних коштів, суд вважає доведеним вину позивача у завданні такої шкоди та притягненні його до відповідальності.
В зв'язку із чим, позовні вимоги про скасування пунктів 6,7,8,9 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №2368 від 29.11.2024 «Про результати проведення службового розслідування» не підлягають задоволенню, а відтак і вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити начальнику медичного пункту НОМЕР_4 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 премію за листопад 2024 року в повному розмірі та грошові кошти у розмірі 45610,85 грн., утримані з грошового забезпечення у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, як похідні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адмінбудівля УМВА, РНОКПП: НОМЕР_2 ) відмовити повністю
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.