30 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 521/8136/24
провадження № 51-1616 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року,
установив:
Відповідно до приєднаних до касаційної скарги документів, ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 4 серпня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_4 про поновлення строку на подання заяви про перегляд за виключними обставинами вироку Одеського обласного суду від 26 квітня 1999 року та ухвали Судової колегії з кримінальних справ Одеського обласного суду від 30 травня 2000 року.
Адвокат ОСОБА_5 та засуджений ОСОБА_4 оскаржили це рішення, посилаючись на те, що засуджений ОСОБА_4 , відбуваючи покарання у виді довічного позбавлення волі, не міг знати про внесення змін до КПК України від 3 жовтня 2017 року, якими передбачено можливість оскарження вироків за виключними та нововиявленими обставинами.
16 грудня 2025 року Одеський апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційних скарг, залишив їх без задоволення, а ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 4 серпня 2025 року - без зміни.
У касаційній скарзі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали апеляційного суду, засуджений порушує питання про її перегляд у касаційному порядку.
Перевіривши зміст цієї касаційної скарги, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що підстав для відкриття касаційного провадження з наведених у скарзі доводів немає, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 469 КПК України, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подано протягом трьох місяців після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини.
Згідно з положеннями ст. 117 КПК України, пропущений із поважних причин строк має бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Поняття поважних причин пропуску строку є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
Зі змісту оскаржуваного судового рішення убачається, що вироком Одеського обласного суду від 26 квітня 1999 року ОСОБА_4 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ст. 86-1 КК України (від 28 грудня 1960 року), до 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві особистої власності; за ст. 93 пунктів «б», «е», «г» КК України (від 28 грудня 1960 року) до смертної кари (розстрілу). На підставі ст. 43 КК України (від 28 грудня 1960 року) до призначеного покарання приєднано не відбуте покарання за вироком від 9 листопада 1995 року (вирок Піщанського районного суду Вінницької області за ч. 1 ст. 229-6 КК України (від 28 грудня 1960 року) - штраф у сумі 15 млн крб). Остаточно ОСОБА_4 призначено покарання - смертну кару з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві особистої власності.Ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 9 вересня 1999 року вирок залишено без зміни. Ухвалою Судової колегії з кримінальних справ Одеського обласного суду від 30 травня 2000 року, смертну кару ОСОБА_4 замінено на довічне позбавлення волі.
1 квітня 2024 року ОСОБА_4 подав клопотання до Хаджибарського районного суду м. Одеси про поновлення строку на подання заяви про перегляд вироку Одеського обласного суду від 26 квітня 1999 року та ухвали Судової колегії з кримінальних справ Одеського обласного суду від 30 травня 2000 року за виключними обставинами, посилаючись на рішення Конституційного суду України від 29 грудня 1999 року, яким положення про смертну кару визнано неконституційними.
Суд першої інстанції відмовив у поновленні строку, оскільки засуджений не навів поважних причин пропуску цього строку понад 20 років з моменту оприлюднення рішення.
Засуджений та захисник не погодилися із рішенням суду першої інстанції та оскаржили його в апеляційному порядку, вказуючи, що ОСОБА_4 не міг знати про зміни до КПК України, оскільки він відбував покарання. Апеляційний суд визнав доводи апеляційних скарг необґрунтованими, зазначивши, що рішення Конституційного суду було офіційно оприлюднено не пізніше січня 2000 року, проте засуджений звернувся до суду із заявою лише у 2024 році, не навівши причин, які б об'єктивно унеможливлювали звернення протягом 24 років. Суд також звернув увагу, що під час звернення до суду засуджений був забезпечений правовою допомогою, тому посилання на необізнаність є необґрунтованими. Суд послався на практику ЄСПЛ щодо неприпустимості поновлення строків без підстав, що порушує принцип правої визначеності. У зв'язку з цим апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції та залишив ухвалу без зміни.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що ухвала Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року належно мотивована, постановлена відповідно до вимог КПК України, тому підстав для відкриття касаційного провадження з наведених у скарзі доводів немає.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись вимогами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3