28 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 626/838/25
провадження № 51 - 4822 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
та в режимі відеоконференції
захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні об'єднані кримінальні провадження № 12024221090001024 від 25 жовтня 2024 року та № 42025222100000034 від 16 квітня 2025 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Банилів-Підгірний, Сторожинецького району, Чернівецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Харківського районного суду Харківської області від 15 березня 2021 року за ст. 126-1, ст. 152 ч. 3, ст. 152 ч. 4, ст. 70 КК України до 8 років 3 місяців позбавлення волі, звільненого по відбуттю строку покарання 18 жовтня 2024 року,
за ст. 152 ч. 2, ст. 395 КК України,
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_8 на вирок Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Берестинського районного суду Харківської області від 15 травня 2025 року ОСОБА_6 засуджено:
- за ст. 152 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років;
- за ст. 395 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ст. 70 ч. 1, ст. 72 КК України шляхом поглинення менш сурового покарання більш суровим остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Визначено, що строк тримання під вартою ОСОБА_6 необхідно рахувати з 24 січня 2025 року, зарахувавши його в строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.
В ніч з 23 на 24 жовтня 2024 року ОСОБА_6 , перебуваючи в будинку АДРЕСА_2 , маючи на меті задовольнити свою статеву пристрасть, перебуваючи в кімнаті будинку, де знаходилась ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скориставшись відсутністю сторонніх осіб, розбудив останню та, погрожуючи фізичною розправою, направляючи ніж на неї і висловлюючи погрози вбивства, тим самим подолавши супротив ОСОБА_10 , без її добровільної згоди, повторно, вчинив відносно неї дії сексуального характеру, пов'язані з анальним проникненням в її тіло з використанням власних геніталій, тобто зґвалтував її.
Крім того, за встановлених у вироку обставин, ОСОБА_6 24 жовтня 2024 року з метою ухилення від адміністративного нагляду, встановленого рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 28 серпня 2024 року в справі № 570/4081/24, самовільно залишив місце свого проживання за вказаною вище адресою, чим порушив правила адміністративного нагляду.
Вироком Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року частково задоволено апеляційну скаргу прокурора, скасовано вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_6 :
- за ст. 152 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років;
- за ст. 395 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 70 ч. 1, ст. 72 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
У решті вирок суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через невідповідність призначеного апеляційним судом ОСОБА_6 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, а також істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме ст. 374 ч. 3 п. 2 абз. 6, ст. 420 КПК України. Вважає, що лише часткове задоволення апеляційної скарги прокурора та призначене ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років не відповідає загальним засадам призначення покарання, зокрема принципу його індивідуалізації. Зазначає, що апеляційним судом не повною мірою враховано особу засудженого ОСОБА_6 , який раніше був засуджений за злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості, а також за домашнє насильство, за що відбував реальне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 3 місяці. Проте, будучи звільненим з місць позбавлення волі за відбуттям цього покарання ОСОБА_6 на шлях виправлення не став та вже через 5 днів повторно скоїв аналогічний злочин відносно потерпілої ОСОБА_10 , яка лише 2 місяці як досягла повноліття. Крім того, прокурор звертає увагу на поведінку ОСОБА_6 щодо встановленого йому адміністративного нагляду, порушення ним цього нагляду через 6 днів перебування на волі, що свідчить про його наполегливе небажання стати на шлях виправлення.
Зважаючи на обставини вчинених кримінальних правопорушень та тяжкість кримінального правопорушення, передбаченого ст. 152 ч. 2 КК України, а також відомості про особу ОСОБА_6 , прокурор вважає, що призначене йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років суперечить вимогам ст. 50, 65 КК України, оскільки за своїм розміром є явно несправедливим через м'якість.
Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження не надходило.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила її задовольнити.
Захисник у судовому засіданні заперечувала проти касаційної скарги прокурора та просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ст. 152 ч. 2, ст. 395 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 152 ч. 2 КК України, є злочином проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, санкція за вчинення якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи становлять собою велику суспільну небезпеку і характеризуються виключною аморальністю та цинічністю дій винуватих. Ці злочини грубо принижують гідність потерпілої від злочину особи, заподіюють їй глибоку психічну травму, можуть завдати серйозної шкоди її здоров'ю. Їх суспільна небезпека визначається не лише посяганням на статеву або статеву недоторканість особи, а й заподіянням шкоди іншим суспільним відносинам та соціальним цінностям - нормальному фізичному й психічному розвитку, здоров'ю, честі і гідності потерпілої особи.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, визнавши винуватим ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 152 ч. 2, ст. 395 КК України, призначив йому за ст. 152 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, тобто наближене до мінімальної межі санкції та за ст. 395 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік. За сукупністю цих кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим місцевий суд визначив, що остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років забезпечить досягненню мети покарання, забезпечить виправлення та перевиховання ОСОБА_6 , а також попередить вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виконувач обов'язків керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_11 , не погодившись із вироком суду першої інстанції в частині призначеного покарання, оскаржив його в апеляційному порядку. Прокурор просив скасувати вирок суду першої інстанції в цій частині та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 за ст. 152 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, за ст. 395 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки та на підставі ст. 70 ч. 1, ст. 72 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, прокурор указував на невідповідність призначеного ОСОБА_6 місцевим судом покарання ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та його особі внаслідок м'якості. Зокрема прокурор наводив доводи про те, що ОСОБА_6 , відбувши реальне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 3 місяці за вчинення злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості, а також за домашнє насильство, вчинив аналогічний злочин, передбачений ст. 152 ч. 2 КК України, через 5 днів після звільнення, завдавши 18 річній потерпілій фізичну та психологічну шкоду. Також прокурор указував на зухвалу поведінку ОСОБА_6 , який порушив умови встановленого йому адміністративного нагляду та вперто не бажав стати на шлях виправлення.
Суд апеляційної інстанції, частково погодився із доводами апеляційної скарги прокурора та визнав, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_6 покарання за ст. 152 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі та за ст. 395 КК України у виді обмеження волі майже в мінімальних розмірах, передбачених відповідними санкціями не є необхідними і достатніми для його виправлення, не відповідають ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, а також меті покарання, яка полягає у запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.
Врахувавши відомості про особу засудженого ОСОБА_6 , обставини вчинених ним кримінальних правопорушень, їх тяжкість, обставини, що відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог апеляційної скарги прокурора щодо необхідності призначення ОСОБА_6 за ст. 395 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. Щодо вимоги прокурора призначити засудженому за ст. 152 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років апеляційний суд не погодився та визначив, що покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років за вчинення цього злочину буде відповідати вимогам ст. 50, 65 КК України. Таким чином суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та на підставі ст. 70 ч. 1 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Однак колегія суддів касаційного суду не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції щодо розміру призначеного ОСОБА_6 покарання за ст. 152 ч. 2 КК України та остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень як такими, що зроблені без належного врахування інформації про особу засудженого та конкретних обставин вчинених ним нових кримінальних правопорушень, з огляду на таке.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 раніше був засуджений за вчинення злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а саме за ст. 152 ч. 3, ст. 152 ч. 4 КК України, а також за вчинення домашнього насильства, тобто за ст. 126-1 КК України, за що на підставі вироку Харківського районного суду Харківської області від 15 березня 2021 року відбував покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 3 місяці.
18 жовтня 2024 року ОСОБА_6 був звільнений по відбуттю строку покарання та вже через 5 днів вчинив зґвалтування 18 річної потерпілої ОСОБА_10 із застосуванням до неї психологічного тиску, погрожуючи їй ножем. Потерпіла ОСОБА_10 отримала психологічну травму, оскільки на день подій лише 2 місяці як досягла повноліття та до зґвалтування не мала сексуального досвіду.
Таким чином, призначене йому покарання за попереднім вироком у виді позбавлення волі на строк більше 8 років не досягло своєї мети, передбаченої ст. 50, 65 КК України, оскільки ОСОБА_6 майже одразу після звільнення вчинив аналогічний злочин. Саме лише визнання вини ОСОБА_6 , із врахуванням вказаних вище обставин у своїй сукупності, не свідчить про те, що він став на шлях виправлення та призначене йому апеляційним судом покарання за ст. 152 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років не забезпечить його перевиховання та виправлення, як це передбачають ст. 50, 65 КК України.
Крім того, згідно матеріалів провадження вбачається, що адміністрація виправної колонії, в якій ОСОБА_6 відбував покарання, зверталась до Рівненського районного суду Рівненської області з клопотанням про встановлення адміністративного нагляду над засудженим, у зв'язку з тим, що його поведінка під час відбування покарання свідчила про те, що він вперто не бажав стати на шлях виправлення і залишався небезпечним для суспільства після звільнення. Постановою цього місцевого суду від 28 серпня 2024 року відносно ОСОБА_6 був встановлений адміністративний нагляд строком на 12 місяців у зв'язку з тим, що за час відбування покарання в ДУ «Городищенська виправна колонія № 96» засуджений допускав порушення встановленого законом порядку відбування покарання та згідно висновку адміністрації цієї державної установи залишається небезпечним для суспільства. Незважаючи на це, ОСОБА_6 24 жовтня 2024 року умисно покинув межі Берестинського району та був відсутній за місцем проживання до моменту його затримання 24 січня 2025 року, хоча достовірно знав, що йому не можна покидати межі району та необхідно в нічний час перебувати дома.
Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості, що відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 п. 1, 3 КПК України є підставами для скасування такого рішення.
За таких обставин, вирок апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора - задоволенню.
При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення, а у разі підтвердження того ж обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено, призначене йому за ст. 152 ч. 2 КК України покарання та остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк 7 років слід вважати м'яким.
Враховуючи вимоги ст. 433 ч. 3 КПК України та беручи до уваги неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення у контексті даного кримінального провадження і не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_6 , враховуючи наявність обставин, передбачених ст. 178 КПК України, з метою попередження ризику його переховування від суду, колегія суддів вважає за необхідне обрати йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3