28 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 159/844/20
провадження № 51 - 6101 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
виправданого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019031110000036, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Кашівка Ковельського району Волинської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2023 року ОСОБА_7 виправдано в пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст.191 КК, у зв'язку з недоведеністю в його діях складу інкримінованого злочину.
Відмовлено в задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Державного підприємства «Ковельське лісове господарство» до ОСОБА_7 про відшкодування збитків, завданих кримінальним правопорушенням.
Вирішено питання щодо арешту майна.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК), а саме у тому, що він, будучи директором ДП «Ковельське лісове господарство», а отже будучи службовою особою та являючись працівником правоохоронного органу, незважаючи на те, що статутом підприємства і колективним договором не передбачено навчання студентів за рахунок коштів підприємства, фінансовими планами ДП «Ковельське лісове господарство» на 2016-2018 роки видатків на навчання фізичних осіб не передбачено, здійснив розтрату грошових коштів цього підприємства шляхом покриття витрат сторонніх фізичних осіб на навчання на загальну суму 51 742 грн.
Так, ОСОБА_7 уклав з Національним університетом «Львівська політехніка» договір від 4 серпня 2016 року № 3930-05 про надання освітніх послуг для ОСОБА_8 , яка є його рідною дочкою, на виконання умов якого перерахував з рахунку ДП «Ковельське лісове господарство» на рахунок Національного університету «Львівська політехніка» за оплату навчання останньої кошти на загальну суму 29 440 грн.
Крім того, ОСОБА_7 уклав із Луцьким національним технічним університетом договір від 19 серпня 2016 року № 5-01071 про навчання ОСОБА_9 , який є рідним сином головного інженера охорони праці та техніки безпеки ДП «Ковельське лісове господарство» і головою первинної профспілкової організації Ковельського держлісгоспу, на виконання умов якого перерахував з рахунку ДП «Ковельське лісове господарство» на рахунок Луцького національного технічного університету кошти за оплату навчання останнього на загальну суму 22 302 грн, за обставин, детально викладених у вироку.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 липня 2023 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду - без зміни.
Постановою Верховного Суду від 19 березня 2024 року задоволено касаційну скаргу прокурора. Скасовано ухвалу Волинського апеляційного суду від 25 липня 2023 року стосовно ОСОБА_7 і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора-без задоволення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що апеляційний суд, в порушення вимог ст. 439 КПК, за наслідками дослідження доказів, всупереч постанові Верховного Суду від 19 березня 2024 року необґрунтовано зазначив про те, що ДП «Ковельський ЛГ» правомірно уклало тристоронні договори про оплату навчання, а також всупереч іншим доказам сторони обвинувачення констатував правомірність віднесення вищезазначеним підприємством до інших операційних витрат сум оплат в адреси навчальних закладів за навчання осіб, які прийняли на себе зобов'язання бути працевлаштованими та працювати на підприємстві, попри відсутність у статуті ДП «Ковельський ЛГ» такої передбаченої можливості. Зазначає, що апеляційний суд, в порушення вимог ст. 419 КПК, не навів обґрунтованих мотивів відхилення доводів сторони обвинувачення щодо того, що ОСОБА_7 не мав права витрачати кошти державного підприємства на навчання сторонніх фізичних осіб, які не навчалися за заявками чи направленнями, а також не перебували у фактичних трудових відносинах з ДП «Ковельський ЛГ». Вказує, що суд апеляційної інстанції послався на висновки з рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2021 року, які безпосередньо апеляційним судом не досліджувалися, при цьому інших обґрунтувань не взяття до уваги акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності №070-22/03 та висновку експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ за результатами проведення судово-економічної експертизи №1317/19-22 колегія суддів не навела.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити. Виправданий та його захисник заперечували проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Згідно з приписами статей 370, 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального прав з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК.
При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Таким чином, закон вимагає від суду проаналізувати всі доводи, викладені в апеляційній скарзі та надати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке згідно ст. 438 КПК тягне за собою скасування судового рішення.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
У певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Відповідно до положень ст. 439 КПК після скасування вироку або ухвали судом касаційної інстанції суд першої або апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, в іншому складі суду. Вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Вказаним правилом законодавець створює додаткові процесуальні засоби усунення порушень матеріального чи процесуального закону, допущених судами першої та апеляційної інстанцій у випадках, коли за наслідками касаційного розгляду судом касаційної інстанції не ухвалюється кінцеве рішення у кримінальному провадженні.
А тому дотримання цього правила має важливе значення не лише як гарантія дієвості судового контролю, що здійснюється вищою судовою інстанцією, за законністю та обґрунтованістю рішень судів першої та апеляційної інстанцій, але й щодо забезпечення єдності судової практики в цілому.
Втім, апеляційний суд в порушення ст. 439 КПК, після скасування касаційною інстанцією попередньої ухвали суду, при новому розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_7 не виконав вказівки, викладені в постанові Касаційного кримінального суду.
Призначаючи новий розгляд у суді апеляційної інстанції, касаційний суд у мотивувальній частині зазначеної постанови вказав на те, що апеляційному суду необхідно належним чином перевірити доводи сторони обвинувачення з приводу того, що зміни до колективного договору підприємства були внесені лише 6 травня 2019 року, а оплата за навчання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 здійснювалася державним підприємством протягом 2016-2018 років.
Крім цього у постанові зазначено про необхідність здійснення аналізу та надання оцінки акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємства від 1 квітня 2019 року № 070-22/03, висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 15 листопада 2019 року № 1317/19-22.
Також у постанові касаційного суду було вказано на необхідність надання оцінки доводам апеляційної скарги сторони обвинувачення з приводу того, що витрати на навчання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не були включені до фінансових планів підприємства, останні не навчалися за заявками і направленнями органу управління майном, а тому ОСОБА_7 не мав права витрачати кошти державного підприємства на навчання сторонніх фізичних осіб, які не навчалися за заявками чи направленнями, а також не перебували у фактичних трудових відносинах із ДП «Ковельське лісове господарство».
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд під час нового апеляційного розгляду хоча і дослідив повторно докази за клопотанням прокурора та виклав в ухвалі суду їх зміст, проте власних висновків щодо їх оцінки не сформулював, не здійснив власного ґрунтовного аналізу цих доказів та не висловив своєї позиції щодо кожного із них.
Так, надаючи оцінку безпосередньо дослідженим у судовому засіданні апеляційного суду доказам, які надані стороною обвинувачення, колегія суддів формально погодилася із висновком суду першої інстанції, що такі є недостатніми і не доводять поза розумним сумнівом, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що з врахуванням змісту колективного договору між Державним підприємством «Ковельське лісове господарство» та профспілковим комітетом, зокрема п.п. 4.8., 4.9. та змін до вказано вище колективного договору, п. 8.7 Галузевої угоди, Статуту підприємства і положень ст. 67 ГК, ДП «Ковельське ЛГ» правомірно уклало тристоронні договори про оплату навчання та віднесло витрати за навчання до інших операційних витрат.
Щодо акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємства № 070-22/03, то апеляційний суд формально зазначив, що з врахуванням рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року, вказаний акт, а також і похідний від нього доказ-висновок експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ за результатами проведення судово-економічної експертизи від 15 листопада 2019 року №1317/19-22 не можуть визнаватись безумовними доказами вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК.
З приводу доводів апеляційної скарги про те, що витрати на навчання не передбачені фінансовими планами підприємства, то колегія суддів формально вказала, що вони не спростовують вищенаведених обставин, зокрема рішень адміністративних судів, а тому не можуть безумовно свідчити про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.191 КК.
Спростовуючи доводи сторони обвинувачення з приводу того, що оскільки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не надавались Державним агентством лісових ресурсів України відповідні направлення на навчання, а тому ОСОБА_7 не мав не мав права витрачати кошти державного підприємства на навчання вказаних фізичних осіб, які не навчалися за заявками чи направленнями, а також не перебували у фактичних трудових відносинах із ДП «Ковельське лісове господарство», суд апеляційної інстанції лише зазначив, що вказані особи взяли на себе зобов'язання працювати на підприємстві за спеціальністю.
Тим самим апеляційний суд, в порушення приписів ст. 439 КПК, не виконав вказівок Верховного Суду, викладених в постанові від 19 березня 2024 року та, в повному обсязі не перевіривши доводів апеляційної скарги прокурора щодо неналежної оцінки доказів місцевим судом та безпідставного виправдання ОСОБА_7 , не провів всебічного та повного аналізу обставин кримінального провадження, не здійснив належної оцінки за критеріями ст. 94 КПК як кожному доказу, так і сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв'язку, дійшов передчасного та необґрунтованого висновку щодо законності вироку місцевого суду.
Отже, твердження прокурора про те, що апеляційний розгляд цього кримінального провадження відбувся з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, що могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, є слушними.
Наведене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог ст. 419, ч. 2 ст. 439 КПК при розгляді апеляційної скарги сторони обвинувачення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в розумінні ч. 1 ст. 412 КПК.
При новому апеляційному розгляді суду належить перевірити всі доводи, наведені в апеляційній та касаційній скаргах сторони обвинувачення, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку і з урахуванням усіх обставин кримінального провадження, що мають суттєве значення, прийняти законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, яке відповідатиме положенням статей 370, 419 КПК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3