30 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 686/16986/25
провадження № 61-5334ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2025 року, ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 02 квітня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна, представник - Офіс Генерального прокурора про відшкодування шкоди,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна, визначивши її представником Офіс Генерального прокурора, про відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконних рішень та бездіяльності посадових осіб держави Україна, що привело до порушення його Конвекційного права на ефективний засіб юридичного захисту внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження № 42023242260000034 в порядку частини першої статті 23 та статті 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 56 Конституції України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Позов обґрунтовано тим, що в провадженні дізнавачів Головного управління національної поліції в Хмельницькій області знаходилось кримінальне провадження № 42023242260000034 про вчинення директором Державного підприємства «Радгосп «Лісовогринівецький» Лежанським Василем Васильовичем кримінального правопорушення щодо невиплати позивачу заробітної плати. Незважаючи на очевидність кримінального правопорушення та особу, яка його вчинила, а саме директор ДП «Радгосп «Лісовогринівецький» ОСОБА_2, персональні відомості про його особу містяться в ЄДРПОУ, службові і посадові особи Хмельницької обласної прокуратури та ГУНП в Хмельницькій області з особливою зухвалістю та винятковим цинізмом роблять видимість розслідування даного кримінального правопорушення, оскільки всупереч статті 6 КПК України директор ДП «Радгосп «Лісовогринівецький» ОСОБА_2 в них перетворився на невідому особу. Такі дії дізнавача та групи процесуальних прокурорів є триваючим катуванням позивача як споконвічного українця, зухвалим і цинічним порушенням його прав та його людської гідності.
Надмірна тривалість досудового розслідування у справі, яка не є занадто складною, є очевидною і не потребує доказування. Строк досудового розслідування проступків становить один календарний рік.
Проте, розслідування триває з 06 червня 2023 року і на дату звернення до суду позивача з позовною заявою у 2025 році становить два роки та є неефективним.
За такий строк орган досудового розслідування мав би звернутися до суду з обвинувальним актом, оскільки директор ДП «Радгосп Лісовогринівецький» ОСОБА_2 в змові з працівниками національної поліції та наданих йому гарантій безкарності судовою гілкою влади держави Україна не тільки не виконує рішення суду, а й не збирається його взагалі виконувати.
Внаслідок неефективного розслідування кримінального провадження особами, які здійснюють свої офіційні повноваження, порушено права позивача та завдано йому моральної шкоди. Надмірна тривалість кримінального провадження привела до моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом ділової репутації.
У зв'язку з наведеним, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна на його користь п'ятнадцять п'ять мільйонів гривень моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконних рішень та бездіяльності службових осіб держави Україна.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 02 квітня 2026 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про призначення судової психіатричної експертизи відповідачу.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 02 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення місцевого суду залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральної шкоди внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження № 42023242260000034.
Відмовляючи в задоволенні клопотання сторони позивача про призначення судової психіатричної експертизи відповідачу, Київський апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не заявляв відповідного клопотання в суді першої інстанції, тому в силу частин першої, третьої статті 367 ЦПК України відсутні підстави для його (клопотання) задоволення.
У квітні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2025 року, ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 02 квітня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 квітня 2026 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 550/336/21.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Судами встановлено, що у відділі дізнання Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області перебуває кримінальне провадження № 42023242260000034, його розслідування триває з 06 червня 2023 року
Під час досудового розслідування здійснено тимчасовий доступ до речей та документів Головного управління ДПС у Хмельницькій області, Головного управління ПФУ у Хмельницькій області; отримано ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області про дозвіл на здійснення тимчасового доступу до речей та документів, що перебувають у володінні Державного підприємства «Радгосп «Лісовогринівецький», проте за юридичним місцем знаходження підприємство не знаходиться; отримано інформацію Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці; направлено запит до ВДВС Хмельницького відділу ДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про надання інформації по виконавчому провадженню; тощо.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 не довів заподіяння йому шкоди внаслідок надмірної, на його переконання, тривалості кримінального провадження, незаконної бездіяльності службових осіб органу державної влади.
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення своїх прав у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 обґрунтовував тривалим та неефективним розслідуванням у кримінальному провадженні, в якому він є заявником, чим йому спричинено моральну шкоду.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого- спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62).
Аналіз статті 23 ЦК України в сукупності з приписами статті 11 цього Кодексу дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Особливістю в цій справі є те, що особою, відповідальною за заподіяння йому моральної шкоди, відповідач визначив державу (інтереси якої в спірних правовідносинах представляє Офіс Генерального прокурора).
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також Конституція України в статті 56 проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (див. пункт 5. 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17).
У постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17 зазначено, що держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими, і сама по собі обставина незавершення досудового розслідування не є безумовною підставою для покладення на державу відповідальності з відшкодування моральної шкоди.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 550/336/21, вказано, що позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово вказувала, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2025 року у справі № 9901/374/21).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження незаконності дій чи бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо надмірної тривалості кримінального провадження №42023242260000034, а також того, що такими діями було заподіяно шкоди його правам та інтересам, в тому числі моральної шкоди, та не надано доказів на підтвердження її розміру, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для компенсації позивачу моральної шкоди.
Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.
У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.
Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 550/336/21, на які заявник посилається в касаційній скарзі. При цьому, у кожній справі суди виходять з її конкретних обставин та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Заперечення ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 02 квітня 2026 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання про призначення судової психіатричної експертизи відповідачу, Верховний Суд відхиляє, оскільки суд апеляційної інстанції підставно вважав, що таке клопотання, яке не було заявлено позивачем в суді першої інстанції є способом здобуття нових доказів, а відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Таких виняткових випадків апеляційний суд не встановив, так само касаційна скарга не містить відповідних посилань.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Таким чином, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2025 року, ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 02 квітня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна, представник - Офіс Генерального прокурора про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
В. В. Сердюк