15 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 372/3978/19
провадження № 61-3990ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу Садівничого товариства «Ветеран», яка підписана представником Колісником Андрієм Івановичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року у складі судді Потабенко Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Нежури В. А., Невідомої Т. О., у справі за позовом Садівничого товариства "Ветеран" до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у листопаді 2019 року Садівниче товариство «Ветеран» (далі - СТ «Ветеран») звернулося з позовом до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області(далі - Козинська селищна рада), ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що:
16 вересня 2009 року відбулася 28 сесія 5 скликання Козинської селищної ради, на якій прийнято рішення № 40/96 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для рекреаційних цілей", розмір земельної ділянки - 0,1168 га, кадастровий номер земельної ділянки: 3223155400:03:002:0111, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, в районі СТ «Ветеран»;
10 березня 2010 року між Козинською селищною радою та ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С. І. та зареєстрований в реєстрі за № 529; 15 квітня 2010 року внесений запис до Державного реєстру земель;
надання ОСОБА_1 вищезазначеної земельної ділянки в оренду відбулося з грубим порушенням законодавства, оскільки вказана земельна ділянка безпосередньо межує з урізом води та розташована у прибережній захисній смузі затоки річки Дніпро;
також при укладенні договору оренди земельної ділянки не враховано інтереси громади та СТ «Ветеран»,оскількиоспорюваним рішенням Козинська селищна рада обмежила загальне водокористування членів СТ «Ветеран», оскільки частина спірної земельної ділянки відноситься до прибережної захисної смуги та є рекреаційною зоною;
крім того, у грудні 2016 року ОСОБА_1 розпочала незаконні роботи по встановленню капітального паркану на орендованій земельній ділянці в прибережній захисній смузі, не врахувавши при цьому рішення правління СТ «Ветеран» від 08 грудня 2016 року та від 10 червня 2017 року щодо недопустимості будь-яких робіт на орендованій земельній ділянці до вирішення питання на загальних зборах садівничого товариства. На загальних зборах СТ «Ветеран» від 25 червня 2017 року прийняті рішення про розірвання договору оренди, однак ОСОБА_1 , яка є членом садівничого товариства, вказане рішення загальних зборів проігноровано;
при прийнятті оспорюваного рішення та при укладенні договору оренди землі селищною радою було порушено положення статті 198 ЗК України та статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".
Посилаючись на викладене, СТ «Ветеран» просило:
визнати недійсним рішення Козинської селищної ради № 40/96 28 сесії 5 скликання від 16 вересня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для рекреаційних цілей»;
визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 0,1168 га, кадастровий номер: 3223155400:03:002:0111, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Козинська селищна рада, в районі СТ «Ветеран», цільове призначення земельної ділянки - для рекреаційних цілей, укладений 10 березня 2010 року між Козинською селищною радою та ОСОБА_1 .
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року, в задоволенні позову СТ «Ветеран» до Козинської селищної ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки, відмовлено повністю.
Судові рішення мотивовані тим, що
в 1997 році Козинською селищною радою було вилучено відповідні землі з постійного користування для їх подальшої передачі в приватну власність членам цього садового товариства, а тому позивач не може здійснювати свою діяльність на земельній ділянці площею 5,9977 га на що він посилається, оскільки з матеріалів справи вбачається, що рішенням № 24 від 26 лютого 1997 року вказана земельна ділянка була розподілена та передана у власність між громадянами, які були членами садівницького товариства;
в Єдиному державному реєстрі відсутні відомості про те, що позивач є правонаступником будь-якої юридичної особи створеної раніше. Будь-яких інших доказів того, що позивач, який був створений як юридична особа 25 липня 2000 року, є правонаступником СТ «Ветеран», яке було створено та існувало до 1994 року позивач суду не надав;
в судовому засіданні представники позивача підтвердили що в них відсутні будь-які документи на підтвердження права власності чи права користування спірною земельною ділянкою, податок за землю за дану земельну ділянку позивач не сплачує;
доказів того, що межі спірної земельної ділянки накладаються на межі раніше існуючої земельної ділянки площею 5,9977 га позивачем суду надано не було;
з урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позивач не довів, що спірна земельна ділянка, що була відведена в оренду відповідачці ОСОБА_1 за рахунок земель, які перебувають в постійному користуванні позивача, а отже права чи охоронювані законом інтереси позивача як землекористувача відповідачами порушені не були;
крім порушення своїх прав як землекористувача, позивач посилається на те, що відведення спірної ділянки в оренду ОСОБА_1 призвело до порушення прав членів СТ «Ветеран» на загальне та спеціальне водокористування;
сторонами не заперечується, що спірна земельна ділянка розташована в прибережній захисній смузі і відповідно до закону існують обмеження у способах її використання;
зі змісту договору оренди землі від 10 березня 2010 року вбачається, що спірна земельна ділянка надавалася для рекреаційних цілей, що не порушує обмежень у її використанні, які передбачені статтею 61 ЗК України та статтею 88 ВК України;
позивач не надав суду доказів того, що СТ «Ветеран» або будь-хто з його членів мають відповідний дозвіл і здійснюють спеціальне водокористування, а відведення спірної земельної ділянки в оренду відповідачу створює перешкоди для його здійснення;
наявні в матеріалах справи висновки судових експертів фіксують наявність певних відстаней між урізом води та межами спірної земельної ділянки, однак не містять належним чином обґрунтованих висновків з питання чи перешкоджає спірна земельна ділянка доступу до води і здійсненню права загального водокористування чи ні. Крім того висновки суперечать один одному та викликають сумніви у їх правильності, зокрема у висновку судового експерта КНДІСЕ Баранова Ю. Л. від 17 серпня 2022 року № 29939/21-41, зазначається, що відстань між урізом води та фактичними і юридичними межами спірної земельної ділянки становить від 2,07 м до 4,92 м та від 2,06 м до 3,36 м відповідно. Місце розташування орендованої земельної ділянки з кадастровим номером № 3223155400:03:002:0111 не порушує вимоги законодавства щодо улаштування пожежних проїздів згідно наявних в матеріалах цивільної справи № 372/3978/19 «схеми пожарного проезда СТ «Ветеран», та зведеного плану земельних ділянок СТ «Ветеран», оскільки відстані від вищевказаних під'їздів до місць для забору води пожежними автомобілями та північно-західною межею земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:002:0111 становлять близько 64 м та близько 41 м до південно-східної межі, тобто судовим експертом зроблено висновок, що спірна земельна ділянка не перешкоджає доступу до води та здійсненню права загального водокористування та не порушує вимог законодавства щодо улаштування пожежних проїздів. А відповідно до висновку судового експерта ТОВ "СЕРБ" Бочуляка Р. П. від 30 травня 2024 року № 18/24, яка проводилась на замовлення позивача, зазначено, що відстань між урізом води та межами спірної земельної ділянки становить від 1,19 м до 2,50 м, на підставі чого експертом зроблено висновок, що спірна земельна ділянка не надає технічної можливості здійснення права загального водокористування та вільного доступу (проходу) до води. З пояснень наданих судовими експертами під час їх допитів в судових засіданнях вбачається, що законодавство України не встановлює мінімальної відстані між межами наданих в користування земельних ділянок прибережних захисних смуг та урізом води, які необхідні для забезпечення можливості здійснення права загального користування, у зв?язку із чим обидва судові експерти, надаючи відповіді на питання про те, чи перешкоджає спірна земельна ділянка доступу до води та здійсненню права загального водокористування, виходили з своїх суб?єктивних оцінок достатності чи недостатнсті існуючої відстані для цих цілей, а тому ці висновки на думку суду є необґрунтованими, та викликають сумнів щодо їх правильності. Щодо пропозиції суду на проведення додаткової чи повторної експертизи, сторони категорично відмовились;
законодавство не забороняє передавати земельні ділянки прибережних захисних смуг в користування фізичним або юридичним особам, але покладає на таких землекористувачів обов?язок не перешкоджати здійсненню іншими особами права загального користування крім випадків передбачених законом;
позивач не довів того, що рішення Козинської селищної ради № 40/93 від 16 вересня 2009 року про відведення спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 та договір оренди земельної ділянки від 10 березня 2010 року, суперечать законодавству, яке діяло на момент його укладення;
позивачем не доведено належними та допустимими доказами ту обставину, що рішенням Козинської селищної ради від 16 вересня 2009 року та договором оренди земельної ділянки від 10 березня 2010 року між Козинською селищною радою та ОСОБА_1 , порушено його права. Крім того, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірну земельну ділянку відведено з порушенням порядку передачі земель в оренду, позивачем також надано не було;
з урахуванням вказаного у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 грудня 2025 року у складі судді Потабенко Л. В.,заяву представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Яроша С. В. про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом СТ «Ветеран» до Козинської селищної ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки, задоволено частково. Стягнуто з СТ «Ветеран» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 13075,20 грн. В задоволенні інших вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що:
представником відповідача було надано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2340/10, від 25 вересня 2003 року, ордер №1354437 на надання правничої допомоги ОСОБА_1, на підставі договору про надання правничої допомоги №02/02-20 від 26 лютого 2020 року у Обухівському районному суді Київської області, договір про надання правничої допомоги від 26.02.2020, акт приймання-передачі виконаних робіт від 08.11.2025 року в якому визначений обсяг наданих послуг на загальну суму 110000 грн;
представник позивача заперечував проти стягнення витрат на правничу допомогу у зазначеному розмірі, оскільки зауважував на те, що вони суттєво завищені, не співмірні та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами; представником відповідача не надано обґрунтованого розрахунку таких витрат, та доказів про підтвердження понесення реальних витрат на правову допомогу, будь-яких квитанцій до прибуткового касового ордера, платіжних доручень з відміткою банку або інший банківський документ, як і не надано доказів про сплату 2000,00 гривень на виконання землевпорядних робіт, пов'язаних із встановлення в натурі (на місцевості) меж спірної земельної ділянки).;
враховуючи викладене суд зробив висновок про відмову у стягненні з позивача на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в розмірі 124 500,00 грн та 2000,00 грн на виконання землевпорядних робіт, та вважав за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача 13075,20 грн витрат за проведення експертизи, які документально підтверджені.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що:
звертаючись з позовом, СТ «Ветеран», окрім іншого вказувало, що виділення Козинською селищною радою ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та укладення договору оренди цієї земельної ділянки відбулося з порушенням чинного законодавства та без урахування інтересів СТ «Ветеран» і громади за місцем проживання. Зокрема, діями селищної ради щодо надання в оренду спірної земельної ділянки незаконно обмежено загальне водокористування в прибережній захисній смузі громади СТ «Ветеран», а саме право на прохід та можливість доступу до води і пляжу;
дійсно, згідно з відомостями з Державного земельного кадастру, спірна земельна ділянка, що була передана ОСОБА_1 в оренду для рекреаційних цілей має зареєстроване обмеження у її використанні, а саме прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм і на островах, та відноситься до земель водного фонду;
законодавство не забороняє передавати земельні ділянки прибережних захисних смуг в користування фізичним або юридичним особам, але покладає на таких землекористувачів обов'язок не перешкоджати здійсненню іншими особами права загального користування, крім випадків передбачених законом;
крім того, системний аналіз статей 59, 60, 84 ЗК України та статей 47, 88 ВК України дає підстави для висновку, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних прибережних захисних смуг, установлених статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України, а також орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до визначеного законом порядку;
як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано належних доказів того, що діями селищної ради щодо надання в оренду спірної земельної ділянки незаконно обмежено загальне водокористування СТ «Ветеран» в прибережній захисній смузі, а саме право на прохід та можливість доступу до води і пляжу;
наявні в матеріалах справи висновки судових експертів від 17 серпня 2022 року та від 30 травня 2024 року фіксують наявність певних відстаней між урізом води та межами спірної земельної ділянки та поруч з цим не містять обґрунтованих висновків з питання чи перешкоджає спірна земельна ділянка доступу до води і здійснення права загального водокористування. До того ж, дані висновки судової земельно-технічної експертизи суперечать один одному. Допитані у судовому засіданні експерти, які проводили вищевказані експертизи, надаючи відповіді на питання чи перешкоджає користування ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою доступу до води та здійсненню права загального водокористування, зазначили, що виходили із своїх суб'єктивних оцінок достатності чи недостатності існуючої відстані для цих цілей;
ураховуючи викладене, колегія суддів вважала, що суд першої інстанції обґрунтованого зазначив, що вказані висновки експертів є необґрунтованими та такими, що викликають сумніви у їх правильності. При цьому, суд наголосив на тому, що від проведення додаткової чи повторної експертизи сторони категорично відмовилися;
крім цього, матеріалами справи підтверджується, що на орендованій ОСОБА_1 земельній ділянці нема виходу до урізу води та відсутні будь-які споруди (огорожі), що перешкоджають загальному водокористуванню. Так, огорожа (паркан), яка була зведена ОСОБА_1 у грудні 2016 року та про яку вказує позивач, на день подання позову вже була відсутня на спірній земельній ділянці. Дані обставини встановлені рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 лютого 2019 року в справі № 372/165/18, у якій приймали участь СТ "Ветеран" та ОСОБА_1 ;
таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено належними, достатніми, допустимими та достовірними доказами порушення його права на загальне водокористування спірною земельною ділянкою;
як убачається зі змісту оспорюваного договору оренди землі від 10 березня 2010 року, спірна земельна ділянка надана в оренду ОСОБА_1 для рекреаційних цілей, що не порушує обмежень у її використанні, які передбачені статтею 61 ЗК України та статтею 89 ВК України;
позивачем не надано доказів того, що СТ «Ветеран» має відповідний дозвіл та здійснює спеціальне водокористування, а відведення спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 не створює перешкоди для здійснення такого водокористування;
крім цього, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач за своїм юридичним статусом є обслуговуючим кооперативом, основним видом діяльності якого є комплексне обслуговування об'єктів, тому у відповідності до вимог закону не має повноважень від свого імені звертатися до суду за захистом інтересів громади смт Козин, членів СТ «Ветеран» або інтересів будь-яких інших третіх осіб;
ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів відхилила, як необґрунтовані, доводи скаржника про те, що оспорюване рішення селищної ради позбавило доступ до загального водокористування членів СТ «Ветеран»; під час укладення договору оренди земельної ділянки не враховано інтереси громади та СТ «Ветеран»; оскільки земельна ділянка межує з урізом води та розташована в прибережній, то виділення ОСОБА_1 такої земельної ділянки відбулося з грубим порушенням законодавства;
підсумовуючи, колегія суддів вважала, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено порушення його прав та інтересів оспорюваними рішенням селищної ради від 16 вересня 2009 року та договором оренди земельної ділянки від 10 березня 2010 року, як і не доведено того, що останні суперечать законодавству, яке діяло на момент їх прийняття і укладення;
з урахуванням наведеного колегія суддів вважала безпідставними доводи скаржника, що при ухваленні рішення судом не враховано обґрунтування позивача про те, що при прийнятті оспорюваного рішення та при укладенні договору оренди землі було порушено положення статті 198 ЗК України та статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації";
доводи скаржника про те, що судом не взято до уваги висновок експерта від 30 травня 2024 року також є безпідставними, оскільки як убачається зі змісту оскаржуваного рішення суд першої інстанції надав правову оцінку такому висновку та навів мотиви відхилення даного доказу. Незгода з наданою судом оцінкою доказам у справі не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки відповідно до частини 1 статті 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
оскільки матеріалами справи підтверджується, що на спірній земельній ділянці відсутні будь-які огорожі (паркани) колегія суддів вважає неспроможними доводи скаржника, що ОСОБА_1 збудувала капітальний паркан, внаслідок чого земельна ділянка втратила свою функцію водозахисної дамби;
посилання скаржника на те, що земельна ділянка захаращена сміттям колегія суддів прийняла до уваги, однак такі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки не свідчать про прийняття та укладення оспорюваних рішення і договору оренди з порушенням вимог законодавства;
інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для скасування рішення суду, оскільки зводяться до особистого тлумачення позивачем норм законодавства, які регулюють дані правовідносини, та необхідності переоцінки доказів.
У березні 2026 року СТ «Ветеран» через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка підписана представником Коліснико А. І. Просили скасувати рішення Обухівського районного суду Києвської області від 03 листопада 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20,від 15 листопада 2023 року у справі № 918/119/21;
суди залишили поза увагою доведений документально факт будівництва/укріплення берегової лінії автомобільними шинами, які залиті бетоном, будівництво проходу попід парканом та урізом води металевою сіткою, яка засипана щебнем, будівництво залізобетонного паркану з залізобетонним фундаментом;
суди не надали оцінку доказам щодо можливості проходу, який штучно
зроблений відповідачем, у період паводків;
суд апеляційної інстанції не надав оцінки діям ОСОБА_1 щодо виконання умов договору оренди земельної ділянки щодо користування земельною ділянкою та будівництва у прибережній захисній смузі. Так, станом на день подачі позову небайдужими громадянами був повалений капітальний бетонний паркан. Однак, сам факт його встановлення і незаконне укріплення автомобільними шинами, які залиті бетоном, став підставою звернення до суду за захистом порушеного права. Саме права на загальне водокористування, яке гарантоване Конституцією України.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що:
на підставі рішення Козинської селищної ради народних депутатів № 4 від 25 травня 1994 року СТ «Ветеран» отримало у постійне користування земельну ділянку, площею 5,9977 га, для організації колективного садівництва;
рішенням Козинської селищної ради народних депутатів № 4 від 26 лютого 1998 року затверджено матеріали інвентаризації земельних ділянок СТ «Ветеран» та передано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки членам СТ «Ветеран» згідно з додатком;
23 липня 2006 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбала земельну ділянку для ведення садівництва, площею 0,0470 га, кадастровий номер: 3223155400:03:002:0095, розташовану за адресою АДРЕСА_1 та отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 672588;
06 лютого 2008 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбала земельну ділянку для ведення садівництва, площею 0,0100 га, кадастровий номер: 3223155400:03:002:0101, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , та отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 346391;
рішенням Козинської селищної ради № 40/93 від 16 вересня 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 , площею 0,1168 га, для рекреаційних цілей, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт Козин, в районі СТ "Ветеран-1", строком на 49 років;
10 березня 2010 року між Козинською селищною радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець передав орендарю в оренду земельну ділянку, площею 0,1168 га, для рекреаційних цілей, що розташована в смт Козин, в районі СТ «Ветеран-1» Обухівського району Київської області, кадастровий номер; 3223155400:03:002:0111, терміном на 49 років;
10 березня 2010 року Козинська селищна рада за актом приймання-передачі передала спірну земельну ділянку у користування ОСОБА_1 ;
07 червня 2011 року між Козинською селищною радою та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 10 березня 2010 року;
25 червня 2017 року на загальних зборах членів СТ «Ветеран» прийнято рішення про звернення до Козинської селищної ради для скасування незаконного договору оренди 10 березня 2010 року;
згідно з актом земельної комісії Козинської селищної ради від 21 липня 2017 року встановлено відсутність законних підстав для припинення договору оренди земельної ділянки від 10 березня 2010 року з ОСОБА_1 ; рекомендовано СТ «Ветеран» вирішити питання розірвання договору у судовому порядку;
рішенням Козинської селищної ради № 32/14 від 10 листопада 2017 року зобов'язано орендаря земельної ділянки, кадастровий номер: 3223155400:03:002:0111 ОСОБА_1 встановити паркан (огорожу) по межі земельної ділянки, площею 0,1168 га, кадастровий номер: 3223155400:03:002:0111, яка розташована в смт Козин Обухівського району Київської області, орендованої згідно договору оренди земельної ділянки від 10 березня 2010 року; зобов'язано ОСОБА_1 провести благоустрій та очистку орендованої земельної ділянки від сміття та приведення її у належний санітарний стан з правом відшкодування витрат на такі роботи з винних в утворенні стихійного сміттєзвалища осіб (у випадку їх встановлення в установленому законом порядку); зобов'язано ОСОБА_1 неухильно дотримуватися договору оренди та вимог Земельного та Водного кодексів України щодо використання земельної ділянки за її цільовим призначенням;
рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 лютого 2019 року у справі № 372/165/18 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Громадської організації "Стоп Свавіллю", СТ «Ветеран» про відшкодування майнової та моральної шкоди, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено. Рішення набрало законної сили;
висновком експерта № 29939/21-41 від 17 серпня 2022 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, встановлено, що відстані між урізом води та фактичними межами земельної ділянки з кадастровим номером: 3223155400:03:002:0111 з північного заходу та північного сходу становлять від 2,07 м до 4,92 м, а відстані між урізом води та юридичними межами земельної ділянки з північного заходу та північного сходу становлять від 2,06 м до 3,36 м. Орендована земельна ділянка не перешкоджає доступу (проходу) до води або можливості здійснення права загального користування, оскільки відстані між урізом води і фактичними межами (визначеними проведеними топографо-геодезичними роботами на місцевості) та юридичними (визначені відповідною документацією із землеустрою та за даними бази Державного земельного кадастру) становлять від 2,07 м до 4,92 м та від 2,06 м до 3,36 м відповідно. Місце розташування орендованої земельної ділянки з кадастровим номером: 3223155400:03:002:0111 не порушує вимоги законодавства щодо улаштування пожежних проїздів згідно наявних в матеріалах цивільної справи № 372/3978/19 «схеми пожежного проїзду СТ «Ветеран», та зведеного плану земельних ділянок СТ "Ветеран", оскільки відстані від вищевказаних під'їздів до місць для забору води пожежними автомобілями та північно-західною межею земельної ділянки становлять близько 64 м та близько 41 м до південно-східної межі;
у висновку експерта № 18/24 від 30 травня 2024 року зазначено, що межі орендованої земельної ділянки з кадастровим номером: 3223155400:03:002:0111 в натурі на місцевості проходять по межі СТ "Ветеран". Відстані між урізом води та межами (згідно даних НКС та фактичною) орендованої земельної ділянки станом на час проведення огляду надано в додатку № 4 до висновку експерта. Орендована земельна ділянка не надає технічної можливості здійснення права загального користування, а також вільного доступу (проходу) до води.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом(частина друга статті 90 ЗК України).
Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (стаття 152 ЗК України).
Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Касаційний суд вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суди встановили, що спірна земельна ділянка розташована в прибережній захисній смузі і відповідно до закону існують обмеження у способах її використання, але позивачем не надано належних доказів того, що діями селищної ради щодо надання в оренду спірної земельної ділянки незаконно обмежено загальне водокористування СТ «Ветеран» в прибережній захисній смузі, а саме право на прохід та можливість доступу до води і пляжу.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 15 листопада 2023 року у справі № 918/119/21 не свідчать про те, що суди ухвалили рішення без їх урахування.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Садівничого товариства «Ветеран», яка підписана представником Колісником Андрієм Івановичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 листопада 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року у справі за позовом Садівничого товариства "Ветеран" до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат