28 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 303/5660/22
провадження № 61-9161св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю
«М. В. Л. ГРУП»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 травня 2024 року у складі судді Сидоренко Ю. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 червня 2025 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Мацунича М. В., Джуги С. Д.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «М. В. Л. ГРУП» (далі - ТОВ «М. В. Л. ГРУП») про визнання правочинів недійсними.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_3 , якому за життя на праві власності належав автомобіль, марки «Фольксваген Джета», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Того ж дня, колишня дружина її сина ОСОБА_2 (шлюб між ними розірвано 02 листопада 2011 року) незаконно заволоділа зазначеним транспортним засобом, технічним паспортом на автомобіль та копіями паспорта померлого.
Із метою незаконного заволодіння майном, 18 листопада 2020 року, тобто через 3 дні після смерті ОСОБА_3 , відповідачка здійснила оформлення договору комісії та договору купівлі-продажу спірного автомобіля, що вказує на неможливість їх укладення ОСОБА_3 .
За заявами позивачки до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості та триває досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021071040001060 від 03 листопада 2021 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 289, частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
06 грудня 2021 року під час обшуку за місцем реєстрації ОСОБА_2 спірний автомобіль було вилучено та визнано речовим доказом.
Посилаючись на те, що незаконна реєстрація права власності на автомобіль, марки «Фольксваген Джетта», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (номер після перереєстрації НОМЕР_2 ), який за життя належав сину позивачки, за ОСОБА_2 унеможливлює оформлення спадщини, ОСОБА_1 просила суд:
1) визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу
від 18 листопада 2020 року щодо продажу автомобіля, марки «Фольксваген Джетта», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (номер після перереєстрації НОМЕР_2 );
2) визнати недійсним договір комісії від 18 листопада 2020 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «М. В. Л. ГРУП» щодо продажу автомобіля «Фольксваген Джетта», реєстраційний номер НОМЕР_1 (номер після перереєстрації НОМЕР_2 ).
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Міжгірського районного суду від 29 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір комісії № 6726/20/053782, укладений 18 листопада 2020 між ОСОБА_3 (комітент) та ТОВ «М. В. Л. ГРУП».
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 18 листопада 2020 року № 6726/20/053782 транспортного засобу - автомобіля, марки «Фольксваген» модель «Джетта», державний номерний номер НОМЕР_1 , укладений між
ТОВ «М. В. Л. ГРУП» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець).
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорювані правочини було укладено 18 листопада 2020 року, тобто після смерті ОСОБА_3 , що є підставою для визнання їх недійсними.
Позивачка є спадкоємцем першої черги після смерті сина ОСОБА_3 , а перереєстрація права власності на спірний автомобіль за відповідачкою унеможливлює подальше оформлення спадщини ОСОБА_1 .
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Міжгірського районного суду від 29 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині вирішення позовних вимоги про визнання недійсним договору комісії від 18 листопада 2020 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «М. В. Л. ГРУП» скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , то укладений 18 листопада 2020 року із
ТОВ «М. В. Л. ГРУП» від його імені договір комісії № № 6726/20/053782 є нікчемним, з огляду на те, що цивільна дієздатність ОСОБА_3 припинилася у зв'язку із його смертю.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога про визнання недійсним указаного договору комісії не є належним способом захисту прав позивачки.
Вирішуючи позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 18 листопада 2020 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зазначений правочин було укладено на підставі нікчемного договору комісії від 18 листопада 2020 року № 6726/20/053782, тобто за відсутності доручення ОСОБА_3 (як комітента); отримання ним коштів від продажу транспортного засобу було неможливим, що свідчить про те, що оспорюваний правочин суперечить моральним засадам суспільства та вимогам частини першої статті 203 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним.
Позивачка не є стороною договору купівлі-продажу від 18 листопада 2020 року, однак, як спадкоємець після смерті сина ОСОБА_3 , вона має право на звернення до суду із цим позовом, оскільки незаконне відчуження на користь відповідачки автомобіля, який належав спадкодавцю, унеможливлює оформлення позивачкою спадкових прав, що порушує її права та законні інтереси.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 травня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 червня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарженнязаявниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 202, 203, 207 ЦК України, частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України у їх взаємозв'язку у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Посилається на наявність підстав для скасування судових рішень, передбачених пунктом 8 частини першої статті 411 ЦПК України, а саме суди ухвалили оскаржувані судові рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у розгляді справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій помилково не взяли до уваги посилання відповідачки на те, що у оспорюваних правочинах було допущено описку у даті їх укладення, що не дає підстав для висновку про їх недійсність. Фактичне укладення договорів відбулося 14 листопада 2020 року, тобто за життя ОСОБА_3 .
Суди попередніх інстанцій не перевірили, чи належить підпис у договорі комісії від 18 листопада 2020 року ОСОБА_3 .
Суд апеляційної інстанції безпідставно визнав, що акт огляду технічного стану транспортного засобу від 18 листопада 2020 року підписано невстановленою особою від імені спадкодавця через 3 дні після його смерті.
Позивачка не довела факту відсутності волі спадкодавця на укладення договору комісії, а також факту відсутності його підпису у цьому договорі. Водночас суд апеляційної інстанції безпідставно поклав обов'язок доказування на відповідачку.
При цьому, судова експертиза щодо визначення належності підпису ОСОБА_3 у договорі комісії не призначалася, що унеможливило встановлення дійсних обставин справи.
Суд першої інстанції безпідставно поновив позивачці строк для подання заяви про збільшення позовних вимог, яка по суті є заявою про зміну предмета позову, оскільки ОСОБА_1 мала можливість звернутися із цією заявою ще у грудні 2023 року чи січня 2024 року.
Крім того, у суді першої інстанції інтереси позивачки представляв адвокат Волосенко В. І., повноваження якого було зупинено з 18 січня 2024 року до 18 липня 2024 року, а також з 09 липня 2024 року до 09 травня 2025 року, а отже усі подані ним докази є недопустимими, а витрати на професійну правничу допомогу не підлягали відшкодуванню.
ОСОБА_5 є дочкою та спадкоємицею померлого ОСОБА_3 , однак суди безпідставно ухвалили оскаржувані судові рішення незалучивши її до участі у справі.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 липня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 травня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 червня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.,
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2025 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 травня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 червня 2025 року з підстав, визначених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Міжгірського районного суду Закарпатської області матеріали цивільної справи № 303/5660/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У вересні2025 року матеріали справи № 303/5660/22 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_3 (т. 1 а. с.131).
Із 22 червня 2002 року до 02 листопада 2011 року ОСОБА_3 та із ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі (т. 2 а. с.22).
26 вересня 2020 року за ОСОБА_3 було зареєстровано на праві приватної власності автомобіль марки «Фольксваген Джетта», 2007 року випуску, сірого кольору, тип: легковий седан, номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 (т.1 а. с. 4, 214, 132).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (т. 1 а. с.3).
Відповідно до договору комісії від 18 листопада 2020 року № 6726/20/053782, укладеного між ТОВ «М. В. Л. ГРУП» в особі ОСОБА_6 (комісіонер) та ОСОБА_3 (комітент) комісіонер зобов'язався за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу, марки «Фольксваген Джетта», 2007 року випуску, сірого кольору, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за власником транспортного засобу 26 вересня 2020 року, за ціною, не нижче узгодженої сторонами, а саме: 45 000,00 грн (т. 1 а. с. 133).
Згідно з актом огляду технічного стану транспортного засобу від 18 листопада 2020 року, складеного на підставі договору комісії від 18 листопада 2020 року № 6726/20/053782, три члени комісії (тричі вказано ОСОБА_6 ) та комітент ОСОБА_3 провели огляд транспортного засобу: технічний стан справний; транспортний засіб придатний до експлуатації.
Вказаний акт підписаний ОСОБА_6 та невстановленою особою від імені ОСОБА_3 через три дні після його смерті (т. 1 а. с. 134).
18 листопада 2020 року між ТОВ «М. В. Л. ГРУП», який є комісіонером, на підставі договору комісії від 18 листопада 2020 року № 6726/20/053782 в особі ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6726/20/053782, згідно з умовами якого ОСОБА_2 придбала транспортний засіб, марки «Фольксваген Джетта», 2007 року випуску, сірого кольору, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 45 000,00 грн (т. 1 а. с. 132).
19 листопада 2020 року зазначений автомобіль було зареєстровано за
ОСОБА_2 на підставі договору комісії від 18 листопада 2020 року № 6726/20/053782, акта огляду транспортного засобу від 18 листопада 2020 року № 6726/20/053782, договору купівлі-продажу транспортного засобу від 18 листопада 2020 року №6726/20/053782, заяви ОСОБА_2 від 19 листопада 2020 року № 279959757.
На перереєстрований транспортний засіб оформлено свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_5 , та змінено державний реєстраційний номер на НОМЕР_6
(т. 1 а. с. 135, 214).
Згідно зі спадковою справою № 251/2020, заведеною Першою Мукачівською державною нотаріальною конторою, спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його матір ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_5 .
24 листопада 2020 року ОСОБА_1 у встановлений законом шестимісячний строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після сина ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , яка надалі відкликала свою заяву про прийняття спадщини.
Постановою державного нотаріуса Мукачівської державної нотаріальної контори від 19 травня 2021 року ОСОБА_5 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. (т. 2 а. с. 23, 32).
Згідно з інформацією Центру надання адміністративних послуг за від 26 листопада 2020 року вих. № 25579/01-40 ОСОБА_3 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті з ним була зареєстрована: ОСОБА_1 (т. 2 а. с. 8, 16).
Слідчим відділом Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 03 листопада 2021 року № 12021071040001060 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 289, частиною третьою статті 358, частиною другою статті 190 КК України (т. 1 а. с. 185). Потерпілою у цьому кримінальному провадженні визнано ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 67, 186).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно зі статтею 1016 ЦК України комітент зобов'язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою. За договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору. Комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере). У разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов'язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.
Особливістю договору комісії є те, що майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (стаття 1018 ЦК України).
Комісіонер, який набуває майно в інтересах комітента, хоча й діє від власного імені, не стає власником такого майна. Договір комісії за своєю правовою природою не є договором про відчуження майна, оскільки його предметом є надання послуг з укладення правочинів в інтересах комітента.
У межах правовідносин комісії не відбувається передання права власності від комісіонера до комітента. Комітент, навіть не беручи безпосередньої участі у правочині з третіми особами, залишається власником майна, набутого за його рахунок, або відповідних грошових коштів.
Таким чином, право власності на майно, придбане за договором комісії, виникає безпосередньо у комітента - або переходить від комітента до третьої особи, або від третьої особи до комітента. Комісіонер права власності на таке майно не набуває.
Загальні положення про правочини врегульовано параграфом 1 Глави 16 ЦК України.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину регламентовано статтею 203 ЦК України. Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначено параграфом 2 Глави 16 ЦК України. Питання недійсності правочину врегульовані статтею 215 ЦК України.
Зокрема, відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.
Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (частина перша статті 30 ЦК України).
Установивши, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто його цивільна дієздатність припинилася, суд апеляційної інстанції загалом дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладений після його смерті договір комісії від 18 листопада 2020 року № 6726/20/053782 є нікчемним та не породжує жодних правових наслідків.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково не взяли до уваги посилання відповідачки на те, що у оспорюваних правочинах було допущено описку у даті їх укладення, є необґрунтованими, оскільки перевіряючи аналогічні аргументи ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції зазначив, що вона не надала доказів на підтвердження укладення договору комісії та договору купівлі-продажу 14 листопада 2020 року.
Колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не перевірили, чи належить підпис у договорі комісії від 18 листопада 2020 року № 6726/20/053782 ОСОБА_3 , зокрема не призначили відповідної судової експертизи, оскільки відповідачка не зверталася до суду із зазначеним клопотанням, а суд, за загальним правилом, має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених ЦПК України, до яких вирішення цієї справи не належить.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно поновив позивачці строк для подання заяви про збільшення позовних вимог, яка по суті є заявою про зміну предмета позову, є необґрунтованими, оскільки фактично позивачка збільшила позовні вимоги доповнивши їх вимогою про визнання недійсним договору комісії від 18 листопада 2020 року № 6726/20/053782, що не відповідає зміні предмета та підстав позову.
Крім того, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволення зазначеної позовної вимоги, зокрема з тих підстав, що договір комісії від 18 листопада 2020 року № 6726/20/053782 є нікчемним, а тому то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивачки.
Перевіряючи доводи відповідачки про те, що інтереси позивачки представляв адвокат Волосенко В. І., професійна діяльність якого була зупинена, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з відомостями з Єдиного реєстру адвокатів України, право на заняття адвокатською діяльністю Волосенка В. І. було зупинено відповідно до пункту 3 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 18 січня 2024 року до 18 липня 2024 року та підставі пункту 3 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 09 липня 2024 до 09 травня 2025 року, тобто на момент подання позовної заяви (18 серпня 2022 року) та доповнення до позовної заяви
(26 грудня 2023 року) представник ОСОБА_1 - адвокат Волосенко В. І. мав право на зайняття адвокатською діяльністю.
Крім того, вирішуючи питання про відшкодування витрат, понесених позивачкою на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції зменшив їх розмір з 14 000,00 грн до 6 000,00 грн.
Колегія суддів Верховного Суду відхиляє як не обґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно ухвалили оскаржувані судові рішення незалучивши ОСОБА_5 , яка є дочкою та спадкоємицею ОСОБА_3 , до участі у справі, оскільки, вважаючи, що оскаржувані судові рішення порушують її права чи інтереси, ОСОБА_5 мала право оскаржити зазначені судові рішення, однак таким правом не скористалася та не уповноважувала ОСОБА_1 вчиняти відповідні процесуальні дії її інтересах.
Інші доводи касаційної скарги висновків попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до надання суб'єктивної оцінки обставинам, які були предметом аналізу судів першої та апеляційної інстанцій.
Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 травня 2024 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник