28 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 214/8166/23
провадження № 61-8888св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
третя особа - Дніпропетровська обласна прокуратура,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2024 року у складі судді Сіденка С. І. тапостанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2025 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна, в особі Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача -Дніпропетровська обласна прокуратура, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.
Позовну заяву обґрунтував тим, що 04 жовтня 2003 року щодо нього працівниками Слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - СУ УМВС України в Дніпропетровській області) було порушено кримінальну справу № 36031101 за частиною другою статті 308, частиною другою статті 309 Кримінального кодексу України (далі - КК України). На підставі вироку Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2005 року у цій справі його було засуджено за частиною другою статті 308, частиною другою статті 309, частиною першою статті 70 КК України, строком на 5 років позбавлення волі, з конфіскацією майна та забороною права займатися в системі правоохоронних органів строком на 2 роки. Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2005 року вказаний вирок суду першої інстанції було скасовано, справу направлено в прокуратуру м. Кривого Рогу Дніпропетровської області для додаткового розслідування, його звільнено з-під варти з зали суду. Обрано для нього запобіжний захід - підписка про невиїзд. Після надходження справи на додаткове розслідування на підставі зазначеної ухвали суду апеляційної інстанції, старшим слідчим прокуратури міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Голубком М. В. 13 березня 2006 року винесено постанову про закриття кримінальної справи відносно нього у зв'язку із недоведеністю його участі у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 308, частиною другою статті 30 9КК України та скасовано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд. Кримінальна справа щодо нього знищена у 2010 році.
Зазначав, що відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності», він станом на 29 травня 2023 року незнятої чи непогашеної судимості немає та в розшуку не перебуває. Разом з тим, є особою, стосовно якої ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2005 року кримінальну справу за обвинуваченням у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 308, частиною другою статті 309, частиною першою статті 70 КК України, направлено в прокуратуру м. Кривого Рогу для проведення додаткового розслідування, застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
Наголошував, що з 04 жовтня 2003 року до 13 березня 2006 року він знаходився під слідством та обвинувачувався у вчиненні злочинів, що означає, що 2 роки 5 місяців та 10 днів (30 місяців) поспіль постійно принижувалась його честь, людська гідність.
Також, наголошував на тому, що у зв'язку з незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, він незаконно був засуджений вироком суду до 5 років позбавлення волі та відбував покарання в установі виконання покарань з 08 лютого до 24 травня 2005 року, після звільнення з-під варти знаходився на підписці про невиїзд з 24 травня 2005 року до 13 березня 2006 року. В ході проведеного досудового розслідування доказів його вини у вчиненні злочинів добуто слідством не було. Навпаки, було доведено ряд фальсифікацій та порушень, вчиненими працівниками міліції, з метою незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності. Через такі незаконні дії, він втратив роботу, і, як наслідок, постійний дохід, що негативно відобразилось як на ньому самому, так і на членах його сім'ї. Характер довгострокових незаконних дій відносно нього, незаконне засудження, перебування в місцях позбавлення волі, підписка про невиїзд становлять підвищену суспільну небезпеку, викликали глибокі моральні довгострокові страждання через усвідомлення, що він є безвинно обвинуваченим у вчиненні злочинів та засуджено до покарання із позбавленням волі. Вказані незаконні дії призвели до обмеження його конституційного права на вільне пересування, вільне користування його майно, позбавило можливості реалізувати свої звички та бажання, погіршило відносини з оточуючими людьми, спричинило довгострокові моральні та фізичні страждання. Страждання проявились в душевних переживаннях та муках, занепокоєності, постійному нервуванні, соромі, приниженості, страху, відчаю, він відчував страх потрапити в місця позбавлення волі; він був позбавлений звичайного людського спокою, стану душевної рівноваги, перебував в пригніченому стані, постійно очікуючи виклику слідчого чи чергового судового засідання.
З урахуванням викладеного та посилаючись на норми статі 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна, в особі Державної казначейської служби України, на його користь відшкодування моральної шкоди, яке оцінив в 390 000,00 грн, та виходив з розрахунку 13 000,00 грн за кожен місяць перебування під слідством чи судом (13000 х 30 місяців).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 350 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку безпідставним перебуванням позивача під слідством і судом 13 місяців 6 днів, незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, порушенням його конституційних прав, йому було завдано моральної шкоди у вигляді психічних страждань, тому, з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 2 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон України № 266/94-ВР) позивач має право на відшкодування такої шкоди за рахунок держави.
Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про те, що враховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивача, негативні наслідки, які для нього настали у зв'язку із порушенням його прав; беручи до уваги той факт, що позивача було незаконно засуджено до 5 років позбавлення волі із застосуванням додаткових покарань, в тому числі у вигляді протиправної конфіскації майна, фактичному його перебуванні у виправній колонії та з огляду на засади розумності, виваженості і справедливості, розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, має складати 350 000,00 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2025 року апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2024 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на його законність.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2025 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у їх задоволенні.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 161/10842/15, від 23 жовтня 2019 року у справі № 754/13692/15, від 17 лютого 2021 року у справі № 468/477/18 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не встановили факт повної реабілітації позивача за вчинення кримінальних правопорушень, обвинувачення за якими йому було пред'явлено, а тому дійшли помилкового висновку про наявність підстав для відшкодування йому моральної шкоди;
- не врахували, що положення Закону України № 266/94-ВР щодо права на відшкодування державою завданої моральної шкоди та розрахунку такої шкоди у цій справі не можуть бути застосовані;
- проігнорували, що самі по собі факти неправомірності певних дій чи бездіяльності за відсутності доведеного факту наявності втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди;
- не звернули увагу на те, що позивач не довів ані наявність заподіяної йому моральної шкоди, ані її розміру;
- не звернули увагу на відсутність у цій справі всіх елементів складу цивільного правопорушення;
- не надали належну оцінку всім доводам і аргументам сторони відповідача, тощо.
Крім того, у касаційній скарзі заявник виклав клопотання, про зупинення виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2024 року до закінчення розгляду справи касаційним судом.
Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від інших учасників справи не надходило.
Межі касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки касаційна скарга заступник керівника Дніпропетровської обласної не містить доводів щодо оскарження рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, то оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в цій частині Верховним Судом не переглядається.
Отже, рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2024 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2025 року переглядається Верховним Судом лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 липня 2025 року касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення її недоліків, зокрема запропоновано надати докази сплати судового збору.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2025 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області матеріали справи № 214/8166/23, відмовлено у задоволенні клопотання заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про зупинення виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2024 року; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
У жовтні 2025 року матеріали справи № 214/8166/23 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до листа Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» від 30 серпня 2023 року № 31/5-6275, ОСОБА_1 за карткою Ф-1 прибув до установи 08 лютого 2005 року, на підставі вироку Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2005 року, засуджений за частиною другою статті 308, частиною другою статті 309, частиною першою статті 70 КК України строком до 5 років позбавлення волі, з конфіскацією майна та забороною права займатися в системі правоохоронних органів строком на 2 роки. Згідно з ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2005 року вирок Криворізького районного суду від 02 лютого 2005 року був скасований, справу направлено в прокуратуру м. Кривого Рогу Дніпропетровської області для додаткового розслідування. Запобіжний захід підписка про невиїзд. 24 травня 2005 року ОСОБА_1 був звільнений з зали суду, згідно з ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2005 року. Надати належним чином відповідні документи не має можливості, тому що термін зберігання особової справи, згідно наказу Міністерства юстиції України № 1115/5 стаття 37 п. «а», складає 5 років. Особова справа ОСОБА_1 знищена у 2010 році.
Згідно з постановою про закриття кримінальної справи (мовою оригіналу - «о прекращении уголовного дела») від 13 березня 2006 року, складеної на підставі статті 130, пункту 2 частини першої статті 213 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) в редакції чинній на момент її прийняття старшим слідчим прокуратури міста Кривого Рогу Голубком М. В.: 1) у зв'язку з недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 308, частиною другою статті 309 КК України закрито кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 , 2) скасовано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, обрану ОСОБА_1 колегією суддів судової палати по кримінальним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області 24 травня 2005 року.
Ці обставини також підтверджені листом Криворізької південної окружної прокуратури від 28 серпня 2023 року № 04/57-79-88-23 щодо результатів розслідування кримінальної справи № 36031101, порушеної 04 жовтня 2003 року.
Відповідно до повного витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», наданої Департаментом інформатизації ВМС України за № ВР-000951986, ОСОБА_1 , станом на 29 травня 2023 року, незнятої чи непогашеної судимості немає та в розшуку не перебуває. Разом з тим є особою, стосовно якої ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2005 року кримінальну справу за обвинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 308, частиною другою статті 309 КК України, частиною першою статті 70 КК України, направлено в прокуратуру м. Кривого Рогу для проведення додаткового розслідування. Застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Інші відомості до Міністерства внутрішніх справ не надходили.
Позивач ОСОБА_1 з 08 лютого до 24 травня 2005 року фактично перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду, яким його засуджено до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією його майна та позбавленням права займати посади в системі правоохоронних органів строком на 2 роки.
Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд відносно ОСОБА_1 був скасований лише 13 березня 2006 року постановою старшого слідчого прокуратури із одночасним закриттям кримінальної справи щодо ОСОБА_2 , у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні інкримінованих злочинів.
Таким чином, позивач перебував під слідством з 08 лютого 2005 року до 13 березня 2006 року, що становить 1 рік 1 місяць 6 днів (13 місяців 6 днів), а саме: під вартою з 08 лютого 2005 року до 24 травня 2005 року та на підписці про невиїзд з 24 травня 2005 року до 13 березня 2006 року.
Правове обґрунтування
За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Згідно із пунктом 1 статті 1 Закону України № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону України № 266/94-ВР передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Зазначене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 352/2255/19 (провадження № 61-11055св20).
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що зв'язку безпідставним перебуванням позивача під слідством і судом 13 місяців 6 днів, незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, порушенням його конституційних прав, позивачу було завдано моральної шкоди, тому, з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 2 Закону України № 266/94-ВР він має право на відшкодування такої шкоди за рахунок держави.
Водночас суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що враховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивача, негативні наслідки, які для нього настали у зв'язку із порушенням його прав; беручи до уваги той факт, що позивача було незаконно засуджено до 5 років позбавлення волі із застосуванням додаткових покарань, в тому числі у вигляді протиправної конфіскації майна, фактичному його перебуванні у виправній колонії, з огляду на засади розумності, виваженості і справедливості, розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, має складати 350 000,00 грн.
Посилання у касаційній скарзі на те, що позивач не довів факт заподіяння йому моральної шкоди, Верховний Суд відхиляє, оскільки у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування діє презумпція спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов'язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.
У контексті визнання Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Svanov v. Ukraine), заява № 40450/04, де ЄСПЛ послався на своє рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти Росії» (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), заява № 33509/04, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди». Аналогічна позиція викладена і у рішенні від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), заява № 67534/01, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили факт повної реабілітації позивача за вчинення кримінальних правопорушень, обвинувачення за якими йому було пред'явлено, а також про те, що положення Закону України № 266/94-ВР щодо права на відшкодування державою завданої моральної шкоди та розрахунку такої шкоди у цій справі не можуть бути застосовані, Верховний Суд також відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що кримінальну справу (провадження) щодо позивача ОСОБА_1 було закрито постановою старшого слідчого прокуратури м. Кривого-Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2006 року у зв'язку з недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 308, частиною другою статті 309 КК України (т. 1 а. с. 8-10).
У мотивувальній частині вказаної постанови зазначено, що обставини, зазначені в ухвалі суду апеляційної інстанції про направлення справи на додаткове розслідування, неможливо перевірити слідчим шляхом в ході додаткового розслідування кримінальної справи у зв'язку з відсутністю зразків наркотичних рослин, які росли на земельній ділянці, прилеглій до домоволодіння за певною адресою. Крім того, втрачено речовий доказ - наркотичний засіб у зв'язку з незабезпеченням його належного зберігання.
Також у вказаній постанові зазначено, що в ході додаткового розслідування кримінальної справи не було достатніх доказів, які свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 ознак складу злочинів, передбачених частиною другою статті 308, частиною другою статті 309 КК України, оскільки відсутній предмет злочинів - наркотичний засіб.
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли правильного висновку про те, що кримінальна справа що ОСОБА_1 була закрита, як встановлено судом та підтверджується постановою старшого слідчого прокуратури м. Кривого Рогу від 13 березня 2006 року, у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України № 266/94-ВР в частині права позивача на відшкодування моральної шкоди та розрахунку його розміру.
Посилання у касаційній скарзі стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 161/10842/15, від 23 жовтня 2019 року у справі № 754/13692/15, від 17 лютого 2021 року у справі № 468/477/18 та інших є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім доводам і аргументам сторони відповідача, Верховний Суд відхиляє, оскільки як неодноразово вказував ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник