27 березня 2026 року
м. Київ
справа № 597/1918/24
провадження № 61-3189ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2025 року у складі судді Тренич А. Г., присяжних: Маслюк Н .М., Павловська І. М., та постанову Тернопільського апеляційного від 17 лютого 2026 року у складі колегії суддів Храпак Н. М., Гірського Б. О., Хома М. В., по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_3 , про визнання фізичної особи безвісно відсутньою,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з заявою про визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , безвісно відсутньою.
В обґрунтування вимог зазначила, що в 2008 році ОСОБА_4 , яка є її дочкою та проживала в АДРЕСА_1 , покинула місце свого проживання та виїхала у невідомому напрямку, не повідомивши їй про наступне місце свого проживання. Протягом 16 років заявниці невідоме місце перебування її дочки ОСОБА_5 і остання не подала про себе жодної звістки. Визнання ОСОБА_4 безвісно відсутньою необхідно для вирішення питання майнових прав та визначення з 1/5 частиною будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Враховуючи наведене, просила визнати ОСОБА_4 безвісно відсутньою з 01 січня 2009 року.
Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2025 року, яке залишене без змін постановою Тернопільського апеляційного від 17 лютого 2026 року, заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_3 , про визнання фізичної особи безвісно відсутньою залишено без задоволення.
Судові рішення мотивовані тим, що:
матеріалами справи підтверджується, що з 2008 року ОСОБА_4 проживає за місцем реєстрації з 2008 року;
про вказане вище повідомляли суд свідки, допитані у судовому засіданні;
заявник посилається на втрату зв'язку зі своєю дочкою ОСОБА_4 з 2008 року;
відтак, до моменту звернення до суду, заявник мала можливість з'ясувати чи принаймні здійснити спроби з'ясувати причини відсутності своєї дочки і запросити відповідні дані. Цих обставин заявник не навела;
на підтвердження своєї позиції заявник зазначила, що в 2024 році звернулась до Відділу поліції про розшук ОСОБА_4 . При цьому суду не надано доказів на підтвердження того, що заявник вживала будь-яких заходів для розшуку ОСОБА_4 , починаючи з 2008 року;
сам по собі факт втрати зв'язку заявника з дочкою ОСОБА_4 і фактична відсутність відомостей про її місце перебування не є безумовною підставою для визнання особи безвісно відсутньою. Вказаний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 183/7128/23 (провадження № 61-961 св 24);
судом з'ясовано, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за межами України, встановлено дійсне місце перебування особи, щодо якої порушене питання про визнання безвісті відсутньою, що є підставою для відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції зазначив, що:
заявниця посилається на втрату зв'язку з донькою з 2008 року, проте доказів щодо з'ясування причини відсутності доньки за останнім відомим місцем проживання заявниця не навела;
сам виїзд ОСОБА_4 за кордон та відсутність інформації, де саме вона перебуває на час розгляду справи не може бути підставою для визнання її безвісно відсутньою;
ураховуючи, що заявниця належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, не надала, зокрема не довела відсутність відомостей про дійсне місце перебування ОСОБА_4 , зокрема, з урахуванням твердження заявника щодо її виїзду за межі України, неможливість отримання цих відомостей, а суд таких доказів у порядку частини другої статті 294 ЦПК України не встановив, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви;
обґрунтованим є висновок суду першої інстанцій, що сам по собі факт втрати ОСОБА_1 зв'язку з донькою ОСОБА_4 та/або її небажання спілкуватися з нею, і фактична відсутність у заявниці відомостей про її місце перебування не є безумовною підставою для визнання особи безвісно відсутньою;
відтак твердження заявниці, на те, що нею доведено усі складові для визнання ОСОБА_4 безвісно відсутньою є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спростовуються наведеними судом обставинами та дослідженими доказами, яким суд надав відповідну правову оцінку;
з огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду та фактично зводяться до незгоди заявника з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається заявниця в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
У березні 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просила рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного від 17 лютого 2026 року по цивільній справі № 597/1918/24 за заявою ОСОБА_1 , скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції застосував положення статті 43 ЦК України без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 07 травня 2018 року у справі № 225/1297/17; від 22 листопада 2018 року у справі № 225/882/17; від 29 серпня 2019 року у справі № 225/2576/17; від 06 травня 2020 року у справі №760/3112/16-ц; від 20 березня 2024 року у справі №523/2001/19. У зазначених постановах Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої для визнання фізичної особи безвісно відсутньою суд повинен встановити відсутність відомостей про фактичне місце перебування особи, а не лише наявність окремих відомостей про вчинення нею певних юридичних дій. Разом з тим суди фактично ототожнили факт отримання особою закордонного паспорта у дипломатичній установі України з наявністю відомостей про її місце перебування, що суперечить зазначеним правовим висновкам Верховного Суду;
суди допустили істотні порушення норм процесуального права, що відповідає підставам касаційного оскарження, передбаченим пунктами 1 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, а саме: не дослідили належним чином усі зібрані у справі докази; зробили висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, судами не було належним чином оцінено: тривалу відсутність ОСОБА_4 за місцем постійного проживання з 2008 року; неможливість встановлення її фактичного місця перебування; вжиті заявником заходи щодо її розшуку.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що:
ОСОБА_6 народилася в с. Бедриківці Заліщицького району Тернопільської області, її батьками є ОСОБА_7 та ОСОБА_1 ;
згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 10 травня 1988 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 10 травня 1988 року зареєстрували шлюб в Бедриківській сільській раді народних депутатів Заліщицького району. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_4 ;
ІНФОРМАЦІЯ_2 у вказаному шлюбі народився син ОСОБА_3 ;
згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 02 квітня 2024 року, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що складено відповідний актовий запис № 104;
23 лютого 2000 року Заліщицьким РВ УМВС України в Тернопільській області видано паспорт серії НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також Заліщицьким відділенням Борщівської міжрайонної державної податкової інспекції видано ОСОБА_4 картку фізичної особи-платника податків НОМЕР_4 ;
згідно з довідкою Бедриківського старостинського округу Заліщицької міської ради № 19-15/1/2281 від 10 січня 2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але з 2008 року не проживає по даний час і до складу її сім'ї входять син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мати ОСОБА_1 ;
відповідно до довідки Бедриківського старостинського округу Заліщицької міської ради № 19-15/1/2246 від 18 грудня 2024 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не проживає за місцем реєстрації з 2008 року;
з метою офіційного розшуку ОСОБА_4 та встановлення її місця перебування, 09 жовтня 2024 року заявник звернулася з заявою у ВП № 4 (м. Заліщики) Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області;
згідно з повідомленням ВП № 4 (м. Заліщики) Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області № 13397-2024 від 17 жовтня 2024 року, на підставі звернення ОСОБА_1 під час проведення перевірки для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань підстав не має, оскільки відсутні дані які б вказували на наявність в даній події ознак кримінального правопорушення, передбаченого КК України. Додатково інформували, що в ході проведеної перевірки встановлено, що в 2023 році в Генеральному консульстві України в Неаполі ОСОБА_4 отримала паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
також в листі ВП № 4 (м. Заліщики) Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області №10081-2025 від 17 січня 2025 року на запит ОСОБА_1 № 03/25 від 10 січня 2025 року повідомлено, що за результатами здійснених працівниками СКП пошукових заходів було встановлено місце знаходження ОСОБА_4 ;
Міністерство закордонних справ в листах за № 71/36-523/2-124771 від 14 жовтня 2025 року, № 71/36-523/2-146573 від 27 листопада 2025 року повідомило, що згідно з обліковою базою Генерального консульства України в Неаполі, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно була документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_5 , дата видачі - 23 серпня 2023 року, орган, що видав - 3ІТА2, дата закінчення строку дії - 23 серпня 2033 року;
в заяві-анкеті для внесення інформації для Єдиного державного демографічного реєстру, яка була подана ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 при подачі на оформлення ПГУВК остання зазначила адресу свого перебування за кордоном - АДРЕСА_2 та контактний номер тел. НОМЕР_6.
Згідно з частиною першою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (пункт 3 частини другої статті 293 ЦПК України).
Згідно з положеннями статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме (частина перша статті 307 ЦПК України).
Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою (частина перша статті 308 ЦПК України).
Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.
За положеннями статті 43 ЦК України визначено, що фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
Зазначена норма права передбачає перш за все з'ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймала заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутнім, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження.
Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України; г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.
Вказане відповідає висновкам Верховного Суду у постановах: від 07 травня 2018 року в справі № 225/1297/17, від 22 листопада 2018 року в справі № 225/882/17, від 05 лютого 2020 року в справі № 756/17293/17, від 06 травня 2020 року в справі № 760/3112/16-ц, 09 жовтня 2024 року у справі № 754/7858/23, від 11 листопада 2024 року у справі № 229/4416/21.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Під час розгляду справи суди встановили дійсне місце перебування ОСОБА_4 .
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні заяви про визнання її безвісно відсутньою.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі №225/1297/17; від 22 листопада 2018 року у справі №225/882/17; від 29 серпня 2019 року у справі №225/2576/17; від 06 травня 2020 року у справі №760/3112/16-ц; від 20 березня 2024 року у справі №523/2001/19 не свідчать про те, що суди ухвалили рішення без їх урахування.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 10 грудня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного від 17 лютого 2026 року, по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_3 , про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат