27 квітня 2026 року
м. Київ
Справа № 669/923/25
Провадження № 61-5393ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - скаржник), інтереси якого представляє адвокат Опейда Антон Валерійович (далі - адвокат),
на рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 27 січня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 13 квітня 2026 року
у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до скаржника за участю ОСОБА_2 як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, і
1. У жовтні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути зі скаржника 100 000,00 грн і 10 816,08 доларів США відшкодування майнової шкоди, а 20 000,00 грн - моральної шкоди.
2. 27 січня 2026 року Білогірський районний суд Хмельницької області ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позов. Також стягнув зі скаржника на користь держави 8 991,89 грн судового збору.
3. 13 квітня 2026 року Хмельницький апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою змінив рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору: стягнув зі скаржника на користь держави 5 703,82 грн цього збору.
4. 21 квітня 2026 року адвокат в інтересах скаржника сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 12549/0/220-26 від 22 квітня 2026 року), у якій просив скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.
5. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.
5.1. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
5.2. Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
5.3. Конституційний Суд України у рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
5.4. Предметом спору є відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Ціна позову становить 596 993,45 грн (100 000,00 + 10 816,08 х 44,1004 грн за 1 долар США за курсом Національного банку України на день подання касаційної скарги + 20 000,00), що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (832 000 грн = 250 х 3 328,00 грн такого мінімуму, встановленого у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»).
5.5. Скаржник у касаційній скарзі зазначив, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для скаржника. Мотивував так:
- необхідно вирішити питання щодо відповідальності банку у випадку заволодіння коштами клієнта працівником банку, а також визначити належний спосіб захисту порушеного права у межах договірних або позадоговірних відносин;
- є багато аналогічних спорів, пов'язаних із діями працівників банківських установ і подальшим покладенням відповідальності на банк; тому потрібно сформувати єдиний підхід до застосування норм матеріального права у таких правовідносинах;
- суди неправильно застосували приписи статей 1058-1060 ЦК України щодо природи договору банківського вкладу, статті 1172 ЦК України та норм договірного права, не врахували особливості виконання зобов'язань за цим договором, неправильно застосували норми щодо відповідальності за шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, і щодо відшкодування моральної шкоди, а також відповідні висновки Верховного Суду. Не правильно застосували норми;
- судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій мають стосовно скаржника репутаційний і системний ефект, формують щодо нього негативне сприйняття, зокрема, що він:
(1) нібито несе відповідальність за будь-які дії своїх працівників незалежно від меж їхніх повноважень і суті їхніх дій;
(2) нібито зобов'язаний виконувати зобов'язання за відсутності належно укладеного договору банківського вкладу;
(3) може бути притягнутий до відповідальності без встановлення факту прийняття коштів і виникнення відповідного зобов'язання.
5.6. Верховний Суд вважає, що скаржник не обґрунтував фундаментальність питання права у цій справі для формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема з огляду на чинну практику Верховного Суду, включно з його Великою Палатою. Можливий вплив бажаного для скаржника висновку щодо застосування норм права на самого скаржника не підтверджує таку фундаментальність. Відсутні аргументи про виняткове значення для нього саме цієї, а не будь-якої іншої справи. Він не продемонстрував інтерес з боку суспільства до розгляду та вирішення справи № 669/923/25, як і те, що цей інтерес є значним. Скаржник не погодився з оскарженими судовими рішеннями. Однак це не означає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для скаржника.
5.7. Наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначних справах можливо оскаржити у касаційному порядку, скаржник не мотивував.
5.8. З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника слід відмовити. Він отримав доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мав можливість навести аргументи та докази проти позову. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є правомірною.
5.9. Оскаржені судові рішення за загальним правилом у касаційному порядку переглянути не можна. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків немає. За наведених умов обмеження на подання касаційної скарги є пропорційними вказаній правомірній меті та не порушують сутність права скаржника на доступ до суду.
Керуючись статтями 260, 261, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 27 січня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 13 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» за участю ОСОБА_2 як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
2. Копію ухвали надіслати особі, яка подала цю скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко