28 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 761/7381/22
провадження № 61-11141св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо позову, - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 грудня 2024 року у складі судді Саадулаєва А. І. та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, у порядку поділу майна подружжя просив суд:
визнати 26,9% двокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 43,7 кв. м його особистою власністю;
поділити майно, визнавши за ним право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,7 кв. м, вартістю 1 292 358,00 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь 25 621,00 грн у порядку регресу;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1/2 частину спільних грошових коштів від суми 340 350,00 грн, що становить 170 175,00 грн, витрачені відповідачкою не в інтересах сім'ї; ;
виділити відповідачці 1/2 частину грошових коштів від вартості 73,1 % квартири, що є спільною сумісною власністю, в сумі 472 356,00 грн, які знаходяться на депозитному рахунку Шевченківського районного суду м. Києва;
виділити відповідачці 1/2 частину спільних грошових коштів від суми 340 350,00 грн, що становить 170 175,00 грн, витрачені відповідачкою не в інтересах сім'ї.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 06 травня 2010 року перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 15 липня 2020 року на підставі судового рішення. Від шлюбу мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Під час перебування в шлюбі ними набуто майно, яке є спільним майном подружжя: грошові кошти в іноземній валюті 7 000,00 доларів США та 5 000,00 євро, двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,7 кв. м (була придбана за 520 000,00 грн, на теперішній час її вартість 1 292 358,00 грн). Крім того, він особисто сплатив 1 395 187,22 грн у рахунок забезпечувального платежу при укладенні з забудовником ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» попереднього договору купівлі-продажу двокімнатної квартири в новобудові АДРЕСА_2 .
Зазначав, що у листопаді 2019 року вказані кошти викралиневідомі особи з квартири АДРЕСА_1 , про що внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄДРДР).
Двокімнатна квартира АДРЕСА_1 і була придбана на підставі договору купівлі-продажу від 06 серпня 2011 року в шлюбі, але частково за його особисті дошлюбні кошти. Частину коштів, яких не вистачало, у розмірі 80 000,00 грн він узяв у борг за місцем роботи, а 380 143,00 грн були їх спільними з відповідачкою грошовими коштами, які підлягають поділу.
Крім того, 03 лютого 2020 року був укладений договір про зміну сторін в зобов'язанні та внесення змін до попереднього договору купівлі-продажу 15 серпня 2016 року, укладеним між ним, ОСОБА_3 та ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», за яким було замінено сторону у зобов'язанні, зокрема його замінено на ОСОБА_3 , який, у свою чергу, надав у борг грошові кошти на інвестування в новобудову в сумі 42 000,00 дол. США. Договір укладений за письмовою нотаріальною згодою ОСОБА_2 , якій було відомо про позику.
Вважає, що, крім права спільної сумісної власності на грошові кошти, які було інвестовано у новобудову за рахунок позичених грошових коштів, виникло також і зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює, як солідарні боржники. Тому його боргові зобов'язання перед ОСОБА_3 з сумі 1 395 187,22 грн повинні бути враховані при поділі майна подружжя.
З урахуванням наведеного, вважає, поділу підлягають:
грошові кошти в іноземній валюті 7 000,00 доларів США та 5 000,00 євро, еквівалент 340 350,00 грн, які зберігалися в квартирі АДРЕСА_1 та були витрачені відповідачкою не в інтересах сім'ї, 1/2 частина від яких складає 170 175,00 грн;
73,1% двокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 43,7 кв. м, вартістю 944 713,00 грн, 1/2 частина від якої складає 472 456,00 грн;
спільні боргові зобов'язання перед ОСОБА_3 в сумі 1 395 187,22 грн;
302 281,00 грн, що є різницею між 1/2 частиною грошових коштів, які є спільними грошовими коштами, за які придбано квартиру, та коштами, які відповідачка витратила не в інтересах сім'ї.
Оскільки домовленості про поділ майна мирним шляхом сторони не досягли, просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 грудня 2024 року позов залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні вимог щодо визнання за позивачем права особистої власності на 26,9 % квартири АДРЕСА_1 та її поділу, суд першої інстанції вважав відсутніми підстави для відступу від рівності часток подружжя у спільному майні, оскільки рішенням Шевченківського районного суду м. Києві від 26 вересня 2022 року у справі № 761/1956/20 в порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину цієї квартири і сторона позивача не була позбавлена права у цій справі доводити належність йому частки у праві власності на цю квартиру.
Відмовляючи у задоволення вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 25 621,72 доларів США та 5 675,00 грн у порядку регресу, суд виходив із недоведеності ОСОБА_4 використання взятих ним у борг у ОСОБА_3 грошових коштів в інтересах сім'ї та за призначенням, зокрема оплати вартості проінвестованої під час шлюбу квартири.
Залишаючи без задоволення вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 на його користь 1/2 частини грошових коштів, які зберігались у квартирі сторін в іноземній валюті (еквівалент 340 350,00 грн), суд зазначив, що ці кошти були викрадені, про що свідчать внесені до ЄРДР відомості від 19 листопада 2019 року №12019100100011179, і відповідач не володіє та не розпоряджається ними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 року, за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Падалко О. Ю., рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 грудня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15, у постановах Верхового Суду від 23 липня 2025 року у справі № 130/3633/23, від 25 жовтня 2023 року у справі № 385/1290/21, від 22 травня 2024 року у справі № 372/532/21, від 15 травня 2024 року у справі № 754/58/22, від 19 червня 2024 року у справі № 753/5116/18, від 13 березня 2024 року у справі № 759/23377/20, від 29 травня 2024 року у справі № 201/3582/22, від 22 травня 2024 року у справі № 372/532/21, від 30 серпня 2023 року у справі № 333/2304/18, від 19 лютого 2024 року у справі № 201/1719/17, від 21 лютого 2024 року у справі № 757/16432/21-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 160/5671/21, від 08 листопада 2023 року у справі № 727/5236/22, від 20 березня 2025 року у справі № 354/680/15-ц, від 05 березня 2025 року у справі № 758/7584/23, від 27 листопада 2024 року у справі № 199/10008/21, від 03 липня 2024 року у справі № 362/2112/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21, від 27 березня 2023 року у справі № 199/6112/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 523/12959/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 756/11915/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 161/5448/18, від 13 березня 2024 року у справі № 759/23377/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, касаційна скарга містить посилання на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Заявник зазначає, що вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідки порушення принципу рівності прав сторін у процесі.
Доводи інших учасників справи
Представник ОСОБА_2 - адвокат Шеставкова Ю. В. подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Представник ОСОБА_3 - адвокат Буній Г. Я. подала відзив, у якому підтримала доводи, викладені у касаційній скарзі, та зазначила, що суди формально розглянули справу та не врахували борги подружжя.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 грудня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 року.
Відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу № 761/7381/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо позову, - ОСОБА_3 , про поділ спільного майна подружжя.
Матеріали справи № 761/7381/22 надійшли до Верховного Суду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 травня 2010 року, який розірваний на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
06 серпня 2011 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1
15 серпня 2016 року між ТОВ «КУА «КрісталЕссет Менеджмент» та ОСОБА_1 був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого сторони зобов'язувались у майбутньому, але не пізніше 30 вересня 2018 року, укласти договір купівлі-продажу квартири, та ОСОБА_1 мав сплатити забезпечувальний платіж у розмірі 1 326 749,73 грн. ОСОБА_2 , як дружина, надала 15 серпня 2016 року нотаріально посвідчену згоду на укладення правочинів, спрямованих на придбання квартири АДРЕСА_2 .
03 лютого 2020 року між ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір про заміну сторони, за яким замінено сторону в попередньому договорі купівлі-продажу квартири від 15 серпня 2016 року на нового покупця - ОСОБА_3 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2022 року у справі № 761/1956/20 частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», про поділ спільного майна подружжя. В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 . У позові ОСОБА_2 про стягнення різниці вартості майна відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2022 року в частині відмови у задоволенні в позові про стягнення різниці вартості майна скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в порядку поділу майна подружжя виділено ОСОБА_2 1/2 частину спільних грошових коштів у сумі 663 374,86 грн.
У вказаній справі (№ 761/1956/20) апеляційний суд зазначив, що відповідач у період вирішення питання про розірвання шлюбу з власної ініціативи відступив право на укладення основного договору купівлі-продажу нерухомого майна. Посилання відповідача на нотаріальну згоду ОСОБА_2 від 15 серпня 2016 року щодо придбання відповідачем квартири та укладання відповідного договору купівлі-продажу не може бути підтвердженням надання згоди позивача на заміну сторони договору, враховуючи погіршення відносин між сторонами та наявності позову про розірвання шлюбу.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2023 року у справі № 759/156/23 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю., про визнання недійсним договору про зміну сторони в зобов'язанні та внесення змін до попереднього договору купівлі-продажу квартири.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 16 листопада 2023 року у справі № 939/2798/21 частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення боргу. З ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 49 243,44 дол. США.
Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 від 06 травня 2024 року № 2163, ОСОБА_1 здійснив повний розрахунок із відсотками згідно рішення Бородянського районного суду від 27 листопада 2023 року у справі №939/2798/21 та боргової розписки від 06 серпня 2016 року.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 18 квітня 2024 року у справі № 939/39/23 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання недійсною розписки від 06 серпня 2016 року від імені ОСОБА_1 про отримання ним грошових коштів у розмірі 42 000,00 дол. США в ОСОБА_3 і застосування реституції.
Також суди встановили, що до ЄРДР внесено відомості від 19 листопада 2019 року № 12019100100011179 про факт крадіжки з квартири АДРЕСА_3 , згідно з якими викрадено, зокрема кошти в іноземній валюті у сумі 7 000,00 доларів США та 5 000,00 євро, які в ній зберігались.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15, у постановах Верхового Суду від 23 липня 2025 року у справі № 130/3633/23, від 25 жовтня 2023 року у справі № 385/1290/21, від 22 травня 2024 року у справі № 372/532/21, від 15 травня 2024 року у справі № 754/58/22, від 19 червня 2024 року у справі № 753/5116/18, від 13 березня 2024 року у справі № 759/23377/20, від 29 травня 2024 року у справі № 201/3582/22, від 22 травня 2024 року у справі № 372/532/21, від 30 серпня 2023 року у справі № 333/2304/18, від 19 лютого 2024 року у справі № 201/1719/17, від 21 лютого 2024 року у справі № 757/16432/21-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 160/5671/21, від 08 листопада 2023 року у справі № 727/5236/22, від 20 березня 2025 року у справі № 354/680/15-ц, від 05 березня 2025 року у справі № 758/7584/23, від 27 листопада 2024 року у справі № 199/10008/21, від 03 липня 2024 року у справі № 362/2112/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21, від 27 березня 2023 року у справі № 199/6112/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 523/12959/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 756/11915/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 161/5448/18, від 13 березня 2024 року у справі № 759/23377/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За змістом частин другої та третьої статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Тобто до кола об'єктів правовідносин відносять матеріально виражені речі, зокрема гроші. Юридичний аспект грошей полягає в розумінні поняття грошей як особливого об'єкта правовідносин. У цивільному праві гроші визнаються окремим різновидом речей.
Оскільки гроші також є майном, кожен з подружжя має право брати участь у розпорядженні грішми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що спірна квартира АДРЕСА_3 була предметом поділу у справі № 761/1956/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2022 року в порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на її 1/2 частину.
Під час розгляду вказаної справи сторони не заперечували що ця квартира є спільним майном подружжя. Судове рішення в частині поділу майна подружжя ОСОБА_1 не оскаржував.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц виснувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Враховуючи, шо спірна квартира придбана сторонами у період перебування у шлюбі 06 серпня 2011 року, а рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2022 року у справі № 761/1956/20 стверджено рівність часток подружжя у праві власності на неї, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд обґрунтовано вважав її об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки презумпція спільності набуття подружжям грошових коштів на її придбання заявником не спростована.
Виходячи з того, що відповідачка не погодилася на виплату їй компенсації вартості частки у спільному майні подружжя, суд залишив без задоволення вимоги ОСОБА_1 про виділення відповідачці частини грошових коштів, витрачених на придбання спірної квартири, незважаючи на внесення ним відповідних грошових коштів на депозитний рахунок суду.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині поділу грошових коштів, ОСОБА_1 указував, що отримані у борг грошові кошти витратив в інтересах сім'ї - на придбання квартири АДРЕСА_2 за попереднім договором купівлі-продажу квартири.
Дійшовши висновку про відмову у задоволенні цих вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що отримані ОСОБА_1 у борг у ОСОБА_3 грошові кошти під час шлюбу були використані в інтересах сім'ї та за призначенням саме оплати вартості квартири, яка інвестувалась сторонами під час шлюбу. Обставини щодо придбання цієї квартири за кошти, взяті позивачем у борг, також не були встановлені судом під час розгляду справи про поділ майна подружжя у справі № 761/1956/20.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги в частині вирішення вказаних вимог не знайшли свого підтвердження.
Верховний суд також погоджується з висновками судів щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 170 175,00 грн.
Суди попередніх інстанцій установили, що за відомостями з ЄРДР від 19 листопада 2019 року №12019100100011179 ОСОБА_2 повідомила 18 листопада 2019 року про викрадення з квартири АДРЕСА_4 , у тому числі грошових коштів у сумі 7 000,00 дол. США та 5 000,00 євро. Відомості про завершення досудового розслідування кримінального провадження відсутні.
Суди правильно вважали, шо посилання позивача на інсценування відповідачкою крадіжки та використання грошових коштів не в інтересах сім'ї ґрунтуються лише на припущеннях, остання не володіє та не розпоряджається цими грошовими коштами, тому відсутні підстави для їх поділу.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.
Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами відповідних доказів, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі доводи, які не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Щодо заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу
Представник ОСОБА_2 - Шестакова Ю. С. подала до Верховного суду клопотання, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 понесла витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з касаційним розглядом справи, які надані адвокатом на підставі договору про надання правничої допомоги від 13 жовтня 2020 року, які складаються із вартості наданих адвокатом послуг у розмірі 7 000,00 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження витрат на правничу допомогу представник ОСОБА_2 - адвокат Шестакова Ю. В. надала кошторис послуг адвоката та квитанцію про сплату коштів.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 .
Витрати на професійну правничу допомогу, понесені ОСОБА_2 у зв'язку з касаційним розглядом справи, які надані адвокатом на підставі договору про надання правничої допомоги від 13 жовтня 2020 року та додатку до нього, складаються із вартості наданих адвокатом послуг у розмірі 7 000,00 грн
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (див. зокрема, постанову Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 757/59959/18-ц (провадження № 61-15847св24)).
Проаналізувавши долучені до матеріалів справи та подані на підтвердження факту понесення ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу документи, Верховний Суд дійшов висновку, що заява про розподіл судових витрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 , до суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 не надходило.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржуване судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400,401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 року залишити без змін.
Заяву ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Шестаковою Юлією Володимирівною, про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 7 000,00 гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун