16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 209/423/25
провадження № 61-13376св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником Терещенком Дмитром Володимировичем , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 16 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 100 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 12 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів залишено без розгляду.
Суд першої інстанції виходив з того, що до суду надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України. Підстав для неприйняття заяви судом не встановлено. Заява не суперечить закону, подана адвокатом, який обізнаний із правами та обов'язками, наслідками поданої заяви, які передбачені ЦПК України, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, у тому числі відповідача, інтереси якого також представляє адвокат у справі, тому підлягає задоволенню.
12 травня 2025 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Терещенко Д. В. звернувся з заявою про відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу шляхом ухвалення додаткового рішення у справі.
16 травня 2025 року представник відповідача ОСОБА_2. надав до суду заяву про надання додаткових документів (доказів) на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а саме: детальний опис робіт (наданих послуг), додатковий договір № 1 від 15 березня 2025 року, акт прийому-передачі № 1 від 16 травня 2025 року наданих послуг до договору надання професійної правничої допомоги № б/н від 22 листопада 2024 року, оригінал квитанції про сплату за послуги адвоката на суму 9000,00 грн, та оригінал квитанції комісії банку за платіж у розмірі 117,00 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 16 травня 2025 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката - Терещенко Д. В., про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, по цивільній справі позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення безпідставно набутих коштів.
Суд першої інстанції виходив з того, що надані представником відповідача додаткові докази, щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу, не містять самого договору про надання професійної правничої допомоги від 24 листопада 2024 року, а тільки додатковий договір № 1 від 15 березня 2025року до договору про надання професійної правничої допомоги, також у пункті 2 додаткового договору № 1 від 15 березня 2025 року вказано, що цей додатковий договір є невід'ємною частиною договору про надання професійної правничої допомоги № б/н від 16 травня 2024 року, а не договору від 24 листопада 2024 року, що є не відповідністю з заявленими представником відповідача вимогами. За таких обставин, суд не вбачав підстав для стягнення витрат на професійну (правничу) допомогу у зв'язку з порушенням представника відповідача норм Цивільного процесуального кодексу України, щодо подання такої заяви про відшкодування витрат на професійну (правничу) допомогу адвоката.
Апеляційний суд зазначив, що погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ці документи не можна визнати належними доказами на підтвердження понесених відповідачем витрат на правову допомогу, оскільки сам договір про надання професійної правничої допомоги № б/н від 22 листопада 2024 року представником відповідача не надано, зі змісту якого можливо було б зробити висновок про те, в якій саме формі (фіксований розмір чи погодинна оплата) сторонами було погоджено оплату адвокатських послуг за надання правової допомоги. Оскільки розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат на правничу допомогу (гонорару) адвоката іншою стороною, та/або порядок її обчислення повинен визначатися у самому договорі про надання правової допомоги, саме по собі підписання акту виконаних робіт за відсутності договору, в якому обумовлений розмір та/або порядок обчислення адвокатського гонорару не дає як суду, так і іншій стороні спору можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру такого гонорару. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. З огляду на викладене та беручи до уваги, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу не підтверджені достатніми, належними та допустимими доказами, зокрема, заявником не надано договору про надання правничої допомоги від 22 листопада 2024 року, який є підставою виникнення правовідносин між адвокатом та клієнтом, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Наведеним вище спростовуються доводи апеляційної скарги щодо надання документального підтвердження подання відповідачем витрат на правову допомогу. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду. Інші доводи апеляційної скарги, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2025 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою за підписом представника Терещенка Д. В., в якій просив скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 16 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, постановити нову ухвалу, якою заяву про відшкодування судових витрат - витрат на професійну правничу допомогу задовольнити.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2025 pоку відкрито касаційне провадження у справі № 209/423/25, витребувано справу з суду першої інстанції.
У вересні 2024 року від Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Кубей» в особі арбітражного керуючого Дарієнка В. Д. надійшов відзив на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Під час підготовки справи до касаційного розгляду з'ясовано, що касаційна скарга подана на судове рішення, що не може бути предметом касаційного перегляду.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат (пункт 13 частини першої статті 353 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (частина п'ята статті 142 ЦПК України).
Отже, ухвала суду першої інстанції стосовно компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи (зокрема, витрат на професійну правничу допомогу), внаслідок необґрунтованих дій позивача є ухвалою щодо визначення розміру судових витрат.
В ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету (частина третя статті 257 ЦПК України).
Відповідно до частини шостої статті 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього кодексу.
Таким чином, питання про розподіл між сторонами судових витрат суд може вирішити як в ухвалі про залишення позову без розгляду, так і в ухвалі окремо з питання про такий розподіл, зокрема про компенсацію здійснених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього кодексу (частина перша статті 406 ЦПК України).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали (частина перша статті 389 ЦПК України).
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Оскільки ухвала суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат не належить до переліку ухвал, визначених у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України, таку ухвалу не можна оскаржити у касаційному порядку. А тому не можна оскаржити у цьому порядку і постанову апеляційного суду про залишення без змін вказаної ухвали суду першої інстанції (див. ухвалу Великої Палати Верховного суду від 28 вересня 2022 року в справі № 477/1315/20 (провадження № 14-183цс21)).
В ухвалі Великої Палати Верховного суду від 28 вересня 2022 року в справі № 477/1315/20 (провадження № 14-183цс21) вказано, що «оскільки право на касаційне оскарження не є абсолютним, встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, які після їх перегляду в апеляційному порядку можна оскаржити до Верховного Суду, є розумним обмеженням, покликаним забезпечити виконання судом касаційної інстанції завдання забезпечувати сталість і єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Велика Палата Верховного Суду вважає цю мету обмеження права на доступ до суду касаційної інстанції легітимною. Зазначене обмеження є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись із касаційною скаргою на ухвалу суду, яку за законом не можна окремо оскаржити у касаційному порядку, особа може прогнозувати юридичний наслідок такого оскарження. Таким чином, передбачені процесуальним законом обмеження права на касаційне оскарження за наявності права на оскарження в апеляційному порядку не нівелюють для учасника судового процесу можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ настільки, щоби завдати шкоди самій суті цього права».
З огляду на викладені у цій ухвалі висновки про неможливість оскарження у касаційному порядку як ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат після її перегляду в апеляційному порядку, так і відповідної постанови апеляційного суду, колегія суддів вважає, що касаційне провадження слід закрити.
Керуючись статтями 2, 257, 353, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Закрити касаційне провадження у справі № 209/423/25 за касаційною скаргою ОСОБА_2 , яка підписана представником Терещенком Дмитром Володимировичем , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 16 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат