16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 175/2306/22
провадження № 61-17581св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ,
відповідач - Слобожанська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області,
треті особи: Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_5 , на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2024 року у складі судді Озерянської Ж. М., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася з позовом до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, треті особи: Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права проживання та вселення.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що квартиру АДРЕСА_1 було отримано з державного житлового фонду на підставі ордеру ОСОБА_6 спільно та її сином ОСОБА_7 відповідно до статті 31, 42 ЖК України, натомість відповідний ордер не зберігся. Квартира неприватизована, перебуває в комунальній власності. За наведеною адресою фактично проживали і були зареєстровані ОСОБА_6 з 10 вересня 1991 року та її син ОСОБА_7 з 12 серпня 1997 року. Основним квартиронаймачем квартири була ОСОБА_6 .
19 лютого 2008 року ОСОБА_7 був засуджений Апеляційним судом Дніпропетровської області за частиною другою статті 289 КК України до 5 років позбавлення волі. 14 січня 2011 року ОСОБА_7 після умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі прибув мешкати за місцем своєї реєстрації по АДРЕСА_2 і одразу почав жити однією родиною без реєстрації шлюбу з позивачкою, яка на той час носила прізвище ОСОБА_8 . Невдовзі з'ясувалось, що позивачка вагітна. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_2 . ОСОБА_7 забрав породіллю з лікарні, а потім звернувся до паспортного столу і зареєстрував сина за згодою позивачки за своєю адресою, де також була зареєстрована його мати ОСОБА_6 , про що 28 лютого 2012 року здійснено відповідний запис до талону реєстрації останнього, як батька дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Родина постійно мешкала за наведеною адресою.
11 жовтня 2013 року між позивачкою та ОСОБА_7 укладений шлюб, який зареєстрований Самарським відділом державної реєстрації актів Цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управляння юстиції, актовий запис № 340. Позивачка змінила прізвище на ОСОБА_9 . Через деякий час відносини в родині почали псуватись в зв'язку з безгрошів'ям, оскільки ОСОБА_7 завдяки попереднім судимостям не міг знайти постійну роботу за для забезпечення родини, перебивався мінливими підробітками. 31 липня 2014 року під час сімейної сварки, яка відбулась за адресою АДРЕСА_3 , позивачка вдарила свого чоловіка ножом у ногу, від чого останній майже одразу помер. На цей момент малолітньому ОСОБА_2 виповнилось 2 роки 6 місяців.
Самарським районним судом м. Дніпропетровська 13 серпня 2015 року позивачку засуджено за частиною другою статті 121 КК України до 7 років позбавлення волі (справа № 206\7949\14-к).
Дитину після смерті батька та арешту матері, фактично забрала до себе і виховувала бабуся ОСОБА_10 - мати позивачки. 21 серпня 2015 року згідно з рішенням виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпропетровську ради № 251 малолітній ОСОБА_2 отримав статус дитини позбавленої батьківського піклування і відповідне соціальне забезпечення від держави. 18 вересня 2015 року згідно з рішенням виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпропетровську ради №286 ОСОБА_10 призначена опікуном малолітнього онука, натомість місце його реєстрації по АДРЕСА_2 залишилось незмінним.
Саме бабуся ОСОБА_10 (опікун) і ОСОБА_6 , враховуючи малолітній вік хлопчика та його повну залежність від дорослих, вибрали місце мешкання відмінне від місця реєстрації в розумінні положень статті 29 ЦК України.
Весь цей час ОСОБА_6 - мати померлого ОСОБА_7 , приймала участь у забезпеченні свого єдиного онука ОСОБА_11 , спілкувалась з ним, визнавала його право проживання у спірній квартирі і всім знайомим казала, що це квартира дитини.
Під час перебування позивачки за гратами ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 раптово померла.
21 квітня 2021 року позивачка звільнилась з місць позбавлення волі, повернулась додому та 31 травня 2021 року звернулась до органів опіки та піклування щодо скасування рішення про опіку над сином і статусу дитини позбавленої батьківського піклування, про що 14 червня 2021 року було прийняте відповідне рішення.
Також позивачка поїхала до квартири АДРЕСА_1 , де був зареєстрований ОСОБА_2 після народження. Оскільки ключів ні від під'їзду, ні від тамбуру, ні від самої квартири у позивачки не було, вона дочекалась можливості зайти до під'їзду, піднялась на гору і подзвонила у двері, які відчинив невідомий чоловік, який зазначив, що це його квартира і зачинився.
Натомість ніхто з батьків ОСОБА_2 не звертався щодо зняття з реєстрації дитини за наведеною адресою, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 його батько помер, а мати була під слідством, а потім з 2015 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 перебувала у в'язниці.
Розуміючи неминучість судового спору з приводу житла позивачка звернулась до адвоката Довгополої О. О. задля отримання документів на підтвердження реєстрації неповнолітнього ОСОБА_2 в спірній квартирі щоб зберегти житло для сина, оскільки померла свекруха, яка була зареєстрована в квартирі за життя визнавала право онука на квартиру і не могла його виписати відповідно до закону , а особисто у позивачки , поки вона перебувала за гратами всі довідки з цього приводу були втрачені. Так, згідно відповіді на адвокатський запит Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання з питань громадянства , паспортизації реєстрації та еміграції ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 6 травня 2021 року № 480\4 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , окремо від батьків зареєстрованим на території Дніпропетровської області не значиться. Дитина зареєстрована разом з батьком - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 на території АДРЕСА_2 . Натомість 31 травня 2021 року за № 64 та 11 червня 2021 року за № 76 ЦНАПом на адвокатські запити було надано відповідь про те, що родинний зв'язок між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_7 не встановлено, а у відповіді ЦНАП від 17 червня 2021 року № 19 зазначено, що ОСОБА_12 за адресою - АДРЕСА_2 не зареєстрований.
Враховуючи наведені відповіді, 22 червня 2021 року до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання з питань громадянства, паспортизації реєстрації та еміграції ГУ ДМС України в Дніпропетровській області адвокатом Довгополою О. О. скеровано ще один запит щодо причин відсутності даних у ЦНАПі Слобожанської селищної об'єднаної територіальної громади Дніпровського району про реєстрацію ОСОБА_2 спільно з батьком, а 29 червня 2021 року отримано відповідь за № 793\4, якою вкотре підтверджено реєстрацію ОСОБА_2 спільно з батьком ОСОБА_7 з 28 лютого 2012 року і зазначено про необхідність звернення до органу реєстрації Слобожанської територіальної громади за для внесення до Реєстру відповідної інформації.
Саме ці обставини стали підставою для звернення позивачки 12 липня 2021 року до суду з питання встановлення батьківства щодо неповнолітнього ОСОБА_2 , в тому числі і для захисту житлових прав неповнолітнього. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 9 грудня 2021 року батьком дитини визнано померлого ОСОБА_7 . У рішенні суду встановлено, що ОСОБА_7 після звільнення з місць позбавлення волі прибув за місцем реєстрації АДРЕСА_2 , почав спільно мешкати з позивачкою і в них народився син ОСОБА_12 , тому ці обставини доведенню не підлягають.
25 січня 2022 року отримано повторне свідоцтво про народження ОСОБА_2 , до якого на підставі рішення суду внесений відповідний запис про батька. Після чого , адвокатом Довгополою О. О. скеровано ряд запитів, зокрема щодо перебування ордеру на житло і зафіксовано його відсутність у КП «Керуюча компанія «Перспектива» Слобожанської селищної ради від 23 лютого 2022 року за № 60; у виконкомі Слобожанської селищної ради 18 травня 2022 року за № 03-07X05X1307 і 18 липня 2022 року за № 44-211X0'2-22, у Дніпровській районній військовій адміністрації Дніпропетровської області 22 липня 2022 року за № 1-50-1469X0X290-22. Окрім того, отримано відповідь виконавчого комітету Слобожанської селищної ради від 17 травня 2022 року за № 03-07X05X1297 про те, що за відомостями адресної картотеки ЦНАП за адресою АДРЕСА_2 відсутня інформація щодо реєстрації ОСОБА_2 з долученням довідки про склад сім'ї від 16 травня 2022 року, де вказано, що в квартирі з 12 серпня 1997 року зареєстрований ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , натомість хто це такий позивачці невідомо і за час її спільного життя з ОСОБА_7 вона його ніколи не бачила. У відповіді ЦНАП від 30 травня 2022 року за № 109X01-17 зазначено, що за пунктом 16 та пунктом 33 Порядку декларування та реєстрації місця проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників, зокрема, одночасно зі зняттям з попереднього задекларованого/зареєстрованого місця проживання, за декларацією, поданою одним з батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини. Реєстрація місця проживання дитини віком до 14 років здійснюється виключно за умови, що така реєстрація здійснюється за наявним у реєстрі територіальної громади зареєстрованим місцем проживання батьків чи одного з них.
Враховуючи, що в спірній квартирі батьки ОСОБА_2 незареєстровані, відповідно внесення до адресної картотеки ЦНАП відомостей про місце проживання дитини неможливо. ОСОБА_6 і ОСОБА_7 були зняті з реєстрації місця проживання 15 червня 2021 року на підставі підпункту 3 пункту 26 Правил за заявою власника. Документи на підставі яких був зареєстрований ОСОБА_13 та документи на підтвердження родинних зв'язків з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 в ЦНАП відсутні.
Вищенаведені факти свідчать про існування непереборних обставин, які могли бути зумовлені людським фактором за наслідками реформування інституту прописки і фактично не залежали ні від дитини, ні від його батьків, однак призвели до порушення прав малолітнього ОСОБА_2 і позбавлення його єдиного житла - саме це змусило позивачку звернутись до суду.
Враховуючи викладене, позивачка просила:
визнати право користування квартирою АДРЕСА_1 малолітнім ОСОБА_2 та його матір'ю ОСОБА_1 та вселити їх в квартиру за наведеною адресою.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2024 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
неповнолітні діти набувають прав на користування житлом лише у разі набуття такого права батьками або законними представниками. Оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 втратили право користування житлом та їх було знято з реєстрації у зв'язку зі смертю, то неповнолітній ОСОБА_2 також втратив право користування житлом, крім цього вселення членів сім'ї наймача можливе лише за умови існування права користування житлом у наймача, оскільки чоловік позивачки ОСОБА_1 . ОСОБА_7 був зареєстрований в спірній квартирі як син наймача, то фактично мав право на вселення до житла своєї дружини, однак оскільки ОСОБА_7 втратив право користування житлом, то ОСОБА_1 також не має права на вселення до житла;
суд також не погодився з позицією позивача, що реєстрація неповнолітнього ОСОБА_2 здійснювалася відповідно до наказу МВС України № 321 від 13 квітня 2012 року, оскільки згідно відомостей про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_7 , дані про дитину ОСОБА_2 були внесені до відомостей 28 лютого 2012 року, тобто тоді коли вказаний наказ ще не був прийнятий;
отже, позивачем не надано достатніх та належних доказів на підтвердження позовних вимог;
одночасно суд вважав, що відмова у вселенні малолітньої дитини ОСОБА_2 до спірної квартири, не буде порушувати Конвенцію про захист прав дітей, так як відповідно місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Тобто батьки повинні піклуватися про своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей та забезпечити їх житлом.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 втратили право користування житлом та їх було знято з реєстрації у зв'язку зі смертю, тому неповнолітній ОСОБА_2 , також втратив право користування житлом, крім цього вселення членів сім'ї наймача можливе лише за умови існування права користування житлом у наймача, оскільки чоловік позивачки ОСОБА_1 , ОСОБА_7 був зареєстрований в спірній квартирі як син наймача, то фактично мав право на вселення до житла своєї дружини, однак оскільки ОСОБА_7 втратив право користування житлом, то ОСОБА_1 також не має права на вселення до житла. Проте, оскільки ОСОБА_7 визнано батьком малолітнього ОСОБА_2 лише 09 грудня 2021 року, позивач не могла зареєструвати свого малолітнього сина з ОСОБА_7 , адже станом на 28 лютого 2012 року він не був батьком дитини.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку 28 грудня 2024 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, через представника ОСОБА_5 , у якій просила скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2024 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що є беззаперечно доведеним, що ОСОБА_6 є бабусею, ОСОБА_7 - батьком, а ОСОБА_1 - матір'ю малолітнього ОСОБА_2 , а також те, що ОСОБА_14 на момент смерті мав беззаперечне право на проживання у спірному житлі, що підтверджується зокрема його паспортом. Відповідями Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС України в Дніпропетровській області
від 06 травня 2021 року № 48 та від 29 червня 2021 року № 793\4 встановлено, що 28 лютого 2012 року до реєстраційної картки за спірною адресою на ім'я ОСОБА_7 внесено доповнення про дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто за фактом народження останній набув право користування спірним житлом, яке є похідним від права батька, проте скористатися своїм правом він не мав можливості в силу свого малолітнього віку. Натомість невнесення даних про нього до Реєстру територіальної громади, не може позбавити дитину її законного права на житло. Вибуття неповнолітнього зі спірного житла, як і не проживання в квартирі дотепер зумовлено тим, що будучи малолітньою особою він не міг самостійно визначати своє місце проживання, зокрема, враховуючи смерть батька та ув'язнення матері, а тому за ОСОБА_2 беззаперечно зберіглося право на користування житлом за місцем проживання батька в силу положень статті 64 ЖК України, незважаючи на факт вимушеного проживання спільно з опікуном.
В цьому випадку втрата триваючих зв'язків неповнолітньої дитини зі спірним житлом відбулась не через його волевиявлення, а через обставини, що не залежали від нього.
Виключно смерть ОСОБА_6 і ОСОБА_7 призвели до неможливості відновити порушені права ОСОБА_2 і довести право проживання дитини в спірній квартирі без звернення до суду.
Спірна квартира не проходила приватизацію, тобто досі перебуває у власності територіальної громади смт. Слобожанське ,тому і заявлені вимоги спрямовані на визнання за ОСОБА_2 права користування квартирою, як за членом сім'ї наймача.
Позивачка звернулась з цим позовом в інтересах сина, задля збереження житла, оскільки до досягнення дитиною повноліття спірна квартира, як і право проживання в ній можуть бути без відворотно втрачені, а тому обраний спосіб захисту є ефективним у даній ситуації. У малолітнього ОСОБА_2 є лише мати і виключно вона може реалізувати його права, забезпечите виховання, утримання та духовний розвиток.
Крім того, строк, в межах якого може бути подано відзив на позовну заяву у цій справі, сплив, а відзив відповідачем скеровано після його спливу. У суду першої інстанції не було законних підстав для його прийняття і долучення з доказами до матеріалів справи, оскільки він підлягав поверненню, натомість суд не вчинив передбачених законом дій, тим самим перейшов на бік Слобожанської селищної ради, відмовивши у задоволенні позову, який заявлений в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , посилаючись на недопустимі докази, що свідчить про заангажованість і упередженість судді.
Апеляційний суд жодним чином не відреагував на те, що вже після закриття підготовчого провадження судом першої інстанції ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, з посиланням на те, що майбутнє рішення може вплинути на права та обов'язки останніх , натомість суд не зазначив, яким чином може вплинути рішення суду на права останніх та не вказав на стороні позивача чи відповідача вони виступають.
Судами проігноровані висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.
У квітні 2025 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_5 , подала до Верховного Суду письмові пояснення у справі.
У липні 2025 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_5 , подала до Верховного Суду додаткові пояснення у справі.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 175/2306/22 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У березні 2025 року матеріали справи № 175/2306/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 21 лютого 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 520/8352/19, від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18, від 07 липня 2021 року у справі № 336/1357/16-ц, від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17, від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 206/4028/18, від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 07 липня 2021 року у справі № 759/66/19, від 10 липня 2019 року у справі № 465/7083/13-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, від 26 липня 2023 року у справі № 520/8352/19, від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16- ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 272757925 від 01 вересня 2021 року, квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
Згідно з довідкою про склад сім'ї та зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб від 20 квітня 2021 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_6 (наймач), ІНФОРМАЦІЯ_8 з 10 вересня 1991 року, ОСОБА_7 (син), ІНФОРМАЦІЯ_6 з 12 серпня 1997 року та ОСОБА_13 (співмешканець), ІНФОРМАЦІЯ_7 з 12 серпня 1997 року.
19 лютого 2008 року ОСОБА_7 засуджений Апеляційним судом Дніпропетровської області за частиною другою статті 189 КК України до 5 років позбавлення волі.
14 квітня 2011 року ОСОБА_7 після умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі повернувся до місця свого мешкання за адресою: АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки народився син ОСОБА_2 , батько якого на той час був записаний зі слів матері.
Згідно з відомостями про реєстрацію місця проживання особи від 28 лютого 2012 року, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , у відомостях про дітей зазначено про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак у графі «підпис, ініціали та прізвище посадової особи територіального підрозділу ДМС України» здійснено лише підпис, ініціали та прізвище посадової особи, яка внесла запис про дитину не зазначено.
11 жовтня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_15 укладений шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_7 .
Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня
2015 року ОСОБА_16 засуджено за частиною другою статті 121 КК України до 7 років позбавлення волі.
Рішенням виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 21 серпня 2015 року №251 ОСОБА_2 надано статус дитини позбавленої батьківського піклування. Рішенням від 18 вересня 2015 року
№ 286 ОСОБА_10 (матір позивачки) призначено опікуном над малолітнім внуком ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 (мати ОСОБА_7 ).
Згідно з довідкою про звільнення серії ДНП № 09339 ОСОБА_16 звільнилася з місць позбавлення волі 20 квітня 2021 року.
Розпорядженням голови адміністрації Самарського району Дніпровської міської ради № 80-р від 14 червня 2021 року ОСОБА_16 повернуто на виховання сина ОСОБА_2 та скасовано рішення виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпропетровську ради від 21 серпня 2015 року № 251 та від 18 вересня 2015 року № 286.
Після смерті чоловіка позивачка звернулася до Самарського районного суду міста Дніпропетровська з позовною заявою про визнання факту батьківства. Рішенням суду від 09 грудня 2021 року позовну заяву задоволено, ОСОБА_17 ,
ІНФОРМАЦІЯ_6 визнано батьком ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішення набрало законної сили.
Оскільки позивачка не змогла повернутися до квартири за адресою: АДРЕСА_2 , 09 серпня 2022 року вона звернулася з заявою до Дніпровського РВП в Дніпропетровські області про незаконне заселення до житла. З відповіді Відділення поліції №8 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області від 29 вересня 2022 року №438/98-Д-10/4042 встановлено, що за вказаною адресою неодноразово було здійснено виїзди, однак двері квартири ніхто не відчиняв.
З листа Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 30 травня 2022 року №109/01-17 встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зняті з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 за заявою власника 15 червня 2021 року у зв'язку з їх смертю.
Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду від 01 грудня 2022 року (справа №175/4590/21) ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_9 визнано таким, що втратив право користування житловим приміщення за адресою: АДРЕСА_2 та знято його з реєстрації. Рішення набрало законної сили.
Згідно з довідкою про склад сім'ї та зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб станом на 29 березня 2023 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрованих осіб немає.
За актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 03 червня 2021 року встановлено, що на час обстеження сім'я ОСОБА_18 , а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_11 дійсно фактично проживають за адресою АДРЕСА_2 без реєстрації, на підтвердження чого також надано акт обстеження за участю та підписами сусідів ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 .
Згідно з відповіддю на адвокатський запит від 23 лютого 2022 року № 60 Комунального підприємства «Керуюча компанія «перспектива» Слобожанської селищної ради» та відповіді на адвокатський запит від 18 травня 2022 року
№ 3-07/05/1307 виконавчого комітету Слобожанської селищної ради в розпорядженні КП «Керуюча компанія «Перспектива» відсутня копія ордеру на квартиру АДРЕСА_4 . В свою чергу, рішення про надання квартири АДРЕСА_5 та відповідний ордер для ОСОБА_6 до виконавчого комітету Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району не передавались.
Позиція Верховного Суду
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 461/1517/19 (провадження № 61-5038св21) зазначено, що: «пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Подібний висновок висловлено Великою Палати Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18). Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п'ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Квартира АДРЕСА_3 знаходиться у власності територіальної громади м. Львова, інтереси якої представляє Львівська міська рада як представницький орган місцевого самоврядування, який наділений правом приймати від її імені рішення, здійснювати від її імені та в її інтересах функції і повноваження органу місцевого самоврядування, визначені Конституцією України. З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що Львівська міська рада є належним відповідачем в справі, однак була залучена до участі в ній в якості третьої особи, що є підставою для відмови в позові».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2024 року у справі № 759/7375/20 (провадження № 61-15569св23) зазначено, що: «спірна квартира перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва, знаходиться на балансовому утриманні ОСББ «Клавдіївська 40 А, належним співвідповідачем за позовом, окрім осіб, які мешкають в спірній квартирі, є Київська міська рада».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2025 року у справі № 205/8061/20 (провадження № 61-4232св24) зазначено, що: «аналіз матеріалів справи свідчить, що на день ухвалення судом першої інстанції рішення спірна квартира не приватизована, житловий будинок АДРЕСА_7 знаходиться на балансі Комунального підприємства «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради, тобто є комунальною власністю територіальної громади міста Дніпра (а. с. 18, 20); таким чином, оскільки спірна квартира на день ухвалення судом першої інстанції рішення перебувала в комунальній власності територіальної громади м. Дніпра, належним співвідповідачем за позовом, окрім Дніпровської міської ради, є особи, які мешкають в спірній квартирі».
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулась з позовом до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області третя особа - Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання права проживання та вселення;
ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2023 року залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки останні проживають у спірній квартирі і майбутнє рішення може вплинути на їх права та обов'язки;
суди розглянули справу по суті. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 втратили право користування житлом та їх було знято з реєстрації у зв'язку зі смертю, а тому неповнолітній ОСОБА_2 , також втратив право користування житлом;
аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності №272757925 від 01 вересня 2021 року, квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області (т. 1 а. с. 124);
згідно з довідкою про склад сім'ї та зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб станом на 30 березня 2023 року за адресою:
АДРЕСА_2 зареєстрованих осіб немає
(т. 1, а. с. 186).
згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 03 червня 2021 року встановлено, що на час обстеження сім'я ОСОБА_18 , а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_11 дійсно фактично проживають за адресою АДРЕСА_2 без реєстрації, на підтвердження чого також надано акт обстеження за участю та підписами сусідів ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 (т. 1, а. с. 134-138);
оскільки спірна квартира перебуває в комунальній власності Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, належним співвідповідачем за позовом, окрім Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, мають бути особи, які мешкають в спірній квартирі;
проте суди не встановили правовий статус ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_19 , які проживають у спірній квартирі, а також правові підстави їхнього вселення та проживання (оренда, право користування тощо).
вказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки від правового статусу цих осіб залежить обсяг їхніх прав та обов'язків щодо спірного майна, а також наявність або відсутність підстав для залучення їх до участі у справі як співвідповідачів з метою захисту їхніх житлових прав;
враховуючи викладене, судові рішення слід скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_5 , задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області
від 05 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 17 грудня 2024 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту ухвалення постанови касаційного суду рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2024 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко