29 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/11690/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Чумака Ю. Я., Случа О. В.,
секретар судового засідання Зайченко О. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 (колегія суддів: Кравчук Г. А. - головуючий, Сибіга О. М., Коробенко Г. П.) та рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 (суддя Кирилюк Т. Ю.)
за позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
до Міністерства юстиції України,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Державний реєстратор Нижньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області Іщенко-Амбацурян Людмила В'ячеславівна?;
2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Міська стоматологічна поліклініка";
3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничо впроваджувальний центр "Гандікап",
про визнання протиправним та скасування наказу,
за участю:
позивача: Плескачова Т. В. (адвокат)
відповідача: Барановська А. М. (самопредставництво)
третьої особи-2: Жмакіна Н. В.
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1 Акціонерне товариство (далі - АТ) "Державний ощадний банк України" звернулося до господарського суду з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування його наказу від 06.05.2024 № 1252/7, виданого на підставі висновку центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 14.03.2024.
1.2 Позовні вимоги обґрунтовані прийняттям відповідачем спірного наказу без повного дослідження всіх обставин та фактів.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 у позові відмовлено.
2.2 Суд мотивував рішення тим, що центральна колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг повинна була залишити скаргу без розгляду по суті, оскільки на час її розгляду було відкрито судове провадження, предметом якого є оскарження тих самих рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав. Водночас навіть за умови доведення позивачем наявності правових та фактичних підстав для задоволення позову, викладені у ньому вимоги не можуть отримати примусовий захист, оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту.
2.3 Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 мотивувальну частину рішення змінено, а резолютивну частину залишено без змін.
2.4 Колегія суддів виходила з того, що Міністерство юстиції України не може бути єдиним відповідачем у цій справі незалежно від доводів та підстав позову, оскільки воно не оспорює речове право позивача на нерухоме майно, яке є об'єктом оскаржуваних реєстраційних дій.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1 У касаційній скарзі позивач просить наведені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.2 На обґрунтування підстав подання касаційної скарги за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував судову практику, котра була актуальна станом на момент подання позову щодо можливості оскарження наказу із визначенням відповідачем саме Міністерства юстиції України, а саме постанову Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 11.10.2021 у справі № 910/5971/20. Також зазначену позицію Верховний Суд підтримав і у справі № 910/5996/24 (постанова від 04.03.2025), а також у справах щодо оскарження наказів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно № 910/3100/21 (постанова від 24.05.2022) та № 910/7451/21 (постанова від 29.06.2022).
3.3 При цьому скаржник зазначив про те, що з огляду на недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, наведене є підставою відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України) для направлення справи на новий розгляд.
3.4 У відзиві Міністерство юстиції України просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскільки висновки суду апеляційної інстанції про те, що цей позов не може бути задоволений через неналежно визначеного відповідача відповідають сформованій практиці Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/2546/22.
3.5 Подані 24.04.2026 пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Міська стоматологічна поліклініка", які за своїм змістом є відзивом, не можуть бути прийняті з огляду на положення частини 1 статті 295 ГПК України, оскільки вони подані поза строком, встановленим судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження, а тому згідно з частиною 2 статті 118 ГПК України залишаються без розгляду.
4. Мотивувальна частина
4.1 Суди встановили, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі оскаржуваного рішення державним реєстратором припинено запис про право власності ТОВ "Науково-виробничо впроваджувальний центр "Гандікап" та внесено запис про право власності на нежитлове приміщення № 50149583 за ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка". Так, відповідно до частини 3 статті 26 Закону № 1952-IV державним реєстратором поновлено запис про право власності ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" на підставі дублікату свідоцтва про право власності САА № 959067, виданого 12.10.2004. Реєстраційна дія проведена на підставі судових рішень, якими, зокрема, визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 02.08.2018 нежитлового приміщення літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 95А, укладений між ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" та ТОВ "Науково-виробничо впроваджувальний центр "Гандікап".
4.2 Міністерство юстиції України видало наказ від 06.05.2024 № 1252/7 "Про відмову у задоволенні скарги", яким вирішено відмовити у задоволенні скарги АТ "Державний ощадний банк України", оскільки рішення державного реєстратора відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав.
4.3 Водночас суди також встановили, що 12.04.2019 між ТОВ "Науково-виробничо впроваджувальний центр "Гандікап" та АТ "Ощадбанк" в особі Запорізького обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" був укладений іпотечний договір № 1, предметом якого є це нежитлове приміщення.
4.4 Станом на час проведення державної реєстрації припинення права власності за заявою ліквідатора ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" у Державному реєстрі прав були наявні записи про обтяження речових прав на нерухоме майно, у тому числі запис про іпотеку № 31161342 від 12.04.2019 та запис про заборону відчуження № 31161075 від 12.04.2019, припинення яких не здійснювалося. Державному реєстратору для вчинення реєстраційної дії було надано рішення суду щодо набуття права власності на нерухоме майно, що набрало законної сили.
4.5 Суди попередніх інстанцій також зазначили, що сторони спору підтвердили, наявність у Державному реєстрі речових прав у розділі щодо об'єкту нерухомого майна запису № 48630438 про заборону відчужувати та будь-яким іншим чином розпоряджатися, вчиняти будь-які реєстраційні дії, що внесений на підставі ухвали Господарського суду Сумської області від 05.10.2021 року у справі № 920/10/21(920/868/21) про забезпечення позову, що вжиті за заявою ліквідатора ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка".
4.6 Крім того, суди встановили, що у провадженні Господарського суду Сумської області перебувала справа № 920/10/21(908/2157/23) за позовом АТ "Державний ощадний банк" в особі філії - Запорізького обласного управління АТ "Ощадбанк" до державного реєстратора Іщенко-Амбарцумян Л. В., ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, про скасування рішення державного реєстратора Іщенко-Амбарцумян Л. В. від 04.05.2023 № 67458356 та запису про право власності ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка", зобов'язання поновити в Державному реєстрі прав запис про право власності від 02.08.2018 № 27325406 на нежитлове приміщення за ТОВ "Науково-виробничо впоряджувальний центр "Гандікап".
4.7 Постановою Господарського суду Сумської області від 23.11.2023 у справі №920/10/21(908/2157/23), яка набрала законної сили у зв'язку з прийняттям постанови Північним апеляційним господарським судом від 26.02.2024, відмовлено у задоволенні позовних вимог, оскільки судом встановлено, що оскаржуване рішення державного реєстратора відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав.
4.8 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.9 Змінюючи мотиви щодо відмови у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Міністерство юстиції України не може бути єдиним відповідачем у цій справі незалежно від доводів та підстав позову, а залучення ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" та ТОВ "Науково-виробничо впроваджувальний центр "Гандікап" як третіх осіб не можна ототожнювати із залученням зазначених осіб у належному процесуальному статусі відповідача.
4.10 При цьому суд апеляційної інстанції, що відповідає положенням як частини 4 статті 236 так і частини 4 статті 269 ГПК України, врахував висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22.
4.11 Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/2546/22, вирішуючи питання щодо складу сторін спору та визначення відповідачів у цій категорії справ, не знайшла підстав для відступу від власних висновків у справі № 802/385/18-а про те, що: спір про скасування наказу, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача іншою особою, за якою було зареєстроване аналогічне право щодо одного й того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі прав. Участь Міністерства юстиції України та державного реєстратора як співвідповідачів (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
4.12 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідачем у такій категорії справ має бути особа, за скаргою якої Міністерство юстиції України скасувало рішення про державну реєстрацію речових прав, адже у цьому випадку існує спір саме між скаржником і позивачем.
4.13 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що Міністерство юстиції України не може бути єдиним відповідачем у цьому випадку незалежно від доводів та підстав позову, оскільки з ним у позивачів відсутній спір про речові права.
4.14 У касаційній скарзі скаржник наголошує на тому, що вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду не існували на час звернення позивача з відповідним позовом, у зв'язку з чим позивач не міг передбачити наявність таких висновків при обранні можливої правової поведінки. Натомість позивач взяв до уваги актуальну судову практику станом на день звернення з позовом, котру суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви щодо відмови у позові, не врахував.
4.15 Так, скаржник посилається на те, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Зокрема, тотожна правова позиція міститься в постанові Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 160/11673/20.
4.16 Однак колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду відповідно до пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Тому саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
4.17 Як вбачається із позовної заяви, поданої у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, АТ "Державний ощадний банк України" зазначило дату свого позову 18.09.2024.
4.18 Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.06.2019 зі справи № 802/385/18-а, які вже існували на час звернення АТ "Державний ощадний банк України" із позовною заявою у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, спір про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Мін'юсту та державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
4.19 Отже, саме вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.06.2019 зі справи № 802/385/18-а, скаржник мав враховувати звертаючись до суду із позовною заявою у даній справі, що переглядається у касаційному порядку.
4.20 При цьому слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
4.21 Так, спір у справі, що розглядається, є тотожним спору у справі № 910/2546/22, оскільки Міністерство юстиції України видало накази, відповідно до яких було анульовано/скасовано відповідні реєстраційні дії, за наявності спору про право, а тому у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для неврахування обов'язкових висновків Великої Палати Верховного Суду.
4.22 З урахуванням наведених вище безумовних підстав для відмови в задоволенні позову Верховний Суд не дає оцінки іншим доводам скаржника щодо загальних посилань на недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 105 постанови від 18.12.2024 у справі № 907/825/22).
4.23 Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
4.24 З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови - без змін.
4.25 Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України,
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" у справі № 910/11690/24 залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2026 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Ю. Я. Чумак
О. В. Случ