адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004
27.04.2026 Справа № 917/1295/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., секретар судового засідання Сьомкіна А. В., за участю представника позивача Гапоненко Р.І., представника відповідача Прогрущенко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №917/1295/25
за позовною заявою Приватного підприємства "Агросила", вул. Щекавицька, 37/48, оф. 1, м. Київ, 04071
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобинський м'ясокомбінат", вул. Володимирівська, 228, м. Глобине, Кременчуцький район, Полтавська область, 39000
про визнання договору недійсним,
Приватне підприємство "Агросила" звернулось до Господарського суду Полтавської області через систему "Електронний суд" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобинський м'ясокомбінат", в якому просило визнати недійсним Договір № 124 від 18.12.2023 р., укладений між Приватним підприємством "Агросила" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобинський м'ясокомбінат".
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що з 01.01.2024 року не діє Договір № 124 від 18.12.2023 року, а тому не створює юридичних наслідків для сторін, тобто не має юридичної сили. На думку позивача, Договір № 124 від 18.12.2023 року не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки пункт 7.3. та пункт 3.1. Договору суперечать п. 2 Додатку №1 до Договору № 124 від 18.12.2023 року (Специфікація). Відповідач у період дії Договору - не виконав пункт 2.2. Договору, оскільки Відповідач не провів оплату по Договору частинами, а саме не здійснив першу частину в розмірі 50% від загальної вартості Товару, вказаного у Специфікації до даного Договору у період дії вказаного договору. З огляду на перелічене вище Договір № 124 від 18.12.2023 року є недійсним, так як недодержано в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою та п'ятою статті 203 ЦК України. Більше того, відповідачем порушуються права позивача, так як відповідач звернувся із позовом до Господарського суду міста Києва про повернення попередньої оплати та стягнення штрафних санкцій із Приватного підприємства "Агросила" у розмірі - 2 222 632,63 грн. (підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2025року у справі № 910/7017/25).
Позивач вказував, що згідно платіжної інструкції від 06.02.2024 року № 289 на суму 769 311,00 грн. відповідач перерахував позивачу вказані грошові кошти. Згідно п.2.3. Договору Датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок Підрядника (позивача) протягом операційного дня банку. Вказана сума перерахована відповідачем поза межами дії Договору (договір уже не діяв і його дія не продовжувалась), більше того у сумі меншій ніж того вимагає п. 2.2. Договору (оскільки 769 311,00 грн. не є 50% від загальної вартості Договору - 3 582 402,00 грн.). Усі правовідносини які склалися між позивачем та відповідачем з 01.01.2024 року не ґрунтуються на оспорюваному Договорі, так як вказаний договір з 01.01.2024 року не діяв, а тому не породжує жодних наслідків та відповідальності для сторін такого договору який не діє і немає юридичної сили.
Позивач стверджував, що Договір № 124 від 18.12.2023 року суперечить ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, а тому такий договір є недійсним.
Як докази до позову позивач додав копії Договору №124 з Додатком № 1, ухвали Господарського суду міста Києва від 09.06.2025року у справі № 910/7017/25, платіжної інструкції від 06.02.2024 №289.
Відповідач у відзиві на позов ( арк. справи 25-29) проти позову заперечував. Зокрема, відповідач зазначив, що Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним. Зобов'язання, невиконане боржником перед кредитором у повному обсязі протягом строку дії договору, продовжує своє існування до його повного і належного виконання або ж припинення в регламентований договором спосіб, якщо інше не визначено таким договором або законом. Невиконане зобов'язання має виконуватися або припинятися на вже погоджених сторонами у договорі умовах, незважаючи на визначений строк дії такого договору (Постанова Верховного Суду від 14 лютого 2024 у справі №911/94/23). Відповідач вказував, що позивач намагається ввести суд в оману, оскільки відповідач, на виконання умов Договору, здійснив попередню оплату 50% вартості робіт на загальну суму 1 833 507,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями від 06 лютого 2024 року № 289 на суму 769 311,00 грн., від 15 березня 2024 року № 1558 на суму 1 064 196,00 грн. В призначенні платежу даних платіжних інструкцій чітко вказано, що грошові кошти сплачено за комплект термоізоляції згідно договору № 124 від 18.12.23. Таким чином, відповідач в повному обсязі здійснив попередню оплату 50% вартості робіт згідно умов Договору на загальну суму 1 833 507,00 грн.
Натомість позивач з початку червня 2024 року постійно намагався відтермінувати строк виготовлення та монтажу комплектів термоізоляції для суцільнометалевих фургонів Peugeot Boxer та передачу готових автомобілів згідно умов Договору. Так, 3 червня 2024 року відповідач листом за вих. №3/6 повідомив позивача про затримку виготовлення та монтажу комплектів термоізоляції для суцільнометалевих фургонів Peugeot Boxer згідно договору № 124 від 18.12.2023 року та гарантував передачу готових автомобілів починаючи з 14 червня 2024 року з інтервалом 1-2 автомобіля у день. Листом від 28 серпня 2024 року № 28, знову намагався відтермінувати строк передачі автомобілів по договору № 124 від 18.12.2023 року. Більш того, позивач, листом від 15 листопада 2024 року вих. №15/11, повідомив, що він і досі не виконав передбачені Договором роботи для жодного автомобіля. Також, у вказаному листі від 15 листопада 2024 року вих. №15/11 позивач зазначив, що в разі прийняття позивачем рішення про розторгнення Договору № 124 від 18.12.2023 року йому потрібен час на повернення отриманих коштів та оплату штрафних санкцій, а також був готовий розглянути пропозиції відповідача стосовно компенсації.
Відповідач вказував, що станом на дату направлення вказаного листа, позивач повністю погоджувався з порушенням своїх зобов'язань по Договору та необхідністю повернути отриману суму попередньої оплати та сплатити штрафні санкції за порушення строків виготовлення та монтажу комплектів термоізоляції для суцільнометалевих фургонів Peugeot Boxer, загальною кількістю 21 автомобіль. Тобто позивач з 15 березня 2024 року зберігав отриману згідно Договору попередню оплату на загальну суму 1 833 507,00 грн. та вищенаведеними листами намагався відтермінувати строк виконання власних зобов'язань за Договором. Оскільки станом на 20 листопада 2024 року роботи з виготовлення та монтажу комплектів термоізоляції для жодного автомобіля так і не було виконано, відповідач зрозумів, що не тільки закінчення передбачених Договором робіт в строк стає явно неможливим, а і можливість їх виконання взагалі. 20 листопада 2024 року, внаслідок довготривалого невиконання Позивачем своїх зобов'язань за Договором, відповідач направив позивачу претензію- вимогу вих. № 194 про відмову від договору та повернення попередньої оплати. Позивач внаслідок відмови відповідача від Договору повернув відповідачу отримані для виконання робіт за Договором автомобілі Peugeot Boxer L2H2 та L3H2, що підтверджується Актами від 20 листопада 2024 року приймання-передачі до Договору № 124 від 18.12.2023 року, згідно яких відповідно до умов Договору № 124 від 18.12.2023 року, Виконавець передав, а Замовник прийняв Транспортний засіб, тобто своїми діями позивач знову підтверджував фактичну дійсність Договору.
В подальшому позивач листом від 19 грудня 2024 року №19/12 направив відповідачу на підпис Акт виконаних робіт №29 від 04 грудня 2024 року згідно Договору № 124 від 18.12.2023 року на загальну суму 499 976,99 грн. Отже Позивач, власним листом та Актом виконаних робіт, визнає Договір дійсним. Відповідач листом від 26 грудня 2024 року вих. №226 відмовився від приймання неякісно виконаних робіт та, як наслідок, від підписання Акту № 29 виконаних робіт від 04.12.2024 року. І знову позивач в листі від 27.12.2024 року стверджує, що взагалі міг не виконувати своїх зобов'язань за Договором № 124 від 18.12.2023 року з посиланням на статтю 607 ЦК України.
Отже, відповідач вважає, що такими діями позивач фактично визнав факт дійсності договору № 124 від 18.12.2023 року і після спливу строку його дії 31.12.2023 року. Але вже після подання відповідачем позовної заяви до Господарського суду міста Києва про повернення попередньої оплати та стягнення штрафних санкцій за порушення строку виконання зобов'язань, позивач постійно намагається спростувати не тільки отримання 50% попередньої оплати на загальну суму 1 833 507,00 грн. (визнає тільки у сумі 769 311,00 грн.), свої зобов'язання виконувати умови Договору, а і взагалі сам факт дійсності Договору. Як наслідок, позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою про визнання договору недійсним з метою і далі користуватися грошовими коштами Відповідача та уникнути відповідальності за невиконання зобов'язань.
До відзиву як докази відповідач додав копії платіжних інструкцій від 06.02.2024 №289, від 15.03.2024 №1158; Листа ПП «Агросила» від 03.06.2024 вих. № 3/6; Листа ПП «Агросила» від 28.08.2024 №28; Листа ПП «Агросила» від 15.11.2024 № 15/11; претензії-вимоги від 20.11.2024 вих. № 194; Актів приймання-передачі автомобілів від 20.11.2024; Листа ПП «Агросила» від 19.12.2024 №19/12 та Акт виконаних робіт від 04.12.2024 №29; Лист-Відмова від 26.12.2024 №226; Лист ПП «Агросила» від 27.12.2024.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
30.06.2025 року до Господарського суду Полтавської області через систему "Електронний суд" надійшов позов Приватного підприємства «Агросила» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобинський м'ясокомбінат» про визнання недійсним Договору № 124 від 18.12.2023 р., укладеного між Приватним підприємством "Агросила" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобинський м'ясокомбінат" (вх. № 1340/25 від 30.06.2025 р.).
За результатами автоматизованого розподілу судової справи № 917/1295/25 між суддями справу передано на розгляд судді Погрібній С. В.
Ухвалою від 07.07.2025 позовну заяву судом прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
14.07.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 15.07.2025 року суд задовольнив заяву та забезпечив участь представника позивача Приватного підприємства "Агросила" (Гапоненко Р.І.) в судовому засіданні у справі № 917/1295/25, яке відбудеться 07.08.2025 р. о 09:30 год., зал № 30, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з електронною адресою, використаною для реєстрації в EasyCon - ІНФОРМАЦІЯ_1
21.07.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №9596, арк. справи 25-57).
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Погрібної С.В., судове засідання призначене на 07.08.2025 не відбулось.
Ухвалою від 12.08.2025 року суд подовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та призначив підготовче засідання у справі на 21.10.2025 р. на 10:30 год.
У зв'язку з перебуванням судді Погрібної С.В. у відпустці судове засідання призначене на 21.10.2025 р. не відбулось.
Ухвалою від 27.10.2025 року суд призначив підготовче засідання у справі на 04.12.2025 р. на 09:30 год.
За розпорядженням керівника апарату суду від 01.12.2025 року у зв'язку з відбуттям у довготривале відрядження до іншого суду судді по даній справі - Погрібної С. В., було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 917/1295/25, за результатами якого справу розподілено судді Байдуж Ю. С.
Ухвалою від 03.12.2025 р. суд прийняв справу №917/1295/25 до свого провадження та призначив підготовче засідання на 22.01.2026 року на 09:30 год.
09.12.2025 року до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №15962).
Ухвалою від 22.01.2026 року суд відклав підготовче засідання на 19.02.2026 року на 09:30 год.
22.01.2026 року, 27.01.2026 року та 19.02.2026 року до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи повноважень представника (вх. №№742, 934, 2287).
Протокольною ухвалою від 19.02.2026 року суд оголосив перерву у підготовчому провадженні до 05.03.2026 року до 11:45 хв.
24.02.2026 року до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про відмову у визнанні повноважень представника позивача (вх. №2498).
Відповідно до розпорядження № 24 від 04.03.2026 р. у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_1 з посади, призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №917/1295/25 за результатами якого справу передано на розгляд судді Тимощенко О. М.
04.03.2026 року до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх. №2901) та заява про проведення засідання за відсутності учасника справи (вх. №2904).
Ухвалою від 09.03.2026 року суддя Тимощенко О.М. прийняла справу № 917/1295/25 до свого провадження, призначила підготовче засідання на 02.04.2026 року на 09:00 год., ухвалила забезпечити проведення судового засідання у справі № 917/1295/25, призначеного на 02.04.2026 року на 09.00 год., зал № 30 (ВКЗ), для представника позивача - Гапоненка Р. І. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням його власних технічних засобів.
В судовому засіданні 02.04.2026 року суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 27.04.2026 року на 10:00 год.
08.04.2026 року до суду від представника відповідача - Прогрущенко Т. В. надійшла заява про її участь в усіх судових засіданнях по справі № 917/1295/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №4639).
Ухвалою від 10.04.2026 року суд задовольнив заяву представника відповідача - Прогрущенко Т. В. про її участь в усіх судових засіданнях Господарського суду Полтавської області по справі № 917/1295/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, ухвалив забезпечити проведення судового засідання у справі № 917/1295/25, призначеного на 27.04.2026 року на 10:00 год., зал №35 (ВКЗ), для представника відповідача - Прогрущенко Т. В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням її власних технічних засобів.
В судовому засіданні 27.04.2026 року суд заслухав пояснення представників учасників справи, дослідив подані учасниками справи докази. Після судових дебатів суд, з урахуванням приписів ст. 219 ГПК України, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомив, що рішення суду за результатами розгляду справи буде проголошено в цьому ж судовому засіданні.
В судовому засіданні 27.04.2026 року суд згідно ст. 240 ГПК України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
Між Приватним підприємством "Агросила" (Позивач) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГЛОБИНСЬКИЙ М'ЯСОКОМБІНАТ" ( Відповідач) було укладено Договір № 124 від 18.12.2023 року (Договір, арк. справи 5-6).
При укладенні Договору сторони узгодили, зокрема, наступне.
Пунктом 1.1. Договору передбачено - підрядник (Позивач) за доручення замовника (Відповідача) зобов'язується здійснити, виготовлення та монтаж комплекту на автомобіль замовника (Відповідача), а замовник (Відповідача) зобов'язується забезпечити фінансування робіт у строки і за цінами, визначеними умовами цього Договору.
Згідно пункту 1.3. Договору - Детальні характеристики, комплектація та строки виконання робіт зазначаються в додатках (Специфікації), який є невід'ємною частиною даного договору.
Умовами п. 2.1. Договору встановлена загальна вартість Договору, станом на 18.12.2023 року, за курсом НБУ+2% (41,32) складає 3 582 402,00 грн, в тому числі ПДВ 597 067,00 грн., що є еквівалентом у Євро 86 700,00 Євро.
Пунктом 2.2.Договору визначено, що Замовник проводить оплату по Договору двома частинами. Перша частина в розмірі 50% від загальної вартості Товару, вказаного у Специфікації до даного Договору протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання рахунка на оплату. Друга в розмірі 50% по факту закінчення виконання Підрядником Робіт, впродовж 3 (трьох) робочих днів від дати підписання Сторонами Акту передачі-приймання виконаних Робіт (далі - Акт).
Відповідно до п. 2 Додатку №1 до Договору № 124 від 18.12.2023 року (Специфікація, арк. справи 7) строк виконання Робіт - здійснення виготовлення та монтаж комплекту термоізоляції на автомобілі Замовника протягом 60 робочих днів, при умові отримання оплати згідно п. 2.2 цього Договору, та своєчасної подачі автомобілів для здійснення монтування.
Пункт 7.3. Договору передбачає, що Договір набирає чинності з моменту його підписання обома Сторонами і діє до 31 грудня 2023 року, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач сплатив на користь позивача 1 833 507,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями від 06 лютого 2024 року № 289 на суму 769 311,00 грн., від 15 березня 2024 року № 1558 на суму 1 064 196,00 грн. В призначенні платежу вказаних платіжних інструкцій вказано, що грошові кошти сплачено за комплект термоізоляції згідно договору № 124 від 18.12.23 (арк. справи 54 та його зворотна сторона).
Позивач листом за вих. №3/6 від 03.06.2024 року повідомив відповідача про затримку виготовлення та монтажу комплектів термоізоляції для суцільнометалевих фургонів Peugeot Boxer згідно договору № 124 від 18.12.2023 року та гарантував передачу готових автомобілів починаючи з 14 червня 2024 року з інтервалом 1-2 автомобіля у день (арк. справи 47).
Також листом від 28 серпня 2024 року за вих № 28 позивач просив відповідача відтермінувати строк передачі автомобілів по договору № 124 від 18.12.2023 року, а також гарантував виконання зобов'язань по Договору №124 у повному обсязі та належної якості (арк. справи 52).
У листі від 15 листопада 2024 року вих. №15/11 позивач повідомив відповідачу, що причиною затримки є налаштування станків, вивчення цифрових програм та програмування станків. Також позивач зазначив, що в разі прийняття відповідачем рішення про розторгнення Договору № 124 від 18.12.2023 року, йому потрібен час на повернення отриманих коштів та оплату штрафних санкцій, а також був готовий розглянути пропозиції відповідача стосовно компенсації, окрім повернення отриманих коштів та сплати штрафних санкцій (арк. справи 48).
20 листопада 2024 року відповідач направив позивачу претензію - вимогу вих. № 194 про відмову від договору, повернення попередньої оплати та переданих автомобілів (арк. справи 55- 56).
Внаслідок відмови відповідача від Договору позивач повернув відповідачу отримані для виконання робіт за Договором автомобілі Peugeot Boxer L2H2 та L3H2, що підтверджується Актами від 20 листопада 2024 року приймання-передачі до Договору № 124 від 18.12.2023 року (арк. справи 30-40).
Позивач листом від 19 грудня 2024 року №19/12 направив відповідачу на підпис Акт виконаних робіт №29 від 04 грудня 2024 року згідно Договору № 124 від 18.12.2023 року на загальну суму 499 976,99 грн. (арк. справи 49-50).
Листом від 26 грудня 2024 року за вих. №226 відповідач відмовився від приймання неякісно виконаних робіт та від підписання Акту № 29 виконаних робіт від 04.12.2024 року (арк. справи 53).
Суд встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобинський м'ясокомбінат» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства «Агросила» стягнення боргу у сумі 1 833 507,00 грн., пеню у сумі 256 757,06 грн., 3% річних у сумі 27 414,49 грн., інфляційні втрати у сумі 104 954,08 грн., всього - 2 222 632,63 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/7017/25. Ухвалою від 13.08.2025 року Господарський суд міста Києва зупинив провадження у справі № 910/7017/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобинський м'ясокомбінат» до Приватного підприємства «Агросила» до вирішення справи №917/1295/25.
Предметом позовних вимог у справі № 917/1295/25 є вимоги позивача про визнання недійсним Договору № 124, оскільки позивач вважає, що Договір № 124 від 18.12.2023 року суперечить ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, а тому такий договір є недійсним.
Відповідач позов заперечував.
4. Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Між сторонами виникли зобов'язання з Договору № 124 від 18.12.2023 р.
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частина 5 статті 203 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.
Предметом позовних вимог є вимоги позивача про визнання недійсним Договору № 124, оскільки позивач вважає, що Договір № 124 від 18.12.2023 року суперечить ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, а тому такий договір є недійсним.
На думку позивача, Договір № 124 від 18.12.2023 року - не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки пункт 7.3. та пункт 3.1. Договору - суперечать - п. 2 Додатку №1 до Договору № 124 від 18.12.2023 року (Специфікація).
Звертаючись до суду з позовною заявою на позивача положеннями статті 73, 74 ГПК України покладено обов'язок обґрунтувати позовні вимоги, а також надати належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог відповідно до статті 73, 76, 77 ГПК України. При цьому, з огляду на предмет позову, з урахуванням принципів змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства суд зазначає, що саме позивач заявляючи позов про визнання недійсним договору має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних правових наслідків.
Суд вважає, що в даному випадку позивачем не доведено підстав для визнання недійсним Договору на підставі ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, оскільки невиконання чи неналежне виконання взятих на себе за Договором зобов'язань, а також неузгодженість деяких пунктів договору не свідчить про його недійсність в цілому.
Твердження позивача про те, що Договір № 124 від 18.12.2023 року - не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки пункт 7.3. та пункт 3.1. Договору - суперечать - п. 2 Додатку №1 до Договору № 124 від 18.12.2023 року (Специфікація), спростовуються наявними в матеріалах справи доказами щодо вчинення сторонами дій по виконання взятих на себе зобов'язань (здійснення оплати та прийняття її, прийняття машин для проведення робіт, листування сторін).
Обставини, на які посилається позивач у позові не є підставою для визнання недійсним договору.
Статтею 252 ЦК України передбачено, зокрема, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Суд враховує, що стаття 252 ЦК України є універсальною нормою для будь-яких договірних відносин, її застосування залежить від правового режиму договору, прав і обов'язків сторін, передбачених договором.
Згідно з частиною 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Аналізуючи наведене, суд зазначає, що "строк дії договору" та "строк/термін виконання зобов'язання" за своїм юридичним змістом не є тотожними поняттями, та в залежності від умов договору, укладеного між сторонами, останні можуть як співпадати між собою, так і бути відмінними один від одного.
Пунктом 2 Специфікації встановлено строк виготовлення та монтажу комплекту термоізоляції на автомобілі - протягом 60 робочих днів з моменту отримання попередньої оплати та подачі автомобілів для здійснення монтування.
Пунктом 2.2.Договору визначено, що Замовник проводить оплату по Договору двома частинами. Перша частина в розмірі 50% від загальної вартості Товару, вказаного у Специфікації до даного Договору протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання рахунка на оплату. Друга в розмірі 50% по факту закінчення виконання Підрядником Робіт, впродовж 3 (трьох) робочих днів від дати підписання Сторонами Акту передачі-приймання виконаних Робіт (далі - Акт).
Пункт 7.3. Договору передбачає, що даний Договір набирає чинності з моменту його підписання обома Сторонами і діє до 31 грудня 2023 року, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
Отже, у даному випадку, враховуючи погоджені сторонами Специфікацію та зміст п. 7.3 Договору, строк виконання зобов'язання з оплати визначено наступним чином: перша частина в розмірі 50% від загальної вартості Товару, вказаного у Специфікації до даного Договору протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання рахунка на оплату. Друга в розмірі 50% по факту закінчення виконання Підрядником Робіт, впродовж 3 (трьох) робочих днів від дати підписання Сторонами Акту передачі-приймання виконаних Робіт. А строк виконання зобов'язання виготовлення та монтажу комплекту термоізоляції на автомобілі - протягом 60 робочих днів з моменту отримання попередньої оплати та подачі автомобілів для здійснення монтування. Після 31.12.2023 року договір продовжив дію до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.
Припинення зобов'язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом (пункт 68 постанови колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 908/288/20).
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору (пункт 116 постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20)).
Строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання".
Отже, "строк дії договору" та "строк/термін виконання зобов'язання" за своїм юридичним змістом не є тотожними поняттями, та в залежності від умов договору, укладеного між сторонами, останні можуть як співпадати між собою, так і бути відмінними один від одного (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2025 року у справі № 906/1197/24, від 03.04.2024 у справі № 910/21315/21, від 16 квітня 2026 року у справі № 910/100/25 та ін).
Правочини можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, а тому у справі про визнання правочинів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.
Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Презумпція правомірності правочину не є безумовною та може бути спростована сукупністю належних і допустимих доказів, які свідчать про відсутність реального спрямування волевиявлення сторін на настання правових наслідків, обумовлених таким правочином. При цьому обов'язок доказування у справах про визнання правочину недійсним не може тлумачитися формально, ізольовано від принципів добросовісності, розумності та справедливості, закріплених у статті 3 Цивільного кодексу України, а має оцінюватися з урахуванням поведінки обох сторін правочину, їх обізнаності, економічного змісту домовленостей та фактичних наслідків їх реалізації.
Суд також враховує, що у своїх листах на адресу відповідача, які залучені до матеріалів справи, позивач визнавав дійсність договору №124 та наявність у нього невиконаних зобов'язань за цим договором, також був готовий розглянути пропозиції відповідача стосовно компенсації, окрім повернення отриманих коштів та сплати штрафних санкцій. Оплата від відповідача прийнята позивачем без зауважень, тобто позивач визнавав дійсність Договору № 124 та вчиняв дії на його виконання. Лише після звернення відповідача із позовом до Господарського суду міста Києва про повернення попередньої оплати та стягнення штрафних санкцій із Приватного підприємства "Агросила" у розмірі - 2 222 632,63 грн. останнє звернулося із позовом про визнання договору недійсним, що свідчить про суперечливу поведінку позивача.
Приймаючи до уваги вищезазначене, суд також наголошує на необхідності врахування добросовісності як засадничого положення цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип добросовісності покладено і в основу доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі №922/1903/18.
Враховуючи викладене, з огляду на встановлені законом принципи змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.
Відтак, недоведеність підстав позову унеможливлює його задоволення.
Інші доводи учасників справи почуті і розглянуті судом, але вони не є підставою для задоволення позову, оскільки не спростовують висновків суду.
Згідно з частиною 2 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено подані учасниками справи докази.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
5. Судові витрати.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України.
Зокрема: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позову, витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240 ГПК України, суд
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Рішення підписано 30.04.2026 року
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду .
Суддя О. М. Тимощенко