ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.04.2026Справа № 910/1983/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінево Схід"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікувально-діагностичний центр "Нео Скін"
про стягнення 198 068,05 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінево Схід» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувально-діагностичний центр «Нео Скін» про стягнення 198 068,05 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про надання послуг № В/18-44/22 від 31.12.2021, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1983/26. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.03.2026 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Втім ухвала суду була повернута органом поштового зв'язку без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
При цьому, суд враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.
За змістом розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.
Згідно з новою редакцією частин п'ятої ? восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов'язків учасників судової справи», який набрав чинності 04.11.2023.
Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали Господарського суду міста Києва від 02.03.2026, а отже отримання ухвали Господарського суду міста Києва від 02.03.2026, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.
Натомість, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як і не забезпечено в подальшому, реєстрацію свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 02.03.2026.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
31 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сінево Схід» (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лікувально-діагностичним центром «Нео Скін» (далі - замовник, відповідач) укладено Договір про надання послуг № В/18-44/22 (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов'язаний за завданням замовника, оформленого у вигляді направлення, що містить інформацію про медичні послуги, надати медичні послуги по клінічній лабораторній діагностиці біологічного матеріалу, в межах переліку за ціною та у строк, визначені у прайс-листі виконавця, що є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток № 1 до цього Договору). Замовник в свою чергу зобов'язується прийняти та оплатити надані виконавцем медичні послуги в порядку, встановленому цим Договором.
Ліцензія виконавця на здійснення медичної практики АЕ № 282464 від 26.02.2014 (п. 1.2 Договору).
Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 Договору виконавець може приймати замовлення від замовника на надання послуг з моменту підписання даного Договору.
Строки надання послуг зазначені у Додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно з п. 3.1 Договору перелік послуг, що надаються виконавцем на умовах цього Договору та їх ціна вказані в діючому прайс-листі виконавця, що є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток № 1 до цього Договору).
У відповідності до п. 4.4 Договору виконавець не пізніше 01 числа кожного поточного місяця направляє на електронну адресу відповідальної особи замовника звіт про надані замовнику послуги за попередній місяць. Замовник зобов'язаний ознайомитися зі звітом, та, у випадку наявності зауважень, надати виконавцю аргументовану відповідь.
У випадку отримання аргументованих зауважень від замовника та прийняття виконавцем таких зауважень,, виконавець корегує рахунок, виставлений замовнику у поточному місяці, шляхом відповідно збільшення або зменшення на цю суму рахунку за надані послуги у наступному розрахунковому періоді.
Згідно з п. 4.5 Договору на підставі звіту виконавець формує та направляє замовнику рахунок для оплати наданих у попередньому місяці послуг. Рахунок у форматі Exl, направлений з електронної адреси виконавця, вказаної в п. 1 Додатку 3 Договору, на електронну адресу замовника, вказану в п. 2 Додатку 3 Договору, вважається таким, що виставлений виконавцем належним чином та підлягає оплаті.
За умовами п. 4.6 Договору замовник зобов'язаний оплатити рахунок, отриманий від виконавця, не пізніше 25 числа поточного місяця. У випадку прострочення оплати рахунку за надані послуги замовник несе відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.
Оригінал рахунку разом із актом виконаних робіт, підписаним уповноваженою особою виконавця, виконавець направляє на поштову адресу замовника до 10 числа кожного місяця, рекомендованим листом. Замовник зобов'язаний до 30 числа поточного місяця підписати та завірити печаткою (у випадку наявності) акт виконаних робіт та повернути один підписаний примірник акту виконаних робіт назад виконавцю. У випадку, якщо замовник з будь-яких причин не підписує акт виконаних робіт, такий акт виконаних робіт вважається підписаним замовником, а послуги наданими виконавцем в повному обсязі та належним чином на п'ятий день після направлення виконавцем замовнику акту виконаних робіт, підписаного виконавцем (п. 4.7 Договору).
Відповідно до п. 4.8 Договору незалежно від дати надання послуг в конкретному місяці, виконавець формує акт виконаних робіт станом на останній день поточного місяця в якому такі послуги були надані.
Пунктами 5.1.5 та 5.1.6 Договору визначено, що замовник зобов'язаний своєчасно здійснювати оплату наданих послуг за цим Договором на підставі рахунку виконавця, а також підписувати акт виконаних робіт, наданий виконавцем, та повернути один примірник акту виконавцю.
Цей Договір діє з 01.01.2022 та до 31.12.2022 (п. 9.1 Договору).
Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що на виконання умов Договору виконавець надав замовнику медичні послуги у січні 2022 року на суму 83 105,00 грн та у лютому 2022 року на суму 76 147,00 грн, що підтверджується актами № 5042 від 31 січня 2022 року на суму 83 105,00 грн та № 9628 від 28 лютого 2022 року на суму 76 147,00 грн.
Також на виконання умов Договору позивачем виставлено та направлено відповідачу рахунки на оплату № 78 від 31.01.2022 на суму 83 105,00 грн та № 193 від 28.02.2022 на суму 76 147,00 грн.
Відповідач в свою чергу оплату за надані позивачем послуги у січні та лютому 2022 року не здійснив, надавши 11.12.2022 Гарантійний лист, у якому просив відстрочити платежі за січень та лютий до закінчення бойових дій та поновлення роботи підприємства.
Позивач звертався до відповідача із Вимогами № 41 від 06 березня 2024 року та № 163 від 16 грудня 2024 про сплату коштів у розмірі 159 252,00 грн, які залишені відповідачем без відповіді та задоволення, в зв'язку з чим позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом, згідно якого позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 159 252,00 грн, а також 3% річних у розмірі 12 061,36 грн та інфляційні втрати в розмірі 26 754,69 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин). Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до п. 4.7 Договору оригінал рахунку разом із актом виконаних робіт, підписаним уповноваженою особою виконавця, виконавець направляє на поштову адресу замовника до 10 числа кожного місяця, рекомендованим листом. Замовник зобов'язаний до 30 числа поточного місяця підписати та завірити печаткою (у випадку наявності) акт виконаних робіт та повернути один підписаний примірник акту виконаних робіт назад виконавцю. У випадку, якщо замовник з будь-яких причин не підписує акт виконаних робіт, такий акт виконаних робіт вважається підписаним замовником, а послуги наданими виконавцем в повному обсязі та належним чином на п'ятий день після направлення виконавцем замовнику акту виконаних робіт, підписаного виконавцем.
Н виконання умов Договору позивачем направлено відповідачу на погодження акти № 5042 від 31 січня 2022 року на суму 83 105,00 грн та № 9628 від 28 лютого 2022 року на суму 76 147,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, акт № 5042 від 31 січня 2022 року на суму 83 105,00 грн погоджений та підписаний відповідачем, натомість та Акт № 9628 від 28 лютого 2022 року на суму 76 147,00 грн, залишений відповідачем без погодження.
Однак, враховуючи відсутність будь-яких зауважень до Акту № 9628 від 28 лютого 2022 року на суму 76 147,00 грн з боку відповідача, з огляду на узгоджені сторонами у п. 4.7 Договору умови, означений акт вважається підписаним замовником, а послуги наданими виконавцем в повному обсязі та належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами п. 4.6 Договору замовник зобов'язаний оплатити рахунок, отриманий від виконавця, не пізніше 25 числа поточного місяця. У випадку прострочення оплати рахунку за надані послуги замовник несе відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.
На виконання умов Договору позивачем виставлено та направлено відповідачу рахунки на оплату № 78 від 31.01.2022 на суму 83 105,00 грн та № 193 від 28.02.2022 на суму 76 147,00 грн.
Відповідач в свою чергу оплату за надані позивачем послуги у січні та лютому 2022 року не здійснив, надавши 11.12.2022 Гарантійний лист, у якому просив відстрочити платежі за січень та лютий до закінчення бойових дій та поновлення роботи підприємства.
Матеріали справи також свідчать, що позивач звертався до відповідача із Вимогами № 41 від 06 березня 2024 року та № 163 від 16 грудня 2024 про сплату коштів у розмірі 159 252,00 грн.
Втім відповідач залишив вказані претензії позивача без відповіді та реагування.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів на підтвердження сплати заборгованості за отримані послуги в повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату отриманих послуг у повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 159 252,00 грн.
Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем відповідачу узгоджених послуг та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати отриманих послуг підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 159 252,00 грн.
Також у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 12 061,36 грн та інфляційні втрати в розмірі 26 754,69 грн.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 12 061,36 грн. та інфляційні втрати в розмірі 26 754,69 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на положення Закону України «Про судовий збір», оскільки позивач звернувся до суду з позовом в електронній формі через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору за подання позивачем до Господарського суду міста Києва вказаної позовної заяви має визначатись з урахуванням наведених приписів.
Однак, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір без урахування коефіцієнту 0,8.
Враховуючи викладене, суд звертає увагу позивача, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.
Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн., позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 2021/0223 від 23.02.2021, Акт надання послуг № 8 від 21.01.2026 на суму 7 000,00 грн, рахунок на оплату № 8 від 21.01.2026 на суму 7 000,00 грн та платіжну інструкцію № 250 від 22.01.2026 на суму 7 000,00 грн.
Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Однак відповідачем будь-яких заперечень щодо не співмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не висловлено.
Таким чином, враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості адвокатських витрат, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувально-діагностичний центр «Нео Скін» (02223, м. Київ, вул. Райдужна, буд. 4; ідентифікаційний код: 37339437) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінево Схід» (49026, м. Дніпро, вул. Решетилівська, 33а; ідентифікаційний код: 34288605) заборгованість у розмірі 159 252 (сто п'ятдесят дев'ять тисяч двісті п'ятдесят дві) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 12 061 (дванадцять тисяч шістдесят одна) грн 36 коп., інфляційні втрати в розмірі 26 754 (двадцять шість тисяч сімсот п'ятдесят чотири) грн 69 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 30.04.2026
Суддя О.А. Грєхова