ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
09.04.2026Справа № 910/13156/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛТЕКС"
до Акціонерного товариства "Укрнафта"
про стягнення 4 115 631, 91 грн
Представники:
від позивача: Лиценко З.В.;
від відповідача: Михалевич М.М.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАЛТЕКС" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укрнафта" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 4 115 631, 91 грн., з яких: 4 032 440, 00 грн - основного боргу, 69 701, 33 грн - пені та 13 490, 58 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про закупівлю № 13/2775-МТР/25 від 03.06.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.11.2025.
17.11.2025 до суду надійшов відзив Акціонерного товариства "Укрнафта" на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що крім оплати за договором про яку зазначає позивач, відповідачем також здійснено ще одну оплату на суму 532 440, 00 грн до звернення позивача до суду, що підтверджується платіжною інструкцією № 96225УГ25 від 23.10.2025 року. Також, відповідач вказує, що відсутня вина відповідача щодо несвоєчасної виплати заборгованості та просить суд зменшити розмір пені до 1 гривні у разі задоволення позовних вимог та розстрочити виконання рішення суду на 90 днів.
20.11.2025 до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якій позивач, зокрема зазначає, що після відкриття провадження у справі № 910/13156/25 відповідачем було здійснено ще дві оплати в рахунок погашення заборгованості за договором, що підтверджується платіжними інструкціями № 102054УГ25 від 06.11.2025 на суму 500 000, 00 грн. та № 105595УГ25 від 13.11.2025 на суму 1 000 000,00 грн. Тож, станом на 20.11.2025 року сума основного богу відповідача перед позивачем за договором про закупівлю № 13/2775-МТР/25 від 03.06.2025 року становить 2 000 000, 00 грн (5 032 440, 00 грн - 1 000 000, 00 грн - 532 440, 00 грн - 500 000, 00 грн - 1 000 000, 00 грн), у зв'язку з чим просить суд задовольнити позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 2 000 000, 00 грн., пені в сумі 69701, 33 грн., 3% річних в сумі 13 490, 58 грн.
У підготовчому засіданні 27.11.2025 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 11.12.2025.
27.11.2025 до суду надійшло клопотання позивача, в якому він у зв'язку з хворобою представника ТОВ "ВАЛТЕКС" просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
09.12.2025 до суду надійшла заява Акціонерного товариства "Укрнафта", в якій відповідач просить суд долучити до матеріалів справи докази на підтвердження оплати суми основного грошового зобов'язання за договором, а саме платіжні інструкції.
У підготовчому засіданні 11.12.2025 суд на місці ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву до 22.01.2026.
20.01.2026 до суду надійшло клопотання позивача про закриття провадження у справі, в якому він зазначає, що після звернення позивача до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі № 910/13156/25 зобов'язання відповідача по сплаті суми грошових коштів, що є предметом спору у цій справі, припинилося, між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань, а тому просить суд закрити провадження у справі № 910/13156/25 у зв'язку з відсутністю предмету спору, повернути з Державного бюджету України позивачу 61 734, 48 грн. судового збору, підготовче засідання у справі № 910/13156/25 та розгляд клопотання про закриття провадження у справі здійснювати без участі представника ТОВ "ВАЛТЕКС".
22.01.2026 до суду надійшла заява позивача, відповідно до якої ТОВ "ВАЛТЕКС" відкликає своє клопотання про закриття провадження у справі № 910/13156/25 та просить суд вважати таке клопотання не поданим, а також у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника ТОВ "ВАЛТЕКС" у підготовче судове засідання, яке призначено на 22.01.2026, просить відкласти розгляд справи на іншу дату.
У підготовчому засіданні 22.01.2026 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 12.02.2026.
10.02.2026 до суду надійшла заява позивача, в якій у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника ТОВ "ВАЛТЕКС", оскільки представник перебуває на лікарняному через дорожньо-транспортну пригоду, просить суд відкласти підготовче засідання у справі № 910/13156/25 на іншу дату.
У підготовчому засіданні 12.02.2026 суд на місці ухвалив задовольнити клопотання позивача та відкласти підготовче засідання на 12.03.2026.
У підготовчому засіданні 12.03.2026 представник позивача відкликав раніше подану заяву про закриття провадження у справі, а також підтримав заявлені позовні вимоги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/13156/25 призначено на 09.04.2026.
У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в частині стягнення пені та 3 % річних.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені та 3 % річних, а також просив суд зменшити розмір пені, у разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 09.04.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
03.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАЛТЕКС" (далі - постачальник) та Акціонерним товариством "Укрнафта" (далі - покупець) укладено договір про закупівлю № 13/2775-МТР/25, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки черевики (напівчеревики) полегшені (типу кросівки), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар на умовах цього договору.
Номенклатура, кількість та ціна товару визначені у специфікації до даного договору, яка підписується уповноваженими представниками сторін, що є додатком № 1 до цього договору та є його невід'ємною частиною (далі - специфікація) - п. 2 договору.
Відповідно до п. 3.2. договору, загальна сума договору становить 5 032 440, 00 грн, у тому числі ПДВ (20 %) - 838 740, 00 грн.
Згідно п. 4.2. договору, розрахунок за весь товар здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).
У пункті 7.4. договору сторони погодили, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань покупцем, постачальник має право нарахувати покупцю пеню у розмірі 0,1 % за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яку покупець повинен сплатити.
Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін (шляхом проставлення власноручного підпису або накладення електронних підписів, у залежності від форми складання договору: паперовій чи у формі електронного документу відповідно) та діє до 31.12.2025, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за договором (п. 11.1. договору).
У специфікації, що є додатком № 1 до договору № 13/2775-МТР/25 від 03.06.2025 сторони погодили найменування товару - напівчеревики (тип А) Артикул 04/Р-ТЕП, кількість - 3994 пар, загальну вартість із ПДВ - 5 032 440, 00 грн.
У додатку № 2 до договору № 13/2775-МТР/25 від 03.06.2025 сторони погодили інформацію про технічні, якісні та кількісні характеристики товару.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору № 13/2775-МТР/25 від 03.06.2025 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 5 032 440, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 1490 від 04.08.2025 на суму 836 640, 00 грн, № 1505 від 06.08.2025 на суму 995 400, 00 грн, № 1516 від 06.08.2025 на суму 1 112 580, 00 грн, № 1539 від 08.08.2025 на суму 1 241 100, 00 грн, № 1540 від 08.08.2025 на суму 846 720, 00 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств, а також податковими накладними № 12 від 04.08.2025, № 28 від 06.08.2025, № 26 від 06.08.2025, № 56 від 08.08.2025, № 57 від 08.08.2025, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Проте, відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 1 000 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 92364УГ25 від 09.10.2025, внаслідок чого, за Акціонерним товариством "Укрнафта" утворилась заборгованість у розмірі 4 032 440, 00 грн.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 4 032 440, 00 грн.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 69 701, 33 грн - пені за період з 16.09.2025 по 21.10.2025 та 13 490, 58 грн - 3 % річних за період з 16.09.2025 по 21.10.2025.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 13/2775-МТР/25 від 03.06.2025, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що на виконання умов договору № 13/2775-МТР/25 від 03.06.2025 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 5 032 440, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 1490 від 04.08.2025 на суму 836 640, 00 грн, № 1505 від 06.08.2025 на суму 995 400, 00 грн, № 1516 від 06.08.2025 на суму 1 112 580, 00 грн, № 1539 від 08.08.2025 на суму 1 241 100, 00 грн, № 1540 від 08.08.2025 на суму 846 720, 00 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками товариств, а також податковими накладними № 12 від 04.08.2025, № 28 від 06.08.2025, № 26 від 06.08.2025, № 56 від 08.08.2025, № 57 від 08.08.2025, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Однак, відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 1 000 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 92364УГ25 від 09.10.2025, внаслідок чого, за Акціонерним товариством "Укрнафта" утворилась заборгованість у розмірі 4 032 440, 00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Згідно п. 4.2. договору, розрахунок за весь товар здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, враховуючи умови п. 4.2 до договору та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне:
- за видатковою накладною № 1490 від 04.08.2025 на суму 836 640, 00 грн, строк оплати настав 03.09.2025, та, починаючи з 04.09.2025 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання;
- за видатковою накладною № 1505 від 06.08.2025 на суму 995 400, 00 грн, строк оплати настав 05.09.2025, та, починаючи з 06.09.2025 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання;
- за видатковою накладною № 1516 від 06.08.2025 на суму 1 112 580, 00 грн, строк оплати настав 05.09.2025, та, починаючи з 06.09.2025 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання;
- за видатковою накладною № 1539 від 08.08.2025 на суму 1 241 100, 00 грн, строк оплати настав 08.09.2025, з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України, та, починаючи з 09.09.2025 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання;
- за видатковою накладною № 1540 від 08.08.2025 на суму 846 720, 00 грн, строк оплати настав 08.09.2025, з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України, та, починаючи з 09.09.2025 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідачем здійснено оплату заборгованості за договором поставки № 13/2775-МТР/25 від 03.06.2025, а саме: 06.11.2025, 13.11.2025, 20.11.2025 та 27.11.2025 перераховано позивачу кошти у загальному розмірі 3 500 000, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 102054УГ25 від 06.11.2025 на суму 500 000, 00 грн, № 105595УГ25, від 13.11.2025 на суму 1 000 000, 00 грн, № 108230УГ25 від 20.11.2025 на суму 1 000 000, 00 грн, № 11067ЗУГ25 від 27.11.2025 на суму 1 000 000, 00 грн
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/13156/25 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основного боргу у розмірі 3 500 000, 00 грн, які були сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості після відкриття провадження у справі, за відсутністю предмету спору.
Тож, із заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості 4 032 440, 00 грн відповідачем після відкриття провадження у справі (28.10.2025) було перераховано на користь позивача 3 500 000, 00 грн, відтак залишок боргу становить 532 440, 00 грн (4 032 440, 00 грн - 3 500 000, 00 грн).
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи 23.10.2025, тобто до відкриття провадження у даній справі відповідачем було перераховано на користь позивача 532 440, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 96225УГ25 від 23.10.2025 на суму 532 440, 00 грн.
Суд зазначає, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 95).
З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Отже, суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом судового рішення.
Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Таким чином, оскільки спір між сторонами в частині суми заборгованості у розмірі 532 440, 00 грн був відсутній і до відкриття провадження у справі (оплата відбулася 23.10.2025, а провадження у справі відкрито 28.10.2025), зазначена обставина зумовлює відмову у позові у відповідній частині, а не закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
За наведених обставин, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 532 440, 00 грн не підлягають задоволенню.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 69 701, 33 грн - пені за період з 16.09.2025 по 21.10.2025 та 13 490, 58 грн - 3 % річних за період з 16.09.2025 по 21.10.2025.
У пункті 7.4. договору сторони погодили, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань покупцем, постачальник має право нарахувати покупцю пеню у розмірі 0,1 % за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яку покупець повинен сплатити.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені і встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з оплати за поставлений товар та за відповідний період прострочення, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 69 701, 33 грн за період з 16.09.2025 по 21.10.2025.
Разом з тим, у поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 1 грн.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Проте, суд зазначає, що приписами ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено лише право суду зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), які підлягають стягненню з відповідача.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу/пені, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
При цьому, норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови касаційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20).
У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Проте, відповідачем не наведено жодних обґрунтувань та не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності виключних обставин для можливості зменшення розміру пені.
Суд також зазначає, що Акціонерним товариством "Укрнафта" не надано належних доказів на підтвердження скрутного фінансового становища - відсутності грошових коштів на банківських рахунках, в матеріалах справи відсутні відповідні банківські виписки по рахунках відповідача.
Суд, з огляду на матеріали справи, з урахуванням інтересів обох сторін, причин невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, наслідків порушення зобов'язання, дійшов до висновку про відсутність існування виняткових обставин для можливості застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення розміру пені, як і не надано належних доказів наявності скрутного фінансового стану. А тому заявлене у відзиві клопотання відповідача про зменшення розміру пені не підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 13 490, 58 грн - 3 % річних за період з 16.09.2025 по 21.10.2025.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку 3% річних та встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення.
Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого товару, в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача 13 490, 58 грн - 3 % річних за період з 16.09.2025 по 21.10.2025.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛТЕКС" обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Щодо заявленого у відзиві відповідача клопотання про розстрочення виконання рішення суду на 90 днів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Частиною 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно ч. 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову (ч.ч. 5-6 Господарського процесуального кодексу України).
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Тобто, розстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком, а обґрунтування пов'язаних з цим обставин та подання доказів, які свідчать про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається на зацікавлену особу.
Можливість розстрочення або відстрочення виконання рішення суду залежить виключно від винятковості обставин, які виникли у процесі виконання рішення суду.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.
Отже, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Подібна за своїм змістом правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19 та від 03.09.2020 у справі №905/30/16.
За змістом ст.ст. 73, 74 Господарського просувального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що Акціонерним товариством "Укрнафта" у відзиві на позовну заяву не наведено існування виняткових обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду у даній справі, як і не надано доказів на підтвердження скрутного фінансового становища - відсутності грошових коштів на банківських рахунках, в матеріалах справи відсутні відповідні банківські виписки по рахунках відповідача.
При цьому, судом враховано, що Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони, якою у даному випадку є позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАЛТЕКС" .
Як передбачено ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до п. 1, абз. 4 ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.02.2018 р. у справі № 910/15430/16, від 27.04.2018 р. у справі № 910/313/17 та від 02.05.2018 р. у справі № 910/3816/16.
Суд також звертає увагу на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.01.2020 р. у справі № 910/1180/19 та від 03.09.2020 р. у справі № 905/30/16.
Так, касаційним судом зазначено, що питання про розстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Підставою для встановлення розстрочки виконання рішення суду може бути доведена належними та допустимими доказами обставина, яка робить виконання такого рішення неможливим. Більше того, заявник має довести повну відсутність грошових коштів та майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги.
Господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту скрутного економічного становища відповідача, зокрема звіт про рух грошових коштів, банківські виписки, тощо.
Тобто, як зазначено судом вище. у даному випадку, відповідачем не надано суду жодного доказу, який би підтверджував складний фінансовий стан відповідача.
Доказів відсутності у відповідача коштів для виконання рішення суду у даній справі також не надано.
Отже, відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність виключних обставин, які можуть бути підставою для надання розстрочки.
За таких обставин, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги що відповідачем всупереч приписам частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України не надано належних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, відсутності коштів та винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання розстрочення виконання судового рішення, суд приходить до висновку, що заявлене у відзиві клопотання Акціонерного товариства "Укрнафта" про розстрочення виконання рішення суду у даній справі на 90 днів не підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, суд зазначає, що при зверненні до суду з даним позовом Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАЛТЕКС" було сплачено судовий збір у розмірі 61 734, 48 грн, відповідно до платіжної інструкції № 7169 від 21.10.2025.
За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.) та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 059 800 грн. 00 коп.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.).
Проте, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАЛТЕКС" було подано позовну заяву в електронній формі через систему «Електронний суд», відтак позивач не був обмежений у праві при сплаті судового збору застосовувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тож, виходячи із заявленого розміру позовних вимог у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач, з урахуванням коефіцієнту 0,8 мав би сплатити судовий збір в сумі 49 387, 58 грн, однак сплатив в сумі 61 734, 48 грн, відтак при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 12 346, 90 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Суд відзначає, що статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, враховуючи, що суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/13156/25 в частині стягнення 3 500 000,00 грн. основного боргу, на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю предмету спору, відповідно сума судового збору, сплачена ТОВ "Валтекс" за подання позовної заяви у зазначеній частині, а саме у сумі 42 000, 00 грн, підлягає поверненню позивачу за ухвалою суду у випадку звернення останнього з відповідним клопотанням.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що клопотання про повернення сплаченої суми судового збору у загальному розмірі 54 346, 90 грн (42 000, 00 грн + 12 346, 90 грн), внаслідок закриття провадження у справі в частині вимог та переплату судового збору при поданні позову, позивачем не заявлено, повернення судового збору, не здійснюється.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Провадження у справі № 910/13156/25 в частині стягнення 3 500 000, 00 грн. основного боргу - закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю предмету спору.
2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Валтекс" - задовольнити частково.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (провул. Несторівський, буд. 3/5, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код - 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Валтекс" (вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 2, м. Біла Церква 09100, ідентифікаційний код - 32393877) 69 701 (шістдесят дев'ять тисяч сімсот одну) грн 33 коп. - пені, 13 490 (тринадцять тисяч чотириста дев'яносто) грн 58 коп. - 3 % річних та 998 (дев'ятсот дев'яносто вісім) грн 30 коп. - судового збору.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 30.04.2026.
Суддя Щербаков С.О.