номер провадження справи 5/42/26
29.04.2026 Справа № 908/461/26
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Соколові А.А., розглянувши матеріали справи
За позовом: Концерну “Міські теплові мережі» (вул. Героїв полку “Азов», буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; код ЄДРПОУ 32121458)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Надія ЛТД» (вул. Брюллова, буд. 7, м. Запоріжжя, 69068; код ЄДРПОУ 13620359)
про стягнення 3 954,45 грн.
Без участі представників сторін
24.02.2026 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну “Міські теплові мережі» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Надія ЛТД» про стягнення 3 954,45 грн.
24.02.2026 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 02.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/461/26 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Розгляд справи по суті розпочато з 24.03.2026, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії та подати усі наявні в них докази, які стосуються предмету спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Як вбачається з позовної заяви в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальність «Надія ЛТД» є власником нежитлового приміщення № IX першого поверху літ. А-3, нежитлового приміщення IV підвалу літ. А-3 за адресою: м. Запоріжжя,вул. Героїв Крут, буд. 7. Концерн «Міські теплові мережі» (надалі - Позивач) по відношенню до Відповідача, як споживача послуг являється виконавцем послуг з централізованого опалення. Позивач свій обов'язок виконав: підготував для Відповідача належним чином оформлений договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 340577 від 15.01.2019 року, проте зазначений договір ТОВ «Надія ЛТД» не підписаний та на адресу Концерну «МТМ» не повернутий. Не зважаючи на відсутність договору, в цілях недопущення порушення конституційного права громадян (інших мешканців будинку) на забезпечення їх здоров'я (ст. 3 Конституції України) та права на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48 Конституції України), що включає право на житло, Позивач здійснював та продовжує надавати Відповідачу послуги з централізованого опалення. Концерн «Міські теплові мережі» у період з листопада 2018 по квітень 2021 надав ТОВ «Надія ЛТД» послуги з централізованого опалення в нежитлове приміщення № IX першого поверху літ. А-3, нежитлового приміщення IV підвалу літ. А-3 за адресою: м. Запоріжжя,вул. Героїв Крут, буд. 7 на загальну суму 3 954, 45 грн. Позивач надсилав на адресу Відповідача вимогу щодо погашення суми заборгованості. Однак, сума заборгованості у добровільному порядку відповідачем не погашена. На підставі викладеного, просить суд позов задовольнити та стягнути з відповідача основну заборгованість за послуги з централізованого опалення у період з листопада 2018 по квітень 2021 на суму 3 954,45 грн.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до даних “Діловодство спеціалізованого суду» Господарського суду Запорізької області у Товариства з обмеженою відповідальністю “Надія ЛТД» (код ЄДРПОУ 13620359) відсутній зареєстрований електронний кабінет в підсистемі “Електронний суд» ЄСІКС.
Згідно з безкоштовним запитом за кодом ЄДРПОУ відповідача, місцезнаходженням ТОВ “Надія ЛТД» є: вул. Брюллова, буд. 7, м. Запоріжжя, 69068.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копію ухвали суду від 02.03.2026 про відкриття провадження у справі № 908/461/26 направлено судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштової кореспонденції на вказану адресу місцезнаходження відповідача, яка отримана 05.03.2026 представником ТОВ “Надія ЛТД» - Хитруком О.М., про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення № R068067323320.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, відповідач був належним чином повідомлений про розгляду справи № 908/461/26 в суді.
Станом на 29.04.2026 відповідач запропонований ухвалою суду від 02.03.2026 про відкриття провадження у справі № 908/461/26 письмовий відзив на позовну заяву та додані до нього документи на адресу суду не надіслав, а також й доказів повної або часткової оплати суми, заявленої позивачем до стягнення, отже своїми правами, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, не скористався.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
29.04.2026 судом прийнято рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, заслухавши представника позивача, суд
Концерн “Міські теплові мережі» (далі - позивач) діє на підставі статуту, відповідно до якого основною метою діяльності Концерну “МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності позивач та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу позивача.
Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут та інше.
Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 року за № 2633-ІV, «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року за № 1198.
В розумінні Закону України «Про теплопостачання» та Правил користування тепловою енергією, Споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору. Концерн «Міські теплові мережі» (надалі - Позивач) по відношенню до Відповідача, як споживача послуг являється виконавцем послуг з централізованого опалення.
Пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 р. за № 630 (надалі-Правила) зазначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим місяцем.
Пунктом 8 Правил встановлюється, що послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Товариство з обмеженою відповідальність «Надія ЛТД» на підставі договору купівлі-продажу з 17.05.2018 є власником нежитлового приміщення № IX першого поверху літ. А-3, нежитлового приміщення IV підвалу літ. А-3 за адресою: м. Запоріжжя,вул. Героїв Крут, буд. 7.
Як зазначає позивач у позовній заяві, Концерн «МТМ» свій обов'язок виконав: підготував для ТОВ «Надія ЛТД» належним чином оформлений договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 340577 від 15.01.2019.
Проте, вищезазначений договір з боку ТОВ «Надія ЛТД» не підписаний та на адресу Концерну «МТМ» не повернутий.
Не зважаючи на відсутність договору, в цілях недопущення порушення конституційного права громадян (інших мешканців будинку) на забезпечення їх здоров'я (ст. 3 Конституції України) та права на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48 Конституції України), що включає право на житло, Позивач здійснював та продовжує надавати Відповідачу послуги з централізованого опалення.
У період з листопада 2018 по квітень 2021 Концерн «Міські теплові мережі» надав ТОВ «Надія ЛТД» послуги з централізованого опалення в нежитлове приміщення № IX першого поверху літ. А-3, нежитлового приміщення IV підвалу літ. А-3 за адресою: м. Запоріжжя,вул. Героїв Крут, буд. 7 на загальну суму 3 954,45 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі теплової енергії та рахунками за вказаний період (а.с. 11-26).
Проте, відповідач оплату за спожиту теплову енергію не здійснив, у зв'язку з чим за відповідачем виникла грошова заборгованість за вищевказаний період на загальну суму 3 954,45 грн.
13.01.2022 Позивачем на адресу Відповідача надсилалась вимога № 758/05-юр щодо погашення суми заборгованості за теплову енергію. Однак, вказана вимога залишена ТОВ «Надія ЛТД» без відповіді та задоволення. Сума заборгованості у добровільному порядку відповідачем не погашена.
Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку в якому відповідач є власником приміщень підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону, відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі.
З урахуванням викладеного, предметом розгляду справи є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Надія ЛТД» на користь Концерну “Міські теплові мережі» заборгованості за надані житлово-комунальні послуги у період з листопада 2018 по квітень 2021 на суму 3 954,45 грн.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, додаткові пояснення, проаналізувавши норми чинного законодавства суд при прийнятті рішення враховує наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст., ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статями 6, 627 ЦК України визначені загальні принципи цивільного законодавства, зокрема принцип свободи договору, який полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Разом з тим, закріпивши принцип свободи договору у Цивільному кодексі України законодавець визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Закон України “Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
За приписами ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Аналогічне визначення міститься у ст.1 Закону України “Про теплопостачання».
За змістом ст., ст. 1, 13 цього Закону послуги з надання теплової енергії в гарячій воді є одним з видів комунальних послуг.
Частиною 1 ст. 12 Закону передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Статті 7, 8 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, і з урахуванням вказаних положень Закону позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг, а відповідач є їх споживачем.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 2 ч. 2 ст. 8 цього Закону готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії врегульовано Законом України “Про теплопостачання».
Відповідно до ст., ст. 1, 19 Закону України “Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Вироблена теплова енергія постачається споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Укладання договору на постачання теплової енергії передбачено і статтями 24 і 25 Закону України “Про теплопостачання» та є обов'язковим для сторін на підставі закону.
Так, приписами статті 25 цього Закону визначено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас приписами статті 24 Закону встановлено, що своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов'язками споживача теплової енергії.
Згідно з пунктами 4 та 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Отже, не зважаючи на відсутність договору укладеного між позивачем та відповідачем, з метою недопущення порушення конституційного права громадян (інших мешканців будинку) на забезпечення їх здоров'я (ст. 3 Конституції України) та права на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48 Конституції України), що включає право на житло, Позивач здійснював та продовжує надавати Відповідачам послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води в будинку по вул. Героїв Крут, буд. 7 у м. Запоріжжі, в якому Відповідач є власником нежитлових приміщень.
Відсутність укладеного між сторонами договору, обов'язковість укладання якого лежить як на споживачеві так і на теплопостачальній організації, не виключає можливості стягнення зі споживача на користь теплопостачальної організації вартості послуг з теплопостачання, оскільки між сторонами склалися фактичні договірні відносини.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до комунальних послуг належать послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги», постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період.
Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами.
Опалювальний період починається не пізніше ніж коли протягом трьох діб середня добова температура зовнішнього повітря становить 8°С та нижче, а закінчується не раніше ніж коли протягом трьох діб середня добова температура зовнішнього повітря перевищує 8°С.
Пунктом 1 рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 511 від 01.11.2018 позивачу було доручено забезпечити початок опалювального періоду для житлових будинків з 04.11.2018.
Пунктом 1 рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 130 від 04.04.2019 було визначено, що опалювальний сезон закінчити у м. Запоріжжі з 05.04.2019.
Пунктом 1 рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 441 від 24.10.2019 позивачу було доручено забезпечити початок опалювального періоду для житлових будинків з 28.10.2019.
Пунктом 1 рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 147 від 06.04.2020 було визначено, що опалювальний сезон закінчити у м. Запоріжжі з 07.04.2020.
Пунктом 1 рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 425 від 28.10.2020 позивачу було доручено забезпечити початок опалювального періоду для житлових будинків з 02.11.2020.
Пунктом 1 рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 139 від 16.04.2021 було визначено, що опалювальний сезон закінчити у м. Запоріжжі з 19.04.2021.
Тобто, керуючись діючим законодавством та рішеннями виконавчого комітету ЗМР позивач надав відповідачу послугу з постачання теплової енергії у період з листопада 2018 по квітень 2021 включно.
Отже, маючи на праві власності нежитлове приміщення № IX першого поверху літ. А-3 та нежитлове приміщення IV підвалу літ. А-3 за адресою: вул. Героїв Крут, буд. 7 у м. Запоріжжя в період з листопада 2018 по квітень 2021 відповідач споживав теплову енергію, що постачалася позивачем до цього будинку у спірному періоді.
Згідно зі статтею 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини сторін врегульовано договором про постачання та використання теплової енергії.
Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов'язки.
Контррозрахунку спірної суми як і доказів сплати суми боргу у повному обсязі або частково відповідачем суду не надано.
За таких обставин, на час розгляду справи в суді сума основної заборгованості ТОВ «Надія ЛТД» за надані житлово-комунальні послуги у період з листопада 2018 по квітень 2021 складає 3 954,45 грн. підтверджена матеріалами справи, а тому вказані вимоги позивача є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 1291 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна Сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на Сторони. Кожна Сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не Стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які Сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Підсумовуючи викладене, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності Сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Частиною 1 статті 4 Закону України “Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4659-ІХ, з 1 січня 2026 року встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць у розмірі 3 328 гривень.
Згідно із підпунктом 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою ст. 4 Закону України «Про судовий збір», в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, ставка судового збору за подання до господарського суду вказаної позовної заяви складає 2 662,40 грн.
Проте, при зверненні до суду з вказаною позовною заявою Концерном “Міські теплові мережі» сплачений судовий збір на загальну суму 4 844,80 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій № 2541від 25.03.2025 на суму 2 422,40 грн. та № 2542 від 25.03.2025 на суму 2 422,40 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
На підставі викладеного та враховуючи заявлене у п. 4 прохальної частини позовної заяви клопотання повернення надмірно сплаченого судового збору на суму 2 182,40 грн. вказане питання буде вирішено у відповідній ухвалі суду.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Надія ЛТД» (вул. Брюллова, буд. 7, м. Запоріжжя, 69068; код ЄДРПОУ 13620359) на користь Концерну “Міські теплові мережі» (вул. Героїв полку “Азов», буд. 137, м. Запоріжжя, 69091; код ЄДРПОУ 32121458) основну заборгованість у розмірі 3 954 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 45 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.
Суддя К.В.Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.