вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
30.04.2026м. ДніпроСправа № 904/961/26
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона-Рівне", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за користування земельною ділянкою
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Криворізька міська рада (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона-Рівне" (далі - відповідач) заборгованість за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:04:403:0020, площею 0,4532 га за період з 01.01.2024 до 31.12.2024 у загальному розмірі 71 502,42 грн.
Ухвалою від 04.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
30.04.2026 справу розглянуто по суті.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:04:403:0020 в частині сплати орендної плати за період з 30.01.2024 по 31.12.2024.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв'язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Слід також відзначити, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).
Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала від 04.03.2026, було повернуто за зворотною адресою. (а.с.71-73)
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 04.03.2026 вважається врученою відповідачу, про що свідчить відмітка поштового відділення на конверті.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, ухвалою суду від 04.03.2026, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий один місяць господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.
Отже, станом на 30.04.2026 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є наявність підстав для стягнення з відповідача, як власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій об'єкт розміщено.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 373887471 від 11.04.2024 вбачається, що за Товариством з обмеженою відповідальністю "Охорона-Рівне" 10.03.2010 зареєстровано право приватної власності на комплекс будівель, розташованих на вул. Кирило-Мефодіївська (Товстоновського), 6 м. Кривого Рогу.
Також відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 373887799 від 11.04.2024 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Охорона-Рівне" 10.03.2010 зареєстровано право приватної власності на комплекс будівель, розташованих на вул. Кирило-Мефодіївська (Товстоновського), 8 м. Кривого Рогу.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 370650175 від 20.03.2024 будівлі по вул. Кирило-Мефодіївська (Товстоновського), 6, 8 м. Кривого Рогу розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:04:403:0020.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0000716132024 від 20.03.2024 земельна ділянка площею 0,4532 га, кадастровий номер 1211000000:04:403:0020, яка розташована за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Кирило-Мефодіївська (Товстоновського), 6, 8, є сформованою з 21.05.2014.
Таким чином, на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:04:403:0020 за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Кирило-Мефодіївська, 6,8 розміщується належне відповідачу на праві власності нерухоме майно - комплекси будівель.
Позивач вказує, що у зв'язку з користуванням Відповідачем нерухомим майном, розташованим за адресою: місто Кривий Ріг, вулиця Кирило-Мефодіївська, будинок 6,8, презюмується з користуванням усією спірною земельною ділянкою (правовий висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20).
Також позивач вказує, що вищевказані обставини є вже встановленими у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024 у справі №904/1968/24 за позовом Криворізької міської ради до ТОВ "Охорона-Рівне" на користь Криворізької міської ради безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:04:403:0020 за період з 13.06.2020 року до 31.12.2023 року у розмірі 217 356,63 грн.
За таких обставин, позивач вважає, що у період користування спірною земельною ділянкою Відповідач мав сплачувати власнику земельної ділянки - Криворізькій міській раді відповідну плату. Проте, протягом спірного періоду ним така плата ним не здійснювалась, що призвело до недонадходження коштів до бюджету Криворізької міської територіальної громади, чим порушено майнові права останньої.
Так, за офіційною інформацією Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 06.11.2025 №52056/5/4-36-04-15-11, ТОВ "Охорона-Рівне" за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:04:403:0020 площею 0,4532 га на вулиці Кирило-Мефодіївська, 6,8, у Покровському районі міста Кривого Рогу не визначає податкові зобов'язання та не сплачує кошти.
Таким чином, позивач зазначає, що Відповідач як фактичний користувач земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:04:403:0020, що без достатньої правової підстави за рахунок Криворізької міської ради зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею на рівні орендної плати за період з 01.01.2024 до 31.12.2024, зобов'язаний повернути ці кошти у розмірі 71 502,42 грн. власнику земельної ділянки - позивачу на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Вказане стало причиною звернення позивача до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. “е» ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України).
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України).
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (п. “в» ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України).
Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Земельного кодексу України).
Державній реєстрації прав підлягають: право власності; речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону (п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Судом встановлено, що відповідач з 10.03.2010 є власником будівель, розташованих на вул. Кирило-Мефодіївська (Товстоновського), 6,8, м. Кривого Рогу, кадастровий номер земельної ділянки місця розташування 1211000000:04:403:0020.
Суд зазначає, що докази належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою за ТОВ “Охорона-Рівне», зокрема, докази укладення відповідного договору оренди з Криворізькою міською радою та державної реєстрації такого права у період з 01.01.2024 по 31.12.2024, в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, відповідач у період з 01.01.2024 по 31.12.2024 користувався спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Як встановлено судом, відповідач у спірний період користувався земельною ділянкою без укладання договору оренди.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18) зробила правовий висновок (п.94), що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Таким чином, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшує вартість власного майна, а позивач (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.
Тобто, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
За змістом ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 06.11.2025 №52056/5/4-36-04-15-11, ТОВ "Охорона-Рівне" за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:04:403:0020 площею 0,4532 га на вулиці Кирило-Мефодіївська, 6,8, у Покровському районі міста Кривого Рогу не визначає податкові зобов'язання та не сплачує кошти.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (ст.14.1.72. Податкового кодексу України).
Відповідач у спірний період не був власником та постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XII, глави 1 розділу XIV цього Кодексу - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ст.14.1.125. Податкового кодексу України).
Орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (ст.14.1.136. Податкового кодексу України).
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. (ст.288.4.Податкового кодексу України).
Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. (ст.288.5.1., 288.5.2. Податкового кодексу України).
Таким чином, відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти).
Отже, ТОВ “Охорона-Рівне», як фактичний користувач земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:04:403:0020, що без достатньої правової підстави за рахунок Криворізької міської ради зберегло у себе кошти, які мало заплатити за користування нею у розмірі орендної плати за період з 01.01.2024 по 31.12.2024, зобов'язане повернути ці кошти власнику земельної ділянки (позивачу) на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
26.05.2021 Криворізькою міською радою прийнято рішення №506 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу», яким установлено ставки плати за землю (земельного податку та орендної плати) за видом цільового призначення земель згідно із додатком 59 Порядку ведення Державного земельного кадастру затвердженого Постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012, та яке набрало чинності з 01.01.2022 (далі - Рішення від 26.05.2021 №506).
За даними витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.11.2025 №НВ-0002253982025, земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:04:403:0020, категорія земель: землі житлової та громадської забудови за цільовим призначенням віднесена до секції 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови - 1,2 % від нормативної грошової оцінки земель міста (див. рядок 03.15 в додатку 2 до Рішення від 26.05.2021 №506).
Разом із цим, відповідно до пункту 1.2 рішення Криворізької міської ради від 27.06.2023 №2015 «Про внесення змін до рішення міської ради від 26.05.2021 №506 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу»» замінено у графі: «Ставка орендної плати, % від нормативної грошової оцінки земель міста» додатка 2 ставку орендної плати за землю для юридичних на фізичних осіб у підрозділах « 03.01-03.17» розділу 03 «Землі господарської забудови» з « 1,200%» на « 0,900%». Рішення набуває чинності з 01.01.2024 року.
Таким чином, для Відповідача у 2024 році ставка орендної плати, з урахуванням вищевказаного рішення міської ради, становить 0,9% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а не 1,2%.
А отже, річний розмір орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:04:403:0020 у 2024 році становить - 0,9% від нормативної грошової оцінки земель міста.
За розрахунком позивача за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 відповідачем збережено у себе без достатньої правової підстави кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,4532 га з кадастровим номером 1211000000:04:403:0020, яка знаходиться на вул. Кирило-Мефодіївська, 6,8, м. Кривий Ріг, в розмірі 71 502,42 грн.
Судом при перевірці здійсненого позивачем розрахунку порушень вимог чинного законодавства не виявлено.
З огляду на викладене позовні вимоги про стягнення з відповідача 71 502,42 грн безпідставно збережених коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 14, 73, 74-80, 86, 91, 129, 194, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Криворізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона-Рівне" про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона-Рівне" (50053, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Мусоргського, буд. 13К, ідентифікаційний код 32682881) на користь Криворізької міської ради (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, 1, ідентифікаційний код 33874388) 71 502,42 грн. за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:04:403:0020, площею 0,4532 га за період з 01.01.2024 до 31.12.2024, а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн., про що видати наказ.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано - 30.04.2026.
Суддя Н.Г. Назаренко