про закриття апеляційного провадження
29.04.2026 м. Дніпро Справа № 904/4476/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Фещенко Ю.В. (доповідач),
суддів: Золотарьової Я.С., Мартинюка С.В.,
за участю секретаря судового засідання Янкіної Г.Д.
та представників:
від скаржника (кредитора-1): не з'явився;
від боржника: не з'явився;
від кредитора-2: Дєлов В.В.;
від кредитора-3: не з'явився;
арбітражний керуючий: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2026 (постановлену суддею Первушиним Ю.Ю. у м. Дніпрі, повна ухвала складена 16.03.2026)
за результатом розгляду заяви Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради (м. Дніпро)
до боржника: Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання "Созидатель" (м. Дніпро)
про визнання грошових вимог у сумі 1 086 809 грн 81 коп.
в межах справи № 904/4476/25
про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання "Созидатель"
кредитори:
1) ОСОБА_1 (м. Вараш, Кузнецовський район, Рівненська область);
2) Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради (м. Дніпро);
3) Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області (м. Дніпро);
арбітражний керуючий Кононенко Ольга Володимирівна (м. Дніпро),
У вересні 2025 року Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою в межах справи № 904/4476/25 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання "Созидатель" про визнання кредиторських вимог в загальній сумі 1 086 809 грн 81 коп.
Заява обґрунтована тим, що боржником були неналежним чином виконані зобов'язання по договору № 0212 на надання послуг з водопостачання та водовідведення від 31.10.2007, внаслідок чого у боржника перед заявником утворилась заборгованість в загальній сумі 1 086 809 грн 81 коп., яка складається з таких сум:
- 394 612 грн 91 коп. - заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення;
- 394 612 грн 91 коп. - пеня;
- 252 245 грн 83 коп. - інфляційні втрати;
- 45 338 грн 16 коп. - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2026 у справі №904/4476/25 визнано грошові вимоги Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради до Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання "Созидатель" у розмірі 6 056 грн 00 коп. - судовий збір (1 черга задоволення), 751 190 грн 06 коп. - основний борг (4 черга задоволення) та 394 612 грн 91 коп. заборгованості з оплати пені (6 черга заборгованості).
Ухвала обґрунтована наступним:
- суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання грошових вимог Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради у розмірі 6 056 грн 00 коп. - судовий збір (1 черга задоволення), 751 190 грн 06 коп. - основний борг (4 черга задоволення) та 394 612 грн 91 коп. заборгованості з оплати пені (6 черга заборгованості), з наступним включенням їх до реєстру вимог кредиторів.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, Бегіашвілі Надія Єфремівна за допомогою системи "Електронний суд" звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № суду 49396 від 26.03.2026), в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2026 у справі № 904/4476/25 та залишити без задоволення заяву Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради.
Апеляційна скарга обґрунтована наступними обставинами:
- заявник (кредитор) зазначав, що згідно з розрахунком суми боргу станом на 08.09.2025, боржником частково внесено кошти в рахунок погашення суми заборгованості на суму 925 697 грн 38 коп.; загальна сума заборгованості боржника з січня 2019 року по січень 2025 року згідно з розрахунком суми боргу станом на 08.09.2025 складає 394 612 грн 91 коп.;
- до заяви заявником (кредитором) додані лише окремі сторінки статуту (4 арк.) та розпорядження про призначення директора. Проте відсутні відомості та документи, які б підтверджували обсяг повноважень керівника заявника (кредитора), - А. Сагача, на підписання заяви в порядку самопредставництва. Відсутність належних доказів свідчить про те, що заява оформлена неналежним чином, всупереч положенням статей 45, 46 Кодексу України з процедур банкрутства та статей 56, 60 Господарського процесуального кодексу України, і підписана особою, яка не має права її підписувати. Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;
- щодо направлення КП "Дніпроводоканал" виставлених рахунків зазначено таке. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази направлення та отримання боржником виставлених рахунків, що суперечить пункту 5.1. договору № 0212 від 31.10.2007. Деякі рахунки містять підпис неуповноваженого представника боржника без зазначення його посади чи повноважень. Надана копія договору не містить додатку, де визначено точку розподілу надання послуг або конкретний засіб обліку. Фактичні обсяги послуг підтверджено виключно неналежним чином оформленими актами-рахунками, а звіти щодо контрольних показників приладів обліку та акти обстеження відсутні;
- щодо протиправного нарахування пені зазначено таке. Послуги водопостачання є комунальними послугами. Згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України...", на період дії карантину COVID-19, який тривав з 12.03.2020 до 30.06.2023, забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені). Отже, підстави для нарахування пені за цей період відсутні. Заявником (кредитором) нараховано пеню у розмірі, що дорівнює сумі боргу, що є очевидно неспівмірним та незбалансованим. Крім того, була необхідність застосування спеціальної позовної давності строком в один рік до вимог про стягнення неустойки, оскільки заявником (кредитором) здійснено розрахунок пені, враховуючи заборгованість за січень 2019 року (дата нарахування пені з 11.02.2019), спеціальна позовна давність для цієї частини вимог спливла 11.02.2020, що є самостійною підставою для відмови у визнанні цих вимог. Таким чином, вимоги заявника (кредитора) не підтверджені належними та допустимими доказами, подані з порушенням процесуальних норм та не можуть бути визнані у справі про банкрутство. Зазначеним вище запереченням не було надано оцінку в оскаржуваній Ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2026 у справі № 904/4476/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів - Золотарьової Я.С, Мартинюка С.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.03.2026 відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 29.04.2026.
Від боржника до Центрального апеляційного господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № суду 1694/26 від 12.02.2026), в якому боржник просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області - без змін.
Відзив обґрунтований наступними обставинами:
- кредитором в період з січня 2019 року по січень 2025 року було надано боржнику (споживачу) послуги з водопостачання та водовідведення на суму 1 320 310 грн 29 коп. За надані і спожиті послуги з водопостачання та водовідведення споживачу були виставлені акти-рахунки (копії містяться в матеріалах справи), зокрема, акт-рахунок № 59005 від 30.06.2019, акт-рахунок № 109282 від 30.11.2019, акт рахунок № 119118 від 31.12.2019, акт-рахунок № 10111 від 31.01.2020, акт-рахунок № 20241 від 29.02.2020, акт-рахунок № 55261 від 30.06.2020, акт-рахунок № 63405 від 30.07.2020, акт-рахунок № 89347 від 31.10.2020, акт-рахунок № 101266 від 27.11.2023, які були власноруч отримані та підписані уповноваженою особою споживача, з зазначенням прізвища, та скріплені печаткою, що свідчить про згоду з наявною заборгованістю. Боржнику неодноразово були відправлені листи про наявність заборгованості, про обмеження (припинення) послуг (копії містяться в матеріалах справи), зокрема, 20.02.2025 боржнику був направлений лист № 1503 з додатками (акт звірки № 3306, акт звірки № 3309). Про погодження з існуючою заборгованістю свідчить також той факт, що відповідно до розрахунку суми боргу станом від 08.09.2025 боржником частково сплачувалась заборгованість відповідно до актів-рахунків, зазначених у поданій до суду заяві про визнання грошових вимог, а саме: заборгованість частково погашена на суму 925 697 грн 38 коп. Також, 06.10.2025 на вимогу ухвали суду, кредитором було надано до Господарського суду Дніпропетровської області перекладений на українську мову, та нотаріально засвідчений договір № 0212 від 31.10.2007. Відповідно до пункту 9.2. якого, якщо до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не заявить про наміри внести до нього зміни, доповнення або про відмову від договору, він продовжує свою дію на наступний рік. Оскільки, боржником на адресу кредитора жодного звернення чи листа про зміну умов чи припинення договірних відносин подано не було, договір було подовжено по теперішній час;
- заява про визнання грошових вимог у справі № 904/4476/25 була підписана особисто директором підприємства, повноваження якого підтверджуються розпорядженням Дніпровського міського голови № 1-4/7-рк від 04.07.2025, відповідно до якого Сагача Анатолія Григоровича призначено на посаду директора Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради. Також відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Сагач Анатолій Григорович є керівником. Повноваження також підтверджуються Статутом підприємства (копія виписки, розпорядження та Статуту містяться в матеріалах справи);
- з 02.04.2020 - під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України), та 17.03.2022 - у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України), а отже, строки спеціальної позовної давності на період дії карантину та під час дії воєнного стану на території України не застосовуються.
Інші учасники справи своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Згідно з частиною 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Від скаржника (кредитора-1) за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. № суду 5548/26 від 29.04.2026), в якому він просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату та час, у зв'язку з неможливістю явки у судове засідання представника скаржника (кредитора-1) через його перебування на лікарняному.
У судове засідання 29.04.2026 з'явився представник кредитора-2; представники скаржника (кредитора-1), кредитора-3, боржника та арбітражний керуючий у вказане засідання не з'явилися, причин нез'явлення суду кредитор-3, боржник та арбітражний керуючий не повідомили, будь-яких клопотань до суду він зазначених учасників не надходило.
При цьому апеляційним господарським судом встановлено, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, а саме: шляхом направлення ухвали суду від 31.03.2026 до Електронних кабінетів в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (які мають такий кабінет), на підтвердження чого до матеріалів справи долучені Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 31.03.2026 доставлена до Електронних кабінетів боржника, кредиторів-2,3 та арбітражного керуючого - 31.03.2026 після 17:00 годин (з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала вважається врученою 01.04.2026).
На адресу скаржника (кредитора-1), з огляду на відсутність Електронного кабінету, ухвала була надіслана засобами поштового зв'язку АТ "Укрпошта" та отримана скаржником (кредитором-1) 07.04.2026, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № R098079471210.
Апеляційним господарським судом враховано, що відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
З приводу поданого скаржником (кредитором-1) клопотання про відкладення розгляду справи колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
У поданому до суду клопотанні скаржник (кредитор-1) послався на перебування його представника на лікарняному.
Колегія суддів прийшла до висновку про неповажність зазначеної причини неявки у судове засідання, та, як наслідок, про відсутність підстав для відкладення судового засідання, оскільки:
- відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
- скаржник (кредитор-1) був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що було встановлено судом вище; у даному випадку скаржник (кредитор-1) 07.04.2026 отримав ухвалу суду від 31.03.2026, отже, за три тижні до судового засідання знав про призначене на 29.04.2026 судове засідання;
- скаржником (кредитором-1) не доведена неможливість заміни представника на іншого, враховуючи завчасну обізнаність скаржника (кредитора-1) про призначене на 29.04.2026 судове засідання; на пошук представника у скаржника (кредитора-1) було близько один місяць;
- ухвалою суду від 31.03.2026 явка у судове засідання 29.04.2026 була визнана необов'язковою;
- правова позиція скаржника викладена в апеляційній скарзі та, враховуючи вказане, у клопотанні не наведено причин неможливості проведення судового засідання 29.04.2026 за відсутності представника скаржника (кредитора-1);
- також скаржник (кредитор-1) не був позбавлений права на участь у судовому засіданні особисто або його представника в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у відповідності до статті 197 Господарського процесуального кодексу України, між тим з таким клопотанням до суду не звертався;
- відповідно до положень частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того, судом зауважено, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України). Аналогічну правову позицію викладено у численних постановах Верховного Суду, зокрема, в постановах Верховного Суду від 19.03.2026 по справі № 908/1324/21, від 16.03.2026 по справі № 916/1838/25, від 13.03.2026 по справі № 904/2851/20, від 10.03.2026 по справі №917/1735/21(917/1992/24), від 24.02.2026 по справі № 917/1899/23, від 10.02.2026 по справі №50/790-43/173, від 27.01.2026 по справі № 922/639/23, від 20.01.2026 по справі №910/16249/21, від 13.01.2026 по справі № Б15/101-08.
Також колегія суддів наголошує, що розумність строків розгляду справи судом є однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.
Враховуючи вказані вище обставини в їх сукупності, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що наведені у клопотанні скаржника (кредитора-1) про відкладення розгляду справи причини неявки його представника не є поважними, що у відповідності до пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України є підставою для розгляду справи за відсутності такого учасника справи.
Враховуючи викладене, у судовому засіданні 29.04.2026 протокольною ухвалою суд відмовив у задоволенні клопотання скаржника (кредитора-1) про відкладення розгляду справи.
В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні 29.04.2026, визначені Господарським процесуальним кодексом України, відсутні.
Враховуючи те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась судом обов'язковою, всі учасники справи були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для їх розгляду по суті, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у призначеному судовому засіданні.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що апеляційним господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції під час апеляційного провадження.
У судовому засіданні 29.04.2026 суддею-доповідачем було оголошено зміст апеляційної скарги та її вимоги.
Представник кредитора-2 у судовому засіданні 29.04.2026 просив апеляційний господарський суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області без змін, посилаючись на доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу.
Під час розгляду апеляційної скарги судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У судовому засіданні 29.04.2026, відповідно до статей 240, 283 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного оскарження в цій справі є ухвала суду першої інстанції про визнання грошових вимог кредитора до боржника.
Під час апеляційного перегляду, зокрема, постало питання щодо дотримання скаржником порядку оскарження зазначеної ухвали, передбаченого абзацом 2 частини 2 статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства.
Так, у силу статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року", кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
За вимогами статей 8, 129 Конституції України та статей 2, 11 Господарського процесуального кодексу України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цим принципом керується суддя, здійснюючи правосуддя.
Водночас відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Мушта проти України", "Мельник проти України"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Тобто право на звернення до суду не є абсолютним та обмежено вимогами процесуального закону щодо прийнятності відповідної скарги чи заяви, зокрема, стосовно строків їх подання та / або встановленої законом заборони на таке оскарження. Застосування відповідних обмежень у передбачених законом випадках не може вважатися порушенням права особи на доступ до суду.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення закріплені Конституцією України серед основних засад судочинства (пункт 8 частини 1 статті 129).
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи визначено також серед основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 8 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, зазначені конституційні приписи, що закріплені також у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", реалізуються в порядку, передбаченому відповідними процесуальними нормами, зокрема в провадженні у справі про банкрутство - нормами Кодексу України з процедур банкрутства та Господарського процесуального кодексу України.
Тож обсяг реалізації конституційного права на оскарження судового рішення у конкретних правовідносинах визначається положеннями процесуального закону.
Згідно з частиною 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства також передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
За загальним правилом, закріпленим у частині 3 статті 255 Господарського процесуального кодексу України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
У рішенні від 27.01.2010 № 3-рп/2010 Конституційний Суд України, надаючи тлумачення припису про те, що заперечення на ухвали, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду, виснував, зокрема, що це положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду.
Пунктом 17 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.
У Кодексі України з процедур банкрутства, на відміну від Господарського процесуального кодексу України, не визначено вичерпного переліку ухвал у справі про банкрутство, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, натомість у статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства встановлені правила оскарження судових рішень у процедурі банкрутства.
Згідно з положеннями зазначеної статті ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 1 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства).
В апеляційному порядку можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури / процедури погашення боргів, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство (неплатоспроможність), крім випадків, передбачених Господарського процесуального кодексу України та цим Кодексом (частина 2 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства).
При цьому згадуваними у частині 2 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства випадками (виключеннями із загального правила апеляційного оскарження всіх ухвал) є, зокрема, встановлені частиною 2 статті 254, частиною 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України обмеження щодо оскарження ухвал першої інстанції окремо від рішення суду, які поширюються на універсальні ухвали, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також окремі застереження за текстом Кодексу України з процедур банкрутства.
Зокрема, відповідно до частини 2 статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною 1 статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.
У разі необхідності господарський суд може оголосити перерву в попередньому засіданні.
За результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються: розмір, черговість задоволення кожної визнаної вимоги та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, у тому числі вимог кредиторів, які є заінтересованими стосовно боржника; розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів; дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів; дата підсумкового засідання суду, на якому буде постановлено ухвалу про санацію боржника чи постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство, чи ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені частиною 2 статті 44 цього Кодексу.
Ухвала господарського суду, постановлена за результатами попереднього засідання, може бути оскаржена стороною у справі про банкрутство лише в частині конкретних вимог кредиторів (частина 3 статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства).
Водночас апеляційний господарський суд не приймає до розгляду і повертає апеляційну скаргу на підставі пункту 4 частини 5 статті 260 Господарського процесуального кодексу України (скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду), якщо таку скаргу подано з порушенням відповідних приписів статей 254, 255 Господарського процесуального кодексу України, або без урахування окремих виключень за Кодексом України з процедур банкрутства, зокрема щодо неможливості оскарження ухвали за результатами розгляду вимог кредитора окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання (абзац 2 частини 2 статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства). Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 16.08.2023 у справі № 920/162/23.
У зазначеній постанові Верховний Суд зауважив, що вирішуючи питання, чи підлягає певна ухвала, постановлена у справі про банкрутство, апеляційному оскарженню, суду належить почергово вирішити:
1) у якому провадженні постановлено оскаржувану ухвалу (у провадженні у справі про банкрутство чи позовному провадженні в межах справи про банкрутство);
2) чи оскаржувана ухвала вирішує питання, регламентовані Господарським процесуальним кодексом України, або є спеціальною - постановленою відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства;
3) чи належить ухвала до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду за приписами статей 254, 255 Господарського процесуального кодексу України чи не передбачено нормами Кодексу України з процедур банкрутства виключення із загального правила апеляційного оскарження за частиною 2 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства для цього виду ухвал.
У постановах від 04.03.2025 у справі № 922/4650/23, від 17.03.2025 у справі №917/538/24(917/870/24) Верховний Суд також зазначив, що ухвала за результатами розгляду вимог окремого кредитора (так звана "індивідуальна" ухвала) не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання, у відповідній частині (в частині конкретних вимог кредиторів) в силу прямої вимоги закону, а визначені про це в абзаці 2 частини 2 статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства положення є тим винятком із загального правила оскарження судових рішень / ухвал у справі про банкрутство, що передбачено частиною 2 статті 9 цього Кодексу та пунктом 17 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України.
З наведеного вбачається, що Верховний Суд стало та послідовно дотримується позиції про необхідність неухильного дотримання вимог абзацу 2 частини 2 статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства щодо порядку оскарження ухвал, постановлених за наслідками розгляду грошових вимог окремих кредиторів.
Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що не вбачає підстав для відступлення від наведених висновків, адже наведена норма містить чітку та недвозначну заборону окремого оскарження зазначених ухвал без одночасного оскарження ухвали попереднього засідання. І всі учасники справи повинні розраховувати на те, що такі обмеження будуть застосовані, що сприятиме дотриманню принципів юридичної визначеності як елементу верховенства права, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Колегія суддів зазначає, що залишення поза увагою факту порушення однією зі сторін (у цьому випадку кредитором-1) встановленого порядку оскарження внаслідок подання апеляційної скарги на ухвалу щодо розгляду грошових вимог окремого кредитора до постановлення у справі ухвали попереднього засідання та, відповідно, до формування переліку визнаних грошових вимог кредиторів до боржника, означало би надання їй необґрунтованої переваги перед іншими учасниками справи, зокрема кредиторами, грошові вимоги яких до боржника не були розглянуті на момент такого оскарження, унеможливило би належну реалізацію такими кредиторами своїх процесуальних прав у межах механізму, передбаченого частиною 3 статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, зокрема, наведення ними своїх доводів, міркувань, заперечень, подання заяв, клопотань, доказів тощо. Забезпечення можливості рівного доступу для правосуддя всім учасникам судового процесу шляхом застосування встановлених законом обмежень щодо прийнятності апеляційної скарги не можна вважати проявом надмірного формалізму та непропорційним втручанням.
Звертаючись із апеляційною скаргою, скаржник (кредитор-1) оскаржив лише ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2026 щодо визнання грошових вимог кредитора-2 до боржника на суму 1 086 809 грн 81 коп. Водночас скаржник не оскаржив ухвалу господарського суду, постановлену за результатами попереднього засідання в цій справі (у відповідній частині), як того вимагає абзац 2 частини 2 статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства.
Крім того, дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що ухвала за результатами попереднього засідання, на час звернення скаржника з апеляційною скаргою у справі № 904/4476/25, судом першої інстанції не постановлена (ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2026 у справі № 904/4476/25 попереднє засідання призначено на 05.05.2026).
Тобто, апеляційна скарга була подана до постановлення ухвали господарського суду за результатами попереднього засідання. Отже, ухвала, постановлена за результатами попереднього засідання, не стала предметом апеляційного оскарження у відповідній частині, тоді як саме її оскарження є процесуальною підставою для апеляційного перегляду висновків щодо конкретних вимог кредитора (частина 3 статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства).
Наведене порушення стосується не формального елементу процедури, а визначеного законом порядку апеляційного перегляду судових рішень у справі про банкрутство, який забезпечує рівні процесуальні можливості учасників та передбачуваність судової процедури.
З огляду на наведене, у апеляційного господарського суду відсутня дискреція щодо прийнятності апеляційної скарги кредитора-1, адже заборона, встановлена абзацом 2 частини 2 статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, має імперативний характер, а процесуальним наслідком подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від іншого судового рішення, є повернення такої скарги на підставі пункту 4 частини 5 статті 260 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не надає оцінки викладеним в апеляційній скарзі та відзиві на неї аргументам сторін, які стосуються наявності або відсутності підстав для визнання грошових вимог кредитора-2 до боржника, оскільки така оцінка може бути здійснена лише за результатами належно ініційованого апеляційного перегляду відповідно до вимог статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства.
За змістом частини 2 статті 264 Господарського процесуального кодексу України про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
Статтею 264 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для закриття апеляційного провадження. Не зважаючи на ту обставину, що вказана норма процесуального права не містить такої підстави для закриття провадження, як помилкове відкриття апеляційного провадження, у даному випадку апеляційний господарський суд вважає правильним ухвалити рішення про закриття апеляційного провадження, оскільки розгляд апеляційної скарги на ухвалу про визнання грошових вимог, яка не підлягає апеляційному оскарженню окремо від ухвали за підсумками попереднього засідання, не узгоджується з вимогами Кодексу України з процедур банкрутства. Як наслідок, в разі апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції та прецедентної практики Європейського суду з прав людини.
Аналогічний за змістом правовий висновок про закриття апеляційного провадження у випадку його відкриття за переглядом судового рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню, викладений у постановах Верховного Суду від 08.01.2019 у справі №922/1906/18, від 13.08.2019 у справі № 5002-17/2743-2009, 20.08.2019 у справі №910/1702/15-г, від 29.04.2020 у справі № 917/1185/18, від 26.02.2021 у справі №29/5005/6381/2011.
З урахуванням того, що апеляційним господарським судом відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2026 у справі № 904/4476/25, яка окремо не підлягає оскарженню в порядку апеляційного провадження, колегія суддів вважає, що таке провадження підлягає закриттю, як помилково відкрите.
Апеляційний господарський суд зауважує, що закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2026, постановлену за результатами розгляду грошових вимог у справі № 904/4476/25, не позбавляє скаржника права на апеляційне оскарження вказаного судового рішення після постановлення місцевим господарським судом ухвали за результатами попереднього засідання, оскільки згідно з положеннями пункту 2 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є ухвала про закриття провадження у зв'язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї ж особи на це саме судове рішення.
Роз'яснити скаржнику, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній і касаційних інстанціях.
Керуючись статтями 234, 255, 264, 281, 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Центральний апеляційний господарський суд
1. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2026 у справі №904/4476/25 - закрити.
2. Матеріали справи (оскарження) № 904/4476/25 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.
Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна ухвала складена та підписана 30.04.2026.
Головуючий суддя Ю.В. Фещенко
Суддя Я.С. Золотарьова
Суддя С.В. Мартинюк