вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" березня 2026 р. Справа№ 920/789/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Тищенко О.В.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Кузмінської О.Р.,
за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 11.03.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брейв"
на рішення Господарського суду Сумської області від 20.10.2025 (повний текст складено 23.10.2025)
у справі № 920/789/25 (суддя - Резніченко О.Ю.)
за позовом Керівника Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в особі позивача: Сумської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брейв"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_1
про зобов'язання звільнити земельну ділянку, скасування державної реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення,
Керівник Окружної прокуратури міста Суми звернувся до суду в інтересах держави в особі Сумської міської ради (надалі - позивач, Рада) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брейв" (надалі - відповідач, скаржник, ТОВ "Брейв"), в якому просить звільнити земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди (міні-магазину), загальною площею 32,6 м.кв. та скасувати державну реєстрацію права приватної власності відповідача на нежитлове приміщення (міні магазин "А-1") загальною площею 32,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 2171043259101) із закриттям відповідного розділу у Державному реєстрі права на нерухоме майно та реєстраційної справи.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 20.10.2025 позов Керівника Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в особі Сумської міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Брейв", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , про зобов'язання звільнити земельну ділянку, скасування державної реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення задоволено повністю. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Брейв" звільнити земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди (міні-магазину), загальною площею 32,6 м.кв. Скасовано державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Брейв" на нежитлове приміщення (міні магазин "А-1") загальною площею 32,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 2171043259101) із закриттям відповідного розділу у Державному реєстрі права на нерухоме майно та реєстраційної справи. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брейв" на користь Сумської обласної прокуратури 3633, 60 грн витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, 11.11.2025 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Товариство з обмеженою відповідальністю "Брейв" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Сумської області від 20.10.2025 у справі № 920/789/25, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 20.10.2025 по справі № 920/789/25 та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що згідно наявних в справі письмових доказів (зокрема, але не виключно: технічного паспорта, акта приймання-передачі, протоколу огляду місця події), міні-магазин за адресою: АДРЕСА_1 є об'єктом нерухомого майна, а не тимчасовою спорудою та наголошує, що правове регулювання та сам порядок знесення об'єкта нерухомого майна відрізняється від демонтажу тимчасової споруди.
Апелянт вказує, що фактичні обставини справи, зокрема виготовлення технічного паспорта на спірний об'єкт нерухомості, внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тощо є достатніми для кваліфікування спірного об'єкту нерухомості як нерухомого майна.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що спірний об'єкт нерухомості є тимчасовою спорудою, спростовуються письмовими доказами, доданими самим позивачем до позовної заяви та наявними в матеріалах справи.
Скаржник зазначає, що спір щодо подальшої юридичної долі самочинно побудованого майна вирішується виключно відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України , тобто за вимогами про знесення такого майна або про визнання права власності на таке майно.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2025, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брейв" на рішення Господарського суду Сумської області від 20.10.2025 у справі № 920/789/25 залишено без руху. Роз'яснено Товариству з обмеженою відповідальністю "Брейв", що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у встановленому законодавством розмірі, докази направлення апеляційної скарги з додатками ОСОБА_1 та докази реєстрації Електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Брейв" в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
21.11.2025 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") від Товариства з обмеженою відповідальністю "Брейв" до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025, а саме докази сплати судового збору на суму 9 084, 00 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції №1812010129 від 21.11.2025, докази надсилання апеляційної скарги ОСОБА_1 та докази реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "Брейв" в системі "Електронний суд", що підтверджується відповіддю №28388202 , доданої до заяви.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Брейв" на рішення Господарського суду Сумської області від 20.10.2025 у справі № 920/789/25. Витребувано матеріали справи № 920/789/25 у Господарського суду Сумської області. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брейв" на рішення Господарського суду Сумської області від 20.10.2025 у справі № 920/789/25 у судовому засіданні 14.01.2026.
17.12.2025 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») від керівника Окружної прокуратури міста Суми надійшов відзив на апеляційну скаргу, який вмотивований тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.12.2011 № 830 Управлінням архітектури та містобудування надано дозвіл на розміщення тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1, строком до 20.12.2016.
Відзив обґрунтовано тим, що 25.08.2020 виготовлено технічний паспорт на приміщення (міні-магазин) за адресою: АДРЕСА_1 , площею 32,6 кв. м. Водночас сама по собі наявність технічного паспорта не змінює правовий статус об'єкта та не підтверджує набуття ним ознак нерухомого майна.
Прокурор вмотивовує відзив також тим, що за договором купівлі-продажу № 1275 від 26.08.2020 ОСОБА_1 набув у Дибки Т.О. тимчасову споруду (кіоск), а не об'єкт нерухомого майна. Саме ОСОБА_1 у подальшому звернувся до державного реєстратора з метою державної реєстрації тимчасової споруди як об'єкта нерухомого майна, що свідчить про відсутність до цього моменту державної реєстрації спірного об'єкта як нерухомості та підтверджує характер відчуженого майна.
Судове засідання призначене до розгляду 14.01.2026 не відбулось, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Гончарова С.А. у відпустці
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 призначено до розгляду у судовому засіданні справу №920/789/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Брейв" на рішення Господарського суду Сумської області від 20.10.2025 на 11.03.2026
У судове засідання, що відбулось 11.03.2026 з'явився прокурор надав свої пояснення щодо суті спору та просили задовольнити вимоги викладені в його процесуальних документах. Позивач та відповідач в судове засідання не з'явились, своїх представників не направили, про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується інформацією із системи «Електронний суд».
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 29.12.2011 ФОП Дибкою Т.О., на підставі рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.12.2011 № 830 отримано дозвіл Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради на розміщення тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 строком 20.12.2016.
01.03.2012 між Сумською міською радою та ФОП Дибкою Т.О. укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту № 029/12 на користування місцем для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності (далі -Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору предметом договору є особистий строковий сервітут на об'єкт благоустрою, на якому буде розміщуватися тимчасова споруда, площею 29,62 кв. м.
Об'єктом особистого строкового сервітуту є територія (об'єкт благоустрою), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 29,62 кв. м. (п. 1.2 Договору).
Пунктом 1.3. Договору передбачено, що особистий строковий сервітут встановлено ФОП Дибці Т.О.
Даний договір укладається строком на 5 років, а саме до 01.03.2017 (п. 2.2. Договору).
25.08.2020 виготовлено технічний паспорт на вказане приміщення (міні-магазин) за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до інформації зазначеної у даному технічному паспорті, площа приміщення складає 32,6 кв.м.
Відповідно до договору купівлі-продажу міні-магазину від 26.08.2020 Дибка Т.О. продала ОСОБА_1 міні-магазин за адресою: АДРЕСА_1 .
18.09.2020 на підставі рішення державного реєстратора Стецьківської сільської ради Сумського району - Білолюбської І.В. № 54120879 внесено запис № 38236193 в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та зареєстровано як об'єкт нерухомого майна тимчасову споруду (міні магазин), загальною площею 32,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
Згідно з актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 25.09.2020 № 1521, 1522 учасник ТОВ "БРЕЙВ" - ОСОБА_1 передав до Статутного капіталу ТОВ "БРЕЙВ" нежитлове приміщення (міні-магазин), площею 32,6 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
28.09.2020 державним реєстратором Стецьківської сільської ради Сумського району - Білолюбською І.В. зареєстровано право власності на нежитлове приміщення (міні-магазин), площею 32,6 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ "БРЕЙВ".
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (номер відомостей про речове право: 38407382) наразі ТОВ "БРЕЙВ" є власником вказаного міні-магазину, площею 32,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до інформації з Головного управління Держгеокадастру в Сумській області та Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради земельна ділянка під вказаним міні магазином не сформована, договір оренди вказаної земельної ділянки не укладався.
Тому прокурор звернувся до суду із даним позовом з вимогою демонтувати незаконну тимчасову споруду та скасувати державну реєстрацію зазначеної споруди як нерухомого майна.
Таким чином, позовні вимоги обґрунтовано тим, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 (далі по тексту - земельна ділянка), на якій розташована тимчасова споруда, що належить відповідачу на праві власності (далі по тексту - тимчасова споруда), не передавалася відповідачу у власність або в користування, не сформована у спосіб, визначений законом. Тому, на думку прокурора, земельна ділянка є самозайнятою.
Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брейв" колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
За приписами частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Керівник Окружної прокуратури міста Суми звернувся з позовом в інтересах держави в особі Сумської міської ради з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Аналогічні положення містяться і у ст. ст. 1, 2 ЗК України, відповідно до яких земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Аналіз норм Конституції України, Земельного кодексу України свідчить, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у земельних правовідносинах діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи ці повноваження, вказані органи вступають у правовідносини з юридичними та фізичними особами.
Реєстрація органом місцевого самоврядування права власності на земельні ділянки, що перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області з порушенням земельного законодавства та без належних на те законодавчих підстав, створює передумови використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та порушує інтереси держави в особі Сумської міської ради.
З огляду на викладене, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на припинення незаконної діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, зміцнення авторитету держави, а також відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету та правопорядку в суспільстві.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким чином, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому надано повноваження органу виконавчої влади.
Частини 2 статті 19 Конституції України визначається, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, серед іншого, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Крім того, згідно статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до ст. 18-1 Закону, орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. При цьому, відповідно до положень ст. 4 вищевказаного Закону одним із принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.
У зв'язку з цим, уповноваженим органом у спірних правовідносинах, є Сумська міська рада, як орган, який наділений повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками комунальної власності.
Окружна прокуратура міста Суми 13.05.2025 звернулася до Сумської міської ради з листом, в якому повідомлено про встановлення факту безпідставного користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності, а також незаконної реєстрації тимчасової споруди як нерухомого майна.
У вказаному листі прокуратура, з урахуванням повноважень Сумської міської ради як законного власника земельної ділянки, просила повідомити про вжиті заходи до усунення перешкод у її користуванні, а у випадку їх не застосування - про причини, які цьому перешкоджають.
Листом від 28.05.2025 позивач повідомив прокуратуру про неможливість самостійно звернутися з позовною заявою до суду.
Таким чином, Сумська міська рада, як орган, уповноважений на захист інтересів громади у сфері використання спірної земельної ділянки, будучи належним чином поінформована про суть порушеного права у окреслених запитом спірних правовідносинах, відмовилась від захисту таких інтересів.
Інших доказів, які б свідчили про вжиті заходи чи намір щодо їх вжиття в майбутньому міською радою надано не було.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що саме пасивна поведінка позивача після отримання повідомлення про порушення інтересів держави і стала підставою для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з таким позовом.
Враховуючи зазначене суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави та підтвердив їх наявність.
Відповідно до ст. 80 Земельного Кодексу України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, незалежно від місця їх розташування (ч. 1, 2 ст. 83 Земельного Кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
За змістом статей 123, 124 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а також передача таких земельних ділянок в оренду здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).
При цьому ст. 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.
За відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку комунальної форми власності, а тому розміщення тимчасової споруди за відсутності документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою комунальної власності, право розпорядження якою належить до компетенції Ради, не можна визнати законним.
Аналогічна правова позиція щодо користування земельними ділянками під тимчасовими спорудами викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 920/447/18 (пункт 6.28) та постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 918/633/16.
Відповідно до інформації Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 20.03.2025 земельна ділянка, на якій розташований міні-магазин, належний ТОВ "Брейв" на праві приватної власності, на цей час не сформована та у власність чи користування останнього не передавалась.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Таким чином, в силу вимог ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" земельна ділянка розташована по АДРЕСА_1 на якій розташована тимчасова споруда є самовільно зайнятою.
Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Щодо вимоги про скасування державної реєстрації.
Судом установлено, що на підставі рішення державного реєстратора Стецьківської сільської ради Сумського району - Білолюбської І.В. від 18.09.2020 № 54120879, внесено запис № 38236193 в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та зареєстровано як об'єкт нерухомого майна тимчасову споруду (міні магазин), загальною площею 32,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1
Документом, що став підставою для внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є договір купівлі-продажу № 1275 від 26.08.2020.
Так, скаржник, як на підставу для скасування рішення першої інстанції посилається на те, що міні-магазин за адресою: АДРЕСА_1 є об'єктом нерухомого майна, а не тимчасовою спорудою, атмоу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Пунктом 1 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок) визначено, що цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону державної реєстрації прав, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Згідно з п. 41 Порядку (в редакції, чинній на момент прийняття рішення державним реєстратором) для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються:
1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;
2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси;
4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);
5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Разом з тим, державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію всупереч вимог п. 41 Порядку.
Відповідно до інформації Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради від 03.03.2025, Управління дозвільних документів на будівельні роботи за адресою: АДРЕСА_1 не надавало.
Окрім цього, в реєстрі будівельної діяльності, невід'ємною архівною складовою частиною якого є єдиний реєстр документів, (який діє з 2011 року), що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів інформація щодо введення в експлуатацію об'єкта нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 - відсутня.
Також згідно листа Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 28.04.2024, відомості щодо присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 - відсутні.
Також, судом установлено, що дозвіл 29.11.2011 надавався саме на розміщення тимчасової споруди з функціональним призначенням - торгівля продовольчими товарами та непродовольчими товарами на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1.
25.08.2020 виготовлено технічний паспорт на приміщення (міні-магазин) за адресою: АДРЕСА_1 , площею 32,6 кв. м. Водночас сама по собі наявність технічного паспорта не змінює правовий статус об'єкта та не підтверджує набуття ним ознак нерухомого майна.
Відповідно до інформації Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради від 03.03.2025, дозвільні документи на виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 не видавалися. Крім того, у реєстрі будівельної діяльності відсутні відомості про прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомості за цією адресою.
Також з врахуванням того, що договором купівлі-продажу Дибка Т.О. 26.08.2020 відчужила ОСОБА_1 міні магазин за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на дату укладення цього договору об'єкт не був зареєстрований як нерухоме майно.
Зазначений договір не є договором купівлі-продажу нерухомого майна та не відповідає вимогам, установленим для таких правочинів. Зокрема, відповідно до ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на 26.08.2020), істотною умовою договору щодо нерухомого майна є кадастровий номер земельної ділянки, який у договорі № 1275 від 26.08.2020 відсутній.
У пункті 2 договору прямо зазначено, що об'єктом купівлі-продажу є міні магазин, який належить продавцю на підставі паспорта розміщення, погодженого Управлінням архітектури та містобудування Сумської міської ради від 30.11.2011. Зазначеним паспортом передбачено розміщення тимчасової споруди, що додатково підтверджує відсутність у спірного об'єкта статусу нерухомого майна.
За договором купівлі-продажу № 1275 від 26.08.2020 ОСОБА_1 набув у Дибки Т.О. тимчасову споруду (кіоск), а не об'єкт нерухомого майна. Саме ОСОБА_1 у подальшому звернувся до державного реєстратора з метою державної реєстрації тимчасової споруди як об'єкта нерухомого майна, що свідчить про відсутність до цього моменту державної реєстрації спірного об'єкта як нерухомості та підтверджує характер відчуженого майна
Таким чином, доводи представника ТОВ «Брейв» щодо віднесення спірного міні магазину до об'єктів нерухомого майна є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Сукупність правовстановлюючих і дозвільних документів підтверджує, що спірний об'єкт мав статус тимчасової споруди, а відсутність дозвільних документів на виконання будівельних робіт, прийняття об'єкта в експлуатацію та первинної державної реєстрації як нерухомого майна виключає можливість його правомірної кваліфікації як об'єкта нерухомості.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент прийняття рішення державним реєстратором) у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі: якщо заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.
Також, згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Таким чином, державна реєстрація в державному реєстрі прав на нерухоме майно про право власності на нерухоме майно (міні магазин), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 є незаконною.
Щодо обраного способу захисту, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Загальні способи захисту порушених прав та інтересів судом визначені у ст. 16 ЦК України. Зокрема, до таких способів належать: визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України).
Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках звертає увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20).
Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц уточнила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
Слід зазначити, що предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
Окрім цього, у даному випадку права власника землі - територіальної громади міста Суми порушені також незаконною реєстрацією у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на об'єкт нерухомого майна. Ці порушення створюють перешкоди власнику у вільному користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, адже мають наслідком ряд обмежень, зокрема щодо її передачі у платне користування іншим особам.
Крім того, відповідно до висновків, викладених у постанові ВП ВС № 914/1785/22 від 18.09.2024, зокрема у п 65: якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов'язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові ВП ВС від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18).
П. 66 зазначеної постанови передбачено, що відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення див. mutatis mutandis висновки ВП ВС, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20).
Враховуючи, що державна реєстрація прав приватної власності на нежитлові приміщення як на нерухоме майно була здійснена помилково, а зазначене майно не є нерухомим, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру (п. 67 вказаної постанови).
Як зазначено у п. 78 вказаної постанови, нежитлові приміщення, які є тимчасовими спорудами і не відносяться до нерухомого майна, у разі використання земельних ділянок, на яких вони розташовані без установлених законом підстав, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 391 ЦК України.
Таким чином, задоволення позовних вимог щодо звільнення земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди (міні магазину), загальною площею 32,6 кв. м, та скасування державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт, призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення, в тому числі поверне позивачу можливість користування та розпорядження такою ділянкою.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно потрібно розглядати як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (зокрема, висновки у постанові від 07.04.2020 у справі №904/3657/18 (пункт 71).
Зважаючи на те, що спір стосується прав на земельну ділянку, а не оскарження рішень чи дій державного реєстратора, він не вважається таким, що порушує права третіх осіб на земельну ділянку, тому залучення реєстратора до участі у справі як співвідповідача не вимагається.
Подібні за змістом правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 361/4307/16.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог Керівника Окружної прокуратури міста Суми в інтересах держави в особі позивача: Сумської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брейв".
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Брейв" на рішення Господарського суду Сумської області від 20.10.2025 у справі № 920/789/25 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брейв" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Сумської області від 20.10.2025 у справі № 920/789/25 - залишити без змін.
Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 30.04.2026
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді О.В. Тищенко
О.М. Сибіга