вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" квітня 2026 р. Справа№ 927/192/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Колесника Р.М.
суддів: Сковородіної О.М.
Горбасенка П.В.
при секретарі судового засідання: Пічкур А.О.
за участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явились
від відповідача: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 11.03.2026 (повний текст ухвали складено 11.03.2026)
у справі № 927/192/26 (суддя - Романенко А.В.)
за позовом ОСОБА_1
до Фермерського господарства «Флеш»
про стягнення 666029,77 гривень
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Фермерського господарства «Флеш» (надалі ФГ «Флеш», відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 666029,77 гривень, з яких 550930,00 гривень основного боргу за надані послуги з правничої допомоги на підставі договору № 80/23 від 24.10.2023 та додаткової угоди № 1 від 08.11.2023 до нього та 115099,77 гривень інфляційних втрат за період з березня 2024 по січень 2026.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 , який здійснює індивідуальну адвокатську діяльність (перебуває на податковому обліку як самозайнята особа), надавав на договірних засадах ФГ «Флеш» правничу допомогу в межах кримінальних проваджень №№ 42023272180000054 та 42023272150000027, проте ФГ «Флеш» за отримані послуги, надані згідно з актами від 29.12.2023 № 60/23 та від 31.01.2024 № 05/24, складеними на виконання умов договору від 24.10.2023 № 80/23 та додаткової угоди від 08.11.2023 № 1 до нього, до цього часу не розрахувався та має прострочену заборгованість.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 11.03.2026 відмовлено у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи вказану ухвалу, суд першої інстанції вказав на те, що позивач є самозайнятою фізичною особою, а предметом позову визначено стягнення боргу за надані юридичні послуги, а тому дійшов висновку про те, що даний спір не відноситься до юрисдикції господарського суду, а відтак не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства та відноситься до юрисдикції цивільного судочинства, відповідно дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.
Короткий зміст апеляційної скарги
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування скарги ОСОБА_1 посилався на те, що:
- критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ;
- адвокат є самозайнятою особою, що провадить незалежну професійну (адвокатську) діяльність, згідно зі ст. 14.1.226 Податкового кодексу України та окрім виконання своїх обов'язків, також має на меті отримання прибутку;
- основною метою незалежної професійної діяльності адвокатів є здійснення захисту, представництва а надання інших видів правової допомоги клієнтові. Водночас ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і Правила адвокатської етики закріплюють положення про винагороду адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту;
- правовідносини, які виникають у процесі здійснення незалежної професійної діяльності адвоката, характеризуються поєднанням організаційних і майнових елементів;
- спір підвідомчий господарському суду, якщо склад його учасників відповідає нормам статей 4, 45 ГПК України, а спірні правовідносини мають господарський характер. У зв'язку з цим, незалежну професійну діяльність адвоката як самозайнятої особи також можна вважати видом господарської діяльності, тому що вона здійснюється у сфері суспільного виробництва, спрямована на надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Таким чином, позивач у справі є самозайнятою особою, який здійснює господарську діяльність, а спір в даному випадку виник у зв'язку зі здійсненням такої господарської діяльності, що свідчить про господарську правову природу даного спору та віднесення даного спору до юрисдикції господарських судів.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За змістом ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи норми ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали, явка обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін, за наявними у справі доказами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо повноти з'ясування та доведеності всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в ухвалі місцевого господарського суду, обставинам справи, правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно зі статтями 5,7,8 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Правильне визначення юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення для дотримання вимог ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права кожного на те, щоб ініційований ним спір був розглянутий судом, встановленим законом, тобто відповідний судовий орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Позивач, звертаючись до суду, самостійно формує склад сторін справи, вказуючи відповідачів у справі, визначає предмет та підстави позову.
Однак правила розгляду юридичного конфлікту в суді слід встановлювати, виходячи з дійсного змісту спірних матеріальних правовідносин та складу сторін таких правовідносин.
Відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1);
інші справи у спорах між юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність, та/або фізичними особами - підприємцями (пункт 15).
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України (якщо спірні правовідносини виникли станом на час його чинності), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18 та постановах Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 920/343/22, від 10.05.2023 у справі № 920/155/22.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа).
Разом з тим критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб'єктний склад учасників у цій справі.
У пред'явленому до суду в порядку господарського судочинства позові ОСОБА_1. звернувся, як фізична особа, що здійснює незалежну професійну діяльність адвоката, самозайнятою особою та особою, що не зареєстрована, як суб'єкт підприємницької діяльності до ФГ «Флеш» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 666029,77 гривень за послуги правового характеру.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору про надання правової допомоги, за яким відповідач не розрахувався з адвокатом ОСОБА_1 за надану правничу допомогу.
Як вбачається із договору, він укладений між фізичною особою - адвокатом ОСОБА_1, як самозайнятою особою, суб'єктом незалежної професійної діяльності, тобто особою, що не є суб'єктом підприємницької діяльності та ініційований спір між сторонами не пов'язаний із здійсненням позивачем господарської діяльності.
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає адвоката - як фізичну особу, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. У свою чергу, адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (ч. 1 ст. 13 вказаного Закону).
Податковий кодекс України надає наступне визначення самозайнятої особи - «це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого п. 65.9 ст. 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб (п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 3 ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин сторін) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Системний аналіз наведених статей, надає можливість дійти висновку, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою, яка провадить незалежну професійну діяльність. Отже, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально у розумінні ст.ст. 3, 55 ГК України не є суб'єктом господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність.
Вказане узгоджується, зокрема, з чинними роз'ясненнями Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 21.03.2008 № V/3-71 «Про суміщення адвокатської та підприємницької діяльності», адвокатська діяльність не є господарською і, зокрема, підприємницькою, у значенні статті 3 ГК України, а адвокат не є суб'єктом господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність.
Колегія суддів вважає, що послуги, що надаються адвокатом, зокрема ті, що визначені договором, укладеним сторонами у цій справі врегульовані загальними положеннями цивільного законодавства про надання послуг/доручення/представництво, а адвокат у таких правовідносинах діє як фізична особа, яку відрізняє він інших фізичних осіб у аналогічних правовідносинах (наданні послуг/доручення/представництво) лише спеціальний процесуальний статус у відповідних провадженнях, та спеціальний режим оподаткування доходів для самозайнятих осіб.
Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, порушення права позивача відбулося не у зв'язку із здійсненням ним господарської діяльності, а спір виник при виконанні правочину щодо надання юридичних послуг адвокатом як самозайнятою особою.
Враховуючи суб'єктний склад учасників справи за позовом, зміст порушеного права, зміст правовідносин між сторонами та підстави їх виникнення суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цей спір не підвідомчий господарському суду, а має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Колегія суддів виходить із того, що оскільки спір між сторонами не пов'язаний із здійсненням господарської діяльності, виник у зв'язку з виконанням правочину щодо надання юридичних послуг адвокатом самозайнятою особою, яка у спірних правовідносинах не є підприємцем, а позов у справі поданий з метою захисту порушеного цивільного права фізичної особи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства та відноситься до юрисдикції цивільного судочинства, а тому підставно відмовив у відкритті провадження у справі, постановивши оскаржувану ухвалу у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.
З огляду на це, суд першої інстанції правильно визначивши суб'єктний склад сторін спору та сутність цього спору, обґрунтовано вказав скаржнику на те, що він не позбавлений права звернутися до суду цивільної юрисдикції, як суду встановленого законом для вирішення цього спору.
Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.
Отже, колегія суддів вважає, що ухвала Господарського суду Чернігівської області від 11.03.2026, якою відмовлено у відкритті провадження в справі за позовом скаржника прийнята із повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.
Крім того, у зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржником.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 11.03.2026 у справі № 927/192/26 залишити без змін.
3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Повний текст постанови складено і підписано 30.04.2026
Головуючий суддя Р.М. Колесник
Судді О.М. Сковородіна
П.В. Горбасенко