Справа № 545/1329/26
Провадження № 2/545/1594/26
"28" квітня 2026 р. м. Полтава
Полтавський районний суд Полтавської області у складі
головуючого судді Зуб Т.О.,
за участю секретаря судового засідання Пінчук З.І.,
представника позивача- адвоката Колеснікова В.О.,
представника відповідача- адвоката Бабак А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Колесніков Володимир Олександрович, до Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення одноразової матеріальної допомоги, невиплаченої при звільненні, середнього заробітку за час затримки при звільненні,-
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Колесніков В.О., звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що Наказом (Розпорядженням) філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Українська залізниця» за № 32/ос від 31.01.2025 року про припинення трудового договору (контракту) його (команда воєнізованої охорони Полтава; стрілець 3 розряду) було звільнено з 31.01.2025 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком, згідно ст. 38 КЗпП України. Також, Наказом (Розпорядженням) № 32/ос від 31.01.2025 року про припинення трудового договору (контракту) передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги відповідно до п. 3.17 колективного договору у розмірі 3-х середньомісячних заробітних плат.
Станом на день подання позовної заяви одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 3.17 колективного договору у розмірі 3-х середньомісячних заробітних плат ОСОБА_1 не отримав. Заяви та претензії про виплату коштів залишені відповідачем без задоволення.
Листом за № Ц-5-1.5-21/137н-25 від 30.09.2025 року відповідач повідомив позивача, що Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року на період дії правового режиму воєнного стану в Україні ухвалено призупинити додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема одноразової матеріальної допомоги працівникам, які звільнилися у зв'язку з виходом на пенсію.
Окрім того, в вищезгаданому листі зазначено, що виплата одноразової та додаткової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію буде здійснена після прийняття окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».
Згідно відповіді Відповідача за № СКБ-26/259 від 25.03.26р. сума належної до виплати ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3-х середньомісячних заробітних плат, відповідно до п. 3.17 Колективного договору, складає 55063,80 грн. Середньомісячна зарплата: 55063,80/3=18354,60 грн.- ця сума підтверджена довідкою відповідача. Наказ про звільнення видано 31.01.2025. Початок затримки: 01.02.2025. Розмір компенсації (6 місяців)-згідно ст. 117 КЗпП: 18354,60 *6 = 110127,60 грн.
Враховуючи вищенаведене, просить стягнути з АТ «Укрзалізниця» на його користь на одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію у розмірі 55063,80 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у розмірі 110127,60 грн.
Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області від 30.03.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
08.04.2026 року від представника відповідача- АТ «Українська залізниця» надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вони є безпідставними, необґрунтованими. Зазначає, що додаткові виплати, передбачені галузевою угодою та колективними договорами, тимчасово на період дії режиму воєнного стану в Україні призупинені та на теперішній час не здійснюються. Позивач не позбавлений права на передбачені колективним договором виплати після усунення причин, що стали підставами для їх зупинення. Однак, Верховний Суд визнав можливим стягнення на користь колишнього працівника АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1 (одного) % від заявленої позовної вимоги. Окрім того, вважає, що позивачем пропущений встановлений законом тримісячний строк для звернення до суду з позовом для вирішення трудового спору, що є підставою для відмови у позові з цих підстав.
У судовому засіданні представник позивача- адвокат Колесніков В.О. позов підтримав та просив задовольнити його в повному обсязі з підстав, викладених у письмових заявах по суті спору.
Представник відповідача- Бабак А.В. проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.
Вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 працював стрільцем 3 розряду команди воєнізованої охорони Полтава Виробничого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» Філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Укрзалізниця» та був звільнений 31.01.2025 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком (на підставі статті 38 КЗпП України), що підтверджується наказом від 31.01.2025 № 32/ос (а.с. 16), копією трудової книжки (а.с. 11-15).
Відповідно до зазначеного наказу підприємство повинно компенсувати ОСОБА_1 . Компенсувати за невикористані 28 дні(в) відпустки: а саме: за період 22.06.2021-21.06.2022- 3 дні за вислугу років; за період 22.06.2022-21.06,2023- 3 дні за вислугу років; за період 22:06.2023-31.12.2023-2 дні за вислугу-років; за період 01.01.2024-21.06.2024- 1 день за вислугу років; за період 22.06.2024-01.01.2025- 19 днів (15 днів за особливий характер роботи, -2 дні за вислугу років, - 2 дні за особливий характер роботи); одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 3.17 колективного договору у розмірі 3-х середньомісячних заробітки.
Як зазначено у вказаному наказі, та у листах АТ «Укрзалізниця» від 19.09.2025року, № Ц-5-1.5-21/137н-25 від 30.09.2025 року, одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 3.17 колективного договору у розмірі 3-х середньомісячних заробітки буде виплачено після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця» (а.с. 16, звор. бік, 17).
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Як убачається із вищевикладеного, при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця. Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Отже одноразова матеріальна допомога працівникам які виходять на пенсію повинна бути сплачена у день звільнення, незалежно від того чи входять такі виплати до фонду оплати праці.
Пунктом 3.17 Колективного договору відокремленого підрозділу «Полтавський загін воєнізованої охорони» передбачено, що починаючи з 28.02.2006р. при звільненні працівника вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи у галузі: до 5 років- 1 середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років- 2 середньомісячні заробітки; більше 10 років- 3 середньомісячні заробітки (а.с. 29 звор. бік).
Відповідно до п.2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Згідно з ч.1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
14 березня 2022 року правлінням АТ «Українська залізниця» на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнято рішення про призупинення зокрема п. 1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в які входить матеріальна допомога.
Як зазначає сторона відповідача, оскільки у зазначений період звільнення ОСОБА_1 діяли обмеження щодо призупинення таких виплат, передбачених рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), зазначені виплати одноразової матеріальної допомоги позивачу здійснені не були.
Верховною Радою України 15.03.2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24.03.2022 року.
Пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до п. 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути призупинена за ініціативою роботодавця.
Проте, суд відхиляє посилання представника відповідача про те, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол засідання правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено, з огляду на наступне.
З долученого до матеріалів справи Витягу з протоколу засідання правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т. вбачається, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку із виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті (а.с. 51).
Разом з тим, рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яке було залишено без змін Верховним Судом постановою від 5 лютого 2025 року по справі № 211/7338/23, було визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т. в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги, тобто з моменту його прийняття.
Відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування п. 1.1.4. протокольного рішення про призупинення виплати їй частки заробітної плати щодо матеріальної допомоги на оздоровлення та додаткових виплат.
Отже, АТ «Укрзалізниця» призупинило виплату коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши позивача та профспілковий орган про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.
Крім того, АТ «Укрзалізниця» ухвалило відповідне рішення 14 березня 2022 року з посиланням на ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності лише 24 березня 2022 року.
При цьому, вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», що стало підставою невиплати позивачу сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі на підставі ст. 58 Конституції України, тому положення вказаного Закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2025 року по справі № 211/7338/23.
Таким чином, враховуючи наявність судових рішень якими визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, з наданих суду доказів у їх сукупності суд вважає не доведеним з боку відповідача існування дійсного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол засідання правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т.) яким відповідач обґрунтовує законність призупинення виплат позивачу.
Наказ про звільнення позивача містить вказівку про виплату ОСОБА_1 вищевказаного виду одноразової матеріальної допомоги, у зв'язку з виходом на пенсію за віком. При цьому, з огляду на положення статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
До звільненого працівника обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, які передбачають призупинення виплат, зокрема матеріальної допомоги на період дії воєнного стану, не можуть бути застосовані.
А тому, роботодавець мав виплатити ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію у розмірі 55063,80 грн. (3 середньомісячні заробітки).
Щодо строків звернення до суду із позовом та заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає таке.
Норми ст. 256 ЦК України визначають, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до положень ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.
Статтею 233 КЗпП України визначено, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Статтею 116 КЗпП України визначено обов'язок роботодавця провести виплати працівнику всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, в день звільнення.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України та ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці»; роз'яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Тобто, порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Слід також зазначити, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
З урахуванням цих норм, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата. Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі № 489/6074/23 сформулювала правовий висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку під час звільнення шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) зазначено, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Середньомісячна зарплата ОСОБА_1 складає: 55063,80/3=18354,60 грн., що підтверджено розрахунком оплати середньої зарплати (а.с. 23) Позивача звільнено 31.01.2025 року, а тому початок затримки виплат починається з 01.02.2025 року. Розмір компенсації (за 6 місяців) згідно ст. 117 КЗпП складатиме: 18354,60 *6 = 110127,60 грн.
Враховуючи співвідношення розміру боргу підприємства перед працівником та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за відповідний період (6 місяців), а також дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, зокрема невизнання роботодавцем свого обов'язку виплатити позивачу матеріальну допомогу, що стало підставою для звернення до суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на думку суду, є розумною і справедливою мірою відповідальності роботодавця.
При цьому обставин, визначених частиною третьою статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, по справі не встановлено і суду не доведено.
З огляду на встановлені обставини справи та досліджені докази, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині також підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 6 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позовні вимоги задоволено у повному обсязі, позивач є особою, звільненою від сплати судового збору за вимогу про стягнення заробітної плати згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір підлягає стягненню з відповідача.
Також, згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір сплачений позивачем за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1331,20 грн.
Відповідно до частин першої шостої ст. 137 ЦК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 137 ЦПК України).
Позивач просить стягнути з відповідача 10000,00 грн витрат за професійну правничу допомогу.
На підтвердження факту наданих послуг правничої допомоги до матеріалів справи долучено: договір про надання правової допомоги № 14/01 від 14.01.2026, згідно п. 4.2 якого клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі 10000,00 грн., звіт (а.с. 8 звор. бік), квитанція (а.с. 9).
При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір- обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Оцінивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в сумі 7000,00 грн.
Керуючись ст. 11, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Колесніков Володимир Олександрович, до Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення одноразової матеріальної допомоги, невиплаченої при звільненні, середнього заробітку за час затримки при звільненні -задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця», код ЄДРПОУ: 40075815, на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію в сумі 55063 (п'ятдесят п'ять тисяч шістдесят три) грн. 80 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 110127 (сто десять тисяч сто двадцять сім) грн. 60 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця», код ЄДРПОУ: 40075815, на користь держави судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Т. О. Зуб