№ 207/263/26
№ 2/207/1230/26
19 березня 2026 року м. Кам'янське
Південний районний суд міста Кам'янського у складі:
головуючого судді Юрченко І.М.,
при секретарі Сівачук А.А.,
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Кам'янське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
Звертаючись до суду, позивачка в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що вона - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно ордера 332 від 23.03.1988 року, її син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її чоловік - ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ) зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно Витягу з реєстру територіальної громади № 2025/006696800 від 21.05.2025 позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, як підстава даного позову наявною є і обставина, що позивачка ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за вказаною адресою станом на день подання даного позову. В той же час, відповідач ОСОБА_3 за вказаною адресою не проживає з 1995 року та постійно проживає за кордоном.
Протягом цього строку він приїжджав до України, але повертався за кордон. Востаннє ОСОБА_3 приїздив до України або в 2020 або в 2021 році, точно не пам'ятає.
Реєстрація відповідача за вище зазначеною адресою без проживання порушує її право на вільне розпорядження і користування майном, тому вона вимушена звернутися з позовом до суду.
На підставі зазначеного позивачка просить: визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт: серія НОМЕР_3 , виданий Баглійським РВ у м. Дніпродзержинськ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 12 листопада 2013 року, таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , судові витрати покласти на позивачку.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 пояснила, що її син, відповідач по справі ОСОБА_3 , ще в 1995 році поїхав до рф, де і залишився жити. У нього там сім'я, діти та навіть онуки. До вказаної в позові квартири він інтересу не має, проти того, щоб його зняли з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 не заперечує. Всі витрати по утриманню майна несе вона.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Терещенко Д.В. пояснив, що відповідач ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 не проживає з 1995 року, в квартирі речі відповідача відсутні. Відповідач взагалі не перебуває на території України вже кілька років. До позову також додано скріншот з переписки ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , де ОСОБА_3 підтверджує, що не заперечує проти зняття його з реєстрації у вказаній квартирі.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився. Заяви про слухання справи за його відсутністю не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи повідомлений належним чином - у відповідності до вимог ч. 6, п. 2 ч. 7, ч. 11 ст. 128, ч. 9, 10 ст. 130 ЦПК України, судовими повістками про виклик та через оголошення на сайті.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона мешкає у сусідньому будинку з позивачкою ОСОБА_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_3 та є кумою позивачки, хрестила її сина ОСОБА_6 . Їй відомо, що ОСОБА_6 вже понад 25 років не проживає в квартирі з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 , їй відомо, що він мешкає в рф. Вона часто буває в гостях у ОСОБА_1 , речей ОСОБА_6 в квартирі немає, участі в утриманні квартирі він не несе.
Підтверджує, що ОСОБА_7 не проживає в зазначеній квартирі більше 25 років, як виїхав в іншу країну, так і не повертався. Поїхав він добровільно, з метою працевлаштування.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що проживає за адресою: АДРЕСА_4 , та є сусідкою позивачки ОСОБА_1 . Її син ОСОБА_7 поїхав в 1995 році в м. Снєжинськ в рф. Після цього приїздив лише у гості кілька разів. Вона давно проживає за цією адресою, з 1970 року, ОСОБА_6 знає з дитинства, бачила як він ріс. Підтверджує свій підпис в акті про не проживання.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_5 . Вона є дружиною старшого сина позивачки ОСОБА_1 з 15 грудня 2001 року, ОСОБА_7 - це молодший брат її чоловіка. На час їх одруження ОСОБА_7 вже не проживав з мамою. Але вона знає ОСОБА_6 з дитинства, вони навчались в одній школі. З України він поїхав приблизно в 1995 році, мешкає зі своєю родиною в рф, після цього він приїжджав до матері в гості лише декілька разів, мешкати до матері в квартиру не повертався, в квартирі речі відповідача відсутні, витрати на утримання квартири відповідач не несе. Останній раз вона бачила ОСОБА_3 приблизно в 2019 році.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи. В судовому засіданні досліджені всі докази, подані учасниками справи. Клопотання про витребування і дослідження інших доказів до суду не надходило. Суд постановляє рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач не надав ні відзиву, ні заперечень за позовом, тому обставини, на які посилається позивач за текстом позовної заяви суд вважає доведеними.
Дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх в сукупності суд приходить до наступних висновків.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно ордера №332 від 23.03.1988 року, її син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її чоловік - ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ) були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (ар.с.12).
Відповідно до довідки № 2/9482 про склад сім'ї, виданої 05 червня 2020 року ТОВ «ЄРЦ КП», засвідчену комунальним підприємством Кам'янської міської ради «Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду» за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (ар.с.13).
Факт реєстрації відповідача ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 підтверджено відповіддю з єдиного державного демографічного реєстру № 2292342 від 30 січня 2026 року (ар.с. 18).
Відповідно до Акту № 52 про не проживання затвердженого начальником юридичного відділу КП КМР «Добробут» від 23 лютого 2026 року, за адресою: АДРЕСА_2 фактично не проживає ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 1995 року (ар.с. 32).
Згідно з відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 17.02.2026 року №19.5.1/11998-26 ОСОБА_3 за період з 08.11.2017 року по 17.02.2026 рік перетинав державний кордон України: 13.04.2018 - в'їзд в Україну та 15.04.2018 виїзд, потім 08.05.2019 року в'їзд в Україну та 13.05.2019 року - виїзд (ар.с.24). Таким чином останній раз відповідач перебував на території України в травні 2019 року. Відповідач останній раз 13.05.2019 року виїхав за межі України, і з того часу він не перетинав кордон України у зворотному напрямку.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться виключно в судовому порядку (згідно статті 72 Житлового кодексу України).
При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частини перша та друга статті 71 ЖК України).
Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2021 року у справі № 521/5887/17 (провадження № 61-7894св20) зроблено висновок, що: «аналіз норм статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2021 року в справі № 203/1665/19-ц (провадження № 61-11593св21) міститься висновок про те, що процесуальний закон покладає обов'язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності".
За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Висновки суду.
Оскільки збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем, у будь-якому випадку, прямо залежить від причин відсутності, то під час вирішення цієї категорії справ з'ясуванню підлягають обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності особи.
Тож у правових спорах щодо визнання особи такою, що втратила право користування житлом, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту відсутності відповідача понад встановлені строки у жилому приміщенні без поважних причин.
При розгляді справи було встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не проживає у помешканні понад двадцять років, останній раз 13.05.2019 року він перетнув Державний кордон України та виїхав за межі України до рф, де на даний час й проживає. Зазначену обставину відповідач не заперечував.
Суд враховує, що при тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу суд ретельно дослідив обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності відповідача, з яких слідує, що відповідач виїхав за межі України, мешкає в рф, він втратив інтерес до квартири, не має наміру у подальшому користуватися цією квартирою. Позивачка не чинить відповідачеві перешкоди у користуванні квартирою.
Окрім того, відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16-ц (провадження № 61-15204св20) зазначено, що «у справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк. Оскільки при відсутності у спірному житлі понад встановлений законом строк, цей строк може бути продовжений за заявою відсутнього та з поважних причин лише у передбачених випадках, тому звернення із заявою про продовження такого строку, а також доведення наявності підстав для продовження такого строку, є правом відповідної особи».
В ході розгляду справи відповідач відзиву на позовну заяву не подавав, з пояснень позивача та свідків встановлено, що відповідач поїхав з квартири ще у 1995 році, постійно мешкає в рф вже понад 20 років, де має родину. В ході розгляду справи не встановлено будь-яких даних про наявність перешкод в користуванні квартирою. Суд погоджується із доводами позивача щодо втрати права користування квартирою відповідачем, оскільки в квартирі речі відповідача відсутні, участі в утриманні квартирі він не несе, будь-якої зацікавленості щодо користування квартирою не виявляє. Всі витрати по утриманню майна несе позивачка. У зв'язку із наведеним суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
За таких обставин, слід вважати доведеними факти, на які посилається позивачка як на підставу своїх вимог, у тому числі факт не проживання відповідача у вказаній квартирі більше двадцяти років без поважних причин та свідома поведінка відповідача, яка свідчить про втрату ним інтересу до такого житлового приміщення..
Отже, оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідач більше двадцяти років не користується спірним житлом та не виявляє інтересу до цього житла, тобто не проживає в ньому без поважних причин понад шести місяців, що також підтвердили допитані свідки, суд вважає можливим позов задовольнити, визнавши відповідача таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .
Витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем на підставі її заяви.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 128, 258, 259, 263-265, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 до ОСОБА_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт: серія НОМЕР_3 , виданий Баглійським РВ у м. Дніпродзержинськ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 12 листопада 2013 року, таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .
Судові витрати залишити за позивачем.
Заочне рішення може бути переглянуто Південним районним судом міста Кам'янського за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя І.М. Юрченко