Справа № 127/1062/26
Провадження № 3/127/274/26
29.04.2026м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
11.01.2026 о 20.14 год по вул. В. Порика, 28-г у м. Вінниці ОСОБА_1 керував автомобілем марки Audi, р.н. НОМЕР_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак до суду надійшло клопотання за його підписом. Згідно із зазначеним клопотанням ОСОБА_1 просив здійснити судовий розгляд за його відсутності, провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу правопорушення. З огляду на викладене суд вважає за доцільне здійснити судовий розгляд за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту речення першого частини першої статті 251 КпАП випливає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому реченням другим частини першої статті 251 КпАП визначено, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
З диспозиції статті 130 КпАП випливає, що відповідальність за зазначеною нормою настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Тобто зазначеною правовою нормою встановлено альтернативні склади правопорушення: 1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, 2) передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, 3) відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності в діянні ОСОБА_1 складу зазначеного вище правопорушення, суд вважає за доцільне зауважити таке.
З протоколу про адміністративне правопорушення випливає, що 11.01.2026 о 20.14 год по вул. В. Порика, 28-г у м. Вінниці ОСОБА_1 керував автомобілем марки Audi, р.н. НОМЕР_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння.
На підтвердження зазначеної обставини до протоколу про адміністративне правопорушення надані акт огляду на стан алкогольного сп'яніння із застосуванням спеціального технічного засобу (далі - Акт), роздруківка з результатами огляду на стан алкогольного сп'яніння із застосуванням спеціального технічного засобу (далі - Роздруківка), рапорт поліцейського (далі - Рапорт), диск із записами з нагрудних камер поліцейських (далі Запис).
З Рапорту випливає, що в ході опрацювання повідомлення про дорожньо-транспорту пригоду (далі - ДТП) у водія автомобіля Audi, р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння - запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та координації рухів.
У постанові від 20.05.2020 (справа № 524/5741/16-а) Верховний Суд (далі - ВС) зауважив, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Аналогічний висновок ВС був зроблений у постанові від 12.07.2023 (справа 607/5610/23).
Тому Рапорт має бути оцінений у сукупності з іншими доказами.
Наявність зазначених у Рапорті ознак алкогольного сп'яніння також була підтверджена і Записом.
Суд вважає за доцільне зауважити, що пунктом 3 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 за № 1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 за № 1413/27858 (далі - Інструкція) визначені ознаки алкогольного, наркотичного сп'яніння чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Такими ознаками, як слідує з наведеної Інструкції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Отже, наведені у Рапорті ознаки передбачені пунктом 3 розділу І Інструкції як підстава для направлення водія транспортного засобу на огляд на стан алкогольного сп'яніння.
Процедура огляду на стан сп'яніння регламентована статтею 266 КпАП.
Згідно з реченням першим частини другої статті 266 КпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Слід зауважити, що процедура такого огляду регламентована реченням другим частини другої статті 266 КпАП, зі змісту якого випливає, що під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.
За результатами огляду на стан сп'яніння були складені Акт та Роздруківка, згідно з якими ОСОБА_2 перебував у стані алкогольного сп'яніння 2,75‰. Надані суду матеріали не містять відомостей, які б свідчили, що ОСОБА_1 оспорював результати цього огляду.
У поданому клопотанні про закриття провадження у справі ОСОБА_1 здійснив посилання на те, що протокол відносно нього був складений у зв'язку з ймовірним керуванням ним транспортним засобом. Зауважив, що подані суду матеріали не містять доказів такого керування, а суд позбавлений процесуальної можливості самостійно відшукувати докази його винуватості.
Оцінюючи зазначені твердження ОСОБА_1 суд вважає за доцільне зауважити таке.
Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08), рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об'єктивною перевіркою.
Отже, твердження ОСОБА_1 щодо відсутності в суду процесуальних повноважень та можливості самостійно здійснювати збирання доказів його винуватості у вчиненні правопорушення суд вважає слушними. Тому суд має здійснити оцінку наданих суду доказів у їх сукупності відповідно до приписів статті 252 КпАП, якою визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до роз'яснень, що надані у абзаці третьому пункту 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України (далі ВС) № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (далі - Постанова № 14) керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
У абзаці четвертому пункту 27 Постанови № 14 Пленум ВС роз'яснив, що для притягнення до відповідальності за статтею 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
У постанові від 20.02.2019 (справа № 404/4467/16-а) ВС зазначає, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
При цьому ОСОБА_1 здійснив посилання на те, що наданий суду Запис не може бути врахований в якості доказу його винуватості, оскільки здійснений з порушенням відповідної інструкції.
Порядок здійснення запису регламентований Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 за № 1026, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 за № 28/32999 (далі -Інструкція 1026).
Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Інструкції 1026 включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
З оглянутого судом Запису випливає, що останній містить перерви у його здійсненні. Однак ОСОБА_1 у поданому клопотанні не наведені відомості, які б свідчили про те, що у проміжки часу, протягом яких Запис здійснений не був, мали місце події, які мають вирішальне значення для оцінки наданих суду доказів у їх сукупності. Приписи ж КпАП та Інструкції 1026 не містять застережень, згідно з якими порушення Інструкції 1026 тягне за собою визнання Запису недопустимим доказом. Натомість вимога щодо здійснення Запису наявна у реченні другому частини другої статті 266 КпАП, недотримання яких в силу приписів частини п'ятої статті 266 КпАП призводить до визнання недійсними результатів огляду на стан сп'яніння. Оцінка ж можливості використання зазначеного Запису з урахуванням положень частини другої та п'ятої статті 266 КпАП судом буде надана пізніше.
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 в частині неможливості врахування визнання ним вини у вчиненні правопорушення, яке зафіксоване на Записі, суд вважає за доцільне зауважити таке.
У постанові від 20.05.2020 (справа №524/5741/16-а) ВС зазначив, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Аналогічні висновки ВС були зроблені й у постанові від 08.07.2020 (справа № 177/525/17).
Разом з тим, наведені висновки ВС були зроблені в частині звільнення суб'єкта владних повноважень від обов'язку доказування у справах, розгляд яких суд здійснює згідно з правилами Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС). Оцінку ж доказів у цьому провадженні суд здійснює у порядку КпАП відповідно до правил, які судом наведені вище.
Отже, оцінюючи доводи ОСОБА_1 в частині відсутності доказів керування ним транспортним засобом, а відповідно і складу в його діянні складу правопорушення, суд враховує, що з оглянутого судом Запису випливає, що ОСОБА_1 не заперечував факту здійснення керування транспортним засобом до його потрапляння у ДТП. Саме тому зазначені твердження ОСОБА_1 суд вважає хибними і такими, що спростовані наданими суду матеріалами справи.
Оцінюючи ж доводи щодо неможливості врахування Запису в якості доказу з огляду на приписи частини другої та п'ятої статті 266 КпАП. Суд зауважує, що безпосередньо огляд на стан сп'яніння був проведений з дотриманням приписів речення другого частини другої статті 266 КпАП. Тому правові підстави для визнання результатів такого огляду недійсними на підставі частини п'ятої статті 266 КпАП відсутні.
Оцінюючи надані суду докази у їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні був підтверджений факт керування ОСОБА_1 11.01.2026 о 20.14 год по вул. В. Порика, 28-г у м. Вінниці автомобілем марки Audi, р.н. НОМЕР_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння. Суд вище зауважив, що правові підстави для визнання результатів його огляду на стан сп'яніння, за результатами якого складений акт огляду на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, відповідно до приписів частини п'ятої статті 266 КпАП відсутні.
Отже, суд вважає, що діяння ОСОБА_1 за зазначеним фактом охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КпАП, за ознаками керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп'яніння.
Вирішуючи питання щодо виду та міри адміністративного стягнення, необхідного і достатнього для виправлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, та попередження вчинення нею нових правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, суд враховує таке.
Згідно з наданими суду матеріалами справи ОСОБА_1 раніше до адміністративної відповідальності, за вчинення правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, притягнута не був. Однак, суд враховує, що санкцією закону про адміністративну відповідальність безальтернативно вставлені такі види стягнення як штраф та позбавлення права керування транспортними засобами. Саме тому суд вважає за доцільне застосування до ОСОБА_1 зазначені стягнення.
Згідно зі статтею 40-1 КпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з особи, на яку накладено стягнення, справляється судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Керуючись статтями 130, 283, 284 КпАП, суд
Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шість п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: