Справа № 761/12311/25 Номер провадження 22-ц/814/2037/26Головуючий у 1-й інстанції Вірченко О. М. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
22 квітня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я.
розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції в м.Полтаві справу за апеляційною скаргою адвокатки Васильченко Галини Миколаївни, представниці ОСОБА_1 , на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 грудня 2025 року (час ухвалення судового рішення з 11:49:26 (19 грудня 2025) до 29 грудня 2025 - час не зазначений; дата виготовлення повного текста судового рішення - 29 грудня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що вона з 29 квітня 2017 року перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_2 . Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2020 року шлюб між ними було розірвано, також ухвалено змінити прізвище « ОСОБА_4 » на дошлюбне « ОСОБА_5 ». Від шлюбу вони мають спільну дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року стягнуті аліменти із відповідача на утримання доньки.
Відповідач після народження доньки, хоча і проживав разом із сім'єю, але фактично самоусунувся від свого обов'язку піклуватися про дитину. Він не працював та не намагався працевлаштуватися, зловживав алкогольними напоями та вчиняв сварки. Така поведінка відповідача створювала стійке нездорове середовище, в якому постійно знаходилася малолітня дитина. З липня 2019 року сторони проживають окремо. З моменту розірвання шлюбу відповідач не цікавиться життям дочки, її станом здоров'я, інтересами, духовним та фізичним розвитком. Не проявляв бажання спілкування з дитиною. З осені 2024 року відповідач почав відверто маніпулювати фактом наявності в нього малолітньої дитини з метою оформлення безпідставної відстрочки від проходження військової служби. ОСОБА_2 29 жовтня 2024 року звернувся до Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної у місті Києві адміністрації із заявою про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Під час розгляду вказаної заяви спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї проведено обстеження умов проживання ОСОБА_7 , про що 27 листопада 2024 року складено відповідний акт. Після отримання спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї інформації про наявні в минулому факти домашнього насильства з боку відповідача щодо позивача, що відбувалися в присутності малолітньої дитини ОСОБА_7 було призначено відвідування психолога соціальної служби в обов'язковому порядку. Звернення відповідача на даний час не вирішено. Всі питання щодо виховання та лікування дочки вирішуються позивачкою самостійно без участі та підтримки ОСОБА_2 .
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.
В апеляційній скарзі адвокатка Васильченко Г.М., представниця ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам і доказам позивачки, тому зробив помилковий висновок про те, що позбавлення відповідача батьківських прав не забезпечуватиме інтереси дитини.
Наголошується, що у рішенні відсутні мотивовані оцінки аргументів позивачки, зокрема суд не звернув уваги на висновок служби у справах дітей від 19 березня 2025 року; не дав оцінки процесуальній поведінці відповідача, який відзив на позов не подав, у судові засідання не з?являвся.
Відзив на апеляційну скаргу судом не отримано.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_8 (дошлюбне прізвище - « ОСОБА_5 ») уклали шлюб 29 квітня 2017 року в Центральному відділі державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 642 (а.с.8).
Сторони є батьками малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).
ОСОБА_1 і ОСОБА_7 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10,11).
Рішенням Шевченківського районного суду в м.Києві від 20 лютого 2020 року зі ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_7 у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку (а.с. 12-15, 19).
Згідно з листом структурного підрозділу «Приватний заклад дошкільної освіти «Дитячий садочок «Маленька Європа» ТОВ «Міжнародна школа «Європейський колегіум» № 34 від 10 грудня 2024 року, вихованкою цього закладу ОСОБА_7 була у період з 01 червня 2023 року по 31 серпня 2024 року. З усіх питань адміністрація закладу контактувала з матір'ю ОСОБА_1 , з батьком дитини не зустрічались та не контактували (а.с.20).
Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації своєю заявою 26 серпня 2025 року повідомила Миргородський міськрайонний суд Полтавської області, що оскільки малолітня дитина, а також відповідач ОСОБА_2 не проживають на території Шевченківського району міста Києва, орган опіки та піклування не має можливості надати висновок про доцільність або не доцільність позбавлення батьківських прав (а.с.49).
Висновком комісії з питань захисту прав дитини служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 19 березня 2025 року № 100/09-910 запропоновано способи участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою ОСОБА_7 (а.с.99-101).
Згідно з довідкою-розрахунком від 31 жовтня 2025 року станом на вказану дату заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 становить 16 652,52 грн (а.с.102 зворот-103).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що органом опіки взагалі не надано суду висновок щодо наявності підстав позбавлення відповідача батьківських прав.
Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
За встановлених у справі обставин позбавлення батьківських прав відповідача відносно дочки не забезпечуватиме інтересів самої дитини.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Частинами першою, другою та четвертою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
За змістом зазначеної норми ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24) викладені такі висновки: «Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав…
За вісім років відсутності спілкування з батьком дитина дійсно встановила міцні родинні зв'язки зі своєю матір'ю, вітчимом. Для дитини це є її сім'я, і вона не пам'ятає батька. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення її можливості відновити зв'язок зі своїм біологічним батьком. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися в сім'ї, з якою у неї вже склався відповідний зв'язок. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення батька будь-якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому.».
У своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21).
У постанові ВС від 27 листопада 2024 року (справа № 439/2302/23) викладені такі висновки щодо застосування норми права у спірних правовідносинах.
«Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , посилалася на те, що він ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини, зокрема він не бере участі у вихованні та догляді за сином, жодного разу його не бачив та не спілкувався з ним. Дитина перебуває на утриманні та забезпеченні матері, виховується в повній сім'ї, оточений любов'ю та турботою, вважає своїм батьком іншого чоловіка.
Отже, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивачка визначила пункт 2 частини першої статті 164 СК України.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).»
Як слідує зі змісту позову, позивачка прагне позбавити відповідача батьківських прав з підстав, передбачених пунктом другим частини першої статті 164 СК України - ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини.
Перевіривши надані у справу доказу, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів про обставини, на які зроблене посилання у позові: домашнє насильство, у тому числі відносно дитини, на тлі алкогольної залежності, як і не містять підтверджень умисного свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов?язків.
Відсутність висновку органу опіки та піклування не є істотною обставиною, яка позбавляє суд вирішити спір по суті.
Висновок комісії з питань захисту прав дитини від 19 березня 2025 року (а.с.99-101), на який зроблене посилання в апеляційній скарзі, не містить відомостей про те, що відповідач умисно і свідомо відмовився від виконання своїх батьківських обов?язків, навпаки цей документ свідчить, що батько прагне брати участь у житті дитини, оскільки за відсутності згоди позивачки намагається встановити способи своєї участі у вихованні та спілкуванні зі своєю донькою. Апеляційний суд звертає увагу, що у висновку комісії з питань захисту прав дитини маються відомості про те, що матері (позивачці) надані рекомендації щодо незалучення дитини у конфлікт між дорослими тобто батьками.
Відсутність реакції відповідача на поданий позов і порушення справи у суді пояснюється, зокрема тим, що згідно даних у висновку комісії з питань захисту прав дитини від 19 березня 2025 року відповідач фактично проживає у АДРЕСА_2 , тоді як у позові і в апеляційній скарзі зазначена адреса місця реєстрації ( АДРЕСА_3 ).
Слід визнати, що суд першої інстанції дотримався вимог процесуального закону та у відповідності до приписів ст.89 ЦПК України дав належну оцінку встановленим обставинам та поданим доказам і у відповідності до вимог ч.4 ст.265 ЦПК України у своєму рішенні надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції не встановлено.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвокатки Васильченко Галини Миколаївни, представниці ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 22 квітня 2026 року.
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов