Справа № 552/9021/24 Номер провадження 22-ц/814/2105/26Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
22 квітня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я.
розглянув у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві справу за апеляційною скаргою адвокатки Фесенко Юлії Олександрівни, представниці ОСОБА_1 , на додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 січня 2026 року (час проголошення судового рішення та дата виготовлення повного текста судового рішення не зазначені) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Приватний нотаріус Святецька Ірина Вікторівна про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на житловий будинок з господарськими спорудами в порядку спадкування за законом та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Святецька Ірина Вікторівна про визнання права власності в порядку спадкування та усунення від права на спадкування,
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на житловий будинок з господарськими спорудами в порядку спадкування за законом, просив: встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рjдною тіткою ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати за ним в порядку спадкування право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В обгрунтування позову вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати сторін ОСОБА_4 . У встановлений законодавством термін він звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, з такою ж заявою звернулась і відповідач ОСОБА_1 . Спадкове майно складається з житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з відсутністю правоустановчих документів на спадкове майно та відсутні відомості про наявність родинних відносин матері з тіткою ОСОБА_3 .
Відповідно до даних Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» право власності на житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за: ОСОБА_3 -1/2 частина та ОСОБА_5 , яка є матір'ю ОСОБА_4 - 1/2 частина.
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно листа Державного архіву Полтавської області відсутня можливість надати довідку про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які були рідними сестрами. ОСОБА_4 постійно була зареєстрована та постійно проживала зі своєю матір'ю ОСОБА_5 та рідною тіткою ОСОБА_3 , Спадкування здійснювалось шляхом фактично прийняття спадщини, проте ОСОБА_4 за життя проте не отримала свідоцтва про право на спадщину.
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування та усунення від права на спадкування, просила визнати за нею право власності в порядку спадкування на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 та усунути ОСОБА_2 від права спадкування на зазначене нерухоме майно.
В обгрунтування зустрічного позову вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати сторін ОСОБА_4 , вона та позивач ОСОБА_2 звернулись з заявами про прийняття спадщини. Їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нього та державної реєстрації права власності. У домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 проживали та були власниками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , після смерті якої спадщину прийняли доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - мати ОСОБА_4 . Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 , спадщину прийняла ОСОБА_4 , оскільки проживала постійно за цією адресою. ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_3 , після смерті якої спадщину прийняла ОСОБА_4 , проте до нотаріальної контори не зверталась та не зареєструвала в установленому законом порядку своє право власності.
ОСОБА_7 з моменту народження і до моменту смерті як своєї матері, так і тітки постійно проживала разом з ними в даному жилому будинку за адресою АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 з 21.05.1991 зареєстрована та фактично постійно проживає за адресою АДРЕСА_1 , здійснювала догляд за померлою матір'ю ОСОБА_4 , померлими бабусями ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , займалася організацією поховань останніх .
ОСОБА_4 з 01.05.2013 по 19.04.2023 перебувала на повному утриманні ОСОБА_1 , яка нею постійно опікувалася, з огляду на їх спільне проживання у будинку за адресою АДРЕСА_1 . За цей час, ОСОБА_4 ніде не працювала, не мала жодних засобів до існування. Саме на кошти ОСОБА_1 здійснювався догляд та утримання (забезпечення необхідними засобами існування, лікування,) ОСОБА_4 .
У будинку в якому спільно проживала ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з родиною було проведено реконструкцію та поліпшення житлово-побутових умов, ці роботи виконані саме за рахунок коштів ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_8 .
З 2013 року та до моменту смерті ОСОБА_4 хворіла на стійкі хронічні хвороби, в тому числі кардіосклероз атеросклетичний, вторинна метаболічна кардіоміопатія, мала тяжке онкологічне захворювання у вигляді об'ємного (злоякісного) утворення нижньої щелепи, що фактично і перешкоджало їй у можливості працювати та стало причиною її смерті. Остання була позбавлена можливості самостійно себе обслуговувати як в побуті, так і повсякденному житті, вела малорухливий спосіб життя та потребувала постійно сторонньої допомоги, яку фактично їй надавала ОСОБА_1 та її чоловік.
ОСОБА_2 з 2010 року фактично з померлою ОСОБА_4 не проживав та до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 не брав участі у її забезпеченні та догляді.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 є рідною тіткою ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування право власності на частину житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на частину житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 14 січня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 58 172 грн 40 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
В апеляційній скарзі адвокатка Фесенко Ю.О., представниця ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить додаткове рішення суду скасувати, ухвалити нове по суті заяв.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення за відсутності сторін та не повідомив сторони про день і час слухання справи, тобто не призначав справу до слухання чим порушив приписи ст. 270 ЦПК України та позбавив сторону відповідача за первісним позовом можливості заявити клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та довести не співмірність цих витрат в суді першої інстанції.
Звертає увагу, що жодного попереднього розрахунку з деталізацією обсягу наданих послуг та тих послуг, що плануються надати, їх вартістю, обсягом витраченого часу, ОСОБА_2 ані до суду, ані стороні по справі № 552/9021/24 не надається, що позбавляло таку права на обізнаність про обсяг заявленої до відшкодування правничої допомоги.
Сума витрат ОСОБА_2 є штучною, не реальною, не співмірною відносно справи № 552/9021/24 та носить надмірний тягар навантаження на відповідача, яка є матір'ю малолітньої дитини і через поданий позов з боку позивача була змушена захищатися в судовому провадженні та також нести витрати як на проведення оцінки спірного спадкового майна, так і судові витрати у вигляді правничої допомоги, а також судового збору, про які суд першої інстанції чомусь навіть не згадав у своєму додатковому рішенні.
Також звертає увагу, що Київський районний суд м. Полтави ані в основному рішенні по суті спору, що було прийняте 18.12.2025, ані в додатковому рішенні від 14.01.2026 взагалі не вирішив питання щодо розподілу судових витрат ОСОБА_1 на сплату судового збору за подання зустрічної позовної заяви, що був сплачений у розмірі 4 000 грн згідно платіжної інструкції № 0.0.4160986394.1 від 29.01.2025, що в черговий раз свідчить про формальний підхід суду першої інстанції до вирішення питання з розподілу судових витрат сторін, без надання їх детального аналізу та оцінки при прийнятті відповідного рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Кожевніков С.О., представник ОСОБА_2 , посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У підтвердження заперечень проти апеляційної скарги вказує, що жодних заперечень від ОСОБА_1 та адвоката Фесенко Ю.О. на заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення по справі - не надходило, отже ОСОБА_1 та адвокат Фесенко Ю.О. добровільно відмовились від свого права подати до суду заперечення на заяву про винесення додаткового рішення.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав:
Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що 22 грудня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду м.Полтави з заявою про ухвалення у справі додаткового рішення.( а.с.1-10)
24.12.2025 через систему «Електронний суд» до Київського районного суду м. Полтави надійшло клопотання від Фесенко Ю.О. (представника ОСОБА_1 ) про стягнення судових витрат (а.с.13-33)
29.12.2025 на адресу зазначену у заяві про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції направив ОСОБА_1 та адвокату Фесенко Ю.О. повідомлення про надходження заяви ОСОБА_2 про ухвалення у справі додаткового рішення.(а.с.36)
02.01.2026 ОСОБА_9 отримала копію вказаного вище листа суду ( а.с.40)
Задовольняючи заяви сторін суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості заяв щодо стягнення витрат на правничу допомогу при цьому врахував часткове задоволення зустрічного позову.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витратна оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:
"40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:
"у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат".
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Отже за відсутності обґрунтованих заперечень іншої сторони щодо правильності нарахування та стягнення витрат понесених на послуги правничої допомоги суд не має права вирішувати питання про зменшення суми витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи та за відсутності обгрунтованих заперечень.
Вказане узгоджується з висновками викладеними у постанові ВС від 13.03.2025 у справі № 275/150/22 .
Матеріали справи не містять обгрунтованого заперечення адвокатки Фесенко Ю.О. чи її довірителя - ОСОБА_1 щодо заявлених витрат ОСОБА_2 на правничу допомогу.
Однак, як вбачається з матеріалів справи 02.01.2026 адвокаткою Фесенко Ю.О. отриманий лист суду (т.2 а.с.40 зворот) у якому повідомлено, що необхідно надати заперечення до 02.01.2026.(т.2 а.с.36)
Строки розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення становлять 10 днів (ч.3 ст.270 ЦПК України)
Заява надійшла 22.12.2025. Дата слухання не була судом визначена. Справа слухалась за відсутності сторін.
Таким чином, отримавши листа в день, до дня якого слід надати заперечення, адвокатка Фесенко Ю.О. обгрунтовано вважала, що пропустила строки подачі заперечення на заяву ОСОБА_2 про постановлення у справі додаткового рішення.
Отже суд першої інстанції прийшов передчасного висновку про задоволення заяви в повному обсязі, не надавши можливості надати адвокатці Фесенко Ю.О. чи її довірителю - ОСОБА_1 , будь-яких заперечень стосовно заяви ОСОБА_2 про постановлення у справі додаткового рішення.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Сталою судовою практикою Верховного Суду сформована правова позиція про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року (справа № 757/47925/15-ц), від 20 червня 2018 року (справа № 127/1284/14-ц), від 27 червня 2018 року (справа №554/9348/15-ц), від 25 липня 2018 року (справа № 522/4198/17-ц), від 15 квітня 2020 року (справа № 199/3939/18-ц), від 09 червня 2020 року (справа № 466/9758/16-ц).
Отже, сторона по справі у підтвердження понесених витрат на правничу допомогу має надати суду в обов'язковому порядку документ, що посвідчує сплату коштів за надані послуги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу ОСОБА_2 надав: договір № 7-03/25 про надання правничої допомоги (т.2 а.с.7-10); копію акту приймання - передачі наданих послуг (т.2 а.с.6); копії квитанцій (т.1 а.с.3-5)
Разом з тим, слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з акту №1 приймання-передачі наданих послуг (т.2 а.с.6), правнича допомога ОСОБА_2 , надавалась адвокатом Кожевніковим С.О. у виді: вивчення документів, усна консультація клієнта, яка оцінена у 6000 грн;
написання додаткових пояснень по справі, яка оцінена у 6000 грн;
вивчення матеріалів зустрічної позовної заяви та усна консультація клієнта, яка оцінена у 8250 грн;
вивчення судової практики та написання відзиву на зустрічну позовну заяву, яка оцінена у 8250 грн;
написання заперечень на відповідь на відзив, яка оцінена у 3750 грн;
написання заяви про виклик свідків, яка оцінена у 1500 грн;
написання адвокатського запиту на КП «Полтавський обласний центр екстренної медичної допомоги та медицини катастроф», яка оцінена у 1500 грн;
участь в судових засіданнях, яка оцінена у 10000 грн;
направлення засобами поштового зв'язку заперечень та відзиву, яка оцінена у 1500 грн;
проведення перемовин з представником відповідача щодо можливого примирення сторін(в тому числі по телефону), яка оцінена у 3000 грн.
Виходячи з розумності розміру витрат на професійну правничу (правову) допомогу, слід звернути увагу на те, що вивчення документів, усна консультація клієнта, вивчення матеріалів зустрічної позовної заяви та усна консультація клієнта, вивчення судової практики та написання відзиву на зустрічну позовну заяву, які оцінені у 22 500 грн за своє суттю є складовою підготовки та подання відзиву на зустрічний позов а отже підлягають зменшенню до 8377,60 грн.
написання заперечень на відповідь на відзив, для адвоката не становить надмірної складності та не потребує розробок стратегій, тому визначена вартість у розмірі 3750 грн є завищеним і підлягає зменшенню до 1500 грн.
написання додаткових пояснень по справі, також для адвоката не становить надмірної складності та не потребує розробок стратегій, тому визначена вартість у розмірі 6000 грн є завищеним і підлягає зменшенню до 3000 грн.
написання заяви про виклик свідків, є по своїй суті взагалі шаблонною, а отже оцінена вартість роботи у 1500 грн є завищеною та підлягає зменшенню до 700 грн.
написання адвокатського запиту на КП «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», також для адвоката не становить надмірної складності та не потребує розробок стратегій, тому визначена вартість у розмірі 1500 грн є завищеною і підлягає зменшенню до 1000 грн.
участь в судових засіданнях, яка оцінена у 10 000 грн також підлягає зменшенню до 4000 грн з огляду на приймання участі адвоката Кожевнікова С.О. у чотирьох судових засіданнях : 09.07.2025 - 10 хвилин; 15.09.2025 - 1 годину 15 хвилин; 13.11.2025 - 1 годину 9 хвилин; 18.12.2025 - 1 годину 9 хвилин.
проведення перемовин з представником відповідача щодо можливого примирення сторін (в тому числі по телефону), яка оцінена у 3000 грн.
Отже визначена сума виконаних адвокатом робіт, яку просить стягнути позивач з відповідача, є завищеною та підлягає зменшенню до 21577,60 грн.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо розгляду справи за відсутності сторін, що порушило правила змагальності, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно ч.3 та 4 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Посилання в апеляційній скарзі на висновки, викладені у постанові ВП ВС від 05.07.2023 (справа 911/3312/12) не є релевантним, оскільки вказана постанова ухвалена до внесення змін у ст.270 Цивільно процесуального кодексу України (18.06.2025).
Отже, доводи апеляційної скарги не є обгрунтованими, оскільки за змістом ст.270 ЦПК України за станом на час ухвалення додаткового рішення не є обов'язковим для суду постановляти ухвалу про призначення справи до суду та викликати сторони, про що адвокат з огляду на мету і зміст його діяльності мав знати.
З приводу доводів апеляційної скарги щодо невирішення судом першої інстанції питання стягнення витрат ОСОБА_1 , понесених на сплату судового збору у розмірі 4 021,20 грн (а.с.85,90), колегія суддів зауважує, що в разі встановлення стороною у справі, що суд не вирішив питання судових витрат, зацікавлена сторона не позбавлена права на звернення до суду з заявою про ухвалення у справі додаткового рішення.
Матеріали справи не містять заяви ОСОБА_1 чи її представниці щодо ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення та стягнення витрат, пронесених на сплату судового збору за подання зустрічного позову.
Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі вищевказаного, додаткове рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення витрат на правничу допомогу з 49 750 грн до 21577,60 грн, а також зменшенню загальної суми витрат з 58172,40 до 30 000 грн.
Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвокатки Фесенко Юлії Олександрівни, представниці ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 січня 2026 року слід змінити зменшивши суму витрат яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 58 172,40 до 30 000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 22 квітня 2026 року.
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов