Справа № 524/7044/21 Номер провадження 11-кп/814/572/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
13 квітня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12021175500000410, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8 - захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 жовтня 2024 року,
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, раніше не судимого, з вищою освітою, одруженого, працюючого на посаді директора ПП «Tex-Маш», зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватим та засуджено:
- за ст. 126-1 КК України до покарання у виді громадських робіт строком на 150 годин.
На підставі п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України направлено ОСОБА_7 для проходження програми для кривдників на строк 1 місяць та покладено на нього обов'язок пройти цю програму.
Частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 50000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_9 відмовлено.
Вирішено порядок стягнення судових витрат та долю речових доказів.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 з березня 2013 року по лютий 2021 року проживав з ОСОБА_9 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, з якою має двох спільних дітей ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та систематично вчиняв психологічне, фізичне та економічне насильство відносно ОСОБА_9 , що призвело до фізичних і психологічних страждань та погіршення якості життя останньої за наступних обставин.
Так, 22 березня 2020 року близько 08 год. 00 хв., перебуваючи за місцем постійного проживання, а саме в будинку АДРЕСА_1 , між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 виник конфлікт, у результаті чого у ОСОБА_7 виник злочинний умисел направлений на спричинення фізичних страждань потерпілій.
Реалізуючи злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_7 , перебуваючи в гостинній кімнаті за вищевказаною адресою, у присутності малолітніх ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , схопив рукою за волосся ОСОБА_9 , притиснув до вхідних дверей, після чого повалив та придавив останню до підлоги, завдавши потерпілій фізичного болю.
Також, 02.05.2020 близько 23 год. 30 хв., перебуваючи за місцем постійного проживання, а саме в будинку АДРЕСА_1 , між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 виник конфлікт, у результаті чого у ОСОБА_7 виник злочинний умисел направлений на спричинення фізичних страждань потерпілій.
Реалізуючи злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання ОСОБА_7 , перебуваючи в дитячій спальній кімнаті за вищевказаною адресою, у присутності малолітніх ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , схопив рукою за волосся ОСОБА_9 та потягнув з кімнати, завдавши останній фізичного болю.
Крім того, досудовим слідством встановлено, що ОСОБА_7 вчиняв економічне насильство по відношенню до ОСОБА_9 , яке виразилось у виселенні потерпілої з будинку, в якому вона проживала.
Так, 11.02.2021 близько 18 год. 00 хв., перебуваючи за місцем постійного проживання, а саме в будинку АДРЕСА_1 , між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 виник конфлікт, у результаті чого у ОСОБА_7 виник злочинний умисел направлений на вчинення економічного насильства у вигляді примусового виселення потерпілої з будинку, в якому вона проживала з вересня 2018 року.
Реалізуючи злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання ОСОБА_7 у період часу з 08 год. 00 хв. по 14 год. 00 хв. 12.02.2021 року (точного часу слідством не встановлено) шляхом заміни замків, переналаштування дистанційного керування вхідних воріт та виставленням фізичної охорони, заборонив доступ ОСОБА_9 до місця фактичного проживання, чим примусово виселив потерпілу з вищевказаної адреси, що призвело до погіршення якості життя потерпілої, оскільки в останньої залишилися особисті речі за адресою: будинок АДРЕСА_1 , при цьому, ОСОБА_9 не мала іншого місця проживання в м. Кременчуці та вимушена була проживати у квартирі знайомої та у подальшому орендувати квартиру за договором, що вплинуло на матеріальне благополуччя потерпілої.
Згідно з висновком експерта № СЕ-19/117-21/4616-ПС від 28.04.2021 у ОСОБА_9 наявні негативні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, а саме виражена тривожність, депресивні прояви, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості і виникли внаслідок впливу певних обставин (домашнє насильство). Зазначене дозволяє констатувати значний психотравмувальний вплив ситуації, незначний ступінь ураження особистості. Ситуація, що досліджується за справою, є психотравмувальною для особи ОСОБА_9 . Внаслідок психотравмувальної дії вказаної ситуації, особі ОСОБА_9 завдані страждання (моральна шкода).
Вищевказані систематичні умисні протиправні дії ОСОБА_7 були спрямовані на вчинення психологічного, фізичного і економічного насильства та призвели до фізичних, психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої ОСОБА_9 ..
Вказаними діями, а саме умисним систематичним вчиненням психологічного, фізичного та економічного насильства щодо ОСОБА_9 , з якою перебував у сімейних відносинах, що призвело до фізичних і психологічний страждань та погіршення якості життя потерпілої особи, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 126-1 КК України.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі із доповненнями адвокат ОСОБА_8 - захисник в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати та закрити провадження у справі на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2 КПК України.
На обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що не погоджуються з кваліфікацією трьох діянь, які мали місце через значний проміжок часу одне від одного та були викликані різними та відмінними одна від одної обставинами, як єдиний продовжуваний злочин, вчинення якого було охоплене єдиним умислом та умисною формою вини.
Вважає, що стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_7 винний у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ст. 126-1 КК України.
Вказує, що в цьому випадку дії ОСОБА_7 не охоплювались єдиним умислом та були обумовлені протиправною, викличною поведінкою потерпілої ОСОБА_9 у сімейних відносинах, спровоковані її конфліктною поведінкою, образливими та неправомірними діями по відношенню до ОСОБА_7 та дітей, а обмеження її доступу до будинку було зумовлене намаганням ОСОБА_7 захиститись від неправомірної та односторонньої зміни ОСОБА_9 місця проживання їх дітей, вивозу їх за межі міста, в якому вони народились та вчились, мали сталі соціальні контакти.
Зазначає, що місцевий суд механічно поєднав три події в епізоди вчинення одного продовжуваного злочину, не враховуючи, що дії обвинуваченого в кожному з цих епізодів ніяким чином не поєднуються єдиним умислом та метою, які спрямовані на самоствердження або встановлення контролю над поведінкою жінки, дискримінаційне ставлення до неї.
Вказує, що показання потерпілої та обвинуваченого істотно різняться по кожному з епізодів, а вирок суду не містить в собі висновку про те, які з цих показань він визнав за достовірні.
Звертає увагу, що якщо неупереджено проаналізувати показання потерпілої та порівняти їх з відеозаписом відповідної події, то можна прийти до висновку, що потерпіла дає неправдиві свідчення.
При цьому вказує, що по другому епізоду потерпіла надала прокурору ретельно відредагований відеозапис, який починався з місця, де обвинувачений забігає в дитячу кімнату, але сторона захисту надала суду більш тривалий відеозапис, на якому можна почути, що відбувалось до того, як ОСОБА_7 забіг в дитячу кімнату.
Зазначає, що обвинувачений доведений до стану афекту сценами ревнощів та поведінкою потерпілої, при цьому крики дитини стали останньою краплею, не тямлячи себе, заскочив до спальні та за волосся витягнув потерпілу з кімнати та затягнув її в її спальню і залишив там. Ніяких побоїв обвинувачений потерпілій не наносив, що могли би підтвердити і діти, якби були допитані в судовому засіданні або неупереджено допитані на досудовому слідстві.
Вказує, що наданий висновок експерта психолога містить інформацію про те, що ОСОБА_7 в моменти конфліктів перебував у стані накопиченого афекту та сильного душевного хвилювання, які були викликані психологічним тиском з боку потерпілої, яка щодо методу тиску та місця і часу дуже тонко підібрала час та антураж, знаючи психологічні особливості обвинуваченого. Зазначені висновки експерта матеріалами справи не спростовані.
Щодо третього епізоду, зазначає, що ОСОБА_7 пояснював, що він змушений був замінити замки на дверях та обмежити доступ потерпілої до будинку, так як остання пішла з дому з погрозою повернутись туди разом з бандитами та забрати з будинку дітей, саме тому він найняв в цей же день фізичну охорону будинку.
Позиції учасників судового провадження.
В суді апеляційної інстанції захисник та обвинувачений підтримали апеляційні вимоги та просили їх задовольнити. Прокурор заперечила проти апеляційної скарги захисника, просила вирок суду залишити без змін.
Мотиви суду.
Згідно з ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції у повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ст. 126-1 КК України - є правильним, оскільки ґрунтується на зібраних належних та допустимих доказах, які були досліджені судом, детально наведені у вироку суду як того вимагає ст. 370 КПК України.
Доводи сторони захисту є аналогічними позиції обвинуваченого у суді першої інстанції та були предметом ретельного дослідження суду.
Відхиляючи версію ОСОБА_7 про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, суд проаналізував докази надані стороною захисту та вказав наступне:
Доводи обвинуваченого про його невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення, які ґрунтуються на тому, що застосування ним сили до потерпілої були фактично рефлекторними, зумовленими провокаційними діями останньої та спрямованими на припинення її хуліганських дій та ганебної поведінки, а в частині обмеження доступу потерпілої до будинку були зумовлені його побоюваннями щодо викрадення дітей, безпідставності цивільного позову, посилання на низку інших доказів та показання, з різними тлумаченнями та інші твердження обвинуваченого, з огляду на досліджені докази, які доводять вину ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, не спростовують винуватості обвинуваченого у вчиненні вказаного кримінального правопорушення. При цьому твердження обвинуваченого про невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення, суд оцінив як прагнення уникнути визначеної законом відповідальності.
На переконання суду, з чим погоджується і колегія суддів, твердження захисту спростовуються показаннями потерпілої, свідків та дослідженими відеозаписами з камер відеоспостереження встановлених в будинку де обвинувачений та потерпіла проживали. Показання свідків сторони обвинувачення та потерпілої ОСОБА_9 узгоджуються між собою у всіх суттєвих моментах, які стосуються спричинення останній фізичних та психологічних страждань та їх систематичності.
Безумовно суд вважав доведеним те, що застосоване обвинуваченим насилля, місце скоєння та характер дій обвинуваченого вказує на прагнення спричинити потерпілій фізичних і психологічний страждань та систематичність таких дій.
При цьому суд врахував поведінку потерпілої, проте це не спростовує висновків суду щодо спричинення потерпілій фізичних та психологічних страждань та їх систематичності.
Що стосується рецензії фахівця в галузі психології, суб'єкта судово-експертної діяльності ОСОБА_12 , долученого стороною захисту (т.4 а.п.90-126), суд врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29 травня 2023 року у справі № 583/877/21, згідно з якою експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об'єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань (ч. 1 ст. 69 КПК). Експерт зобов'язаний особисто провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені йому запитання, а в разі необхідності - роз'яснити його; прибути до суду і дати відповіді на запитання під час допиту (пункти 1, 2 ч. 5 ст. 69 КПК). Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи (ч. 1 ст. 101 КПК). Водночас приписи ст. 101 КПК не стосуються висновку спеціаліста, або фахівця. В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 71 КПК спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками і може надавати консультації, пояснення, довідки та висновки під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Спеціаліст має право надавати висновки з питань, що належать до сфери його знань, під час досудового розслідування кримінальних проступків, у тому числі у випадках, передбачених ч. 3 ст. 214 КПК (п. 7 ч. 4 ст. 71 КПК). Під час дослідження доказів суд має право скористатися усними консультаціями або письмовими роз'ясненнями спеціаліста, наданими на підставі його спеціальних знань. Спеціалісту можуть бути поставлені питання щодо суті наданих усних консультацій чи письмових роз'яснень (ст. 360 КПК).
Так, із системного аналізу норм статей 84, 298-1 КПК випливає, що висновок спеціалістів у розумінні абз. 2 ч. 1 ст. 298-1 КПК не є доказом у кримінальному провадженні щодо злочинів, а відтак не може підтверджувати чи спростовувати обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачені ч. 1 ст. 91 КПК. Наведене вище узгоджується з послідовною практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (наприклад, із постановами від 27 вересня 2018 року у справі № 533/93/16-к, провадження № 51-4186км18; від 28 липня 2021 року у справі № 754/7890/19, провадження № 51-2468км21; від 24 листопада 2021 року у справі № 711/93/17, провадження № 51-3425км21).
Тому долучена рецензія спеціаліста не може бути використана як доказ, який спростовує висновки судової психологічної експертизи у кримінальному провадженні.
Також суд зазначив, що рецензування висновків експерта не є процесуальною дією і складений за його результатами документ не має доказового значення. В розумінні кримінального процесуального закону рецензія не є тим засобом, який спростовує висновок експертизи, оскільки інститут рецензування висновків судових експертів є формою внутрішньовідомчого контролю за якістю експертної роботи.
На підтвердження правильності висновків суду щодо недопустимості як доказу рецензії фахівця в галузі психології ОСОБА_12 , колегія суддів враховує те, що останній не включений до Реєстру атестованих судових експертів, що виключає врахування його висновку в розумінні положень ст.ст. 84-93 КПК України при ухваленні вироку суду.
Суд апеляційної інстанції повністю погоджується із наведеним.
Інші доводи апеляційної скарги захисника колегія суддів також вважає безпідставними.
Зокрема, захисник вважає, що суд неправильно кваліфікував три діяння, які мали місце через значний проміжок часу одне від одного як один продовжуваний злочин, скоєння якого охоплювалося єдиним умислом. Він стверджує, що ці три події слід оцінювати окремо.
Цей довід є хибним. Так, статтею 126-1 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність за вчинення «домашнього насильства», яке полягає в умисному систематичному вчиненні фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
У постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 583/3295/19 суд звернув увагу на наступне: «словосполучення “систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства» описує діяння. Закінченим кримінальне правопорушення вважається з моменту вчинення хоча б однієї із трьох форм насильства (фізичного, психологічного чи економічного) втретє, у результаті чого настав хоча б один із вказаних в законі наслідків. При цьому не має значення, чи було відображено в адміністративному протоколі поліції, в обмежувальному приписі чи в іншому документі факт перших двох актів насильства. Факт документування має значення для доказування систематичності, але не більше ніж інші передбачені законом докази».
Тому, для настання кримінальної відповідальності за статтею 126-1 Кримінального Кодексу України необхідно три задукоментованих випадки насильства, незалежно від того, в якій спосіб закріплено факти вчинення домашнього насильства.
Оскільки часові межі вчинення домашнього насильства для кваліфікації дій особи за ст.126-1 КК України законодавцем не визначено, цілком логічним є те, що всі три діяння, описані як одна із форм домашнього насильства, мають бути вчинені протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 126-1 КК України, починаючи з дня вчинення першого із протиправних діянь.
Як вбачається із доведених обставин кримінального провадження, органом досудового розслідування задокументовано три випадки домашнього насильства, вчинені ОСОБА_7 протягом 11 місяців. У цьому випадку вирішальним є настання наслідків у вигляді фізичних або психологічних страждань.
Такі наслідки підтверджені висновком експертизи №СЕ-19/117-21/4616-ПС від 28.04.2021, відповідно до якого у підексперної особи ОСОБА_9 наявні негативні зміни в емоційному стані, індивідуально - психологічних проявах, а саме виражена тривожність, депресивні прояви, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості і виникли внаслідок впливу певних обставин и (домашнє насильство). Зазначене дозволяє констатувати значний психотравмувальний вплив ситуації, незначний ступінь ураження особистості. Ситуація, що досліджується за справою, є психотравмувальною для особи ОСОБА_9 . Внаслідок психотравмувальної дії вказаної ситуації, особі ОСОБА_9 завдані страждання ( моральна шкода).
Підекспертна ОСОБА_9 особисто прибула до експертної установи та її стан був досліджений безпосередньо експертом. Також слідчим були надані експерту матеріали кримінального провадження, на які він послався у своєму висновку.
Тому твердження захисника про неврахування судом значного проміжку часу між діяннями та того, що дії обвинуваченого в кожному з цих епізодів ніяким чином не поєднуються єдиним умислом та метою, які спрямовані на самоствердження або встановлення контролю над поведінкою жінки чи дискримінаційне ставлення до неї - є безпідставним.
По суті обвинувачений ОСОБА_7 не заперечує факту спричинення потерпілій фізичних та психологічних страждань, що також підтверджується долученими до матеріалів кримінального провадження відеозаписами подій.
Доводи апеляційної скарги зводяться до більш детального пояснення, ніж того, що надано в суді, своїх дій. При цьому допустимість та належність доказів, наданих стороною обвинувачення, у апеляційній скарзі не заперечуються.
Твердження обвинуваченого, що він застосував силу до ОСОБА_9 внаслідок тяжкої образи не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження. Навпаки, потерпіла була піддана впливу негативних психотравмуючих обставин, внаслідок протиправних дій обвинуваченого.
Так, допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_13 , яка проводила психологічну експертизу щодо ОСОБА_9 пояснила, що виявлені у підекспертної, під час експертного дослідження виражена тривожність, депресивні прояви, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості , які виникли внаслідок впливу певних обставин (домашнє насильство) мали місце на час проведення відповідного дослідження. Відповідні наслідки були результатом впливу на ОСОБА_9 психотравмуючих обставин в цілому.
Колегія суддів не бере до уваги діалог між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , який наведений у тексті апеляційної скарги, та, на думку захисника свідчить про вчинення насильства в сім'ї саме потерпілою.
Запис цього діалогу слід вважати контрольованим з боку обвинуваченого, хоча останній і зазначає про його випадковість. Сторона захисту стверджує, що син випадково включив диктофон на телефоні та записав розмову, а ОСОБА_7 лише сидів біля нього. Проте, про відсутність випадковості свідчить поведінка ОСОБА_7 22.03.2020 та 02.05.2020, коли останній не знав, що його дії записуються на камеру. Вкрай сумнівним є те, що син буде записувати сварку батьків на диктофон з власного бажання. Слід повторно звернути увагу, що ОСОБА_9 на той момент вже перебувала у тривожному та депресивному стані, який перешкоджав активному соціальному функціонуванню її як особистості. Тому записана розмова може вказувати на провокативний характер з боку ОСОБА_7 з метою забезпечити доказові матеріали для суду.
Неспроможною також апеляційний суд вважає і версію сторони захисту про залучення потерпілою "бандитів" для відібрання дітей силою, оскільки такі ствердження нічим не підтверджені.
Як вказано вище, висновком експертизи встановлено спричинення потерпілій моральної шкоди внаслідок протиправних дій обвинуваченого.
Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідного до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, крім іншого, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї та близьких родичів.
Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Суд першої інстанції при вирішенні цивільного позову ОСОБА_9 , в повній мірі дотримався вказаних вимог закону та керівних роз'яснень Пленуму.
При визначенні розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд врахував те, що потерпілій ОСОБА_9 дійсно спричинено моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях у зв'язку із систематичним вчиненням щодо неї психологічного, фізичного та економічного насильства.
Суд врахував глибину фізичних та душевних страждань потерпілої, принципи розумності і виваженості та дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог потерпілої, згідно з якими, із врахуванням часу негативного впливу на потерпілу, його значення для потерпілої, незначний ступінь ураження особистості, який було встановлено експертом, вирішив стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 в рахунок відшкодування спричиненої кримінальним правопорушенням моральної шкоди в розмірі 50 000 гривень.
Своє рішення в цій частині суд мотивував належним чином і колегія суддів погоджується з визначеним розміром моральної шкоди.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено про те, що, досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.
Суд першої інстанції, при призначенні покарання врахував фактичні обставини скоєного кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості, який відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, працює, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимий, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, суд визнав те, що він має на утриманні малолітніх дітей. Обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_7 , суд, згідно ст. 67 КК України, вважав вчинення кримінального правопорушення у присутності дитини.
Покарання ОСОБА_7 призначене мінімальне.
Поряд з цим, станом на час ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції спливли строки притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності.
Останнє діяння за часом вчинене 12.02.2021. Обвинувачений ОСОБА_7 протягом цього періоду не ухилявся від слідства або суду та не вчинив нового злочину.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Покарання за ст. 126-1 КК України визначене у виді громадських робіт на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або пробаційний нагляд на строк до п'яти років, або обмеження волі на той самий строк, або позбавлення волі на строк до двох років.
У судовому засіданні колегією суддів було роз'яснено ОСОБА_7 наслідки звільнення від кримінальної відповідальності за нереабілітуючою підставою, який заперечував на застосуванні до нього положень ст. 49 КК України
Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
За таких обставин, вирок суду щодо ОСОБА_7 слід змінити та звільнити його від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків, визначених ст. 49 КК України.
В задоволенні апеляційної скарги захисника слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду ,-
Апеляційну скаргу із доповненнями адвоката ОСОБА_8 - захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
На підставі ст. 404 КПК України вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_7 змінити.
Відповідно до вимог ст.ст. 49, 74 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання у виді штрафу у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4