Житомирський апеляційний суд
Справа №295/3227/24 Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д.В.
Категорія 68 Доповідач Коломієць О. С.
20 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Григорусь Н.Й., Талько О.Б.
з участю секретаря
судового засідання Драч Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу №295/3227/24 за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зарембінської Вікторії Юріївни, за участю стягувача ОСОБА_2 , органу опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 02 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кузнєцова Д.В.
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, у якій просила визнати дії старшого державного виконавця Богунського ВДВС у м. Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зерембінської В.Ю. щодо одночасного відкриття двох виконавчих проваджень на підставі одного виконавчого документа, неправомірними; скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, винесені старшим державним виконавцем Богунського ВДВС у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зерембінською В.Ю. 06.10.2025 у виконавчому провадженні №78739804; скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, винесені старшим державним виконавцем Богунського ВДВС у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зерембінською В.Ю. 06.10.2025 у виконавчому провадженні №78739688.
На обґрунтування скарги зазначала, що Богунським районним судом м. Житомира винесено ухвалу від 12 лютого 2025 року у справі № 295/3227/24 про затвердження мирової угоди щодо участі у вихованні та спілкуванні з дітьми батьком, який проживає окремо від них. 10 жовтня 2025 року їй стало відомо про відкриття 6 жовтня 2025 року старшим державним виконавцем Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зерембінською В.Ю. за заявами ОСОБА_2 двох окремих виконавчих провадження №78739804 та №78739688. У кожному провадженні окремо винесено постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 16 000,00 грн. та розміру мінімальних витрат в сумі 135,87 грн. До кожної заяви як виконавчий документ заявником подано копію ухвали суду про затвердження мирової угоди від 12.02.2025 №295/3227/24, яку виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
На думку ОСОБА_1 , такі дії державного виконавця є протиправними та такими, що порушують її права. Зокрема, відкриваючи два окремі виконавчі провадження на підставі однієї ухвали суду, використавши її копії як два різні (окремі) виконавчі документи, старший державний виконавець Зерембінська В.Ю. допустила цілий ряд порушень Закону України «Про виконавче провадження» та ЦПК України.
Відкривши виконавче провадження не на підставі виконавчого документа, виконавець порушила вимоги ст. ст. 26, 3, 18 Закону України «Про виконавче провадження», а також вимогу ст. 431 ЦПК України. Постановивши стягнути двічі виконавчий збір по двом відкритим виконавчим провадженням за одним виконавчим документом, виконавець порушила права заявника, гарантовані ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Вказувала, що як сторона мирової угоди, що укладена з її колишнім чоловіком ОСОБА_2 , яка затверджена судом 12.02.2025 у справі № 295/3227/24 щодо участі у вихованні та спілкуванні з дітьми батьком, який проживає окремо від них, виконувала її та виконує. Ухвала суду про затвердження мирової угоди виконується нею добровільно та належно, підстав для примусового виконання немає.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 02 грудня 2025 року провадження у справі у частині вимог скарги ОСОБА_1 про скасування постанови про стягнення виконавчого збору, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, винесених старшим державним виконавцем Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зарембінською В.Ю. 06.10.2025 року у виконавчому провадженні №78739804 та у виконавчому провадженні №78739688 - закрито. Роз'яснено ОСОБА_1 , що розгляд вимог скарги про скасування постанови про стягнення виконавчого збору, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, винесених старшим державним виконавцем Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зарембінською В.Ю. 06.10.2025 року у виконавчому провадженні №78739804 та у виконавчому провадженні №78739688, віднесений до юрисдикції Житомирського окружного адміністративного суду. У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ухвала суду та виконавчий лист, як виконавчі документи є різними процесуальними документами, які видаються судом у визначеному ЦПК України порядку. Статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені вимоги до виконавчого документу. Частиною 2 цієї статті визначено, що у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
Частиною 5 статті 431 ЦПК України передбачено, що якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька виконавчих листів, у яких зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати судове рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
На переконання скаржника, суд помилково дійшов висновку, що дві завірені працівником апарату суду паперові копії ухвали суду від 12.02.2025 є двома окремими виконавчими документами. Якщо рішенням суду передбачено вчинення кількох дій, за вмотивованою заявою стягувача, судом видаються декілька виконавчих листів. Виконавчий лист підписується головуючим суддею, яким прийнято рішення, а у разі його відсутності - головою суду чи особою, що виконує його обов'язки. У разі втрати виконавчого документу, за заявою визначених Законом осіб, судом видається дублікат про, що постановляється ухвала.
Наголошує, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами. (п.6 р. 1 Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5).
Пунктом 7 розділу 1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, встановлено обов'язкові реквізити які повинна містити постанова виконавця, серед яких, назва виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа).
Вважає, що в даному випадку виконавець, приймаючи рішення про відкриття виконавчих проваджень про стягнення виконавчого збору та розміру мінімальних витрат, вийшла за межі наданих повноважень. У своїх постановах резолютивну частину ухвали суду від 12.02.2025 як виконавчого документу, виклав недостовірно, на власний розсуд. Такі дії виконавця протирічать приписам ст.19 Конституції України, ст.18 ЗУ 1404-VIII, а відповідно є неправомірними та підлягають скасуванню. Однак цей факт суд першої інстанції залишив поза своєю увагою під час прийняття оскаржуваного рішення.
Крім того вказує, що нею, а також виконавцем надано до суду матеріали виконавчих проваджень, в тому числі: постанови виконавця, заяви стягувача, копії ухвали суду від 12.02.2025, які стягувач подав як виконавчі документи, її заяви про закінчення виконавчих проваджень з підтвердженням, що вона забезпечила можливість спілкування батька з дітьми відповідно до мирової угоди, а саме роздруківки скріншотів з особистого телефона та телефона сина. Окремо суду було надано ідентифікатори доступу до матеріалів виконавчих проваджень в електронному реєстрі виконавчих проваджень, відповідь на заперечення стягувача та відповідь на відзив ДВС.
Вважає, що до суду було надано достатньо доказів щоб дослідити (порівняти) зміст резолютивної частини ухвали суду від 12.02.2025 та зміст (текст) у постановах виконавця від 06.10.2025, який ним викладено як резолютивну частину виконавчого документу, щоб встановити їхню невідповідність.
Також зазначає, що нею під час узгодження умов мирової угоди було повідомлено колишньому чоловіку номер мобільного телефону старшого сина та особистий номер для можливості спілкування з молодшим сином, на яких активований вайбер та інші месенджери. Плата за послуги зв'язку вноситься систематично за двома номерами. Умови за місцем проживання дітей належні та забезпечують можливість зустрічей батька з дітьми. Жодних обмежень чи перешкод з свого боку скаржник не вчиняла, що підтверджується роздруківками скріншотів з телефонів, які були надані суду в матеріалах виконавчих проваджень та які залишені поза увагою суду під час прийняття рішення.
Крім того, під час розгляду скарги в суді їй стало відомо, що виконавець в кожному відкритому виконавчому провадженні без проведення заходів перевірки, 04.11.2025 винесла постанови про накладання на скаржника штрафу за невиконання рішення суду про, що 11.11.2025 було заявлено в суді.
Цього ж дня до Електронного реєстру виконавчих проваджень в розділ «Інші документи» було додано акти перевірки від 04.11.2025, складені виконавцем. Зі змісту актів вбачається, що виконавець перевіряла наявність/відсутність відомостей у ДВС щодо виконання ухвали суду, а не виконання рішення суду боржником, що вказує на чергові порушення виконавця. Крім того, виконавець зобов'язана вносити до Реєстру виконавчих проваджень документи, які складені в паперовій формі у день їх складання, а у разі складання документів поза межами ДВС, наступного робочого дня. Недотримання виконавцем вимог Інструкції також є порушенням під час примусового виконання судового рішення.
Разом з тим, вважає помилковим рішення щодо закриття провадження в частині вимог, оскільки суд не врахував, що нею оскаржуються рішення та дії виконавця щодо виконання судового рішення - ухвали Богунського районного суду міста Житомира, а не рішення та дії виконавця під час виконання постанови виконавця, як окремого виконавчого документа.
Рішення державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат під час примусового виконання судових рішень немайнового характеру є похідними від рішення про відкриття виконавчого провадження, що встановлено Законом та з врахуванням приписів ч.1. ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», скарги на такі рішення виконавця можуть бути розглянуті цивільним судом в порядку встановленому ЦПК України.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористалися.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи як доказів актів державного виконавця від 04.11.2025 у виконавчих провадженнях № 78739804 та № 78739688.
Разом із тим, встановлено, що зазначені акти вже містяться в матеріалах справи (а.с.230, 241 т. 3), у зв'язку з чим підстави для їх повторного долучення відсутні, а заявлене клопотання не підлягає вирішенню по суті.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та їх вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом під час розгляду справи встановлено, що ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 12.02.2025 у справі №295/3227/24 затверджено мирову угоду, укладену 12.02.2025 між представником позивача ОСОБА_2 - адвокатом Вірьовкіним О.І. та відповідачем ОСОБА_1 та встановлено, зокрема, наступний порядок участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні з дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 :
- щоденне спілкування дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 у режимі відеозв'язку через мобільні телефони (застосунок вайбер) у період часу з 18 год. до 19 год. 30 хв. за київським часом протягом 30 хвилин, а також два рази на три місяці, а саме: першу суботу першого місяця та останню суботу третього місяця у період часу з 10 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. протягом 1 години за київським часом та в день народження у період часу з 10 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. протягом 2 годин за київським часом.
- щоденне спілкування дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_2 у режимі відеозв'язку через мобільні телефони (застосунок вайбер) у період часу з 18 год. до 19 год. 30 хв. за київським часом протягом 30 хвилин, а також два рази на три місяці, а саме: першу суботу першого місяця та останню суботу третього місяця у період часу з 10 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. протягом 1 години за київським часом та в день народження у період часу з 10 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. протягом 2 годин за київським часом.
- спільний відпочинок, а саме першу половину літніх канікул, діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за окремою згодою кожної дитини, проводять з батьком ОСОБА_2 за місцем проживання, перебування дітей. У разі якщо діти проживають, перебувають на території України, то спільний відпочинок, а саме першу половину літніх канікул, діти проводять разом з батьком відповідно на території України (т. 1 а.с. 158-160).
Ухвалою від 26.05.2025 задоволено заяву представника стягувача та виправлено у резолютивній частині ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 12.02.2025 року допущені описки (т. 1 а.с.168-169).
Ухвалами Богунського районного суду м. Житомира від 25.08.2025 та від 03.09.2025 зобов'язано державного виконавця Богунського ВДВС у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повторно вирішити питання про відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом - ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 12.02.2025 по справі № 295/3227/24 з урахуванням доводів, викладених в скарзі (т. 2 а.с.24-30, а.с.36-42 виділених матеріалів).
06.10.2025 старшим державним виконавцем Богунського ВДВС у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зарембінською В.Ю. винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень №78739804 та №78739688 з примусового виконання ухвали №295/3227/24, виданої 12.02.2025 Богунським районним судом м. Житомира про затвердження мирової угоди та встановлення порядку участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 51-52, 61-62 том 2).
06.10.2025 старшим державним виконавцем Богунського ВДВС у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зарембінською В.Ю. в рамках виконавчих проваджень №78739804 та №78739688 винесено постанову про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (а.с. 53-54, 63-64 том 2).
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що боржником ОСОБА_1 не надано доказів порушення державним виконавцем положень ст. 3, 4, 26 Закону № 1404-VIII під час відкриття виконавчого провадження. Виконавчі провадження №78739804 та №78739688 були відкриті за заявами стягувача на підставі належним чином завірених примірників ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 12.02.2025 у справі №295/3227/24, що відповідає вимогам Закону № 1404-VIII та Інструкції з організації примусового виконання рішень.
Такий висновок суду є вірним, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Положення частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII покладають на виконавця обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частиною третьою статті 431 ЦПК України виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження», що передбачено частиною другою статті 208 ЦПК України.
Належність ухвал до виконавчих документів підтверджується і нормою статті 3 Закону № 1404-VIII. У свою чергу, вимоги до виконавчого документа наведені у статті 4 Закону № 1404-VIII, однією з яких є зазначення у виконавчому документів резолютивної частини рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.
Відповідно до ч. 5 ст. 431 ЦПК України якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька виконавчих листів, у яких зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати судове рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
Суд першої інстанції вірно встановив, що умови затвердженої судом 12.02.2025 мирової угоди передбачали кілька способів участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У зв'язку з тим, що судовим рішенням передбачено вчинення кількох дій по відношенню до двох дітей, судом видано за заявою стягувача два примірники ухвали суду від 12.02.2025 (т. 1 а.с.175).
Видача двох завірених примірників виконавчих документів, відповідала вимогам статті 431 ЦПК України та була необхідною для виконання судового рішення, що набрало законної сили.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з пунктами 3, 5 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 за № 512/5, на кожен поданий на примусове виконання виконавчий документ стягувач подає окрему заяву про примусове виконання рішення та у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчі провадження №78739804 та №78739688 були відкриті за заявами стягувача на підставі належним чином завірених примірників ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 12.02.2025 у справі №295/3227/24, що відповідає вимогам Закону № 1404-VIII та Інструкції з організації примусового виконання рішень.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що боржником ОСОБА_1 не надано доказів порушення державним виконавцем положень ст. 3, 4, 26 Закону № 1404-VIII під час відкриття виконавчого провадження.
Доводи апеляційної скарги про те, що ухвала суду про затвердження мирової угоди виконується нею добровільно, належно, так як у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження відповідних слів боржника, колегія суддів відхиляє.
Скріншоти, долучені до матеріалів справи, суд не бере до уваги, оскільки вони не охоплюють повний період з моменту затвердження мирової угоди, а також не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували причини її виконання чи невиконання. У зв'язку з цим суд позбавлений можливості об'єктивно перевірити обставини виконання рішення та встановити фактичний стан його реалізації.
Таким чином, доводи про добровільне виконання ухвали суду не підтверджені належними та допустимими доказами, тоді як обов'язок доведення таких обставин покладається саме на боржника. Відсутність доказів належного виконання судового рішення виключає можливість визнання дій державного виконавця неправомірними.
Водночас доводи апеляційної скарги про неможливість відкриття провадження на підставі копій ухвали є безпідставними, оскільки згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», ухвали судів у випадках, передбачених законом, є самостійними виконавчими документами. Враховуючи, що ухвала про затвердження мирової угоди набрала законної сили та містить зобов'язання вчинити певні дії, вона відповідає вимогам ст. 4 вказаного Закону.
Наявність кількох копій, завірених належним чином, прирівнюється до видачі кількох примірників виконавчого документа, якщо рішення передбачає виконання кількох різних дій (щодо кожної дитини окремо), що узгоджується з принципом ефективності виконавчого провадження.
Доводи скаржника про неправомірність відкриття двох виконавчих проваджень на підставі однієї ухвали суду є необґрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 431 ЦПК України у разі, якщо судовим рішенням передбачено вчинення кількох дій або воно стосується кількох осіб, допускається оформлення кількох виконавчих документів, у яких визначається обсяг виконання рішення. З урахуванням того, що затверджена судом мирова угода встановлює окремі обов'язки щодо кожної дитини, видача кількох примірників виконавчого документа та, відповідно, відкриття окремих виконавчих проваджень не суперечить вимогам закону.
Посилання скаржника на порушення статті 61 Конституції України є безпідставним, оскільки саме по собі відкриття кількох виконавчих проваджень не свідчить про подвійне притягнення до юридичної відповідальності, а зумовлене особливостями виконання судового рішення, яке передбачає самостійні способи виконання щодо різних осіб.
Також суд враховує, що державний виконавець відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язаний відкрити виконавче провадження за наявності належного виконавчого документа та заяви стягувача, і не наділений повноваженнями оцінювати доцільність відкриття такого провадження.
Разом з тим, закриваючи провадження у справі у частині вимог скарги ОСОБА_1 щодо скасування постанови про стягнення виконавчого збору, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, винесених старшим державним виконавцем Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зарембінською В.Ю. 06.10.2025 року у виконавчому провадженні №78739804 та у виконавчому провадженні №78739688 суд першої інстанції виходив з того, що предметом розгляду скарги ОСОБА_1 , серед іншого, є вимоги про скасування постанов державного виконавця про стягнення з неї виконавчого збору, мінімальних витрат виконавчого провадження, які належать до юрисдикції адміністративного суду, тому вважав за необхідне закрити провадження у зазначеній частині вимог скарги.
Колегія суддів також погоджується із таким висновком суду, з огляду на наступне.
У статті 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу, як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним стосовно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), заява № 18357/91).
Виконання судового рішення є невід'ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.
Згідно із частинами першою та другою статті 15 Закону сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення (згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закону). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (згідно із частиною п'ятою статті 26 Закону).
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частини друга, четверта статті 27 Закону).
За змістом статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах щодо рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Отже, за загальними правилами процесуального закону скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що перебуває на виконанні.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частини перша та друга статті 74 Закону).
Отже, Закон відносить до справ адміністративної юрисдикції спори, крім іншого, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження.
У постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) та від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) Велика Палата Верховного Суду виклала правові висновки, згідно з якими імперативним правилом частини другої статті 74 Закону врегульовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи частину другу статті 74 Закону з огляду на принципи визначення юрисдикції спорів, пов'язаних з виконанням виконавчих документів, виснувала, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.
У постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 310/2210/21 (провадження № 14-82цс24) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спір щодо оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Такий спір не є спором учасників приватноправових відносин, виконавець під час прийняття постанови про визначення розміру додаткових витрат не був у приватноправових відносинах із заявником.
Отже, практика щодо того, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження постанов виконавця про стягнення витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, зокрема й судом якої юрисдикції, вони видані, є послідовною і сталою.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі №522/1515/16.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі в частині вимог про скасування постанов державного виконавця про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат.
Доводи апеляційної скарги можливість розгляду скарги на постанови про стягнення виконавчого збору та витрат у порядку цивільного судочинства ґрунтується на помилковому тлумаченні норм процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження оскаржуються виключно в адміністративному порядку.
Суд першої інстанції обґрунтовано застосував практику Верховного Суду (зокрема, у справах № 620/14727/23, № 906/512/23, 213/2012/16 ), згідно з якою оскарження постанов про стягнення витрат виконавчого провадження та виконавчого збору належить до юрисдикції адміністративних судів.
Таким чином, наведені у скарзі доводи не спростовують правомірності дій державного виконавця та не є підставою для задоволення скарги.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалу суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 02 грудня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 квітня 2026 року.
Головуючий Судді