Справа № 308/3201/26
29 квітня 2026 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої - судді Шумило Н.Б.,
за участю секретаря судового засідання - Дуб В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ужгород заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Костякова Дмитра Володимировича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , в якому просить:
- перевести на позивача права та обов'язки покупця за договором купівлі продажу нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 96252221101, площа об'єкта 80,7 кв.м., укладеним між Відповідачем 2 (продавцем) та Відповідачем 1 (покупцем), у зв'язку з порушенням переважного права позивача на купівлю майна;
- визнати за позивачем право на набуття права власності на зазначене нежитлове приміщення після внесення на депозитний рахунок суду грошової суми, сплаченої покупцем за договором купівлі-продажу, розмір якої підлягає встановленню судом у межах даної справи.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Шумило Н.Б. від 03.04.2026 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у даній справі, призначено підготовче судове засідання, про що повідомлено учасників справи.
23.04.2026 року представник позивача - адвокат Костяков Д.В. подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна: магазин непродовольчих товарів, реконструйований з власного нежитлового приміщення, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 96252221101, загальною площею 80.7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 308/3201/26.
Заяву обґрунтовує тим, що 09.03.2026 року, тобто після того, як позивач звернулась до суду з даним позовом, були здійснені певні реєстраційні дії щодо спірного нерухомого майна, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.04.2026 року (додається) та свідчить про наявність реальної загрози заподіяння шкоди матеріально-правовим інтересам позивача, в тому числі шляхом можливого здійснення чи спроб здійснення подальшого відчуження спірного нерухомого майна третім особам до ухвалення рішення у справі № 308/3201/26.
Так, відповідно до отриманої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно слідує, що 09.03.2026 р. о 12:57:26 державним реєстратором - приватним нотаріусом Деяк Святославою Володимирівною, Ужгородський міський нотаріальний округ, Закарпатська обл., здійснено державну реєстрацію спірного нерухомого майна, підстава якої: договір купівлі-продажу, серія та номер: 139, виданий: 09.03.2026, видавник: Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Деяк С.В.
Матеріалами справи № 308/3201/26 підтверджується, що на момент звернення позивача до суду спірне нерухоме майно було зареєстроване за відповідачем 1 державним реєстратором приватний нотаріус Журкі Ольга Титусівна, Ужгородський міський нотаріальний округ, Закарпатська обл., на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 59, виданий:16.02.2026, видавник: приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Журкі О.Т.
09.03.2026 р. (тобто, вже після звернення позивача до суду з позовом) відповідачем 1 було вчинено правочин, який підлягає державній реєстрації, щодо спірного нерухомого майна. Відчуження відповідачем 1 спірного нерухомого майна матиме наслідком неможливість ефективного виконання рішення суду у справі № 308/3201/26 в частині переведення на позивача прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу цього майна, укладеним між відповідачем 2 та відповідачем 1 (в разі задоволення судом відповідної позовної вимоги позивача), оскільки зміна його власника призведене до припинення правовідносин між відповідачем 2 та відповідачем 1 за таким договором купівлі-продажу.
Внаслідок чого заміна сторони покупця в цьому договорі (в разі задоволення судом відповідної позовної вимоги позивача) не буде ефективною для позивача, оскільки власником спірного нерухомого майна в разі його відчуження відповідачем 1 буде інша особа, для якої договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна, укладений між відповідачем 2 та відповідачем 1 не створюватиме жодних юридичних наслідків в частині володіння та розпоряджання цим майном.
Тому позивач вважає за необхідне звернутись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, оскільки невжиття заходів забезпечення позову в даному випадку становить під загрозу ефективне відновлення порушених прав позивача у разі вирішення спору на його користь.
Також зазначає, що за таких обставин немає підстав вважати, що захід забезпечення позову у виді накладення арешту на спірне нерухоме майно може призвести до заподіяння збитків відповідачу. А тому, пропозицією позивача щодо зустрічного забезпечення є - не застосовувати зустрічне забезпечення позову.
У відповідності до положень частини 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши заяву про забезпечення позову та матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з приписами частини 2 статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 2 ч.1 ст.152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Як встановлено судом, предметом позову у даній цивільній справі є: переведення на позивача права та обов'язки покупця за договором купівлі продажу нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 96252221101, площа об'єкта 80,7 кв.м.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову,так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Звернення з позовом до суду за захистом порушених прав, інтересів фізичних осіб та юридичних осіб, а також свобод фізичних осіб є одним із способів судового захисту.
Інститут забезпечення позову при цьому, дає можливість суду до ухвалення рішення по суті вжити заходів щодо забезпечення заявленого позову у певних визначених випадках, враховуючи чітко визначені підстави.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості заявленої заяви, суд зазначає, що інститут забезпечення позову регламентовано статтями 149 - 151 ЦПК України, які встановлюють підстави для вжиття заходів забезпечення позову, а також способи забезпечення позову в цивільному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення суду і спрямована на дотримання норми щодо обов'язковості до виконання судових рішень, встановленої нормами Конституції України.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, до вирішення справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду. Це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.
Метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника).
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Таким чином,заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб або учасників процесу.
Види забезпечення позову визначені ч. 1 ст. 150 ЦПК України.
Одним із видів забезпечення позову у відповідності до ст. 150 ЦПК України є накладення арешту на майно.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно.
Відповідно до ч.ч. 2,3 ст.150 ЦПК України, суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову,крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову, а також передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт,чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову,суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде спів мірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Верховний Суд у постанові від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18 вказав, що під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Крім того, у постанові від 08.05.2019 року у справі №487/7097/18 Верховний Суд вказав, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно ч.6 ст.153 ЦПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
При розгляді заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч.1ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги предмет розгляду даної справи, суд вважає вимоги позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу ОСОБА_2 нерухоме майно шляхом заборони розпорядження або відчуження майна, співмірними із заявленими позовними вимогами, вбачає імовірність ускладнення виконання або невиконання судового рішення у випадку задоволення судом в цій частині заяви позивача.
Суд вважає обґрунтованими побоювання позивача щодо того, що у разі незастосування заходу забезпечення позову у виді арешту нерухомого майна шляхом заборони розпорядження або відчуження майна, відповідач може відчужити належне йому майно, що у свою чергу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся у разі ухвалення рішення його на користь.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті , а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених вимог.
Зважаючи на викладене вище, вимоги діючого законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, з метою забезпечення ефективного захисту і поновлення прав та інтересів позивача, враховуючи те, що обраний заявником спосіб забезпечення позову до набрання законної сили рішенням суду, не спричинить не відновлюваної шкоди відповідачу, суд вважає, що заява позивача про забезпечення позову в цій частині є обґрунтованою і підлягає задоволенню, оскільки невжиття заходів забезпечення позову, в подальшому, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог.
Щодо накладення арешту на майно в частині користування, то в даному випадку у суд не вбачає підстав для обмеження особи в реалізації права володіння власністю.
Суд вважає що вказані заходи забезпечення позову не порушують права власника, оскільки такі є тимчасовими, а також не порушують права користування спірним майном, а фактично встановлюють заборону здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо спірного нерухомого майна.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.
Суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:
1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом.
Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом: 1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; 2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов'язаних із забезпеченням позову.
Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.
Зазначена норма ЦПК узгоджуються зі змістом Принципу 8 Принципів попередніх і забезпечувальних заходів в міжнародному цивільному процесі, прийнятих Асоціацією міжнародного права у 1996 році: суд повинен мати повноваження вимагати від позивача гарантії відшкодування збитків відповідачу чи третій стороні, які можуть виникнути в результаті відмови у позові. При вирішенні питання про гарантії суд повинен враховувати можливості позивача відповісти на вимогу про відшкодування збитків.
Отже, зустрічне забезпечення - це гарантія відшкодування ймовірних для відповідача збитків. Цей інститут має на меті зберегти певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 569/13105/18 (провадження № 61-46461св18) зазначено, що відповідно до частин першої, другої, пункту 1 частини третьої, частини шостої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має іншого зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Також суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення за наявності одночасно таких підстав: 1) якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України; 2) якщо позивач не має майна, що знаходиться на території України.
Реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов'язком, за винятком випадків, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України, в якій зазначено, що суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, зокрема, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Отже, на відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення спрямоване насамперед на захист інтересів відповідача. Фактично це є збереженням status-quo між сторонами до ухвалення остаточного рішення суду.
Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із цим.
Оцінка співмірності здійснюється, крім іншого, з урахуванням співвідношення права та інтересу, які просить захистити заявник, вартості майна, на яке накладається арешт, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
При цьому в ухвалі про забезпечення позову або про зустрічне забезпечення вказується розмір останнього або інші дії, які повинен вчинити заявник у порядку зустрічного забезпечення, а також строк його надання, котрий не може перевищувати 10-ти днів з дня постановлення ухвали.
Оскільки вжиття заходів зустрічного забезпечення за загальним правилом має диспозитивний характер, то при вирішенні питання про їх застосування суд повинен оцінити необхідність зустрічного забезпечення та з'ясувати спроможність позивача компенсувати відповідачу у майбутньому можливі збитки, пов'язані із забезпеченням позову.
Отже, метою зустрічного забезпечення є гарантія відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. На відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову (зустрічного забезпечення) з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, які є предметом судового розгляду.
Із змісту позову вбачається, що позивач просить: перевести на позивача права та обов'язки покупця за договором купівлі продажу нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 96252221101, площа об'єкта 80,7 кв.м., укладеним між відповідачем 2 (продавцем) та відповідачем 1 (покупцем), у зв'язку з порушенням переважного права позивача на купівлю майна; визнати за позивачем право на набуття права власності на зазначене нежитлове приміщення.
Як захід забезпечення позову представник позивача просить застосувати арешт на нежитлове приміщення.
Суд зауважує, що арешт полягає в накладенні заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна; заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном. Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 19.02.2021).
У контексті наведеного, арешт на майно за своєю правовою природою накладає більший тягар на юридичного власника майна, що передбачає більший об'єм обмежень правомочностей власника щодо відповідного майна. Відтак, при вирішенні питання щодо застосування зустрічного забезпечення, вказані обставини мають враховуватися судом при встановленні гарантій відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки щодо оціночної вартості об'єкта нерухомості від 09.03.2026 року оціночна вартість об'єкта оцінки нежитлового приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 96252221101, площа об'єкта 80,7 кв.м. становить 168334, 40 грн.
Відповідно до ч.ч. 8, 9, 10 ст. 154 ЦПК України строк надання зустрічного забезпечення визначається судом та не може перевищувати десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову або ухвали про зустрічне забезпечення, якщо інше не випливає зі змісту заходів зустрічного забезпечення. Особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову із застосуванням зустрічного забезпечення, протягом визначеного судом строку має надати суду документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення. Якщо особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову, не виконує вимоги суду щодо зустрічного забезпечення у визначений судом строк, суд скасовує ухвалу про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення.
З врахування вищезазначених обставин, суд дійшов висновку про доцільність застосування зустрічного забезпечення в розмірі 168334, 40 грн., що буде відповідати оціночна вартість об'єкта оцінки нежитлового приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 96252221101, площа об'єкта 80,7 кв.м. та зобов'язати сплатити вказану суму на депозитний рахунок суду протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.149-150, 153, 154,Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
постановив:
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Костякова Дмитра Володимировича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, - задовольнити частково.
Накласти арешт на об'єкт нерухомого майна: магазин непродовольчих товарів, реконструйований з власного нежитлового приміщення, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 96252221101, загальною площею 80.7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження та розпорядження.
В задоволенні іншої частини вимог заяви про забезпечення позову відмовити.
Застосувати зустрічне забезпечення позову у цивільній справі №308/3201/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом внесення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) протягом десяти днів з дня постановлення ухвали на депозитний рахунок суду (код ЄДРПОУ 26213408, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м.Київ, код банку отримувача (МФО) 820172, рахунок отримувача UA198201720355209001000018501) грошових коштів у розмірі 168 334 (сто шістдесят вісім гривень триста тридцять чотири) грн. 40 коп., та подати суду документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення.
У разі не надання ОСОБА_1 доказів зустрічного забезпечення у визначений судом строк, скасувати ухвалу про забезпечення позову від 29 квітня 2026 року та скасувати накладення арешту на об'єкт нерухомого майна: магазин непродовольчих товарів, реконструйований з власного нежитлового приміщення, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 96252221101, загальною площею 80.7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження та розпорядження.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Копію ухвали про вжиття заходів забезпечення позову направити негайно для виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Апеляційну скарга на ухвалу суду першої інстанції можна подати протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно положень ч.11 ст.153 ЦПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Дані заявника (позивача): ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Дані відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Суддя Ужгородського міськрайонного
суду Закарпатської області Н.Б. Шумило