Справа №760/12116/23 2-а/760/682/26
28 квітня 2026 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Верещінської І.В., за участю секретаря судового засідання Негари А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Державної митної служби України про скасування постанови у справі про порушення митних правил,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом і просить скасувати постанову Київської митниці Державної митної служби України від 23 вересня 2021 року у справі про порушення митних правил № 2207/10000/21.
Посилається в позові на те, що постановою Київської митниці в справі про порушення митних правил № 2207/10000/21 від 23 вересня 2021 року його визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч. 4 ст. 469 МК України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 34 000,00 грн.
Вважає, що постанова Київської митниці в справі про порушення митних правил № 2207/10000/21 від 23 вересня 2021 є незаконною та необґрунтованою, оскільки позивача не було повідомлено про розгляд справи про порушення митних правил, а під час розгляду справи про порушення митних правил № 2207/10000/21 не були встановлені обставини, які свідчать про вчинення позивачем порушення частини четвертої статті 469 Митного кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив задовольнити позов.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 02.06.2023 р. справу передано в провадження судді Солом'янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.
Ухвалою суду від 07 червня 2023 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 21 червня 2023 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
06.09.2023 року відповідачем подано до суду відзив, у якому відповідач проти позову заперечує.
Посилається на те, що 14 липня 2021 року у відділі митного оформлення № 1 митного поста «Київ-центральний» Київської митниці громадянином ОСОБА_2 , на підставі Закону України від 15 квітня 2021 року № 1403-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо тимчасового спрощення митного оформлення транспортних засобів, ввезених на митну територію України», оформлено транспортний засіб VOLKSWAGEN модель BORA VIN № НОМЕР_1 .
Відповідно до інформації з електронної бази даних АСМО «Інспектор» транспортний засіб VOLKSWAGEN модель BORA VIN № НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 ввезений на митну територію України 29 серпня 2018 року громадянином ОСОБА_1 в режимі транзиту через пункт пропуску «Славутич-Комарин» Чернігівської митниці ДФС.
Відповідно до інформації, що міститься в електронній базі даних АСМО «Інспектор», факт вивезення транспортного засобу VOLKSWAGEN модель BORA VIN № НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 за межі митної території України відсутній.
Вважає, що в діях позивача наявні ознаки порушення митних правил передбачених ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України, оскільки громадянин ОСОБА_1 передав вищезазначений транспортний засіб на території України іншій особі.
Стверджує, що протокол про порушення митних правил було направлено позивачу 16.08.2021 листом Київської митниці № 7.8-1/28.8/10/3873.
Вважає, що постанова Київської митниці від 23 вересня 2021 є законною, обґрунтованою, прийнятою з урахуванням всіх фактичних обставин справи та відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні.
Представником позивача адвокатом Пошелюзним С.В. було надано до суду відповідь на відзив в якому сторона позивача стверджує, що відповідач повинен був встановити на підставі належних та допустимих доказів дату вчинення порушення митних правил, однак ні в протоколі від 11.09.2021, ні в постанові від 23.09.2021 не встановлено дату вчинення порушення, відповідальність за яке передбачено частиною четвертою статті 469 МК України.
Щодо твердження відповідача про надсилання позивачу постанови листом № 7.8-1/2110/8280 від 24.09.2021 та повернення постанови до відповідача 01.11.2021 р. з відміткою «за закінченням терміну зберігання» не є належним повідомленням особи.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2024 року дану справу було передано до провадження судді Верещінської І.В.
Оскільки розгляд справи відбувається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, то сторони у судове засідання не викликалися.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 458 МК України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
Частина 4 ст. 469 МК України передбачає відповідальність за передачу транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України чи поміщеного у митний режим транзиту, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзиту, за винятком випадків, коли в транспортному засобі знаходиться особа, яка безпосередньо ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи поміщувала його у митний режим транзиту, а так само використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні.
За змістом ст. 380 МК України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено митними органами з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов'язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.
При цьому тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно тими громадянами, які ввезли їх в Україну, для їх особистих потреб, не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності в Україні, бути розкомплектовані, а також відчужені чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.
Частиною 5 даної статті на особу, яка тимчасово ввезла транспортний засіб особистого користування, покладено обов'язок вивезти за межі митної території України з дотриманням строків, установлених відповідно до вимог цього Кодексу, цей транспортний засіб, або помістити у митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи оформити для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.
Таким чином, на особу покладається обов'язок вчинити низку дій з метою дотримання вимог законодавства України.
Відповідно до п.п. 23, 29 ст. 4 МК України сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і митними органами з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, є митними формальностями.
Виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення визначається як митне оформлення.
Згідно з ч. 1 ст. 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України.
Частиною 4 ст. 255 МК України визначено, що митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму.
Таким чином, невиконання особою дій, визначених законодавством України, унеможливлює надання митним органом дозволу на користування та/або розпорядження товарами, щодо яких здійснюється митне оформлення. Митне оформлення в такому випадку не може вважатись закінченим.
Тобто, у разі встановлення фактів відчуження чи передачі у володіння, користування або розпорядження іншим особам транспортних засобів особистого користування, ввезених особами-нерезидентами, є підстави для розгляду питання щодо наявності ознак правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 469 МК України.
Судом встановлено, що 23 вересня 2021 року начальником Київської митниці було складено постанову в справі про порушення митних правил № 2207/10000/21 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, передбачених ч. 4 ст. 469 МК України, та накладено стягнення в вигляді штрафу в розмірі 34 000,00 гр.
Зі змісту постанови вбачається, що 14 липня 2021 року у відділі митного оформлення № 1 митного поста «Київ-Центральний» Київської митниці громадянином ОСОБА_2 , на підставі Закону України від 15 квітня 2021 року № 1403-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо тимчасового спрощення митного оформлення транспортних засобів, ввезених на митну територію України», оформлено транспортний засіб VOLKSWAGEN модель BORA VIN № НОМЕР_1 .
Відповідно до інформації з електронної бази даних АСМО «Інспектор» транспортний засіб VOLKSWAGEN модель BORA VIN № НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 ввезений на митну територію України 29 серпня 2018 року громадянином ОСОБА_1 в режимі транзиту через пункт пропуску «Славутич-Комарин» Чернігівської митниці ДФС.
Тому суд вважає доведеним факт ввезення позивачем на митну територію України 29 серпня 2018 через пункт пропуску «Славутич-Комарин» Чернігівської митниці в режимі «транзит» транспортний засіб VOLKSWAGEN модель BORA VIN № НОМЕР_1 .
Відповідно до інформації, що міститься в електронній базі даних АСМО «Інспектор», факт вивезення транспортного засобу VOLKSWAGEN модель BORA VIN № НОМЕР_1 за межі митної території України відсутній.
Митний орган, вважаючи доведеним факт вчинення позивачем правопорушення, посилався на факт подання до митного оформлення транспортного засобу марки VOLKSWAGEN модель BORA VIN № НОМЕР_1 , у відділі митного оформлення №1 митного поста «Південний» Київської митниці громадянином України ОСОБА_2 на підставі Закону України від 15 квітня 2021 року № 1403-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо тимчасового спрощення митного оформлення транспортних засобів, ввезених на митну територію України».
Відповідно до частини четвертої статті 469 МК України, відповідальність за передачу транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України чи поміщеного у митний режим транзиту, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзиту, за винятком випадків, коли в транспортному засобі знаходиться особа, яка безпосередньо ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи поміщувала його у митний режим транзиту, а так само використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні.
Як зазначалось вище, зміст виявленого митним органом порушення полягає у тому, що позивач, здійснивши ввезення транспортного засобу на митну територію України, передав його іншій особі - ОСОБА_2 .
При цьому, будь-яких відомостей коли саме відбулася така передача матеріали справи не містять.
Встановлення такої обставини, як момент передачі ввезеного ним на територію України транспортного засобу, має істотне значення для вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення позивача до відповідальності за ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України, адже вказана норма права була введена в дію вже після ввезення позивачем відповідного транспортного засобу на митну територію України.
Так, п. 7 розділу I Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо ввезення транспортних засобів на митну територію України» до ст. 469 Митного кодексу України було внесено зміни, а саме - назву статті викласти в такій редакції: «Стаття 469. Неправомірні операції з товарами, митне оформлення яких не закінчено, або з товарами, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем, або з транспортними засобами особистого користування, тимчасово ввезеними на митну територію України чи поміщеними у митний режим транзиту» та доповнено новою частиною четвертою такого змісту: «Передача транспортного засобу особистого користування, тимчасово ввезеного на митну територію України чи поміщеного у митний режим транзиту, у володіння, користування або розпорядження особі, яка безпосередньо не ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи не поміщувала його у митний режим транзиту, за винятком випадків, коли в транспортному засобі знаходиться особа, яка безпосередньо ввозила такий транспортний засіб на митну територію України чи поміщувала його у митний режим транзиту, а так само використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
Згідно з п. 1 розділу IІ вказаного Закону він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 7 і 8 розділу I та підпункту 1 пункту 2 розділу II цього Закону, які набирають чинності через 270 днів з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.
Тобто, п. 7 розділу I Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо ввезення транспортних засобів на митну територію України» набрав чинності 22 серпня 2019 року, в той час як транспортний засіб марки VOLKSWAGEN модель BORA VIN № НОМЕР_1 був ввезений на митну територію України 29.08.2018.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні жодні докази того, що саме позивачем здійснено передачу вказаного транспортного засобу, а також щодо часу такої передачі.
В контексті наведеного, суд зауважує, що в оскаржуваній постанові відповідачем як суб'єктом владних повноважень не встановлено ким, коли саме та за яких обставин відбулася передача транспортного засобу.
Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень (частина друга статті 77 КАС України), що обумовлює покладення обов'язку доказування в митних спорах на контролюючий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для прийняття спірної постанови.
Таким чином, саме на відповідача як суб'єкта владних повноважень покладено обов'язок доказування правомірності постанови про порушення митних правил, у тому числі в частині застосування ч. 4 ст. 469 Митного кодексу України з урахуванням обмежень, встановлених ст. 58 Конституції України.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт вчинення позивачем порушення митних правил
Стосовно тверджень позивача про неповідомлення його про розгляд справи щодо притягнення до відповідальності суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 486 МК України завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.
Провадження у справі про порушення митних правил включає в себе виконання процесуальних дій, зазначених у статті 508 цього Кодексу, розгляд справи, винесення постанови та її перегляд у зв'язку з оскарженням.
Статтею 489 МК України закріплено, що посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 498 МК України особи, які притягуються до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, та власники товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу (заінтересовані особи), під час розгляду справи про порушення митних правил у митному органі або суді мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, постанов та інших документів, що є у справі, бути присутніми під час розгляду справи у митному органі та брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, під час розгляду справи користуватися юридичною допомогою захисника, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, давати усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати постанови митного органу, суду (судді), а також користуватися іншими правами, наданими їм законом. Зазначені в цій статті особи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.
Водночас ч.ч. 1, 2, 4 ст. 526 МК України встановлено, що справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника.
Про час та місце розгляду справи про порушення митних правил митним органом цей орган інформує особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, якщо це не було зроблено під час вручення зазначеній особі копії протоколу про порушення митних правил.
Справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи.
Відповідачем не надано доказів про належне повідомлення позивача про місце і час розгляду справи про порушення митних правил.
Наведене свідчить про те, що станом на час прийняття постанови відповідачем було порушено встановлені ст. 498 МК України права ОСОБА_1 , що позбавило його можливості надати свої пояснення (заперечення) та прийняти участь у розгляді справи про порушення митних правил.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, оскаржувана постанова прийнята відповідачем з порушенням вимог щодо всебічного, та об'єктивного з'ясування обставин справи, а тому підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
Суд також враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі «Золотас проти Греції», про те, що стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок також викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Крім того, у рішеннях від 20 травня 2010 року та від 25 листопада 2008 року у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, в яких ЄСПЛ наголосив, що саме на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.
Перевіряючи всі доводи обох сторін, суд також приймає до уваги правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», відповідно до якої «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду із позовом, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.
Разом із тим, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 543/775/17, провадження № 11-1287апп18, у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Розмір судового збору за подання позовної заяви складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розміру судового збору за подання заяви про забезпечення позову складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб складав 2 684,00 грн., 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 536,8 грн.
Тобто, при зверненні до суду позивач зобов'язаний був сплатити судовий збір у розмірі 536,8 грн., а тому суд приходить до висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці на користь позивача понесених витрат зі сплати судового збору у розмірі 536,8 грн. за подання позовної заяви.
При цьому, суд роз'яснює позивачу його право звернутися до суду із заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору у порядку передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Щодо витрат на правничу допомогу суд приходить до таких висновків.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім виів надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч.1 ст.26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до п. 169 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 р. у справі № 922/1964/21: у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, в адміністративному позові представником позивача адвокатом Пошелюзним С.В. зазначені відомості про попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс і які очікує понести складає 10 000,00 грн.
Як встановлено судом, 22.05.2023 між Адвокатським бюро «Сергія Пошелюзного» (Адвокатське бюро) та ОСОБА_1 , було укладено договір про надання правничої допомоги №22/05-23, за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе доручення Клієнта про надання обумовленої цим Договором правничої допомоги в інтересах Клієнта в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, а Клієнт зобов'язується сплачувати гонорар за надану Адвокатським бюро правничу допомогу.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що розмір та порядок виплати гонорару Адвокатського бюро за виконання кожного доручення визначається за домовленістю сторін виходячи зі складності та характеру кожного окремого доручення шляхом підписання відповідної Додаткової угоди до цього Договору.
22.05.2023 між Адвокатським бюро «Сергія Пошелюзного» (Адвокатське бюро) та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №1 до договору про надання правничої допомоги, за умовами якої Адвокатське бюро згідно доручення Клієнта надає правничу допомогу Клієнту щодо захисту його прав та законних інтересів у справі про порушення митних правил № 2207/10000/21, яка перебувала у провадженні Київської митниці Держмитслужби, в тому числі: аналіз матеріалів справи про порушення митних правил, консультації щодо можливості оскарження постанови у справі про порушення митних правил в судовому порядку, підготовка та подання адміністративного позову про скасування постанови у справі про порушення митних правил № 2207/10000/21 та інші послуги.
Пунктом 2 додаткової угоди визначено, що зазначена в п. 1 цієї Угоди правнича допомога включає: - ознайомлення з матеріалами справи про порушення митних правил № 2207/10000/21; - усні консультації щодо можливості оскарження постанови у справі порушення митних правил № 2207/10000/21; - підготовка та подання до суду адміністративного позову про скасування постанови у справі порушення митних правил №2207/10000/21; - надання інших видів правничої допомоги.
Термін надання правничої допомоги за цією Угодою - до 22 травня 2024 року (п.3 додаткової угоди).
Відповідно до п.4 додаткової угоди вартість правничої допомоги, вказаної в п. 1 цієї Угоди складає 10 000 гривень 00 копійок.
Представником позивача до матеріалів справи було долучено належним чином засвідчену копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, належним чином засвідчену копію Договору № 22/05-23 від 22 травня 2023 року про надання правничої допомоги, належним чином засвідчену копію Додаткової угоди № 1 Договору № 22/05-23 від 22 травня 2023 року про надання правничої допомоги, належним чином засвідчену копію Ордеру про надання правничої допомоги, належним чином засвідчену копію Витягу з Договору № 22/05-23 від 22 травня 2023 року про надання правничої допомоги, належним чином засвідчену копію квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 26.05.2023, звіт про надання правничої допомоги за Додатковою угодою № 1 від 22 травня 2023 року до Договору № 22/05-23 про надання правничої допомоги від 22 травня 2023 року, звіт від 31.05.2023 про надання правничої допомоги за Додатковою угодою № 1 від 22 травня 2023 року до Договору № 22/05-23 про надання правничої допомоги від 22 травня 2023 року.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що вказана в додатковій угоді послуга щодо представництва інтересів клієнта у судових засіданнях, адвокатом фактично не здійснювалась, оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Окрім цього, зазначена в додатковій угоді послуга щодо надання інших видів правничої допомоги є неконкретизованою, що позбавляє суд можливості встановити які саме інші види правничої допомоги були надані адвокатом. Також, у звітах про надання правничої допомоги не зазначено часу, витраченого на кожну з послуг та вартість кожної з них.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Враховуючи все викладене в сукупності, суд, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, а також з огляду на зроблену представником Київської митниці заяву (про відмову у задоволенні вимог про стягнення судових витрат), приходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в даній справі, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці підлягає відшкодуванню у розмірі 5000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 69, 257, 264, 469, 489, 498 МК України, 2, 4-5, 7-10, 72-78, 241-244, 245, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Київської митниці Державної митної служби України про скасування постанови у справі про порушення митних правил - задовольнити.
Скасувати Постанову Київської митниці Державної митної служби України від 23 вересня 2021 року у справі про порушення митних правил № 2207/10000/21.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Державної митної служби України (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 8-А, ЄДРПОУ: 43997555) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 536,8 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення повного судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 10 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.В.Верещінська