29.04.26
22-ц/812/872/26
Справа № 487/1075/23 Головуючий у 1-й інстанції Гаврасієнко В. О.
Провадження № 22ц/812/872/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.
Іменем України
29 квітня 2026 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючої-судді: Ямкової О. О.,
суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,
із секретарем: Колосовою О. М.,
за участю: старшої державної виконавиці - Железняк Н. О.
представниці стягувачки - Царик Р. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
Старшої державної виконавиці Заводського відділу державної виконавчої служби
у місті Миколаєві Одеського Міжрегіонального управління
Міністерства юстиції України
Железняк Наталії Олександрівни
(далі - старшої держвиконавиці Заводського ВДВС Железняк Н. О.)
на ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 25 лютого 2026 року, постановлену під головуванням судді Гаврасієнка В. О. в залі суду в місті Миколаєві об 11 годині 15 хвилині, зі складанням повного судового рішення, у справі
за скаргою
ОСОБА_1
на дії старшої держвиконавиці Заводського ВДВС Железняк Наталії Олександрівни
про повернення виконавчого документу стягувачці, -
2 лютого 2026 року ОСОБА_1 , діючи через свою представницю ОСОБА_2 , звернулася до суду зі скаргою, у якій просила визнати неправомірними дії старшої державної виконавиці Железняк Н. О. щодо прийняття рішення про повернення стягувачці судового наказу, виданого у справі №487/1075/23, та зобов'язати старшу держвиконавицю поновити порушене право ОСОБА_1 шляхом відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу.
В обґрунтування вимог скарги зазначала, що 6 березня 2023 року Заводським районним судом міста Миколаєва видано судовий наказ №487/1075/23 про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання трьох неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
5 листопада 2025 року заявницею пред'явлено судовий наказ до примусового виконання Заводського ВДВС.
7 листопада 2025 року судовий наказ повернуто ОСОБА_1 без прийняття до виконання на підставі повідомлення старшої держвиконавиці Железняк Н. О. за пропуском строку пред'явлення виконавчого до виконання у відповідності до пункту 2 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Посилаючись на ці обставини, положення статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» та пункт 102 розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положення цього Закону, заявниця вважала дії держвиконавиці з повернення їй виконавчого документу неправомірними, оскільки виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджено платежі, а з огляду на те, що строки визначені Законом України «Про виконавче провадження» тимчасово перериваються на період до припинення або скасування воєнного стану на території України та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану, заявницею не пропущено строк на пред'явлення судового наказу до примусового виконання.
Клопотала про витребування матеріалів виконавчого провадження № 79530371.
У відзиві на скаргу суб'єкт оскарження вважала скаргу необґрунтованою, посилаючись на те, що нею правомірно повернуто виконавчий документ без прийняття до виконання, у зв'язку із пропуском строку для його пред'явлення до примусового виконання.
Вказувала на те, що у судовому наказі зазначено строк його пред'явлення до виконання до досягнення найстаршою дитиною повноліття, яка на час подачі документу стягувачкою до виконавчої служби досягла повноліття, а отже судовий наказ не підлягає виконанню і в частині стягнення аліментів на інших неповнолітніх дітей.
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 25 лютого 2026 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалено про визнання дій державної виконавиці Заводського ВДВС щодо повернення судового наказу 487/1075/23, виданого 6 березня 2023 року неправомірними. Зобов'язано державну виконавицю Заводського ВДВС прийняти до виконання судовий наказ Заводського районного суду міста Миколаєва від 6 березня 2023 року за заявою ОСОБА_1 , яким стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей, починаючи з 27 лютого 2023 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Постановлюючи таку ухвалу суд виходив з обґрунтованості поданої скарги, оскільки на час пред'явлення судового наказу до виконання дві дитини стягувачки є неповнолітніми та на їх утримання з боржника судом стягнуто періодичні платежі, які підлягають примусовому стягненню до досягнення повноліття кожною дитиною.
В апеляційній скарзі старша державна виконавиця Заводського ВДВС просить скасувати ухвалу суду і постановити нову про відмову в задоволенні скарги, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Зазначала про те, що строк пред'явлення судового наказу до виконання обмежено моментом досягнення старшою дитиною повноліття, що відбулося до його пред'явлення заявницею, 9 серпня 2023 року. Тому заявниці треба спочатку змінити спосіб та порядок його виконання, з огляду на наявність двох неповнолітніх дітей, що передбачено положеннями статті 183 СК України, або звернутись з позовною заявою про визначення нового розміру аліментів, після чого вже звернутися до виконання.
Посилалася на наявність у суду дискреційних повноважень, що стосується дотримання процесуальних строків при поданні скарг, що тягне для особи втрату права на вчинення такої процесуальної дії.
У відзиві на апеляційну скаргу заявниця ОСОБА_1 , діючи через свою представницю ОСОБА_2 , вважала апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, переважно виклавши аргументи зазначені в скарзі на дії старшої державної виконавиці, посилаючись на продовження строків пред'явлення виконавчих документів до виконання та пов'язану із цими правовідносинами судову практику.
Посилалась на норми сімейного законодавства, а саме на можливість відрахування рівної частки аліментів у разі досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Боржником відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення із наступних підстав.
При вирішенні справи судом встановлено, що 6 березня 2023 року Заводським районним судом міста Миколаєва за заявою стягувачки ОСОБА_1 видано судовий наказ про стягнення з боржника ОСОБА_3 аліментів на утримання трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі половини з усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину щомісяця, починаючи з 27 лютого 2023 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття (т. 1. а.с.15).
У змісті наказу зазначено, що строк його пред'явлення до виконання в частині стягнення аліментів до повноліття дитини.
5 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Заводського ВДВС з заявою про примусове виконання судового наказу від 6 березня 2023 року про стягнення аліментів (т. 2. а.с.33).
7 листопада 2025 року старшою держвиконавицею Железняк Н. О. винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання із посиланням на положення пункту 2 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» ( т. 2. а.с.8зв-9).
Відомості про вручення цього повідомлення стягувачки у справі відсутні, натомість, є лист на ім'я представниці стягувачки від 26 січня 2026 року про надсилання їй копії цього повідомлення на звернення адвокатки, подане 20 січня 2026 року на ім'я старшої держвиконавиці (т.2 а.с.8).
Тому, посилаючись на ці обставини, як день, коли стягувачка дізналася про прийняття рішення про повернення їй виконавчого документу, отримавши його копію 27 січня 2026 року на звернення адвокатки, заявниця ОСОБА_1 звернулася 1 лютого 2026 року до суду зі скаргою на дії держвиконавиці, тобто діяла в межах строку, визначеного пунктом а частини 1 статті 449 ЦПК України, що не вимагало від суду додаткового вирішення питання про поновлення строку на звернення зі скаргою, який пов'язаний виключно з моментом обізнаності особи про порушення її права, що заявницею підтверджено у справі належними доказами.
За такого посилання старшої держвиконавиці ОСОБА_7 на дискреційні повноваження суду із наведенням практики ЄСПЛ та ВС є неприйнятним.
Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Частинами 2 та 3 статті 183 СК України передбачено, якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягнута до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Якщо ж після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто із батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Спосіб та порядок такого стягнення аліментів на двох і більше дітей врегульований також при видачі судового наказу відповідно до частини 5 статті 183 СК України.
Отже, аналіз наведених норм матеріального права дає колегії суддів підстави виснувати, що в судовому рішенні, яким є і судовий наказ, зазначається про стягнення частки від доходу батька на утримання двох і більше дітей до досягнення найстаршою дитиною повноліття, після якого за відсутністю звернення одного із батьків з новим позовом до суду, частки на інший дітей визначаються автоматично, без судового рішення з визначення нової частки задля стягнення аліментів або зміни способу чи порядку його виконання, а саме в порядку простого вирахування тієї частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
За наведеного доводи старшої держвиконавиці у змісті скарги з порадою стягувачці звернутися до суду з новим позовом або змінити спосіб та порядок виконання судового наказу задля його пред'явлення до примусового виконання є помилковим тлумаченням норм матеріального права, якими врегульовано спосіб такого примусового виконання періодичних платежів, якими є аліменти, без додаткового звернення до суду.
Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діє на час виникнення спірних правовідносин, виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, втрати годувальника тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
А визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану на території України згідно до змісту підпункту 4 пункту 102 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, за встановлених судом обставин та наведених норм матеріального права, у старшої держвиконавиці Заводського ВДВС не було законних підстав для повернення судового наказу, як виконавчого документу, заявниці-стягувачці ОСОБА_1 без прийняття його примусового виконання. А отже, її дії з винесення такого повідомлення є неправомірними.
Тому постановлена судом ухвала є законною і обґрунтованою, що винесена на підставі правильно встановлених обставин справи, із належним застосуванням норм процесуального і матеріального права, внаслідок чого не підлягає зміні чи скасуванню.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу старшої державної виконавиці Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського Міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Железняк Наталії Олександрівни залишити без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 25 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуюча О. О. Ямкова
Судді Т. В. Крамаренко
О. В. Локтіонова