Справа № 703/4651/25
2/703/89/26
28 квітня 2026 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого-судді Прилуцького В.О.
секретаря судового засідання Тимошенко Д.А.
за участі:
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕКС НАВІГАТОР», третя особа Завідувач Першої Черкаської державної нотаріальної контори Шалденко Л.В. про визнання договору іпотеки припиненим, скасування заборони відчуження нерухомого майна та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ЛЕКС НАВІГАТОР», третя особа Завідувач Першої Черкаської державної нотаріальної контори Шалденко Л.В. про визнання договору іпотеки припиненим, скасування заборони відчуження нерухомого майна та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Позов мотивований тим, що 14 березня 1997 року позивачем було укладено у Смілянському відділенні банку «Україна» кредитний договір та на підставі даного договору договір іпотеки на квартиру АДРЕСА_1 . Маючи намір розпорядитись належною йому квартирою він звернувся до виконавчого комітету Смілянської міської ради де дізнався, що на належну йому квартиру накладено заборону обтяження. Зазначає, що арешт на майно було накладено на підставі повідомлення банку «Україна», однак на момент внесення відомостей до держреєстру про обтяження, кредитний договір було погашено, а обтяжувача ліквідовано. Вказує на те, що кредит, який він брав у банку «Україна» в 1997 році було погашено достроково, а тому він вважав, що заборона і відчуження нерухомого майна також знято, оскільки боргові зобов'язання відсутні. З метою зняття арешту з квартири він звернувся до нотаріальної контори, однак йому було відмовлено, оскільки нотаріальна контора не є обтяжувачем та не приймала рішення про накладення арешту. Крім того зазначає, що оскільки банк «Україна» ліквідовано, а правонаступники його відсутні, активи банку, які не були продані під час його ліквідації, передані на підставі договору про передавання в управління непроданих активів від 26 лютого 2021 року ТОВ «ЛЕКСНАВІГАТОР», перед яким заборгованість відсутня та така заборгованість у переліку непроданих активів Банку Україна відсутня, що на його думку підтверджує відсутність заборгованість та безпідставність накладеного арешту на квартиру.
Ухвалою судді від 22 липня 2025 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в підготовче судове засідання.
16 вересня 2025 року ухвалою суду було закрито підготовче судове засідання та перейдено до розгляду справи по суті.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд зняти арешт з належної йому квартири та визнати договір іпотеки недійсним. Проти винесення заочного рішення не заперечував.
В судове засідання представник позивача не з'явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, вимоги підтримав.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток. Правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Третя особа в судове засідання не з'явилась, від Першої Черкаської державної нотаріальної контори надійшла до суду заява про розгляд справи у відсутність представника нотаріальної контори.
Частиною 8 статті 178 ЦПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву, зважаючи на те, що позивач не висловив своїх заперечень проти заочного розгляду справи, розгляд справи проведено в порядку заочного розгляду, передбаченого гл. 11 ЦПК України, про що судом постановлено протокольну ухвалу.
Врахувавши позицію позивача, повно, всебічно та об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Так, судовим розглядом встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу квартири від 25 грудня 1996 року, зареєстрованого Смілянською біржею Джі - Ай - Пі 13 січня 1997 року.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 381725316 від 06 червня 2024 року вбачається, що на квартиру АДРЕСА_1 накладено обтяження, тип обтяження: заборона (архівний запис), реєстраційний номер 5010921 24 травня 2007 року реєстратором Перша черкаська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: повідомлення б/н Банк «Україна» м. Сміла.
Позивач посилається на те, що він повністю погасив заборгованість перед банком Україна, а кредитна заборгованість перед банком відсутня у переліку непроданих активів банку «Україна» переданих в управління Управителю на підставу договору то вважає, що арешт з цих підстав має бути знятий.
Відповідно до Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За правилами ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. (правова позиція Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-709цс16).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац 4 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Тобто, державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.
Положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Приписами ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
За правилами ч. 1 ст. 31-2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація припинення обтяження речових прав у результаті зняття нотаріусом заборони на відчуження нерухомого майна відповідно до Закону України «Про нотаріат проводиться нотаріусом, яким знято відповідну заборону на відчуження нерухомого майна, одночасно з її зняттям.
За змістом ст. 34 Закону України «Про нотаріат», накладення або зняття заборон є нотаріальною дією, вчинення яких в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною діяльністю.
Пунктом 9 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» передбачена така нотаріальна дія як зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягають державній реєстрації.
Положеннями ст. 74 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини,нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.
Безпосередньо процедура зняття заборони відчуження нерухомого майна регламентована пунктом 5 глави 15 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, а саме: нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема, за рішенням суду.
Відповідно до п.п.5 п.4 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ведення державного реєстру передбачає внесення змін до записів Державного реєстру прав, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, скасування записів Державного реєстру прав.
Пунктом 1.3 вищевказаного Порядку визначено, що рішення про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав використовує державний реєстратор прав на нерухоме майно, яке оформляється за допомогою Державного реєстру прав у двох примірниках.
Згідно з абзацом 2 пункту 7 Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14 грудня 2012 року № 1844/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 18 грудня 2012 року за № 2102/22414, у разі коли при розгляді заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якої державній реєстрації підлягає припинення обтяження речового права на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване в Державному реєстрі прав, встановлено наявність запису про таке обтяження в Реєстрах, державний реєстратор переносить відомості запису про таке обтяження до спеціального розділу Державного реєстру прав, після чого на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію припинення обтяження речового права на нерухоме майно вносить запис про припинення такого обтяження до Державного реєстру прав.
З системного аналізу зазначених норм права випливає, що відновлення порушеного права позивача, не можливе без виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження нерухомого майна і саме на державного реєстратора покладено обов'язок вносити відомості щодо обтяжень до зазначеного реєстру.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 82614016/16, від 11 лютого 2019 року у справі №2а-204/1).
З врахуванням зазначеного, вбачається, що обтяження з нерухомого майна, яке було предметом договору іпотеки в забезпечення виконання зобов'язань кредитного договору може бути знято, у зв'язку з виконанням зобов'язань у відповідності до кредитного договору.
З копії відповіді Першої Черкаської нотаріальної контори № 1027/02-32 від 26 червня 2024 року вбачається, що позивач звертався до нотаріальної контори із заявою про зняття заборони, однак так як заборону внесено до новоствореного Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
З копії відповіді Черкаського обласного державного нотаріального архіву № 801/01-17 від 27 червня 2024 року вбачається, що документи Першої черкаської державної нотаріальної контори за 2007 рік до архіву не передавались, у справі «Документи по накладенню і зняттю заборон відчуження» Смілянської державної нотаріальної контори за 1997 рік та 1999 рік, повідомлення б/н Банку Україна від 14 березня 1997 року відсутнє.
З копії відповіді Смілянської державної нотаріальної контори № 1763/02-3 від 24 жовтня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 повідомлено, що Смілянською ДНК за період з 1995 року по 2012 рік включно було передано на постійне зберігання до Черкаського обласного державного нотаріального архіву нотаріальні документи за вказаний період. Крім того повідомлено, що документи щодо накладеної заборони відчуження на нерухоме майно від 14 березня 1997 року, згідно повідомлення б/н Банку Україна на житловий будинок АДРЕСА_2 у справах державного нотаріального архіву відсутні тому можливості надати таке повідомлення немає. Повідомлено про те, що наданий лист Національного банку країни від 26 липня 2024 року щодо відсутності переліку непроданих активів Банку «Україна» переданих в управління Управителю, а також кредитної справи на ім'я ОСОБА_1 , не значиться та на архівне зберігання до НБУ ліквідатором Банку «Україна» не передавалась, не є підставою для зняття заборони.
Із копії листа Національного Банку України від 26 липня 2024 року вбачається, що банк розглянув заяву ОСОБА_1 щодо надання інформації про повне виконання зобов'язань та відсутність за кредитним договором , укладеним в березня 1997 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним агропромисловим банком «Україна» (далі Банк Україна), для зняття заборони на відчуження нерухомого майна. ОСОБА_1 повідомлено про те, що 13 квітня 2009 року комісією НБУ прийняте рішення «Про виключення Банку «Україна» з Державного реєстру банків. Державний реєстр банків не містить відомостей про реєстрацію НБУ банку який став правонаступником Банку «Україна». Повідомлено про те, що активи Банку «Україна». Які не були продані під час процедури його ліквідації, передані на підставі Договору про передавання в управління ТОВ «ЛЕКСНАВІГАТОР» (далі Управитель). В той же час повідомлено про те, що кредитна заборгованість ОСОБА_1 перед Банком «Україна» відсутня у переліку непроданих активів Банку «Україна», переданих в управління Управителю на підставі договору. В описах архівних справ Банку «Україна» кредитна справа ОСОБА_1 не значиться та на архівне зберігання до НБУ ліквідатором Банку «Україна» не передавалась. У документах архівного фонду Банку «Україна» а саме: в додатку «Акт прийому - передачі кредитної заборгованості фізичних осіб, кредитних справ та звітів про оцінку» до Звіту ліквідатора Банку «Україна» про проведену роботу за період з 17 липня 2001 по 26 грудня 2008 року, інформація щодо кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед Банком «Україна» відсутня.
Так, позивач в підтвердження доказів виконання кредитних зобов'язань надав суду вище зазначені відповіді, в тому числі і послався на те, що відсутність заборгованості перед Банком «Україна» підтверджується відповіддю Національного Банку України.
Разом з цим, суд звертає увагу, що відповідь НБУ, не є належним доказом, оскільки видана не стороною позикодавця та не його правонаступником, а тому не може свідчити про відсутність у позивача заборгованості.
Позивач у позовній заяві просить суд визнати договір іпотеки на підставі кредитного договору від 14 березня 1997 року укладеного між ОСОБА_1 та Банком «Україна» припиненим.
Крім того просить суд скасувати заборону відчуження житлової квартири АДРЕСА_1 та скасування рішення № 5010921 від 24 травня 2007 року про державну реєстрацію прав обтяжень.
Однак, позивачем до суду як договору іпотеки так і договору кредиту від 14 березня 1997 року укладеного між ОСОБА_1 та Банком «Україна» не надано, як і доказів погашення заборгованості за такими договорами.
Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що твердження позивача про виконання зобов'язань за кредитним договором не підтверджені належним чином, що свідчить про недоведеність обставин на які посилається позивач.
Окрім цього, суд прийшов до висновку, що сторона позивача обрала помилковий спосіб захисту, а саме звернулась до суду до неналежного відповідача.
Так, відповідно до частин 1-3 стаття 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Також, відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом.
Особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність (частина четверта статті 110 ЦК України).
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Згідно із частиною першою статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Відповідно до частини третьої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
В Україні запроваджено правило, за яким учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом (частина третя статті 96 ЦК України).
Отже, правонаступництво учасника (засновника) юридичної особи за зобов'язаннями цієї юридичної особи після її ліквідації можливе у випадках, передбачених законом.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року по справі № 753/15412/20 (провадження № 61-4705св21) суд вказав, що «...Верховний Суд у постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 200/5013/17 (провадження № 61-4050св21) дійшов висновку про те, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/1б-ц (провадження № 14-61цс18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 дійшла висновку про те, що банк, який виводиться з ринку, до моменту державної реєстрації його припинення не позбавлений правосуб'єктності і може виступати учасником різних правовідносин. Від імені банку у цих правовідносинах діє уповноважена особа Фонду, виконуючи функції виконавчого органу банку (керівника банку)...».
Фонд гарантування не є правонаступником Банку після процедури ліквідації Банку, як юридичної особи, дане підтверджується позицією Верховного Суду, зокрема, у постанові від 24 вересня 2020 р Перша судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду по справі № 334/8020/18 (провадження N 61-7616св20) зазначила, що «...Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Відповідно до частин першої та другої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Якщо позовна вимога - заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.
Належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10 Постанови Велика Палата Верховного Суду від 05 липня 2023 року, справа № 910/15792/20).
Так, при розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).
З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що позивачем було обрано неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки ТОВ «ЛЕКС НАВІГАТОР» не є правонаступником Банку «Україна», а лише виступав «правителем активів банку, які не були продані під час процедури його ліквідації.
Як встановлено в судовому засіданні кредитна заборгованість ОСОБА_1 перед Банком «Україна» відсутня у переліку непроданих активів Банку «Україна», переданих в управління Управителю - ТОВ «ЛЕКС НАВІГАТОР».
Таким чином ТОВ «ЛЕКС НАВІГАТОР» не був стороною договірних правовідносин та не був іпотекодержателем, як і не був Управителем непроданих активів кредитної заборгованості позивача), а тому ТОВ «ЛЕКС НАВІГАТОР» є неналежним відповідачем у справі.
Належними відповідачами за вимогами про скасування записів про заборону відчуження нерухомого майна та виключення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна є саме Банк «Україна», проте його діяльність припинена без правонаступників. Водночас записи про реєстрацію обтяження, на підставі яких було здійснено обтяження нерухомого майна позивача, не скасовані, адже повідомлення про погашення позики (кредиту) у порядку ст. 74 Закону України «Про нотаріат» банками не подано. Наявність таких записів порушує право власника нерухомого майна.
Разом з тим, оскільки Акціонерний комерційний промисловий банк «Україна», який згодом перейшов у власність України, як кредитор на підставі повідомлення якого було здійснено запис обтяження належного позивачу нерухомого майна, ліквідований без правонаступництва, тому належним відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у даному випадку Міністерство юстиції України та Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garsia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26 із подальшими посиланнями).
Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з зазначених вище підстав.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач під час подання позову був звільнений від сплати судового збору, а позов до задоволення не підлягає, судовий збір слід віднести на рахунок держави.
Керуючись, ст. 316, 321, 328, 391 ЦК України, ст.ст. 2, 141, 259, 264, 263-265, 273, 280,354 ЦПК України, суд,-
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕКС НАВІГАТОР», третя особа Завідувач Першої Черкаської державної нотаріальної контори Шалденко Л.В. про визнання договору іпотеки припиненим, скасування заборони відчуження нерухомого майна та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий по АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
Відповідач: ТОВ «ЛЕКС НАВІГАТОР», юридична адреса вул. Володимирська, 97/37 в м. Київ, ЄДРПОУ 40856598;
Третя особа: Завідувач Першої Черкаської державної нотаріальної контори Шалденко Л.В., юридична адреса вул. Хрещатик, 255 в м. Черкаси, ЄДРПОУ 02901374.
Головуючий: В. О. Прилуцький