Справа № 536/133/25
Провадження № 2/536/1515/26
28 квітня 2026 року Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі: головуючого судді Баранської Ж.О., за участю секретаря судових засідань Волошиної А.В., за участю представника відповідача Дяченка В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кременчуці за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором № 18.03.2024-100002630 від 18 березня 2024 року в розмірі 24 100 грн. 86 коп., а також судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн.
На обгрунтування позову зазначено, що 18.03.2024 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № 18.03.2024-100002630, який складається із пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) від 18.03.2024 року та заявки № 18.03.2024-100002630. Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надано кредит в сумі 15 000 грн., строком кредитування - 140 днів, процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за один день користування кредитом, спосіб надання кредиту - електронний переказ на реквізити, що вказані позичальником.
Позивач свої зобов'язання перед відповідачем виконав в повному обсязі та надав грошові кошти відповідачеві. Відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконує, тому утворилася заборгованість, що становить 24 100,86 грн. та складається з 10 664,16 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 9 686,70 грн. - заборгованості за процентами та 3 750,00 грн. - заборгованості за неустойкою. Враховуючи те, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань за кредитним договором та заборгованість за не погашає, представник позивача звернувся до суду за захистом прав ТОВ «Споживчий центр».
15 січня 2025 року суддею Кременчуцького районного суду Полтавської області постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
15 вересня 2025 року Кременчуцьким районним судом Полтавської області постановлено заочне рішення по справі, яким позовні вимоги задоволено.
19 листопада 2025 року представником відповідача адвокатом Дяченко В.О. подано заяву про поновлення строку для подачі заяви та перегляд заочного рішення суду.
09 березня 2026 року ухвалою суду скасовано заочне рішення та призначено справу до судового розгляду.
11 березня 2026 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача, де останній просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на наступне. Так, позивачем не надано доказів на підтвердження як самого по собі укладення кредитного договору, так і зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача. Зокрема, надана позивачем квитанція про зарахування через платіжний сервіс на розрахунковий рахунок грошових коштів на суму кредиту, не свідчить про факт зарахування вказаних коштів саме на розрахунковий рахунок, що належить відповідачу.
Щодо нарахованих відсотків, представник відповідача зазначив, що розрахунок заборгованості не є належним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу. Окрім того, відповідно до неодноразово сформульованих Верховним Судом правових позицій у кредитних правовідносинах, розмір заборгованості може бути підтверджено первинними банківськими документами, які оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій позивача.
12 березня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь представника позивача на відзив, де він просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вказано, що ТОВ «Споживчий центр» не є банком у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», натомість є надавачем фінансових послуг у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії». Позивач перерахував грошові кошти на зазначений відповідачем у Заявці, яка є невід'ємною частиною кредитного договору, банківський рахунок. Факт перерахування коштів підтверджується платіжною квитанцією. Дана квитанція відповідає вимогам Закону України «Про платіжні послуги», та підтверджує не тільки ініціювання платіжної операції, а й її успішне здійснення. Окрім того, ані відповідачем, ані його представником не спростовано належність вказаного у Заявці рахунку та рахунку на який перераховано кошти згідно кредитного договору, саме відповідачу.
Також, щодо ідентифікації відповідача, представник позивача вказав, що під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID, відтак в ході авторизації, від центрального вузла системи BankID Національного банку України були отримані, зокрема дані, які однозначно ідентифікують відповідача.
Щодо розрахунку суми заборгованості, представник позивача вказав, що матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості, які долучені до матеріалів справи позивачем.
Окрім того, позивач не є банківською установою, а має статус фінансової установи, а тому не має можливості надати у якості доказів первинні банківські документи.
Представник позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» у судове засідання не з'явився, направив на адресу суду заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив розгляд справи проводити у його відсутність.
Представник відповідача Дяченко В.О. в судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, що викладені у відзиві на позов.
Вислухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши і оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу. Частиною першою та другою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно п.5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. В силу ст. 12 цього Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст.640 ЦК - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Згідно ст. 642 ЦК відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Судом встановлено, що 18 березня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 18.03.2024-100002630 шляхом підписання заявки електронним підписом з одноразовим ідентифікатором А463, яка є невід'ємною частиною даного договору. Відповідно до умов вищевказаного договору ТОВ «Споживчий кредит» відповідачу ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 15 000,00 грн. строком на 140 днів з датою повернення до 04.08.2024 року, процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит; спосіб надання кредиту - електронний переказ на реквізити, вказані позичальником, комісія - 2 250,00 грн.
Згідно із копією квитанції ID платежу 2438968721 від 18.03.2024 року відповідачу на його картку НОМЕР_1 було надано кошти у розмірі 15 000,00 грн., призначення платежу - видача за договором № 18.03.2024-100002630.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
Кредитний договір № 18.03.2024-100002630 від 18.03.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 підписаний сторонами, є оспорюваним правочином, однак під час розгляду справи презумпція його правомірності відповідачем не спростована, відповідач протягом тривалого часу не скористався своїм правом оскаржити вказаний договір.
Також відповідачем ОСОБА_1 та його представником не надано доказів на спростування інформації щодо зарахування коштів в сумі 15 000 грн. на картку 516874*52 за допомогою платіжного сервісу Liqpay, зокрема щодо неналежності відповідачу вказаної картки.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про законність та обгрунтованість позовних вимог у частині щодо стягнення суми заборгованості за тілом кредиту в межах заявлених позовних вимог, а саме, в сумі 10 664, 16 грн.
Щодо позовних вимог у частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за відсотками в сумі 9686, 70 грн. та неустойки в розмірі 3 750, 00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 81 Цивільного кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на обгрунтування позовних вимог у частині розміру нарахованих відсотків за кредитним договором надано розрахунок заборгованості, однак сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, зокрема, щодо відсоткової ставки, яка застосована при нарахуванні відсотків, періоду нарахування відсотків, що дозволили б суду перевірити правильність нарахування, а також, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови договору порушені відповідачем.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача суми неустойки в розмірі 3750 грн., суд зазначає наступне.
Так, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України і діє по цей час.
Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Із зазначеного слідує, що законодавцем звільнено позичальників від відповідальності визначеної статтею 625 ЦПК України, а також неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов'язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24.02.2022 року, та такі нарахування підлягають списанню.
Як вбачається з матеріалів справи, неустойка в розмірі 3750, 00 грн. нарахована відповідачу під час дії воєнного стану, а тому, зважаючи на викладене вище, дана сума неустойки не може бути стягнута з відповідача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 у частині щодо стягнення боргу по відсоткам та неустойки, у зв'язку з їх недоведеністю та безпідставністю.
Оскільки позовні вимоги задовольняються частково, а саме на 44 %, то з відповідача на користь позивача слід стягнути суму судового збору пропорційно до задоволеної частини вимог.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 12, 76, 78, 81, 95, 141, 263-265, 268, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд,
вирішив:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 18.03.2024-100002630 від 18 березня 2024 року у розмірі 10 664, 16 грн.
В іншій частині позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1065, 68 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
СуддяЖ. О. Баранська