Справа № 619/3621/18
Провадження № 2/535/20/26
27 квітня 2026 року
Котелевський районний суд Полтавської області у складі
головуючого - суддіМальцева С.О.
секретар судового засідання Кашуба Ю.С.
за участі:
представника позивача - прокурора Сапітона Д.В.(дистанційно)
представника третьої особи - Матросова О.О. (дистанційно)
представника відповідача - Бови В.О. (дистанційно)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відео конференції цивільну справу за позовом заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі: Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області - правонаступник Харківська районна державна адміністрація до ОСОБА_1 , треті особи: Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України « Укрпрофоздоровниця», ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки,-
У провадженні Котелевського районного суду Полтавської області перебуває дана справа.
У відкрите судове засідання відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача - адвокат Бова В.О. подали письмове клопотання від 30.03.2026 року та 01.04.2026 року про залишення позовної заяви без руху та зобов'язати прокурора у визначений судом строк внести на депозитний рахунок Котелевського районного суду Полтавської області грошові кошти у розмірі вартості спірного майна та надати документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду таких грошових коштів. Клопотання мотивоване тим, що 09.04.2025 набрав чинності Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12.03.2025 (далі Закон №4292-IX). Вказаний закон має зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або місцевого самоврядування добросовісному набувачу вартості нерухомого майна, оцінка якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинному на дату подання позовної заяви у справах, в яких судом не ухвалено рішення про витребування майна від добросовісного набувача. З огляду на викладене, існує необхідність залишення позовної заяви без руху задля зобов'язання позивача внести на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірних земельних ділянок.
Представник відповідача - адвоката Бова В.О. 27.04.2026 року підтримала дане клопотання у судовому засіданні.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти клопотання, також надав письмові заперечення на клопотання, мотивуючи про відсутність процесуальних норм щодо внесення суми компенсації на депозитний рахунок суду у зв'язку з прийняттям Закону №4292-IX. Крім цього, на даний час відсутній механізм реалізації норм Закону №4292-IX. Також прокурор зазначає, що положення вказаного закону застосовуються лише щодо добросовісних набувачів, а в даному спорі відповідач є недобросовісним набувачем спірного майна. З огляду на викладене, позовна заява не підлягає залишенню без руху.
Представник третьої особи поклався на розсуд суду.
Суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, виходить з такого.
Ухвалою суду 27 лютого 2025 року у дані справі закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч.11 ст.187 ЦПК України, суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених устаттях 175,177цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Водночас, суд звертає увагу на наступне.
За загальним правилом під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Звертаючись до суду 10.09.2018 року з цим позовом прокурор просив, витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6322056501:00:000:0249 та повернути у власність держави в особі Дергачівської райдержадміністрації, скасувати рішення про державну реєстрацію від 06.03.2018 № 40018449, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № 25154696 від 03.03.2018 про реєстрацію право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6322056501:00:000:0249) за ОСОБА_1 .
Як на підставу позову прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель оздоровчого призначення державної власності, а тому не може перебувати в приватній власності фізичних осіб в силу закону (статті 12, 118, 121, 122, 149 Земельного кодексу України).
Право визначення предмету і підстав позову належить виключно позивачу (частина перша статті 13, пункти 4,5 частини третьої статті 175 ЦПК України).
Сфери застосування віндикаційних та негаторних позовів відомі: віндикаційний позов застосовується для витребування речі законним власником від її фактичного, але незаконного володільця, а негаторний для усунення порушень права власності, які перешкоджають використанню майна її законним власником, але не позбавляють його володіння цим майном.
Тобто правовою підставою подання віндикаційного позову є статті 387,388 ЦК України, анегаторного стаття 391 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду в основу розмежування віндикаційних і негаторних позовів стосовно земель водного фонду запропонувала такий підхід: оскільки перехід права власності на землі водного фонду до громадян та юридичних осіб не допускається, крім випадків, передбачених Земельним кодексом України, то зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України має розглядатися як не пов'язане з позбавленням права володіння держави чи відповідної територіальної громади (пункти 70, 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18).
Стаття 391 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позовної заяви, визначала, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Законом № 4292-IX цю статтю доповнено частиною другою такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та / або розпоряджання, та / або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».
Тобто спори щодо володіння та /або розпоряджання, та /або користування майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, мають вирішуватися за правилами віндикації, передбачивши у пункті 2 прикінцевих і перехідних положень Закону № 4292-IX його зворотню дію у часі до тих правовідносин, щодо яких на момент набрання ним чинності не було ухвалено судового рішення.
Отже цей Закон з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства саме на позивача покладає обов'язок у справах про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою , право власності на яку внаслідок прийняття відповідних рішень органу державної влади чи місцевого самоврядування, спрямованих на відчуження земельної ділянки у приватну власність, у яких до 09 квітня 2025 року не ухвалено рішення суду, змінити предмет позову з усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою на її витребування із застосуванням відповідних наслідків такої зміни, зокрема й подання документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Про це ж свідчить і зміст абзацу 2 частини четвертої статті 177 ЦПК України, доповненого Законом № 4292-IX, згідно з яким у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Тобто вимога про додання до позову документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, стосується виключно віндикаційного позову, поданого на підставі статті 388 ЦК України.
Зокрема , у позові прокуратура в інтересах держави в особі посилаються що спірна земельна ділянка належить до земель земель оздоровчого призначення державної власності, а тому не може перебувати в приватній власності фізичних осіб .
При цьому суд звертає увагу на те, що відмова позивача від зміни предмету позову у зв'язку зі зміною законодавчого регулювання відповідних правовідносин, що призвело до неефективності раніше обраного способу захисту, може бути підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі№ 569/17272/15-ц), а не залишення позовної заяви без руху, як такої, що подана без додержання вимог, викладених у статтях175 і177 цього Кодексу і, відповідно, подальшого залишення її без розгляду.
Крім цього, внесення вартості нерухомого майна на депозитний рахунок суду є обов'язковою передумовою для задоволення позову про витребування майна в добросовісного набувача. При витребуванні майна в недобросовісного набувача положення ч. 5 ст. 390 ЦК України не застосовуються. Питання про добросовісність набувача вирішується судом після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення, а не при прийнятті позову до розгляду. Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 14 січня 2026 року справа № 354/160/25. У позиції Веховного Суду зазначено, якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок позивача внести відповідну грошову суму (абзац третій частини другої статті 185 ЦПК України у редакції Закону України № 4292-IX). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц підкреслено, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем. Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Положення частини п'ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. Разом з тим, у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача приписи частини п'ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню. Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування приписів частини п'ятої статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Натомість у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п'ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду. Залишення позову прокурора без розгляду через невнесення ним
вартості майна на депозитний рахунок суду при витребуванні такого майна в недобросовісного набувача є неправомірним.
Ураховуючи вище викладене у задоволенні даного клопотання слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 175, 177, 187 ЦПК України, суд
У задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_3 про залишення позовної заяви заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі: Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області - правонаступник Харківська районна державна адміністрація до ОСОБА_4 , треті особи: Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», КРАВЕЦЬ Інна Василівна, про витребування земельної ділянки, без руху та зобов'язати прокурора у визначений судом строк внести на депозитний рахунок Котелевського районного суду Полтавської області грошові кошти у розмірі вартості спірного майна та надати документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду таких грошових коштів - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню. Повний текст ухвали складено 28.04.2026 року.
Суддя С.О. Мальцев