Справа № 215/7041/24
1-кп/215/389/26
29 квітня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307 КК України, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023040000000835 від 15.08.2023,
На розгляді в суді перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307 КК України.
Прокурор у судовому засіданні подав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів із визначеним розміром застави з посиланням на те, що на сьогодні продовжують існувати ризики, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України, що мали місце також під час обрання даного запобіжного заходу та продовженні строку його дії.
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти клопотання прокурора, просив змінити йому запобіжний захід на домашній арешт. При цьому подав суду клопотання, в якому зазначив, що наявність події кримінального правопорушення не доведена, висновки про його винуватість ґрунтуються на припущеннях і сумнівних доказах. Також посилається не систематичну неявку свідків обвинувачення і вважає, що в його триманні під вартою відсутня процесуальна необхідність.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_6 підтримав позицію свого підзахисного, вказавши на те, що заявлені прокурором ризики вже не існують у тому ступені, що були раніше.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, суд прийшов до наступних висновків.
У відповідності до ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Під час вирішення питання про доцільність продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
При вирішенні питання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить із наявності пред'явленого йому обвинувачення та необхідності уникнення ризиків, визначених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, зокрема, що обвинувачений може переховуватися від суду; незаконно впливати на інших обвинувачених у кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Заявлені ризики не зменшилися та продовжують існувати, а тому з метою їх запобігання, забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого необхідно продовжити строк зазначеного вище запобіжного заходу.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд вважає такі дії цілком вірогідними з огляду на покарання, яке загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину. У разі засудження останнього за ч. 2 ст. 307 КК України до нього не може бути застосовано ст. 75 КК України та звільнено від відбування покарання з випробуванням. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду.
Також продовжує існувати ризик впливу ОСОБА_4 на інших обвинувачуваних у даному кримінальному провадженні, оскільки останній з ними особисто знайомий, мав постійний зв'язок, їх дії були узгоджені, що вбачається з протоколів за результатами НСРД. Отже, наведене свідчить про те, що обвинувачуваний може впливати на інших обвинувачених у даному кримінальному провадженні, які ще не допитані в судовому засіданні, з метою зміни ними своїх показань.
Доведений і ризик того, що обвинувачений ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки останній офіційно не працевлаштований, не має належного та постійного джерела доходу (прибутку).
При цьому суд вкотре зауважує, що доводи прокурора про те, що обвинувачений може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення (пункт 2 частини 1 статті 177 КПК України), є припущеннями, які не підтверджено жодними фактами. Також всі матеріали надані стороною обвинувачення вже досліджені у судовому засіданні та залучені судом до матеріалів справи.
З цих підстав суд констатує відсутність вказаного ризику.
При вирішенні питання доцільності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно до вимог ч.1 ст.178 КПК України, судом враховуються такі обставини як вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у його вчиненні, відсутністю сталих соціальних зв'язків та стосунків, а також вільний вибір місця знаходження та проживання, що може бути достатньою причиною разом з іншими для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Кримінальні правопорушення, у яких обвинувачується ОСОБА_4 має високий ступінь суспільної небезпеки, оскільки вчинене з посяганням на встановлені законодавством України суспільні відносини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, що охороняють здоров'я населення України. Інкриміновані злочини зумовлюють тяжкі наслідки не лише для конкретної особи, а й для суспільства в цілому. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням має забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що саме по собі вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Приймаючи викладене до уваги, публічне обвинувачення, суд вважає, що менш суворий запобіжний захід, окрім як, тримання під вартою не здатний забезпечити виконання ОСОБА_4 процесуальних обов'язків та запобігти вищевказаним ризикам.
Вказані обставини свідчать про недостатність застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, оскільки він не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не зможе запобігти вказаним ризикам.
Саме дієвість обраного запобіжного заходу у кримінальному провадженні забезпечує належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Щодо тверджень обвинуваченого про те, що не доведена наявність події кримінального правопорушення, а висновки обвинувачення ґрунтуються на припущеннях і сумнівних доказах суд зазначає, що обґрунтованість обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд, на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
При розгляді клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу суд не здійснює перевірку правильності пред'явленого обвинувачення та не перевіряє докази, що підтверджують або спростовують винуватість особи, оскільки у даному випадку, вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину, за вчинення якого передбачене покарання виключно у виді позбавлення волі, а також беручи до уваги те, що у суду відсутні докази, які б свідчили про те, що ризики передбачені ст. 177 КПК України, які існували на час обрання та продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зникли, а тому оскільки підстав для обрання (зміни) більш м'якого запобіжного заходу не встановлено, суд приходить до висновку про необхідність продовження відносно нього дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Враховуючи вищевикладене, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 необхідно продовжити на 60 (шістдесят) днів, до 27 червня 2026 року включно.
Відповідно до ч. 3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи тяжкість злочину, обставини кримінального правопорушення, майновий, сімейний стан обвинуваченого, суд прийшов до висновку про необхідність залишення без змін визначеного обвинуваченому ОСОБА_4 розміру застави у межах 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 99 328 грн. 00 коп., із покладенням на нього певних обов'язків відповідно до ч.5 ст.194 КПК України.
Таким чином, клопотання прокурора про продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 182, 183, 197, 199, 331 КПК України, суд
Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Криворізькій установі виконання покарань (№3)» на час розгляду справи у суді, але не більше ніж на 60 (шістдесят) днів, тобто до 27 червня 2026 року включно, з можливістю внести визначений розмір застави у розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб на рівні 99 328 (дев'яносто дев'ять тисяч триста двадцять вісім) гривень 00 копійок.
Попередньо визначені обов'язки у випадку внесення застави - залишити без змін.
У разі внесення застави, уповноваженій службовій особі місця ув'язнення необхідно звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,з-під варти та повідомити про це суд.
Роз'яснити, що застава може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
Роз'яснити ОСОБА_4 , що відповідно до ч.ч. 8, 9 ст. 182 КПК України у разі, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
З моменту звільнення з-під варти у разі внесення застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначається терміном дії цієї ухвали.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня проголошення.
Суддя