29 квітня 2026 року
м. Київ
справа №160/24879/25
адміністративне провадження № К/990/8616/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 (суддя Кальник В.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.01.2026 (колегія суддів: Білак С.В., Сафронова С.В., Юрко І.В.) у справі № 160/24879/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-сервісна компанія "Проспект" до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,
І. РУХ СПРАВИ
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлово-сервісна компанія "Проспект" (далі - позивач, ТОВ «ЖСК "ПРОСПЕКТ"») звернулось до суду з позовом до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просило суд: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ПС/ДН/15966/0559/НП/СП-ФС від 18.06.2025, якою накладений штраф за недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні в сумі 128000,00 грн.
2. З позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов ТОВ «ЖСК "ПРОСПЕКТ"» шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні № 78820985, відкритому Першим правобережним відділом державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо примусового виконання постанови Південно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 18.06.2025 № ПС/ДН/15966/0559/НП/СП-ФС до набрання законної сили рішення суду у справі.
3. На обґрунтування вказаної заяви зазначено, що 12.08.2025 постановою заступника начальника Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрите виконавче провадження № 78820985 щодо примусового виконання постанови Південно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 18.06.2025 № ПС/ДН/15966/0559/НП/СП-ФС. Вказує, що на рахунки підприємства в банківських установах накладено арешт.
Зазначає, що позивач здійснює експлуатаційне обслуговування багатоквартирних будинків, тому кошти, які надходять на його рахунки, є оплатою співвласників багатоквартирних будинків за надані комунальні послуги.
4. Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 01.09.2025 задовольнив заяву ТОВ «ЖСК "ПРОСПЕКТ"» про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі № 160/24879/25.
Зупинив стягнення у виконавчому провадженні № 78820985, відкритому Першим правобережним відділом державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо примусового виконання постанови Південно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 18.06.2025 № ПС/ДН/15966/0559/НП/СП-ФС до набрання законної сили рішення суду у справі № 160/24879/25.
5. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 26.01.2026 ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 залишив без змін.
6. Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить її скасувати та відмовити у задоволенні заяви.
7. Верховний Суд ухвалою від 23.03.2026 відкрив касаційне провадження.
8. Відзив на касаційну скаргу не надходив.
9. У зв'язку з тим, що предметом касаційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, справа розглядається в порядку письмового провадження.
10. Заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Задовольняючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що державним виконавцем розпочато примусове виконання оскаржуваної постанови, через що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення порушених прав позивача у разі вирішення спору на її користь.
ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
12. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення з порушенням положень статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, відповідач вказує на необґрунтованість висновків судів першої і апеляційної інстанцій про те, що у Законі України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) відсутній механізм зупинення виконання постанови про накладення штрафу до ухвалення судового рішення по суті, а обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету і, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Відповідач вважає, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
13. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
14. Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
15. Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
16. За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
- зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
- забороною відповідачу вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
17. Згідно з частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
18. Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини третьої статті 151 КАС України).
19. При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
20. Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
21. Тобто інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
22. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
23. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
24. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
25. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що примусове стягнення штрафу в порядку виконавчого провадження може призвести до завдання значної шкоди її інтересам та негативних наслідків у вигляді звернення стягнення на кошти, майно тощо, накладення заборони розпоряджатися та/або користуватися майном. Вказує, що кошти, які надходять на рахунки, є оплатою комунальних послуг співвласників багатоквартирних будинків, тому їх арешт може спричинити припинення надання послуг із експлуатаційного обслуговування. При цьому без вжиття заходів забезпечення позову усунути негативні наслідки буде неможливо або для цього необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
26. Верховний Суд вважає за необхідне відзначити таке.
27. У цій справі постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 18.06.2025 № ПС/ДН/15966/0559/НП/СП-ФС прийнята на підставі частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.
28. Оскаржувана постанова є самостійним виконавчим документом і може бути пред'явлена до виконання органам державної виконавчої служби в будь-який час в порядку встановленому Законом № 1404-VIII
29. Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
30. Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
31. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).
32. У пункті 9 Порядку № 509 передбачено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб'єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.
33. Відповідно до абзацу 4 пункту 11 Порядку № 509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).
34. Отже, Порядок № 509 встановлює місячний строк на добровільне виконання рішення органу Державної служби України з питань праці (далі - Держпраці) та сплату штрафу. У разі несплати штрафу він підлягає стягненню органами державної виконавчої служби.
35. Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
36. Частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
37. Підстави для зупинення вчинення виконавчих дій вказані у статті 34 Закону №1404-VIII. У вказаній статті не передбачено можливість зупинити вчинення виконавчих дій у разі оскарження в судовому порядку постанов органів Держпраці про накладення штрафів.
38. У Законі № 1404-VIII взагалі відсутні норми, які б передбачали можливість зупинення вчинення виконавчих дій чи зупинення виконавчого провадження у випадку оскарження в судовому порядку, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, рішень інших державних органів, які законом визнані виконавчими документами.
39. За приписами частини четвертої статті 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
40. Зупинення вчинення виконавчих дій не є тотожним забезпеченню позову судом шляхом зупинення дії постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення до набрання законної сили рішенням суду у відповідній справі.
41. При розгляді спорів про оскарження постанов органів Держпраці про накладення штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України, може бути виправданим забезпечення позову за певних умов.
42. Так, у постанові Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 200/3887/19-а не підтримано висновок судів про забезпечення позову, з тих мотивів, що державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов'язань, виплачувати заробітну плату тощо.
Колегія суддів застосувала підхід, за якого при вирішенні подібних заяв необхідним є надання відомостей щодо поточних фінансових показників суб'єкта господарювання, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо. Враховуючи зазначене, суди повинні перевіряти, чи володів заявник фінансовими можливостями, з урахуванням сум штрафів, визначених у спірних постановах, достатніми для нормального функціонування товариства і здійснення ним господарської діяльності.
43. У постанові від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду виснувала:
« 42. Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
43. Інститут забезпечення позову направлений на захист прав та інтересів позивача від негативних наслідків рішення суб'єкта владних повноважень, яке оспорюється позивачем.
44. Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
45. Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
46. Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
…
48. Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
49. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
50. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
51. З системного аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти».
44. Суд вважає зазначений висновок застосовним до справи, що розглядається, правовідносини у якій є подібними правовідносинам, що були предметом розгляду у справі № 380/4273/21.
45. Водночас судами не наведені обставини, які впливають на співмірність та необхідність забезпечення позову з метою уникнення негативних наслідків які, в свою чергу, можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача.
46. З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ЖСК "ПРОСПЕКТ"» до заяви про забезпечення позову не додало документів на підтвердження майнового стану та фінансових можливостей підприємства.
47. Отже, при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій не досліджений фінансовий стан позивача та його збалансованість із розміром санкцій та подальшими наслідками для здійснення господарської діяльності.
48. ТОВ «ЖСК "ПРОСПЕКТ"» до заяви про забезпечення позову не додало документи, які б містили відомості щодо його поточних фінансових показників, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо.
Матеріали справи також не містять доказів неможливості позивачем, з урахуванням розміру накладеного штрафу, продовжувати здійснювати господарську діяльність.
49. Крім того, щодо посилання позивача на ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів без вжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову, Верховний Суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
50. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 29.09.2022 у справі № 380/3826/21, від 25.06.2025 у справі № 260/976/25, від 05.08.2025 у справі № 160/31220/24.
51. На підставі встановлених у цій справі фактичних обставин та з урахуванням положень частини другої статті 150 та частини другої статті 151 КАС України, Верховний Суд визнає висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для забезпечення позову помилковими, та вважає, що відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.
52. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
53. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити, рішення судів попередніх інстанцій скасувати та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 341, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26.01.2026 скасувати.
В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-сервісна компанія "Проспект" про забезпечення позову відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач А. Ю. Бучик
Судді: Я. О. Берназюк
С. М. Чиркін