Справа № 361/5137/20 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/4248/2026 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
23 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2026 року,-
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2026 року клопотання прокурора задоволено, застосовано строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраний відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів, до 15 травня 2026 року включно, без визначення розміру застави, з утримуванням його ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» МЮ України.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , суд першої інстанції врахував, що останній обвинувачується, зокрема, у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого 3 ст. 28 ч. 2 ст. 15 п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, за яке у разі визнання обвинуваченого винуватим, йому загрожує покарання лише у виді реального позбавлення волі, що є вагомим фактором, який свідчить про потенційний ризик його переховування від правосуддя. При цьому, обвинувачений є громадянином Російської Федерації та має там соціальні зв'язки та місце проживання, під час судового розгляду перетнув кордон України з ціллю переховуватись від суду, у зв'язку із чим був оголошений у розшук.
Також судом зазначено, що обвинувачений обізнаний з даними осіб, які є свідками та потерпілим у цьому кримінальному провадженні, знає адреси їх проживання, а тому існує значний ризик, що у разі обрання обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, ОСОБА_6 зможе безперешкодно психологічно, економічно чи фізично впливати на цих осіб з метою зміни ними показань наданих на стадії досудового розслідування або змусити їх відмовитись надавати показання суду. Отже, суд дійшов висновку про доведеність ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПК України.
Крім того, з урахуванням викладених в обвинувальному акті обставин скоєння кримінальних правопорушень, які інкримінуються ОСОБА_6 , суд дійшов висновку, що не виключена ймовірність вчинення останнім іншого кримінального правопорушення або продовження злочинної діяльності. Цей факт підтверджується тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у таких протиправних діях, які вимагають значного рівня кримінальної рішучості та зазначене породжує обґрунтовані сумніви, що обвинувачений, перебуваючи не під вартою, здатний втриматися від продовження своєї злочинної діяльності, що вказує на наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Не погоджуючись з рішенням суду, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить взяти до уваги обставини його арешту та його статус політичного біженця та звільнити його з-під варти, до рішення - відміни екстрадиції та повернення його в Європу.
Щодо ризику переховування від суду, то апелянт вказує, що він один рік три місяці знаходився на волі, без обмеження пересування та кожен раз з'являвся до суду, хоча сторона обвинувачення доводила, що він буде переховуватись від суду, втім, він навіть не змінив місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Щодо ризику впливати на потерпілих та обвинувачених апелянт зазначає, що за весь час його знаходження на свободі, до та після, жодного разу не було помічено його спроб на когось впливати. Щодо тверджень впливу на потерпілих, оскільки вони дали показання, що він причетний до злочину, то апелянт зазначає, що в жодних поясненнях потерпілих не вказано ні його імені, ні присутності при вчиненні кримінального правопорушення.
Також апелянт вказує, що за час його перебування на свободі не було помічено жодного правопорушення, а тому ризик, що він може вчинити кримінальні правопорушення, є також безпідставним.
Крім того, апелянт вказує, що твердження, що він виїхав з України один не відповідають дійсності, оскільки він виїхав з сім'єю. Апелянт зазначає, що він не мав жодного умислу переховуватись від суду, тому що впевнений у своїй невинуватості.
Апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 не містить клопотання про розгляд за участю сторін, а тому апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку, передбаченому ч.4 ст. 422-1 КПК України без участі сторін.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши надані судом першої інстанції матеріали провадження, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області перебуває кримінальне провадження№ 12019110130002962 від 21 жовтня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 15 п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_8 , за ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 15 п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_6 , за ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 15 п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини за яких таке продовження можливе.
Так, всупереч доводам апеляційної скарги обвинуваченого, суд першої інстанції розглядаючи питання продовження строку тримання під вартою, належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання та правильно встановив, що характер висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, у тому числі, у вчиненніособливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, який вимагає значного рівня кримінальної рішучості, у складі організованої групи, що свідчить про надзвичайно високий рівень суспільної небезпеки таких дій, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим в інкримінованих злочинах, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, якийє громадянином російської федерації та має там соціальні зв'язки і місце проживання, під час судового розгляду перетнув кордон України з ціллю переховуватись від суду, у зв'язку із чим був оголошений у розшук, його спосіб життя, мета та спосіб вчинення інкримінованого злочину, у своїйсукупності дають достатні підстави вважати, що з метою уникнення кримінальної відповідальності, ОСОБА_6 , який немає достатніх стримуючих факторів, може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність, такі ризики не зменшились і виправдовують подальше його тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Твердження обвинуваченого про те, що протягом одного року і трьох місяців, яких він знаходився на волі та кожен раз з'являвся до суду і не змінював свого місця проживання, неспроможне слугувати підтвердженням його належної процесуальної поведінки, враховуючи, що під час судового розгляду ОСОБА_6 вже перетинав кордон України з ціллю переховуватись від суду і його було оголошено у розшук,
Доводи обвинуваченого про те, що він виїхав з України не сам, а із сім'єю, у зв'язку із збройною агресією рф проти України, жодним чином не дає достатніх підстав вважати, що обвинувачений, який є громадянином іншої держави і, як сам на це посилається має статус біженця в Європі, під загрозою можливого застосування покарання, не зможе здійснити дії, передбачені ст. 177 КПК України.
Що стосується ризику, передбаченого п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого впливати на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадженні, то на переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що зважаючи на стадію кримінального провадження, те, що у межах даного провадження ще не досліджено усі докази та не допитано усіх учасників, показання яких в силу положень ст. 352 КПК України суд досліджує безпосередньо, існують достатні підстави вважати, що обвинувачений, з метою мінімізації негативних наслідків для себе може впливати на них у даному кримінальному провадженні.
Посилання обвинуваченого на показання потерпілих, щодо фактичних обставин кримінального правопорушення, колегія суддів до уваги не бере, оскільки це є предметом судового розгляду суду першої інстанції та наступної їх оцінки, тоді як під час розгляду питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого обставини кримінального правопорушення не досліджуються та оцінка доказам не надається.
Те, що, як зазначає обвинувачений він жодного тиску на свідків і потерпілих не здійснював та не має наміру переховувався від суду, не спростовує обґрунтованість ризиків та доцільність продовження строку тримання під вартою, а також ж не дає достатніх підстав вважати, що обвинувачений, який обізнаний з місцем проживання, перебування потерпілих, свідків, з метою уникнення кримінальної відповідальності не зможе здійснити дії, передбачені п.1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про його особу підтверджують на даному етапі провадження, потребу в подальшому триманні під вартою. З огляду на викладене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів, не вбачає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2026 року, якою застосовано строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраний відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів, до 15 травня 2026 року включно - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4