Апеляційне провадження № 22-ц/824/8319/2026
Справа № 361/12509/24
Іменем України
27 квітня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області, ухвалене у складі судді Гізатуліної Н.М. в м. Бровари 22 січня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-понг») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В грудні 2024 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-понг» (яке під час розгляду справи змінило свою назву на ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс») звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 1628593 від 26 лютого 2020 року у розмірі 15018 грн. та судові витрати.
Заявлені вимоги мотивував тим, що 26 лютого 2020 року за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 подала заявку на отримання кредиту № 1628593. ТОВ «Мілоан» було відправлено відповідачу електронним повідомленням (sms) електронний ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору № 1628593 від 26 лютого 2020 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства. Таким чином, відповідач уклала договір про споживчий кредит № 1628593 від 26 лютого 2020 року з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу було перераховано кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 6000 грн.
Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання, що є порушенням законодавства в частині виконання договірних відносин (ст. 526, 527 ЦК України), внаслідок чого, керуючись нормами ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 09 жовтня 2020 року згідно умов договору факторингу № 03/10, ТОВ «Мілоан» було відступлено право вимоги за кредитним договором № 1628593 від 26 лютого 2020 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до відповідача.
24 січня 2022 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-понг» було укладено договір факторингу № 1/15, у відповідності до умов якого та згідно додатку № 1 до договору факторингу, позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 1628593 від 26 лютого 2020 року.
Згідно додатку № 1 до договору факторингу, сума боргу перед новим кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-понг» є обґрунтованою, документально підтвердженою та становить 15018 грн., з яких заборгованість та тілом кредиту становить 6000 грн., заборгованість за відсотками - 9018 грн., заборгованість за комісійними винагородами становить 0 грн., заборгованість за пенею становить 0 грн.
Позичальник не виконала свого обов'язку та припинила повертати наданий їй кредит в строки, передбачені кредитним договором № 1628593 від 26 лютого 2020 року.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2026 року в позові відмовлено.
Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, покласти на відповідача судові витрати.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що суд першої інстанції не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи.
Пояснював, що як зазначалося в позові, 26 лютого 2020 року за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 подала заявку на отримання кредиту № 1628593. ТОВ «Мілоан» було відправлено відповідачу електронним повідомленням (sms) електронний ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору № 1628593 від 26 лютого 2020 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства.
Наводив зміст п. 6.2 кредитного договору, п.п. 5.5, 5.6 ч. 5 Правил надання фінансових кредитів, правові висновки Верховного Суду в постанові від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, у якій Верховний Суд дійшов висновку, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на веб сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачкою та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивачки, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Вказував, що в силу передбаченого ст. 627 ЦК України принципу свободи договору ОСОБА_1 проявила волевиявлення в укладенні кредитного договору саме з ТОВ «Мілоан», і у сенсі положень ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України слід виходити з того, що сторонами договору, якими був первісний кредитор та відповідач, станом на 26 лютого 2020 року було досягнуто в належній формі згоди щодо усіх істотних умов договору, в тому числі й щодо предмету договору, валюти договору, строку кредитування, повернення кредиту, сплати процентів за користування коштами, надання кредиту для особистих потреб позичальника, черговості погашення заборгованості, відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, строк повернення коштів тощо, прав та обов'язків ТОВ «Мілоан» та позичальника тощо.
Наводив алгоритм дій щодо порядку укладення правочину в електронній формі, вказував, що його аналіз дає підстави вважати доведеним належними доказами факт, що кредитний договір № 1628593 від 26 лютого 2020 року було дійсно підписано саме відповідачем, а отже матеріали справи містять належні докази укладення даного правочину ТОВ «Мілоан» та відповідачем. Крім того, абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою ІТС за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Зазначав, що метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Кредитний договір № 1628593 від 26 лютого 2020 року було підписано позичальником з використанням електронного підпису, що підтверджується даними про його введення у електронній системі особи-кредитора, а відсутність відображення безпосередньо в тексті договору символів надісланого позичальнику цифрового підтвердження саме по собі у контексті конкретних обставин цієї справи не може свідчити про неукладення відповідного правочину.
Щодо факту перерахування кредитних коштів відповідачу, пояснював, що ТОВ «Мілоан» є зареєстрованою у належному порядку фінансовою установою, що надає фінансові послуги, зокрема з кредитування, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи та свідоцтвом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Посилався на зміст п. 2.1 договору, п. 4.2, 4.3 Правил, згідно яких Товариство не отримує повні реквізити банківської картки, які необхідні для здійснення операції по карті через Інтернет, а для платіжних операцій по картах Товариством використовуються відповідні сертифіковані платіжними системами сервіси.
Отже, як небанківська установа ТОВ «Мілоан» звернулося до платіжної установи, яка мала відповідну ліцензію на надання платіжних послуг, задля перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача, та перерахувало відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 6000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 15796040 від 26 лютого 2020 року, електронна копія якого знаходиться в матеріалах справи, що є первинним банківським документом та підтверджує надання кредитних коштів позивачем й отримання таких відповідачем на зазначену ним платіжну картку, номер якої вказано у платіжному дорученні. Такі умови перерахування коштів було погоджено сторонами при укладенні кредитного договору. Зазначення номера картки замість номеру рахунку жодним чином не унеможливлює перерахування кредитних коштів відповідачу. У платіжному дорученні відображається частина цифр платіжної картки, так як номер картки становить таємницю фінансової послуги.
Посилався на п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яким передбачено, що ініціювання переказу здійснюється такими видами розрахункових документів, як платіжне доручення; п. 4 ст. 22 Закону, яким передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.
Отже, первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, надавши позичальнику у користування кредитні кошти, а позичальник в свою чергу порушив умови кредитного договору, допустив прострочення платежів щодо повернення кредиту та процентів за користування грошовими коштами, у зв'язку з чим позивач був вимушений звернутися за захистом своїх порушених прав до суду.
Вказував, що виходячи з правових висновків Верховного Суду у справі № 526/405/13 про те, що факт невчинення жодних дій щодо розірвання кредитного договору або визнання їх недійсним тривалий час, а також користування кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами, є нічим іншим як визнання кредитного договору таким, що укладений з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отримання всіх благ, передбачених кредитним договором.
Зазначав, що деталізований розрахунок заборгованості (відомість про щоденні нарахування та погашення) за кредитним договором, сформований ТОВ «Мілоан», є безпосереднім доказом, що підтверджує доводи, викладені в постанові Верховного Суду у справі № 526/405/13, адже у відповідності до змісту деталізованого розрахунку заборгованості відбулася видача коштів, а також останній містить детальний і повний опис сум фінансових зобов'язань, які підлягають погашенню.
Наголошував, що за весь період перебування права вимоги за кредитним договором у ТОВ «ФК «Солвентіс» останній не здійснював жодних додаткових нарахувань або штрафних санкцій до позичальника і лише просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором, нараховану первісним кредитором.
Понад те, згідно п. 2.8 кредитного договору для визначення будь-яких обставин виконання грошових зобов'язань або будь-якої їх частини вирішальне значення мають дані бухгалтерського обліку Товариства, що вказує на важливість бухгалтерського обліку для визначення обставин виконання грошових зобов'язань. В бухгалтерії первісного кредитора зберігаються всі дані, які мають відношення до фінансових операцій, включаючи виконання або невиконання грошових зобов'язань. Тому для розуміння того, чи виконані певні зобов'язання повністю чи частково, основним джерелом інформації є саме бухгалтерські записи ТОВ «Мілоан», однак суд першої інстанції ухилився від вирішення спору по суті та неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Поряд з цим, враховуючи, що кредитні кошти було надано на платіжну картку позичальника, всі правовідносини між позичальником, кредитором та банком-еквайром регулюються постановою НБУ № 164 від 29 липня 2022 року «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», а згідно ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, є банківською таємницею. Таким чином, лише безпосередньо відповідач має можливість надати виписку за картковим рахунком № НОМЕР_1 на спростування або підтвердження обставин зарахування або незарахування 26 лютого 2020 року кредиту в сумі 6000 грн. Поряд з цим, на момент подання позову позивачем були долучені всі наявні у нього докази за спірним договором, достовірність яких станом на сьогоднішній день не спростована відповідачем відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності доказів підписання кредитного договору сторонами позивачем не доведено факт укладення кредитного договору ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , також не надано належних та допустимих доказів надання ОСОБА_1 кредиту за договором про споживчий кредит від 26 лютого 2020 року № 1628593.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 26 лютого 2020 року ОСОБА_1 в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» подала Заяву на кредит № 1628593 у якій зазначила свої персональні дані, номер мобільного телефону, відомості про освіту, місце роботи, суму кредиту та строк його повернення. У зазначеній заяві відображено процес оформлення та розгляду заяви (заповнення заяви, верифікація за телефоном, підписання договору), прийняття рішення по заяві, погоджені умови кредитування: замовлена сума 6000 грн., замовлений строк 30 днів, погоджена сума 6000 грн., погоджений строк 30 днів, комісія 0 % одноразово, ставка процентів 0,01 % за кожен день користування (а. с. 15).
Відповідно до умов договору про споживчий кредит від 26 лютого 2020 року № 1628593, сторонами якого зазначені ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан», кредитодавець зобов'язувався надати позичальнику кредит у розмірі 6000 грн., загальним строком на 30 днів, з 26 лютого 2020 року, а позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплатити комісію та проценти за користування кредитом за пільговий та поточний період (а. с. 30 - 35).
Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua (п. 2.1 Кредитного договору).
Пунктом 6.1. кредитного договору визначено, що договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений на веб-сайті Товариства miloan.ua.
Відповідно до п. 6.2. кредитного договору розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору з посиланням на нього є пропозицією Товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про надання пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (sms) на мобільний телефонний номер позичальника або передається іншим чином засобами зв'язку, вказаними позичальником під час реєстрації особистого кабінету, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в особистому кабінеті на сайті Товариства. Після укладення цей кредитний договір розміщується в особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд Товариства направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв'язку, наданими позичальником Товариству.
Згідно п. 6.4. кредитного договору укладення кредитодавцем цього договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений в письмовій формі.
Згідно п. 7.1. кредитного договору договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені - з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальника.
Невід'ємною частиною Договору про споживчий кредит від 26 лютого 2020 року № 1628593 є Графік розрахунків (Додаток № 1) (а. с. 36).
На підтвердження перерахунку коштів за Договором про споживчий кредит від 26 лютого 2020 року № 1628593 ТОВ «Мілоан» надало платіжне доручення від 26 лютого 2020 року № 15796040, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 6000 грн. на карту НОМЕР_2 , призначення платежу: кошти згідно з договором № 1628593. Зазначене платіжне доручення містить відбиток печатки ТОВ «Мілоан» та підпис (а. с. 61).
09 жовтня 2020 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №03/10, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступив права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Діджи Фінанс» (а. с. 37 - 50).
Згідно з витягу з додатку до договору факторингу №03/10 від 09 жовтня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до ОСОБА_1 згідно з договору № 1628593 від 26 лютого 2020 року (а. с. 21).
24 січня 2022 року ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Пінг-Понг» укладено договір факторингу № 1/15, відповідно до якого ТОВ «Діджи Фінанс» відступив права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «ФК «Пінг-Понг» (а. с. 51 - 57).
Згідно з витягом з додатку до договору факторингу № 1/15 від 24 січня 2022 року ТОВ «ФК «Пінг-Понг» набуло права вимоги до ОСОБА_1 відповідно до Договору № 1628593 від 26 лютого 2020 року (а. с. 17).
ТОВ «Мілоан» надало відомість про щоденне нарахування та погашення заборгованості за кредитним договором від 26 лютого 2020 року № 1628593 за період з 26 лютого 2020 року до 26 травня 2020 року (а. с. 22 - 23).
Рішенням єдиного учасника ТОВ «ФК «Пінг-Понг» від 01 липня 2025 року ТОВ «ФК «Пінг-Понг» з 01 липня 2025 року перейменовано на ТОВ «ФК «Солвентіс» (а. с. 110 - 111).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом ч. 3, 4, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинених з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.
Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов'язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.
Виходячи із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред'явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження законності позовних вимог ТОВ «ФК «Пінг-Понг» надало заяву на кредит, копію договору про споживчий кредит від 26 лютого 2020 року № 1628593, графік платежів, як додаток до договору.
Досліджуючи подані позивачем докази, суд першої інстанції зазначив, що із долучених до справи доказів не вбачається, що цей договір підписано позичальницею електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Ні анкета-заява, ні договір про споживчий кредит від 26 лютого 2020 року № 1628593, ні додаток до договору графік платежів не містять інформації про підписання їх ОСОБА_1 . Зазначення у тексті Анкети-заяви та Договору особистих даних ОСОБА_1 (прізвище, ім'я, по батькові відповідачки, адреса її проживання, серія, номер паспорта та ідентифікаційний код, номер мобільного телефону) не підтверджує підписання нею кредитного договору в електронній формі. Ні позовна заява, ні вказані вище документи не містять інформації про одноразовий ідентифікатор, який був надісланий позичальниці при укладенні кредитного договору та який нею був використаний. Таким чином з долучених до матеріалів справи доказів не вбачається, що договір про споживчий кредит від 26 лютого 2020 року № 1628593 підписаний відповідачкою ОСОБА_1 , відповідно, позивачем не доведено факт укладення зазначеного вище договору між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .
Апеляційний суд в цілому погоджується з такими висновками, враховуючи, що згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, згідно ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, а саме з використанням електронного підпису або електронного цифрового підпису; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису).
З наявного в матеріалах справи кредитного договору від 26 лютого 2020 року № 1628593 вбачається, що у п. 10 «Реквізити сторін» зазначено прізвище, ім'я та по батькові ОСОБА_1 РНОКПП, реквізити паспорту, адреса місця реєстрації, номер телефону та електронної пошти, підписи сторін відсутні (а. с. 35).
Також на а. с. 36 знаходиться копія додатку № 1 до кредитного договору від 26 лютого 2020 року, а саме графік розрахунків, у якому наявна графа для підпису споживача (електронний підпис одноразовим ідентифікатором), у якій не проставлено одноразового ідентифікатора.
Саме по собі зазначення у тексті договору особистих даних ОСОБА_1 не підтверджує підписання останньою кредитного договору в електронній формі. Оскільки докази підписання відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору від 26 лютого 2020 року № 1628593 року у спосіб, передбачений ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», в матеріалах справи відсутні, а у розділі 10 «Реквізити сторін» договору інформація про накладення електронного підпису не зазначена взагалі, факт укладення договору ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 є недоведеним.
Викладення позивачем в апеляційній скарзі алгоритму дій щодо порядку укладення правочину в електронній формі враховуються апеляційним судом, однак даних обставин не спростовують.
Апеляційний суд зауважує, що докази накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором є не технічним реквізитом, відсутність якого не впливає на сутність домовленості сторін, а підтвердженням підписання договору, тобто існування такої домовленості взагалі.
Доводи апеляційної скарги, що кредитний договір № 1628593 від 26 лютого 2020 року було підписано позичальником з використанням електронного підпису, що підтверджується даними про його введення у електронній системі особи-кредитора, не підтверджені належними та допустимими доказами, є припущеннями та відхиляються апеляційним судом.
Без доказів на підтвердження факту створення заявки на отримання кредиту, ознайомлення з офертою, надсилання одноразового ідентифікатора відповідачу на мобільний номер телефону, який він мав вказати під час заповнення заявки, використання даного ідентифікатора та надсилання позивачем примірника кредитного договору та додатків до нього, які є невід'ємною частиною договору, проведення ідентифікації відповідача та доказів здійснення ним дій, спрямованих на укладення договору в електронній формі, одноразовий ідентифікатор є лише абстрактною літеро-числовою комбінацією.
Такими належними та допустимими доказами міг бути моніторинг дій користувача в інформаційно-телекомунікаційній системі, яким зафіксовано чітку послідовність (хронологію) всіх дій фінансової установи та споживача щодо укладення електронного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі, яку фінансова установа використовує для укладення електронних договорів.
Разом із тим, такі докази не подавалися до суду першої інстанції, оскільки хронологія процесу оформлення та розгляду заяви № 1628593, яка не містить відомостей про особу, яка склала цей документ, без підписів цієї особи та не завіреної первісним кредитором ТОВ «Мілоан» (а. с. 15), не може вважатися допустимим доказом.
Крім того, відомості про те, який саме одноразовий ідентифікатор надсилався відповідачу, відсутні як у вищезазначеній хронології процесу оформлення та розгляду заяви № 1628593, так і у інших матеріалах справи.
Доводи позивача, що відсутність відображення безпосередньо в тексті договору символів надісланого позичальнику цифрового підтвердження саме по собі у контексті конкретних обставин цієї справи не може свідчити про неукладення відповідного правочину, є необґрунтованими та не звільняють позивача від процесуального обов'язку доведення обставин укладення кредитного договору, на які він посилається в позовній заяві, чого ним належним чином виконано не було.
Відтак, доводи апеляційної скарги, що відповідач підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і у сенсі положень ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України слід виходити з того, що сторонами договору, якими був первісний кредитор та відповідач, станом на 26 лютого 2020 року було досягнуто в належній формі згоди щодо усіх істотних умов договору, а також решта доводів апеляційної скарги, які стосуються обставин укладення кредитного договору 26 лютого 2020 року № 1628593, із посиланням на відповідні норми матеріального права та на правові висновки Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, у якій Верховний Суд дійшов висновку, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачкою та відповідачем не був би укладений, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.
Крім того, суд першої інстанції правомірно виснував, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів надання ОСОБА_1 кредиту за договором від 26 лютого 2020 року № 1628593, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.
Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Станом на 26 лютого 2020 року здійснення безготівкових розрахунків регулювалось відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 22, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
Згідно додатку 3 до Інструкції № 22, платіжне доручення містить обов'язкові реквізити про дату одержання платіжного доручення банком та дату проведення, з підписом банку.
З Додатку 9 до Інструкції № 22 слідує, що датою надходження є відмітка, де зазначаються число, місяці, рік отримання банком платника розрахункового документа, які засвідчуються підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. Датою виконання є відмітка, де зазначаються число, місяці, рік списання коштів з рахунку платника, які засвідчуються підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку.
Так, на підтвердження перерахунку коштів за Договором про споживчий кредит від 26 лютого 2020 року № 1628593 ТОВ «Мілоан» надало платіжне доручення від 26 лютого 2020 року № 15796040, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 6000 грн. на карту НОМЕР_2 , призначення платежу: кошти згідно з договором № 1628593. Зазначене платіжне доручення містить відбиток печатки ТОВ «Мілоан» та підпис (а. с. 61).
Дослідивши зазначений доказ, суд першої інстанції встановив, що надане платіжне доручення не містить усіх обов'язкових реквізитів первинного бухгалтерського документа, а саме: відсутні відомості про найменування банківської установи, від імені якої складено документ, посаду та підпис особи, відповідальної за здійснення операції та правильність її оформлення, а також відбиток штампа (печатки) банківської установи або інші підтвердження проведення відповідної банківської операції. Крім того, документ не містить особистого підпису чи інших даних, які б дозволяли ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні операції, у тому числі електронного цифрового підпису. Копія платіжного доручення також містить лише позначення платіжної системи «VISA» та частково зазначений номер картки, тоді як відсутність повних реквізитів рахунку унеможливлює перевірку факту здійснення грошового переказу та ідентифікацію отримувача коштів. При цьому, платіжне доручення є розрахунковим документом, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
За даних обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що платіжне доручення не є підтвердженням факту виконання банківської операції, в тому числі і переказу коштів.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність в матеріалах справи доказів, що рахунок, на який згідно з вказаного платіжного доручення здійснювалося перерахування коштів, належить саме ОСОБА_1 , відтак, ТОВ «ФК «Пінг-Понг» не надало жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження переказу коштів на рахунок ОСОБА_1 на підставі договору № 1628593, а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність відповідних рахунків відповідачу.
Доводи апеляційної скарги, що копія платіжного доручення № 15796040 від 26 лютого 2020 року є належним та допустимим доказом, що підтверджує видачу кредитних коштів, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, є необґрунтованими за умови відсутності на платіжному дорученні відмітки про дату отримання та виконання банком платіжного доручення ТОВ «Мілоан», та відхиляються апеляційним судом.
Апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, що надана позивачем відомість про щоденні нарахування та погашення не є належним доказом, який підтверджує отримання відповідачем коштів та користування ними.
Вказана відомість із зазначенням конкретних розмірів заборгованості є документом, що створена первісним кредитором, тобто внутрішнім документом фінансової установи, а відтак, інформація, зазначена в цьому доказі, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Враховуючи наведене, апеляційний суд не приймає необґрунтовані доводи позивача в апеляційній скарзі, що розрахунок заборгованості є належним доказом, у відповідності до змісту якого відбулася видача коштів, і також розрахунок заборгованості містить детальний і повний опис сум фінансових зобов'язань, які підлягають погашенню.
Доводи позивача, що відповідач виконував умови кредитного договору та покладені на нього договірні зобов'язання, чим визнав кредитного договору таким, що укладений з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердив отримання всіх благ, передбачених кредитним договором, не підтверджуються належними та допустимими доказами та відхиляються апеляційним судом.
Не звільняють позивача від обов'язку довести факт надання позичальникові грошових коштів і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги, із посиланням положення ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, є банківською таємницею, оскільки позивач ТОВ «Пінг-Понг» не був позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про витребування у банку-емітента доказів належності кредитної картки саме відповідачу, однак на власний розсуд такою можливістю не скористався.
Апеляційний суд не приймає необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що лише безпосередньо відповідач має можливість надати повний номер картки, а також виписку за картковим рахунком на спростування або підтвердження отримання 26 лютого 2020 року кредиту в сумі 6000 грн. у випадку наявності заперечень щодо отримання кредитних коштів.
Зазначені доводи суперечать принципу змагальності, який передбачає покладення тягаря доказування на сторони, і водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що для розуміння того, чи виконані певні зобов'язання повністю або частково, основним джерелом інформації є саме бухгалтерські записи ТОВ «Мілоан», і для визначення, чи було виконано зобов'язання, важливо перевірити відповідні бухгалтерські записи, проте суд першої інстанції ухилився від вирішення спору по суті та неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Так, апеляційний суд враховує, що в матеріалах справи відсутні будь-які клопотання позивача ТОВ «Пінг-Понг» до суду про витребування доказів, зокрема відповідної документації ТОВ «Мілоан», яка могла би підтвердити обставини, на які посилався позивач.
Таким чином, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що надані позивачем докази не є достовірними, належними, та у своїй сукупності достатніми на підтвердження факту виконання позивачем своїх обов'язків за кредитним договором, оскільки не містять повної інформації про погоджений сторонами у кредитному договорі номер платіжного засобу, на який потрібно було перерахувати суму кредиту, а також не містить повної інформації про номер платіжного засобу на який було перераховано суму кредиту.
Неподання стороною позивача на підтвердження своїх позовних вимог належних і допустимих доказів надання кредитних коштів відповідачу стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.
Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду в позові відмовлено, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.