Справа № 175/6631/26
Провадження № 1-кс/175/829/26
"20" квітня 2026 р. с-ще Слобожанське
Слідчий суддя Дніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , представника скаржника адвоката ОСОБА_3 , розглянувши у судовому засіданні в залі Дніпровського районного суду Дніпропетровської області скаргу ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого, стосовно невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, -
До Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла скарга ОСОБА_4 , в інтересах якого діє представник - адвокат ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого, стосовно невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, у якому просить суд: зобов'язати уповноважених осіб відділення поліції №2 Дніпровського районного управління № 2 ГУНП в Дніпропетровській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинене кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_4 від 06.04.2026 року, зареєстрованої в журналі єдиного обліку №5973 від 06.04.2026 року.
В обґрунтуванні скарги зазначено про те, що 06.04.2026 року заявниця звернулася до відділення поліції №2 Дніпровського районного управління №2 ГУНП в Дніпропетровській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 356 КК України. Її заява була зареєстрована за номером 5973 від 06.04.2026 року. Вказана заява була прийнята канцелярією відділення поліції №2 Дніпровського районного управління № 2 ГУНП в Дніпропетровській про що свідчить відповідний штамп. Передумовою її звернення до органів поліції слугували наступні обставини, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 79 років померла мати заявника ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилася спадщина на частину квартири АДРЕСА_1 , та на садовий будинок АДРЕСА_2 . У встановлений ст. 1270 Цивільного кодексу України шестимісячний строк, котрий починається з дня смерті особи, заявник звернулася з відповідною заявою до Четвертої державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, після смерті матері. До цієї ж нотаріальної контори про прийняття спадщини також звернулася її сестра. Нотаріус роз'яснив їм, що для видачі свідоцтва на спадщину їм необхідно надати правовстановлюючі документи на квартиру, а також на дачу. Їх мати ОСОБА_5 останні роки свого життя, будучі зареєстрованою в квартирі АДРЕСА_1 , в ній не мешкала, а проживала на дачі в будинку АДРЕСА_2 . За вказаною адресою мати і зберігала правовстановлюючі документи, якими в подальшому заволоділа сестра заявниці. В той час, коли їх мати мешкала на дачі, до спірної квартири заселився син сестри ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає в спірній квартирі до сьогоднішнього дня. Після смерті матері, сестра стала перешкоджати заявниці отримати спадщину. Так, ОСОБА_7 на прохання нотаріуса, та на мої неодноразові звернення не віддає правовстановлюючі документи на спірну квартиру та на дачу, у зв'язку з чим заявник не можу отримати спадщину. З цього приводу, нотаріусом Четвертої державної нотаріальної контори ОСОБА_8 21.03.2026 року, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, на спадкове майно була винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме: видачі свідоцтва на право власності в порядку спадкування за законом на частину квартири і дачу. Крім того, ОСОБА_7 , перешкоджаючи заявниці в отриманні спадщини, після смерті матері, стала також перешкоджати заявниці в користуванні земельною ділянкою, садовим будинком АДРЕСА_2 та квартирою АДРЕСА_1 , оскільки до вказаних об'єктів нерухомості не маю доступу. Так, до квартири АДРЕСА_1 , частина якої належить заявниці після смерті матері, вона не можу потрапити, оскільки доступу до квартири вона не має, а ОСОБА_6 та його мати ОСОБА_7 до квартири заявницю не пускають, ключі не віддають. Крім того, користуючись тим, що заявниця не можу постійно знаходитись в садовому товаристві на дачі, ОСОБА_7 31.03.2026 року самовільно без будь-якого попередження, унеможливила її доступ до дачі, шляхом відібрання та утримання в себе ключів від будинку та інших споруд, котрі знаходяться на земельній ділянці (сараїв, гаражу). Раніше доступ до ключів мав кожен з членів сім'ї, оскільки вони зберігалися у схованці на дачі. На неодноразові звернення заявниці щодо врегулювання цього спору мирним шляхом ОСОБА_7 не реагує. Так, 31.03.2026 року заявниця телефонувала ОСОБА_7 , але вона їй повідомила, що заявниця нічого не отримає і їй нічого не належить. Доступу до належної заявниці в порядку спадкування власності вона не має, оскільки ОСОБА_7 чинить їй перешкоди утримуючи в себе ключі від дачі та квартири, а також протиправно утримає у себе документи. Самоуправні дії ОСОБА_7 , змусили заявницю звернутися з відповідною заявою до правоохоронних органів, але це звернення залишилося не розглянутим. Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України). Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України). Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним йому на праві власності майном. У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених чинним законодавством. Доступу до своєї власності заявниця не має, також не має можливості користуватися речами, котрі знаходяться на дачі та в квартирі.
Тому у зв'язку із зазначеними обставинами заявник звернувся до суду через свого представника зі скаргою.
В судове засідання сторони не з'явилися, були повідомлені належним чином. Інтереси заявниці у судовому засіданні представляв адвокат ОСОБА_3 , який надав пояснення аналогічні викладеним в скарзі, та просив її задовольнити.
Вивчивши матеріали справ, дослідивши докази, а саме: копію досудової вимоги, копію заяви про вчинення кримінального правопорушення, заслухавши позицію представника заявника, суддя приходить до такого висновку.
Завданнями кримінального провадження, відповідно до ст. 2 КПК України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За змістом ст. 26 КПК України слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень КПК України, при цьому сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України.
Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора визначено главою 26 Кримінального процесуального кодексу України (ст.ст. 303, 308).
Положеннями частини першої статті 303 КПК України передбачено перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які підлягають оскарженню під час досудового провадження, та ким такі рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені. Встановлений даною нормою перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені на стадії досудового провадження є вичерпним.
Згідно ч.1 ст. 304 КПК України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування, визначений положеннями ст. 306 КПК України. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням відповідних положень глави 26 КПК України.
Згідно п. 1 ч.2 ст. 307 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора може бути, в тому числі про скасування рішення слідчого чи прокурора.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
На підставі ч. 2 ст. 9 КПК України керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Згідно п. п. 1-2 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення та винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, а згідно частини другої даної статті доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
У силу ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до п. 111 рішення Європейського Суду з прав людини від 22 лютого 2005 р. у справі "Новоселецький проти України" суд вказав, що прокуратура є державним органом правової держави, діяльність якого сприяє здійсненню правосуддя, і у випадку недотримання зобов'язань, покладених на цей орган, права, гарантовані Конвенцією, були б позбавлені їх "конкретного та ефективного сенсу. Одне з таких зобов'язань передбачає те, що сторона, яка постраждала, може сподіватись на уважний та ретельний розгляд її скарг, (див., mutatis mutandis, вищезазначена рішення Суругіу, § 65; також як рішення Хіро Балані п. Іспанії від 9 грудня 1994 року, в серії А N 303 - и 303-В, стор. 12, § 29, та п. п. 29-30, § 27).
Крім того, у п. 42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 р. у справі "Михалкова та інші проти України" розтлумачено, що за статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава зобов'язана "гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції", що також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування. Розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.
Відповідно до ст. 214 КПК України досудове розслідування починається слідчим, дізнавачем з моменту внесення відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Враховуючи встановлені обставини, підстав для невиконання посадовими особами імперативних вимог ст. 214 КПК України та невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за заявою, яка містить усі формальні дані, що дають підстави припускати наявність ознак складу кримінального правопорушення, немає. А тому скарга щодо зобов'язання слідчого внести відповідні відомості про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного суддя доходить висновку, що скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.2, 9, 26, 91, 92, 94, 214, 303,304,306,307 КПК України, -
Скаргу ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого, стосовно невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань - задовольнити.
Зобов'язати уповноважених осіб відділення поліції №2 Дніпровського районного управління № 2 ГУНП в Дніпропетровській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинене кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_4 від 06.04.2026 року, зареєстрованої в журналі єдиного обліку №5973 від 06.04.2026 року.
Ухвала слідчого судді набирає чинності негайно і оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1