29 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/8710/25 пров. № А/857/1822/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року (постановлену головуючим суддею Панікар І.В. у м. Івано-Франківськ) про відмову у відкритті провадження у справі № 300/8710/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» ДП «Ліси України» філія «Карпатський лісовий офіс», в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо необ'єктивного розгляду звернення від 08.10.2025 та надання необґрунтованої відповіді від 06.11.2025;
зобов'язати відповідача об'єктивно та всебічно перевірити звернення від 08.10.2025 та надати обґрунтовану відповідь.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
Приймаючи оскаржену ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України «Про звернення громадян», а відповідач є суб'єктом владних повноважень.
Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Оскільки клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю були відсутні, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами згідно вимог 311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що у таких спорах суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
З наведеного висновується, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад, а участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Проте, сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Слід зазначити, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
За змістом частин першої та другої статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 1 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що заявою є звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організації, незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Згідно з частинами першою та третьою статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідно до відомостей Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», зареєстровано в установленому порядку як юридична особа, за організаційно-правовою формою є державним підприємством, яке створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Колегією суддів встановлено, що основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема: забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок; запобігання злочинам і адміністративним порушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Таким чином, державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» яке зареєстровано в установленому порядку як юридична особа, за організаційно-правовою формою є державним підприємством, яке не здійснює владних управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин, що свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин, оскільки спір виник з приводу не повного розгляду саме звернення філією «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України».
Тобто у таких відносинах відповідач не реалізує владних управлінських функцій.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
З огляду на вищезазначене, судовому захисту підлягають права, свободи та інтереси фізичних чи юридичних осіб, порушені суб'єктом владних повноважень або розпорядником публічної інформації.
При цьому важливо, щоб порушення прав, свобод та інтересів відбулося саме у сфері публічно-правових відносин та виходило від вказаних суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій відносно цих осіб або щодо доступу до публічної інформації.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відносини, які склалися між сторонами, виникли з приводу не належного розгляду саме звернення громадян господарським підприємством. У таких відносинах відповідач не реалізує владних управлінських функцій.
Враховуючи викладене, даний спір не належить до публічно-правового і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства на підставі п.7 ч. 1 ст. 19 КАС України, а такий слід розглядати в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом за правилами підсудності, визначеними статтями 26-30 ЦПК України.
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують судове рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі № 300/8710/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула